Сценарій "Наші земляки - Заслужені працівники України"

Опис документу:
Запропоновані матеріали сприятимуть зростанню пізнавального інтересу учнів, вихованню патріотичних почуттів. Вони можуть бути використані в позакласній роботі з учнями.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

В.Г. Серветник

НАШІ ЗЕМЛЯКИ – ЗАСЛУЖЕНІ ПРАЦІВНИКИ УКРАЇНИ

Мурованокуриловецька земля подарувала світу багато талановитих людей, які своєю працею зробили внесок у розвиток науки, техніки, культури.

Мета замітки – дати відомості про знатних мурованокурилівчан – Заслужених працівників України. У збірці подано короткі біографії та бібліографія. Матеріал подається в алфавітній послідовності. Відбір матеріалів завершено в липні 2017 року.

Городинський Станіслав Станіславович

Народився 27 липня 1958 року в селі Долиняни. Він єдина дитина у своїх батьків. Співає з малих літ. Коли батьки йшли на роботу і Станіслав залишався у хаті сам, то співав. Музичні здібності оцінили у школі. Станіслав не тільки співав, а й грав на баяні, при цьому не знаючи жодної ноти.

Перші сольні концерти були у Тульчинському «культпросвіті», де Станіслав навчався. Звісно, нотну грамоту він вивчив і добре знає. Знання поповнював у Київському державному інституті культури. Працюючи заступником начальника Тульчинського відділу культури, Городинський створює 5 самодіяльних колективів, кожен з яких згодом був удостоєний звання народного. Набутий творчий досвід за все своє життя Станіслав Станіславович передає тепер студентам училища культури і мистецтв ім. Леонтовича, яке очолює. Сам директор викладає вокал.

Співак, композитор, Заслужений артист України, автор більш як 100 естрадних пісень, багатьох обробок українських народних пісень для хору і ансамблів. В Україні Станіслав Городинський відомий піснею «Українцям».

Драганюк Людмила Семенівна

Народилася 12 жовтня 1951 року в селі Немерче. Тут закінчила середню школу. В м. Чернівцях здобула освіту медичної сестри. Деякий час працювала в обласному будинку дитини. Та не судилося бути медиком. Незабаром стала дружиною вчителя і замінила медичний фах на педагогічний.

Закінчила філологічний факультет Чернівецького державного університету (1978р.). Викладала в Наддністрянській середній школі українську мову і літературу. Потім працювала в Мурованокуриловецькому дитячому садку №1, але найбільше своїх років життя віддала бібліотечній справі. З 1979 працювала в бібліотечній системі району і очолювала центральну районну бібліотеку. Автор багатьох творчих акцій та ідей. При її безпосередній участі центральна районна бібліотека стала переможцем програми «Бібліоміст» у 2011 році.

За особистий вагомий внесок в розвиток бібліотечної справи району удостоєна почесного звання «Заслужений працівник культури України» у 2001 році.

Дудко Данило Андрійович

Народився 28 липня 1921 року в селі Попелюхи в учительській сім’ї.

Данило Андрійович брав активну участь у створенні новітніх технологій, понад 40 років очолював в ІЕЗ імені Є.О. Патона відділ нових фізико-хімічних способів зварювання. Вчений багато зробив для розширення технічних можливостей дугового зварювання під флюсом. Інженер-конструктор Д.А. Дудко з-поміж інших творців нової технології в 1950 р. був відзначений Сталінською премією.

За розробку способу дугового зварювання у вуглекислому газі, яка стала найпоширенішим способом зварювання з допомогою плавлення, вчений разом з групою інших творців був удостоєний у 1963 р. Ленінської премії.

Вагомий вклад вніс Данило Андрійович і в розвиток електрошлакових технологій. Результати наукових досліджень металургійних процесів електрошлакового зварювання покладені в основу його докторської дисертації, яку він захистив у 1964 р. Водночас Д.А. Дудко бере участь у роботах із зварювання у ракетобудуванні, електроніці, енергетиці та ряді інших галузей промисловості. За його участю вперше у світі розробляються обладнання і технології плазмового зварювання на змінному струмі (з допомогою якого виготовляються конструкції з високоміцних алюмінієвих сплавів), мікроплазмове дугове зварювання, відзначене Державною премією за 1972 р. Увінчалися вагомим результатом розпочаті у відділі, очолюваному Д.А. Дудком, дослідження із створення двох з трьох технологій, випробуваних у космосі в 1969 р. на установці «Вулкан» [1.С.351].

У 1970 - 1990 рр. під керівництвом вченого виконуються актуальні для електроніки, приладобудування та ряду інших галузей техніки роботи щодо нанесення покриттів як на метали, так і на органічні та неорганічні матеріали. Серед них - методи детонаційного нанесення покриттів і плазмово-дугове напилювання, відзначені Державною премією УРСР, іонно-плазмова вакуумна технологія, удостоєна премії Ради Міністрів СРСР. У ті ж роки Д.А. Дудко розвиває дослідження з магнітно-імпульсного зварювання, холодного зварювання, плазмової обробки.

Все наведене вище характеризує нашого земляка як видатного вченого та інженера, організатора науки і техніки [2.С.4].

Помер 2 лютого 2009 року.

Дячук Борис Іванович

Народився 18 березня 1963 році в селі Посухів. Ще 5-річним був жадібним до знань. Після закінчення місцевої школи навчався у Михайловецькому СПТУ. Потім служба в армії. Пізніше юнака захопила електротехніка.

Коли в 1986 році Чорнобильська АЕС смертоносним шляхом обпалила людські долі, Борис Дячук підставив своє плече.

Нині контролер енергозбуту Мурованокуриловецьких електромереж із 33-річним стажем. Заслужений енергетик Української РСР (1986 р.).

Заболотна Лариса Климентіївна

Народилася 19 грудня 1904 року в Мурованих Курилівцях. Батьки були малоземельні селяни – бідняки. Любов до навчання і до вчительської роботи прищепила Ларисі її перша вчителька Мончинська О.І., яка навчала у церковно-приходській школі. З 1915 по 1920 роки навчалася в Новоушицькій вищій початковій школі. В 1921-1922 роках працювала вчителькою 1-4 класів Мурованокуриловецької трудової школи. З 1922 по 1925 роки завідувала школою села Житники, а з 1925 по 1930 роки завідувала школою села Золотогірка. З 1930 по 1941 роки працювала в школах Донбасу. З 1944 року по 1958 рік працювала учителькою 1-4 класів Мурованокуриловецької середньої школи. В 1958 році Ларису Климентіївну запросили у новостворену Мурованокуриловецьку школу-інтернат. В цьому ж році вона отримала звання «Заслужений учитель УРСР». За доброту і ласку школярі вважали Ларису Климентіївну своєю другою мамою . Померла у 1988 році [3.С.461].

Кремінник Павло Петрович

Бригадир тракторної бригади. Заслужений працівник сільського господарства (1991 р.).

Народився 12 липня 1931 року в селі Галайківці в сім’ї Петра Павловича і Домни Петрівни Кремінників. У дитячі роки мріяв стати трактористом. Після закінчення Галайковецької семирічки навчався в Кузьминецькому училищі механізації сільського господарства. Працював трактористом у галайковецькому колгоспі, а в 1959 році 28-річного Павла Петровича обирають бригадиром тракторної бригади, яку він очолював до виходу на пенсію в 1992 році. Механізований загін по рослинництву, очолюваний Петром Павловичем, був найкращим в районі.

За досягнуті успіхи нагороджений срібною медаллю Виставки досягнень народного господарства, орденом Жовтневої революції і орденом «Знак пошани».

Помер 28 лютого 1995 року.

Лавриненко Петро Євдокимович

Народився 12 червня 1912 року в селі Писарівка на Харківщині. З 1947 по 1954 роки був директором Мурованокуриловецької середньої школи. Вищу освіту здобув у Харківському педагогічному інституті. Пізніше був завідуючим Мурованокуриловецьким райвно, директором Мурованокуриловецької школи-інтернат. Учні та колеги відзначали його добродушність, увагу і повагу до людей.

За педагогічну майстерність і громадську роботу П.Є. Лавриненку присвоєно звання «Заслужений учитель Української РСР».

Помер 18 серпня 1980 року. Могила знаходиться в Мурованих Курилівцях на старому кладовищі [3.С.462].

Лангер Ольга Олександрівна

Народилася в місті Вінниці 19 червня 1932 року. У 1939 році пішла навчатись у школу при лікарні ім. Ющенка, де мати працювала санітаркою. Війна застала їх у місті. По закінченні війни Ольга навчалася в дівочій гімназії, яку закінчила у 1951 році. В цьому ж році вступила до Вінницького педагогічного інституту на фізико-математичний факультет, де зустріла свого майбутнього чоловіка Лангера Анатолія Івановича. По закінченні інституту (1955 рік) молода сім'я їде на роботу в с. Березівка Чернівецького району. У цьому селі подружжя працює 2 роки, а пізніше (1957 рік) переїжджає у с. Котюжани. Тут Ольга Олександрівна працює учителем математики, малювання та креслення.

Ця мудра жінка протягом десяти років (із 1975-го по 1985-й роки) очолювала районне методичне об’єднання вчителів математики.

В 1980 році її фото побачили на обласній Дошці Пошани. В 1982 році ім’я цієї вчительки занесено в книгу Трудової Слави Вінниччини. За працьовитість і великий внесок у навчанні та вихованні підростаючого покоління у 1976 році Ольгу Олександрівну нагороджено Орденом Трудового Червоного Прапора. В 1979 році присвоєно звання «Заслужений учитель УРСР».

Мельник Борис Терентійович

Народився в 1929 році в Мурованих Курилівцях. Розпочав свою трудову діяльність в післявоєнні роки на різних посадах в системі «Сільгосптехніка». Працював інструктором райкому партії.

В 1970 році очолив завод мінеральної води «Регіна» і був незмінним директором близько 30 років. Під його керівництвом було проведено водогін від джерела до заводу, побудовано адмінкорпус, гаражі, гуртожиток, їдальню.

Йому присвоєно звання «Заслужений працівник харчової промисловості Української РСР», нагороджений орденом «Знак Пошани», іншими відзнаками.

Нешик Степан Степанович

Народився 16 травня 1956 року в селі Млинівка Мурованокуриловецького району Вінницької області. Після закінчення середньої школи закінчив юридичний факультет Київського державного університету імені Т.Г. Шевченка у 1978 році.

З 1978 року по 1984 рік працював помічником та старшим помічником прокурора Замостянського району м. Вінниці, юристконсультом заводу «Кристал». З 1998 року працює у системі місцевого самоврядування. Обирався заступником голови Вінницької обласної ради 3 і 4 скликань (1998-2006 р.р.), депутатом Вінницької обласної Ради трьох скликань.

Нагороджений Почесною Грамотою Верховної Ради України, Грамотою Кабінету Міністрів України, почесними грамотами Міністерства юстиції України та Спілки юристів України.

У 2008 році присвоєно почесне звання «Заслужений юрист України».

Олійниченко Микола Григорович

Народився 7 січня 1952 року в селі Михайлівці. У 1967 році закінчив 8 класів Михайловецької середньої школи. Під час навчання у школі відвідував гурток образотворчого мистецтва: вирізав з дерева. Першим учителем по різьбі був батько, який столярував у місцевому колгоспі. Сорокська художня школа – мистецький заклад, який Микола закінчив екстерном і отримав спеціальність «художник-оформлювач».

Після служби в армії, 1972 по 1976 рік навчався у Вижницькому училищі прикладного мистецтва, що на Буковині. У 1976 році розпочав працювати як різьбяр у Вінницькій художній майстерні. У 1976 році він завойовує призове місце на Всесоюзній виставці і отримує направлення у м. Могилів-Подільський в якості художника-оформлювача машинобудівного заводу.

Нині є керівником художньої студії «Палітра» при Могилів-Подільському будинку культури. Заслужений працівник культури України (1988).

Паланичко Леонід Євгенович

Народився 24 листопада 1966 року в селі Житники. У 1986 році закінчив Могилів-Подільський монтажний технікум, за фахом – технік-механік з монтажу та ремонту промислового обладнання.

З 1986 р. по 1988 р. проходив строкову службу в Північній групі військ на території Польської Народної Республіки, у Військово-Морських силах СРСР. У листопаді 1988 року вступив на службу в органи внутрішніх справ України на посаду міліціонера батальйону міліції з охорони Київського метрополітену УВС м. Києва. У 1989-1991 рр. – курсант Херсонської спеціальної середньої школи міліції СРСР. Протягом 1991-1992 рр. обіймав посаду дільничного інспектора міліції Вишгородського РВ ГУ МВС України в Київській області. У 1994-1996 рр. – заступник начальника відділення дізнання Вишгородського РВ ГУ. Протягом 1997 – 2001 рр. - заступник начальника слідчого відділення Вишгородського РВ ГУ. З 2005 року і понині - начальник Вишгородського РВ ГУМВС України в Київській області. Полковник поліції.

Спортсмен. Кандидат в майстри спорту з рукопашного бою. Неодноразовий призер республіканських та обласних змагань зі службового триборства.

Присвоєно почесне звання «Заслужений юрист України» (2009 р.). Також був відзначений Митрополитом Київським і всієї України Престоятелем Української Православної Церкви ІІ ступеня та грамотою з нагоди відзначення 1200 років хрещення Русі [4.С.23].

Пастухов Володимир Павлович

Український адвокат, професор, кандидат юридичних наук, академік Академії наук вищої школи України, заслужений юрист України, лауреат нагороди Ярослава Мудрого[6.С.425].

Народився 25 листопада 1936 року в селі Немерче.

Помер 18 травня 2007 року. У 1944–1954 рр. навчався в середній школі. У 1954 року вступив до Київського військового училища. Служив у Білоруському військовому окрузі, демобілізувався у 1960 р. Після демобілізації переїхав жити в Вінницю.

У 1967–1970 рр. В. П. Пастухов був аспірантом відомого в Україні та за її межами вченого, декана юридичного факультету Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка, професора П. П. Заворотька. У 1970–1971 рр. асистент кафедри процесуального права КДУ імені Т. Г. Шевченка. Протягом 1972–1975 рр. працював старшим викладачем цієї ж кафедри. З 1987 до 1992 р. (після реорганізації), кандидат юридичних наук, професор В. П. Пастухов очолював кафедру правознавства та методики викладання історії, згодом — кафедру правознавства НПУ ім. М. П. Драгоманова (раніше Українського державного педагогічного університету ім. М. Горького) [5.С.84].

Завдяки залученню кращих юристів-науковців з КДУ ім. Т. Г. Шевченка, Інституту держави і права ім. В. М. Корецького, Національної академії внутрішніх справ забезпечив уперше в Україні ґрунтовну підготовку педагогів-правників.

18 травня 2007 р. В. П. Пастухов відійшов у вічність.

Печенюк Надія Михайлівна

Народилась 6 липня 1902 року в селі Курашівці в бідній селянській сім’ї Печенюка Михайла Григоровича і Софії Іванівни.

В 1915 році закінчила з відзнакою Любечське 1-ше земське початкове народне училище міста Городня Чернігівської губернії. В 1919 році вступила до Чернігівської школи лікарських помічників, після закінчення якої в 1923 році працювала в Мурованокуриловецькій амбулаторії і лікарні. З 1930 по 1933 рік – фельдшер лікарні Українського Червоного Хреста в місті Кам’янець-Подільському.

З 1933 по 1938 рік навчалася у Вінницькому медичному інституті, по закінченню якого була лікарем-ординатором Мурованокуриловецької районної лікарні.

В роки Другої світової війни Н.М. Печенюк була старшим лікарем та лікарем-ординатором батальйону у військових госпіталях на ряді фронтів. Їй було присвоєно військове звання капітана медичної служби. Нагороджена орденом Червоної Зірки та медалями.

Після демобілізації у 1946 році була призначена завідуючою Мурованокуриловецьким районним відділом охорони здоров’я, де працювала до 1951 року. А з 1951 по 1966 рік працювала лікарем-терапевтом районної поліклініки. 4 січня 1958 року Надії Михайлівні присвоєно почесне звання «Заслужений лікар Української РСР».

Померла 5 жовтня 1985 року [3.С.462].

Пилипчак Василь Григорович

Народився 14 серпня 1951 року у селі Петрівка (нині с. Берлядка). Навчаючись у Кацмазівській середній школі з 4-го класу почав вчитися грі на альті, згодом на трубі. З 12-и років – вихованець (валторніст) Жмеринського військового духового оркестру.

З 1966 по 1970-й рік - навчався у Київському Державному музичному училищі ім. Р. М. Глієра по класу валторни у В. Бабенка і композиції у Р. Верещагіна.

З 1968 року почалася виконавська діяльність, граючи на валторні з майбутньою Народною артисткою України Марією Стеф’юк, Миколою Десновим (тепер соліст-гобоїст симфонічного оркестру Національної опери України).

У 1970–1974 рр. навчався у Ленінградській (Петербурзькій) державній консерваторії ім. М. А. Римського-Корсакова по класу валторни. Одночасно продовжував працювати у різних оркестрах Ленінграду: оркестрі Театру юного глядача та симфонічному оркестрі оперної студії консерваторії. Здавши екзамени за 4-й і 5-й курси, у 1974 році достроково закінчив консерваторію, отримавши кваліфікацію соліста, ансамбліста і викладача за фахом валторна.

В період 1973–1978 років Василь Пилипчак — артист Державного (тепер Національного) заслуженого академічного симфонічного оркестру України.

Лауреат Всеукраїнського конкурсу виконавців на духових інструментах (1977 р.). Здобувши перемогу у Всесоюзному конкурсі, оголошеного Київським державним театром опери і балету УРСР, з грудня 1978 року і до теперішнього часу В. Пилипчак — соліст симфонічного оркестру Національної опери України. В 2001 році В. Пилипчаку присвоєно звання Заслужений артист України.

Платаш Володимир Олександрович

Народився в селі Михайлівці. Батько загинув під час війни в Угорщині. Хлопчик був єдиним сином у матері. Вона від ночі до ночі працювала на колгоспних роботах, а син з раннього дитинства звалив на свої слабкі худющі плечі всю домашню, зокрема чоловічу роботу. Більше того, одинокі сусідки, споглядаючи Володіну одержимість до праці, його безмежну любов до матері, намагання виконувати і традиційно жіночу функцію по дому, просили підсобити їм з нехитрою чоловічою роботою: нарубати дров, зрізати дерево, підремонтувати огорожу чи вставити скло у шибку та багато іншого. Тож хлопчик із малолітства проник ся глибоким співчуттям до важкої долі сільської жінки із її побутовою невлаштованістю, соціальною незахищеністю [7.С.375-376].

Після семирічки – навчання в Браїлівському технічному училищі, робота в місцевому колгоспі «Комунар», служба в Радянській Армії, Пізніше працює майстром, потім старшим майстром виробничого навчання в Михайловецькому СПТУ. Заочно закінчив Новоушицький технікум механізації сільського господарства. Працюючи вже старшим майстром, набув великих поваги, незаперечного авторитету як наставник молодих спеціалістів, майстер вищого класу, турботливий вихователь, за що багаторазово обирався депутатом сільської та районної рад, був делегатом Всесоюзного з’їзду профспілок. Нагороджений орденом «Знак Пошани». Має почесне звання «Заслужений працівник професійно-технічної освіти Української РСР».

Однак найбільшою гордістю для сім’ї та й самого Володимира Олександровича було те, що односельці називали його механіком від Бога, адже за все життя не відмовив жодній людині при зверненні по допомогу у ремонті любої техніки, для вирішення побутової проблеми, особистих негараздах.

Помер у 2001 році.

Прикордонний Дмитро Максимович

Народився 8 листопада 1912 року в селі Михайлівці в сім’ї селян - Перепелиці Максима Созоновича та Півторак Надії Семенівни. Закінчив восьмирічну школу в Підлісному Ялтушкові.

Рано проявив здібності до журналістської роботи. Після закінчення курсів журналістики у Харкові у 1934 році, працював літ працівником районної газети в Умані, а пізніше редактором районної газети у Лисянці на Черкащині. У 1939 році направлений у Київ на посаду відповідального секретаря газети «Пролетарська правда». У кінці 30-х років змінив прізвище на Прикордонний.

На фронті Другої світової війни із липня 1941 року. Військове звання – майор. Редактор газети «Вперед, за Батьківщину» Північно-Кавказького фронту.

У 1960-х роках був головним редактором газети «Радянська Україна».

Працюючи в Києві, став Заслуженим журналістом України, письменником, автором багатьох творів. Одна з його праць була екранізована кінематографом.

Помер у Києві 29 листопада 1980 року Похований на Байковому цвинтарі

[7. С.289-291].

Прілик Дмитро Мефодійович

Народився 15 травня 1937 року в селі Вінож. У 1953 році закінчив 7 класів Вінозької школи і поступив у художнє ремісниче училище міста Чернівці. У 1957 році переїхав у місто Дніпропетровськ, де працював на будовах до виходу на пенсію в 1998 році.

У 1974 році нагороджений орденом «Знак Пошани». У 1981 році отримав звання «Заслужений будівельник Української РСР».

Написав дві книги «Попіл» (2006) і «Урочище Вінож» (про історію села).

Пушкар Анатолій Володимирович

Народився 30 серпня 1955 року в Мурованих Курилівцях. Навчався у місцевій середній школі, потім у Вінницькому політехнічному інституті. Майже 40 років працює енергетиком. Нині директор Мурованокуриловецьких електричних мереж. За особистий внесок у розвиток енергетики, вагомі досягнення в праці, високий професіоналізм удостоєний звання «Заслужений енергетик України» (2006 р.).

Рудницький В’ячеслав Броніславович

Народився 22 червня 1940 року в селі Долиняни. Закінчив механіко-математичний факультет Львівського державного університету ім. І.Я. Франка (1967). У Хмельницькому національному університеті пройшов шлях від асистента (1967), старшого викладача (1972), доцента (1976) до професора (1990), завідуючого кафедрою вищої математики та комп’ютерних застосувань (1982).

Основні наукові результати одержано в теорії контактної взаємодії деформованих твердих тіл з початковими (залишковими) напруженнями. Сформовано граничні умови, дана постановка задач, запропоновано наукову школу механіки контактної взаємодії тіл з початковими (залишковими) напруженнями.

Доктор технічних наук (1988). Заслужений працівник народної освіти України (1993), академік Академії наук вищої школи (1992), академік Міжнародної академії інформатизації (1997). Нагороджений численними Грамотами і нагрудними знаками Міністерства освіти і науки України[8.С.72].

Струсевич Петро Павлович

Народився 31 січня 1962 року в селі Галайківці.

Голова фермерського господарства «Велес Віта» із села Попелюхи, депутат обласної ради, визнаний «Людиною року 2016», «Заслужений працівник сільського господарства» (2016 р.).

Петро Павлович Струсевич — щиросердна і доброзичлива людина. Коли хтось до нього звертається у скрутну хвилину, не відмовляє. Він підтримує кожну селянську родину, надає кошти на благоустрій села, допомагає школі, дитячому садку, будинку культури, церковній громаді. За рахунок господарства торік асфальтували дороги до села і вуличні. У селі Попелюхи створив перший приватний дитячий садок.

Суткович Микола Григорович

Народився в жовтні 1938 року в с. Снітків. З 1946 по 1956 рік навчався в Снітківській середній школі. В 1958 році закінчив технічне училище електрифікації, два роки працював по спеціальності в м. Могилів-Подільський. В 1963 році поступив в Одеський технологічний інститут, який закінчив в 1968 році і направлений на роботу в м. Полтава на підприємство старшим інженером по автоматизації.

Нині голова правління закритого акціонерного товариства «Полтавпиво». Заслужений працівник промисловості України, Заслужений діяч науково-технічного товариства харчової промисловості України, дійсний член (академік) Інженерної академії України.

Торчинський Антон Пилипович

Народився 10 травня 1929 року в селі Вербовець в багатодітній сім’ї робітників. Його батько - Торчинський Пилип Іванович, 1885 року народження, працював в колгоспі «Червоний шлях» столяром, викладав уроки праці у Вербовецькій середній школі; у 1933 році помер. Мати - Торчинська Марія Іванівна, 1884 року народження, все життя до виходу на пенсію пропрацювала в колгоспі «Червоний шлях» с. Вербовець бригадиром у городній бригаді; померла у 1970 році..

Висококваліфікований спеціаліст з експлуатації автотранспорту: технік-механік, майстер, інженер з безпеки руху, інженер по рацроботі та новій техніці, начальник виробництва Чернівецького автотранспортного підприємства АТП-25021 (1959-1978), майстер транспортного цеху Чернівецького ВО «Електронмаш» (1979-1993).

Учасник ІІ світової війни. Винахідник та раціоналізатор, «Заслужений раціоналізатор України» (2011) [9].

Помер 28 червня 2012 року в місті Чернівці.

Химич Юрій Іванович

Заслужений діяч мистецтв України, професор Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури, член Національної спілки художників України, член Національної спілки архітекторів України.

Народився в 1928 році в м. Кам’янець-Подільський на Хмельниччині. Після народження переїхав з батьками до с. Вищий Ольчедаїв.

Закінчив архітектурний факультет Київського політехнічного інституту. Створив серії робіт «По Україні» (акварелі, гуаші), де відобразив архітектуру Києва, Чернігова, Кам’янець-Подільського, Львова, Гуцульщини, Наддніпрянщини, Криму.

Помер у 2003 році.

Цибуляк Григорій Дем’янович

Народився у 1930 році в селі Виноградне. Навчався в Мурованокуриловецькій середній школі.

У 1982 році затверджений членом колегії Міністерства культури УРСР.

Колишній ректор Київського інституту культури України. Пізніше став радником ректора, почесним ректором Київського національного університету культури і мистецтв.

Кандидат економічних наук, професор.

У 1999 році присвоєно почесне звання «Заслужений працівник культури України».

Цимбалюк Леонід Тимофійович

Народився 2 грудня 1939 року в селі Перекоринці в сім’ї вчителів. 1949р. – учень першого класу Дерешівської початкової школи. 1955р. – студент Чернівецького медичного інституту, який закінчив у 1961р. Доля занесла на землі Чернігівщини, Жмеринського, Барського та Літинського районів нашої області [12].

3 березня 1972р. по 2007р. – завідуючий хірургічним відділенням Хмільницької центральної районної лікарні. Спеціаліст вищої кваліфікаційної категорії, 3 друкованих праці. Нагороджений багатьма грамотами та почесними знаками «Отличник здравохранения СССР», «Отличник санитарной обороны СССР» медаллю ім. М. Пирогова, Почесними громати ЦКЛКСМ України та Казахстану. Тричі був занесений на обласну Дошку Пошани. Неодноразово вибирався депутатом міської ради. Леонід Тимофійович був заступником голови міської організації ветеранів, любив малювати, переймався спортом. Довгий час грав волейбол, пізніше тренером волейбольної команди. До речі команда була володарем кубка республіканських змагань серед медиків України. Пізніше займався в тенісному клубі [11. C.68-69].

В листопаді 1995році Указом Президента України присвоєно високе звання «Заслужений лікар України».

Життя обірвалося в лютому 2009 року [10].

Чепіжак Федір Філімонович

Народився 19 березня 1937 року. Навчався у Лядовській середній школі. Кваліфікований головний агроном колгоспу в селі Рівне. Господар на землі, людина, яка дотримувалася слова. Найвищу оцінку він заслужив від людей. Його слово завжди було вагоміше і авторитетніше, ніж голови колгоспу чи секретаря парторганізації. Бо не за чином він був головним, а за ділами. Федір Філімонович на власному прикладі навчав любові до хліборобської справи молодших колег, своїм ентузіазмом запалював всіх на трудові звершення.

Помер 24 березня 2010 року. У 2012 році в сільському будинку культури відкрито меморіальну дошку.

Чубач Ганна Танасіївна

Народилася 6 січня 1941 року в селі Плоске в хліборобській родині, батько загинув у перші дні війни. Закінчила вечірню школу робітничої молоді, факультет журналістики Українського поліграфічного інститут та Вищі літературні курси при Літературному інституті ім. М. Горького в Москві.

Працювала в редакціях газети «Літературна Україна» та журналу «Дніпро». Авторка поетичних збірок («Журавка» (1970), «Жниця» (1974), «Ожинові береги» (1977), «Заповіти землі» (1978), «Срібна шибка» (1980), «Святкую день» (1982), «Житня зоря» (1983), «Листя в криниці» (1984), «Літо без осені» (1986) та інших) й понад 200 естрадних пісень. За назвою першої ліричної збірки друзі одразу ж стали називати її ясноокою Журавкою. Нині малята залюбки вивчають у садочках і школах літери за її «Абетками» та весело-виразні вірші [13.C.43-45].

Перу Ганни Чубач, дитячої письменниці від Бога, належать книги поезій «Веселі хтосики», «Батьківщина Україна», «У лісочку на пеньочку», «Равлики», «Два маленькі баранці», «Біла чапля», «Ласий кіт Івашко» та багато інших життєствердних і багатообразних збірок віршів, які підносять настрій і водночас змушують замислитися над тими знаками, які кожному з людей посилає світ [15].

Сьогодні веде авторську радіопередачу «Дзвінка ріка» на каналі «Культура». Заслужений діяч мистецтв України, член Національної спілки письменників України (від 1971 року), лауреат всеукраїнських літературних премій імені Павла Усенка, Марусі Чурай, С. Гулака-Артемовського Євгена Гуцала, Анатолія Бортняка (2010) та міжнародної премії «Дружба» [14.C.70].

Юрчишен Володимир Васильович

Народився 9 березня 1925 року в с. Заячівка Шаргородського району Вінницької області. Після закінчення Михайловецької семирічної школи (1939) навчався (1939-1941, 1945-1947) у плодоовочевому Михайловецькому технікумі.

Працював агрономом навчального господарства, у роки війни – на підприємствах оборонної промисловості. У 1948-1953 роках продовжив навчання на плодоовочевому факультеті Уманського сільськогосподарського інституту (нині - Уманський національний університет садівництва), який закінчив з відзнакою. Як науковець-економіст сформувався в Українській сільськогосподарській академії (нині - Національний університет біоресурсів і природокористування України), пройшовши у ній у 1954-1976 рр. сходинки аспіранта (кафедра організації сільського господарства), асистента, доцента, старшого наукового співробітника, професора, завідувача кафедри, проректора з наукової роботи, ректора. У 1976-2006 рр. в Науково-дослідному інституті економіки та організації сільського господарства (нині - Національний науковий центр «Інститут аграрної економіки») очолював відділи управління сільським господарством, теорії та методології відносин власності, аграрної і соціальної політики.

Професор, доктор економічних наук, академік УААН, заслужений діяч науки і техніки України, завідувач відділу інституту аграрної економіки.

Яворський Василь Іванович

Народився 1 вересня 1936 року в селі Перекоринці.

45 років відпрацював механізатором в місцевому колгоспі. Все трудове життя вирощував цукрові буряки. За самовіддану працю удостоєний звання «Заслужений працівник сільського господарства», нагороджений орденом «Знак Пошани».

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

1. Шланговая полуавтоматическая сварка под флюсом. К., 1950 (китай. перекл. – Пекін, 1952).- 453с.

2. Про Д.А. Дудка// Вісник НАН України. – 2001.- №7.- С.4.

3. Історія міст і сіл Вінницької області, Київ, 1972, 778 с.

4. Роман Крохмалюк. Село Житники – наш рідний край, наша історія жива. Вінниця, 2013.- 54 с.

5. Правове регулювання праці викладачів вищої школи. — К., 1981.- 132 с.

6.Основи правознавства: навч. посібник /В.П. Пастухов, В.Ф. Пеньківський, М.Ю. Наум: за ред. В.П. Пастухова.- К.: Знання, 2000.- С.425.

7. Михайлова.Н. Поклик рідної землі/ Н.Михайлова.- Умань: Видавничо-поліграфічний центр «Візаві». 2017.- 392 С.

8. «Вища математика у вправах і задачах»: навч. посібник для студентів економічних і технологічних спеціальностей ВНЗ.- К., 2004.- С.72.

9. https://uk.m.wikipedia.org/wiki/ Торчинський Антон Пилипович [електронний ресурс].

10. «Я був , є і залишаюсь лікарем – хірургом»: [інтерв’ю та бібліографічні дані Леоніда Тимофійовича] // Життєві обрії. – 2007.- 14 квіт.

11. Дорош М. Хмільницькі світовиди: бібліогр. словник/ М. Дорош. – Вінниця: Велес, 2002. – С. 68-69.

12. Комар П. Майбутнє має бути гарним: [Інтерв’ю та бібліографічні дані Леоніда Тимофійовича ]П.Комар// Життєві обрії. - 1997. –29 берез.

13. Антонюк Є. Лірика Ганни Чубач /Є.Антонюк// Дивослово. – 1995. - № 7. – С. 43-45.

14. Бакуменко О. Ганна Чубач// О.Бакуменко// Літературний портрет // К.: Альтерпрес, 2014. – С. 70.

15. Гарвасюк В. Журавка з подільського жита //Наше Придністров’я. 2000. – 15 квіт.

Серветник Василь Григорович, вчитель математики Мурованокуриловецького НВК «СЗШ І-ІІІ ступенів №1-гімназія» смт. Муровані Курилівці Вінницька область, моб. тел. 097-024-76-57.

19

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.

Приклад завдання з олімпіади Українська мова. Спробуйте!
До ЗНО з ІСТОРІЇ УКРАЇНИ залишилося:
0
4
міс.
0
9
дн.
1
1
год.
Готуйся до ЗНО разом із «Всеосвітою»!