Рідні мої Кобзарці. Мальовниче , уквітчане садами село… Оксамитно- темними стрічками, стеляться городи, подвір’я; будинки, потопають у сніжно- білій, незаймано чистій, заметілі вишневого квітування. Мої Кобзарці! Село… Багате, щасливе. Але чи завжди було воно таким. Чи завжди на обличчях його жителів грала весела усмішка, променилися радісно очі ? Давайте піднімемо завісу часу перенесемося в ті часи коли виникло наше село. Хто не знає свого минулого, той не вартий свого майбутнього.