Сьогодні о 18:00
Вебінар:
«
Формування психологічної готовності працівників закладів освіти до конструктивної поведінки в умовах надзвичайних ситуацій
»
Взяти участь Всі події

Сценарій свята до Міжнародного дня рідної мови «Розквітай же, рідна українська мово!»

Українська мова

Для кого: 5 Клас

22.03.2019

678

6

0

Опис документу:
Сценарій свята до Міжнародного дня рідної мови Сцена прикрашена квітами, рушниками. У центрі слова «О слово рідне, що без тебе я!». Лунають слова за сценою: «Ну що б, здавалося, слова…Слова та голос — більш нічого, А серце б’ється — ожива, як їх почує!» Згорають очі слів, згорають слів повіки. Та є слова, що рвуть байдужий рот. Це наше слово. Жить йому повіки. Народ всевічний. Слово — наш народ.
Перегляд
матеріалу
Отримати код

«Розквітай же, рідна українська мово!»

Сценарій свята до Міжнародного дня рідної мови

Сцена прикрашена квітами, рушниками. У центрі слова «О слово рідне, що без тебе я!». Лунають слова за сценою:

«Ну що б, здавалося, слова…Слова та голос — більш нічого,

А серце б’ється — ожива, як їх почує!»

Згорають очі слів, згорають слів повіки.

Та є слова, що рвуть байдужий рот.

Це наше слово. Жить йому повіки.

Народ всевічний. Слово — наш народ.

На сцену виходять ведучі.

Ведучий 1: Доброго дня вам, шановні друзі! Ми раді вітати вас на святі рідної мови.

Ведуча 2. Мова – це той інструмент, який єднає націю, народ в єдине ціле. Це великий скарб, який треба шанувати, берегти і розумно збагачувати.

Ведучий 3: Ми переконані, що тут зібралися справжні українці, шанувальники рідного слова, знавці бездонної скарбниці нашого фольклору, української пісні.

Ведучий 1: Тож запрошуємо всіх вас на свято української мови, яка є живим корінням нашої вічно живої культури.

Пісня «Ласкаво просимо»

Ведуча 1 Яка прекрасна українська мова! Виплекана колоссям, землею, виспівана птахами, звеличена письменниками. Мова… Яка ти багатогранна, ніжна, чиста, як промінчики сонця, що яскравим сяйвом осипають землю добром, радістю, плодами.

Ведучий 2 Ти квітуєш пелюстками слів у морозних думах полину, даєш поетові дужі крила, щоб міг піднятися у височінь, ученим ти відкриваєш мудрість людської душі. Ти повна сил, як кремезний дуб широколистий, тобі рости, рости й не в’янути, бо у твоїм серці – «великого народу ніжна і замріяна душа»

.

Ведуча 3 Рідне слово… Скільки в тобі чарівних звуків, животворного трепету і вогню! Скільки в тобі доброти і лагідності, мудрості земної, закладеної ще славними вільнолюбними предками. Що може бути дорожчим для людини, як рідне слово?

Коли до серця крадеться тривога,—

За долю України я боюсь,—

З молитвою звертаюся до Бога

І мовою вкраїнською молюсь.

Прошу для України в Бога щастя

І захисту для всіх її дітей.

А мова українська, мов причастя,

Теплом своїм торкається грудей...

О Боже мій, Великий, Всемогутній,

Мою вкраїнську мову порятуй.

І в світлий день пришестя, день майбутній

Вкраїні Царство Щастя приготуй.

Коли до серця крадеться тривога,—

За долю України я боюсь,—

З молитвою звертаюся до Бога

І мовою вкраїнською молюсь.

Ведуча. Мова — одне з багатьох див, створених людьми. Вона віддзеркалює душу народу, його історію.


Ведучий. Народжується нове життя. Перші слова… Вони із матусиної колискової, бабусиної легенди. Саме вони відкривають дитині безмежний світ зеленої діброви – мови. Отже, мова – спів, мова – казка. У мові – сиві віки і юний прийдешній день.

Ведучий . Через мову створюється неповторний емоційний світ єднання поколінь, світ, у якому живе рідне слово. Дитина ще не скоро вимовить його, але в дитячу пам'ять уже влилися звуки рідної мови.

Пісня «Музика слова»

ВЕДУЧА Історiя кожного народу має героїчні й трагiчнi, щасливi й нещаснi сторiнки. На долю України випали великi поневіряння: турецько-татарськi орди, польськi феодали, росiйський царизм хотіли поневолити наш народ. Забороняли мати власну iсторiю, культуру, мову.

Звучить балада про Україну (муз. фон)

Засмутилася земля , що уквітчана весною

Ой, болить мені душа й умивається сльозою

Мій народе, зупинись, не топчи ти мою вроду

Мого слова не зрічись, не зрікайся свого роду.

Мої діти по світах, там шукають щастя й долю

а моя душа мов птах, хоче вирватись на волю

Україною зовусь й моя мова солов"їна

та красу мою чомусь знову кинули в руїну.

Горді мужі і князі мою волю боронили

запорізькі козаки землю кров"ю освятили

Де Кобзар і де Франко, слово Лесі Українки

Пам'ятай же ,мій народе, це одна моя кровинка.

Більш ніколи і ніхто мою долю не зламає

Знов Карпати і Дніпро "Ще не вмерла" заспівають.

Україною зовусь й моя мова солов"їна

Я ніколи не здаюсь, бо я горда і щаслива!

Я -Україна не впаду на коліна

Я- Україна в світі одна

Я –Україна, твоя мати єдина

житиме вічно пісня моя!

ВЕДУЧИЙ. Рідна мово! Який тернистий шлях довелося пройти тобі у своєму розвитку, скільки заборон витерпіти, яку мученицьку, але велику долю вистраждати.

ВЕДУЧА. Ось кiлька сторінок «Скорботного календаря української мови»:

- 1720 рiк - росiйський цар Петро І заборонив друкувати книги українською мовою.

- 1775 рiк - зруйновано Запорозьку Сiч і закрито українськi школи при полкових козацьких канцеляріях.

- 1862 рiк — закрито українськi недiльнi школи, якi безкоштовно органiзовували видатнi дiячі української культури, заборонено видавати книжки українською мовою.

- 1876 рiк — указ росiйського царя Олександра ІІ про заборону друкування нот українських пiсень.

- 1884 рiк — закрито всi українськi театри.

- 1908 рiк - вся культурна й освiтня дiяльнiсть в Українi визнана царським урядом Росії шкiдливою.

-  1914 рiк — росiйський цар Микола IІ лiквідовує українську пресу - газети й журнали.

-  1938 рiк — сталiнський уряд видає постанову про обов’язкове вивчення росiйської мови, чим пiдтинає корiння мовi укранськiй.

-  1983 рiк — видано постанову про так зване посилене вивчення росiйської мови в школах, що призвело до нехтування рідною мовою навiть багатъма українцями.

- 1989 рік - видано постанову, яка закрiплювала в Українi російську мову як офiцiйну загальнодержавну мову, чим українську мову було відсунуто на другий план, що позначається ще й сьогодні...

Пісня Л. Горова. «Українська мова»

Мово рідна! Мово невмируща!

Нездоланна в просторі віків!

Ти потрібна нам, як хліб насущний,

Як дарунок вічний прабатьків.

Знаю: вороги не раз топтали

Нашу мову упродовж віків,

«Рідні» доморощені вандали

Поклонялись мові чужаків.

Той, хто рідну мову забуває,

Всіх продасть: і матір, і дітей.

Той Вітчизни рідної не має

І повагу втратить у людей.

ВЕДУЧИЙ. «Найбільше і найдорожче добро в кожного народу — це його мова, ота багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, досвід, почування»,— писав Панас Мирний.

ВЕДУЧА. У світі існує понад 6 тисяч мов. Кожна мова неповторна. Як не існує веселки без різнобарв’я кольорів, так не існує людства без барвистого вінка мов, однією з кращих квіток якого є наша українська мова — державна мова України.

Мова кожного народу неповторна і — своя;

в ній гримлять громи в негоду, в тиші — трелі солов’я.

На своїй природній мові і потоки гомонять;

Зелен-клени у діброві по-кленовому шумлять.

Солов’їну, барвінкову, колосисту — на віки —

Українську рідну мову в дар мені дали батьки.

Берегти її, плекати буду всюди й повсякчас,—

Бо ж єдина — так, як мати,— мова в кожного із нас.

Пісня «Мова єднання»

ВЕДУЧА. Як чудово, коли народ зберігає свою мову. Адже мова — це показник існування нації. Поки існує мова, існує народ.

ВЕДУЧИЙ. Золота струна мови — символ таланту, краси і добробуту народу. Вона піснею бринить у його душі, барвисто квітує на рушниках та килимах, дивує вигадливістю кольорових мініатюр на писанках, але найголосніше озивається в пісні.

Пісня «Українська мова»

ВЕДУЧИЙ.У різних куточках світу лунає сьогодні українська мова. Де б не проживали представники української діаспори: в Німеччині чи Австралії, Сполучених Штатах Америки чи в Канаді,— скрізь вони утворюють свої національні осередки, відкривають українські школи, випускають українську пресу, передають із покоління в покоління рідну мову, аби не загубився український родовід серед інших національностей.

ВЕДУЧИЙ. На весь світ стало відомим ім’я Петра Яцика, українського мецената з Канади, який започаткував проведення Міжнародного конкурсу знавців української мови, спрямованого на пропаганду і підтримку розвитку української мови.

ВЕДУЧИЙ. І як боляче усвідомлювати, що ми, живучи на своїй, Богом даній землі, в час, коли постала, як благословення Боже, вимріяна Шевченком незалежна Україна, в час, коли ми маємо здійснювати мрію Кобзаря — об’єднатися в одну велику сім’ю, ім’я якій — українська нація, все ще зрікаємося мови наших пращурів, а значить, і свого національного коріння. Нерідко ще зустрічаються такі випадки, як у гуморесках Павла Глазового. (Звучать гуморески у виконанні учнів).

Читець 1. Заноза
Сказав якось Федір Галка
Занозі Панькові:
— Ти чому не розмовляєш
На вкраїнській мові?
— Зачим вона мінє нада? —
Прошипів Заноза. —
Што я — дядько тібє, что лі,
З какогось колхоза?

Читець 2. Заморські гості
Прилетіли на Вкраїну
Гості із Канади.
Мандруючи по столиці,
Зайшли до райради.
Біля входу запитали
Міліціонера:
— Чи потрапити ми можем
На прийом до мера? —
Козирнув сержант бадьоро:
— Голови немає.
Він якраз нові будинки
В Дарниці приймає. —
Здивуванням засвітились
Очі у туриста:
— Ваша мова бездоганна
І вимова чиста.
А у нас там, у Канаді,
Галасують знову,
Що у Києві забули
Українську мову. —
Козирнув сержант і вдруге:
— Не дивуйтесь, — каже. —
Розбиратися у людях
Перше діло наше.
Я вгадав, що ви культурні,
Благородні люди,
Бо шпана по-українськи

Говорить не буде.

Читець 3. Серед темної ночі
Серед ночі Київ
Криється туманом.
Розмовляє вітер
З бронзовим Богданом.
— Облітав я, — каже, —
Вулиці всі чисто.
Як змінився Київ,
Це прадавнє місто!
Де вітри гуляли,
Там нові квартали...
А Богдан зітхає:
— Що там ті квартали…
Нині і кияни
Зовсім інші стали.
Я сто літ на площі
Днюю і ночую,
Але дуже рідко
Рідну мову чую.

ВЕДУЧИЙ. Є в нашій мові те, що не вмирає —

Тепло любові, пам'яті, надій.

Із гумором співдружна Україна,

Так сміємось на здоров'ячко у ній.

Сценка «Баби Параска і Палажка на святі рідної мови»

Палажка. Люди добрі! Оббріхує мене клята Параска на кожному кроці.

Доки гризла мене за господарку, тепер дорікає, що я балакаю не так, як

вона хоче. Я, — каже, — некультурна, жию уже у двайцік первому віці, а

говорити по-людськи не умію. І придумала ж таке Параска.

Чекай но, який же тепер рік? А! Згадала! Це ж уже двох тисяч сімнадцятий...

Параска. От ти знову говориш, як баба часів Івана Нечуя-Левицького. Ми

живемо у двадцять першому столітті. Потрібно говорити культурно.

Запам'ятай, що на календарі тепер дві тисячі сімнадцятий рік. Ех... І коли до

тебе розум постукає?

Палажка. Стукав уже, стукав, і не один. А до тебе ніхто не приходить, бо

господиня з тебе нікудишня: ні грядки не маєш на городі, ані курки на

подвір'ї.

Параска. Що це? Палажка недочуває, чи вдає, що не чує? Палажко, якщо

будеш слухати мої поради, то станеш культурною людиною.

Палажка. І яке тобі діло до мене. Ти що шукаєш зачіпки до сварки? На

моє безголов'я і хати наші на одному кутку. Люди добрі! Що мені робити?

Може, спродуватися, пакуватися та їхати на кубанські степи? Дав же мені

Бог сусіду — нічого й казать!

Параска. Та і мені не позаздриш, що таку сусіду маю: як «захарамаркає» щось,

то і не второпаю, про що говорить. Ходи лише до мене в гості, я тебе кавою

пригощу. Ходи-ходи...

Палажка. Що це ти мені махаєш?

Параска. Не махаю, не говори так не культурно. Я тобі подаю знак, щоб

ти до мене зайшла до хати. Маю дома запашну каву, хочу тебе почастувати.

Палажка. А печення у тебе є? Чи, може, пирожено слойоне, творожні

корзинки, блінчики пекла? Конфети якісь маєш? З ними добре кофе пити.

Параска. Почастую тебе всім, лише культурно скажи. Я ж тебе вже вчила.

Палажка. Та я так лишень жартую.

Я ж запам'ятала, що слова «кофе» в українській вимові немає, а є кава; замість

«блінчики» потрібно говорити «млинці»; замість «конфети» — цукерки; не

«печення», а печиво; не «пирожено слойоне», а тістечка листкові; замість

«творожні корзинки» — сирні кошики . Люди добрі! Я спродуватися не буду, нікуди із України не поїду, бо тут моя хата, тут мої земляки і мова моя — найкраща для мене з усіх мов.

Параска. Звертаємося до всіх українців: любіть, вивчайте, збагачуйте

нашу мову.

Якби я була навіть сивим евенком,
А юрта стояла в подільському житі,
Я б вивчила сонячну мову Шевченка, -
Бо як би змогла я тужити?

Якби я й німою росла між черкесів,
І мукою стали би власні кайдани,
Я б вивчила пісню вкраїнської Лесі, -
Бо як же загоїти рани?

Якби я глухою родилась в Молдові,
А вітер заніс мене в сині Карпати,
Почула би слово Каменярове, -
Бо як же скалу ту лупати?

Ведучий 1: Мова – це показник культури людини. Недаремно говорять: «Заговори, щоб я тебе побачив!». Зречення рідної мови призводить до мовної деградації, до самознищення особистості.

Ведучий 2: Тож плекаймо чудовий сад української мови, донесений до нас із глибини віків. Шануймо ж мову наших предків, мову Шевченка і Франка. Нехай вона стане мовою наших дітей і онуків, мовою наших нащадків, щоб не зникла Україна, не зник великий материк у словянському морі.

І Ведучий. Тож побажаємо всім українцям, що свято бережуть українське слово - щастя, натхнення, добра, миру , світлого майбутнього, живіть повноцінним життям, досягайте вершин, адже у ваших руках доля нашої країни.

Пісня. «Ми ніколи не зречемося рідної мови»

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу.