+ Додати матерiал
і отримати
безкоштовне
свідоцтво
! В а ж л и в о
Предмети »
Приклад завдання з олімпіади Українська мова. Спробуйте!

Сценарій літературно – музичного свята «У своїй хаті своя правда і сила, і воля», присвяченого 205-річчю з дня народження Т.Г.Шевченка

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

Сценарій літературно – музичного свята

«У своїй хаті своя правда і сила, і воля»,

присвяченого 205-річчю з дня народження Т.Г.Шевченка

Зал святково прибраний. В центрі зали портрет Т.Г.Шевченка, на столику стоїть “Кобзар” на вишитому рушнику.

Ведуча запалює свічку біля портрета Кобзаря

Звучить пісня «Шлях до Тараса»

на екран проектуються слайди мультимедійної презентації.

Проектується пам’ятник Тарасу Шевченку, звучить музика, на фоні музики слова:

Ведучий: Благословен той день і час,

Коли прослалась килимами

Земля, яку сходив Тарас

Своїми босими ногами.

Благословенні ті сліди,

Не змиті вічними дощами.

Ведуча: Тарас Шевченко... Такий великий, як Україна. Як світ. Він безсмертний, як саме життя, тому став нашою долею і заповітом. На сторожі правди, любові й честі стоїть його слово. Його доля – це частка історії Батьківщини. Важко сказати, коли нам більше потрібний був Шевченко - чи в минулому столітті, коли в мороці пробивали українці стежку, чи тепер, коли відроджується так нелегко наша Україна? Мабуть, зараз таки більше.

Доля його була гірка, та вона не зуміла перетворити золото його душі в іржу, його любов до людей у ненависть, а віру в Бога – у зневіру. Найкращий і найцінніший скарб дала йому доля лише після смерті – невмирущу славу.

Голос читця.
З високих круч,
Де синь небес прозора,
Вливається в Дніпровські

водограї,-
На бурю схожий,
Гнівний і суворий
Стоїть Тарас і дивиться

на нас.


Під музику у залі інсценізується триптих «Доля. Муза. Слава» 

Доля

Ти не лукавила зо мною,
Ти другом, братом і сестрою
Сіромі стала. Ти взяла
Мене, маленького, за руку
І в школу хлопця одвела
До п’яного дяка в науку.
“Учися, серденько, колись
З нас будуть люде”, – ти сказала.
А я й послухав, і учивсь,

І вивчився. А ти збрехала.
Які з нас люде? Та дарма!
Ми не лукавили з тобою,
Ми просто йшли; у нас нема
Зерна неправди за собою.
Ходімо ж, доленько моя!
Мій друже вбогий, нелукавий!
Ходімо дальше, дальше слава,
А слава – заповідь моя.

Муза

А ти, пречистая, святая,
Ти, сестро Феба молодая!
Мене ти в пелену взяла
І геть у поле однесла.
І на могилі серед поля,
Як тую волю на роздоллі,
Туманом сивим сповила.
І колихала, і співала,
І чари діяла… І я…
О чарівниченько моя!
Мені ти всюди помагала,
Мене ти всюди доглядала.
В степу, безлюдному степу,
В далекій неволі,
Ти сіяла, пишалася,
Як квіточка в полі!
Із казарми нечистої
Чистою, святою
Пташечкою вилетіла
І понадо мною

Полинула, заспівала
Ти, золотокрила…
Мов живущою водою
Душу окропила.
І я живу, і надо мною
З своєю божою красою
Гориш ти, зоренько моя,
Моя порадонько святая!
Моя ти доле молодая!
Не покидай мене. Вночі,
І вдень, і ввечері, і рано
Витай зо мною і учи,
Учи неложними устами
Сказати правду. Поможи
Молитву діяти до краю.
А як умру, моя святая!
Моя ти мамо! положи
Свого ти сина в домовину
І хоть єдиную сльозину
В очах безсмертних покажи.

Слава


Горнись лишень ти до мене,
Та витнемо з лиха;
Гарнесенько обіймемось
Та любо, та тихо
Пожартуєм, чмокнемося
Та й поберемося,
Пісня «Зоре моя вечірняя»


Та мені про те байдуже;
Мені, моя доле,
Дай на себе подивитись,
Дай і пригорнутись,
Під крилом твоїм любенько
В холодку заснути.

Ведучий: У всякого своя доля і свій шлях широкий..
Давно те діялось...

В похилій хаті край села

Над ставом чистим і прозорим

Життя Тарасику дала

Кріпачка-мати, вбита горем.

Виходить малий Тарас із мамою.

 Мати. Сину мій, прости, що доля твоя буде тяжкою, бо народжений ти невільником – кріпаком. Сину мій, моя дитино! Яким воно буде, твоє майбутнє? Чи матимеш кусень хліба, свою господу, стріху над головою?

Малий Тарас

...Ще в школі,
Таки у вчителя –дяка,
Гарненько вкраду пятака,
Бо я було трохи не голе,
Таке убоге – та й куплю 
Маленьку книжечку. Хрестами 
І візерунками з квітками
Кругом листочки обведу
Та й списую Сковороду
Або три царіє со дари
Та сам собі у бур’яні,
Щоб не почув хто не побачив,
Виспівую та плачу...

Мати. Не плач. Ти народився під високою зорею. Тобі випала велика Доля.

Малий Тарас. Мамо, а що то є доля?

Мати.

Той блукає за морями,
Світ перепливає,
Шука долі, не находить —
Немає, немає! —
Мов умерла. Інший рветься
З усієї сили
За долею; от-от догнав
І — бебех в могилу!
А в третього, як у старця,
Ні хати, ні поля,
Тілько торба, а з торбини
Виглядає доля —
Як дитинка; а він її
Лає, проклинає

( Мати виходить зі сцени)

Тарас

Там матір добрую мою

Ще молодую у могилу

Нужда та праця положила.

 Батько: Відео «Заповіт»

Тарас

Там батько, плачучи з дітьми  

(А ми малі були та голі),

Не витерпів лихої долі —

Умер на панщині!.. А ми

Розлізлися межи людьми,

Мов мишенята.


Доля.

 Із сирітської торбинки Шевченка виглядала на рідкість щедра Доля – Божий дар.Усе своє життя він кидав виклики долі, які були голосом чоловіка на межі почуттів!

Шевченко. 
Доле, де ти! Доле, де ти?
Нема ніякої;
Коли доброї жаль, Боже,
То дай злої, злої!
Не дай спати ходячому,
Серцем завмирати
І гнилою колодою
По світу валятись.
А дай жити, серцем жити
І людей любити,
А коли ні... то проклинать
І світ запалити!

Ведуча: Життя Тараса від народження було сповнене то горя, то поезії. Життєву біду він знав не з чуток, а насправді: злидні переслідували і його, і все, що було йому близьке. Тарас був допитливою дитиною. Його цікавила історія, минувшина. І все він хотів знати, і все хотів уміти.

Тарас: «Думи мої, думи мої»

Пісня «Як у нас на Україні»

Ведучий: Коли характеризують народ, то передовсім називають найталановитіших, найкращих його представників. Кожна нація, якій пощастило відкрити і висловити свою творчу ідентичність, своє глибинне самопізнання, основу національної культури, осягнула це могутнім словом свого національного пророка. Серед тих щасливих, вибраних народів є і ми, українці. Поляки дістали Міцкевича, німці – Гете, англійці мають Шекспіра, італійці – Данте, а ми, українці – Тараса Шевченка. Він, безсмертний Тарас, для нашого народу,все, що з ним пов’язане, дороге нам і рідне. Україна — це Шев­ченко. У ньому — наша історія, буття, наші болі й мрії.

Ведуча: «Історія мого життя становить частину історії моєї Батьківщини",- писав Т.Г.Шевченко. Україна — країна смутку і краси, радості і печалі, розкішний вінок з рути і барвінку, що над ним світять заплакані золоті зорі. Україна — це тихі води і ясні зорі, зелені сади і білі хати, лани золотої пшениці, медовії і молочнії ріки.

Ведучий: Україна — це та земля, що дала світові славного генія Тараса Григоровича Шевченка, який все життя, весь свій могутній талант присвятив служінню своєму народові. А сьогодні Україна - мати відзначає день народження цього велетня духу і Пророка нації. Минають роки, а слово Шевченка живе, кличе нас на нові подвиги, кличе до єдності, віри й любові:

Любітеся, брати мої,

Україну любіте,

І за неї, безталанну,

Господа моліте.

Ведуча: Тарас Шевченко — провісник нового життя, народний пророк, титан духу, перший, хто відверто закликав український народ:

... Вставайте,

Кайдани порвіте

І вражою злою кров'ю

Волю окропіте…

Пісня «Кобзар» Н. Ман

Ведучий:

Він був поетом в час неволі,

Поетом доброти в засиллі зла.

Була у нього незвичайна доля,

Та доля Україною була.

Козак

За що боролись ми з ляхами?

За що ми різались з ордами?

За що скородили списами

Московські ребра??!Засікали

І рудою поливали...

І шаблями скородили

Що ж на ниві уродилось??!

Уродилась рута... рута...

Волі нашої отрута.

Козак

Було колись — в Україні

Ревіли гармати;

Було колись — запорожці

Вміли панувати

Панували, добували

І славу, і волю;

Минулося-осталися

Могили на полі

Козак

Не дуріте самі себе!

Учітесь, читайте

І чужому научайтесь,

Й свого не цурайтесь

Мати Україна

виходить на центр та звертається до козаків. Звучить пісня «Примиріться, сини» (виконує І. Попович).

Мати Україна

Обніміте ж, брати мої,

Найменшого брата, —

Нехай мати усміхнеться,

Заплакана мати

Благословить дітей своїх

Твердими руками

І діточок поцілує

Вольними устами

І забудеться срамотна

Давняя година,

І оживе добра слава,

Слава України

І світ ясний невечірній

Тихо засіяє...

Обніміться ж, брати мої,

Молю вас, благаю.

Пісня звучить голосніше

Ведуча:

Творчість Шевченка була серцем Прометея, яке осявало нам шлях, і тому кожен молодий українець має бути непокірним, нездоланним, здатним на самопожертву. Таким увійшов у нашу душу Кобзар, запаливши іскру надії.

І оживе добра слава, слава України,

І світ ясний, невечірній тихо засіяє...

Обніміться ж, брати мої, молю вас, благаю.

Ведучий: Десять років неволі - солдатчини перетерпів Тарас у сухих казахських стінах, у ненависних казармах, але переконань своїх не змінив. «Караюсь, мучусь, але не каюсь» - таким було моральне кредо Шевченка.

 У казематах батюшки-царя

Кайдани, шаленіючи, бряжчали.

Щоб заглушити пісню Кобзаря.

А пісня наростала в засланні,

А пісня грати розбивала вщент.

Правдивій пісні передзвін кайданів —

То тільки звичний акомпанемент.

Ведуча: Шевченко жив і болів Україною. Його чутлива і зранена душа не могла мовчати і під час заслання. Попри всі заборони поет - в’язень посилав у рідний край свою тугу і любов до простого люду, нена­висть до тих, хто поневолював його народ.

Заросли шляхи тернами

На тую країну,

Мабуть, я її навіки,

Навіки покинув.

Мабуть, мені не вернутись

Ніколи додому?

Мабуть, мені доведеться

Читати самому

Оці думи?.. Боже милий!

...Серце холоне,

Як подумаю, що, може,

Мене похоронять

На чужині,— і ці думи

Зо мною сховають!..

І мене на Україні

Ніхто не згадає!

Ведучий: Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті — невмирущу славу й усерозквітаючу радість, яку в мільйонах людських сердець знову і знову надихають його твори.

Ведуча.  Сто років... ні! Відколи люд живе,                                                         

 І жито жовте, і волошки сині,                                                        

Відколи небо голубе пливе                                                              

 На нашій, на зеленій Україні! -                                                       

 В серцях плугатарів і ковалів,                                                               

 В дівочій пісні, в пісні парубочій,                                                         

 І там, де біль, і там, де правий гнів,                                                               

 І там, де щастям променіють очі,                                                               

 Найбільше там, де ж повстання пожар,                                      

 Найбільше там, де полум'я і порив,                                                 

Живе один з найбільших в світі творів -                                                       

 Шевченка невмирущого «Кобзар».     

Ведучий: Шевченків «Кобзар»... Він став синонімом сумління свого часу, бо сам автор зібрав сюди кожну сльозину, найменший стогін болю кріпака. Духовну велич і красу народу він підніс на найвищу височінь, чим збагатив увесь світ. Ім'я Тараса Шевченка стало символом нашого народу. Його « Кобзар» лежить на столі поряд з хлібом, а пісні його вишиті на рушниках.

Ведуча: Шевченко гнівно виступив проти жіночого безправ’я, з любов’ю і таким сумом оспівав жінку — матір, сестру, кохану, дружину. Він мріяв бачити жінку веселу, радісну, багату, жінку — берегиню роду:

Голос з мікрофона

У нашім раї на землі

Нічого кращого немає

Як тая мати молодая

З своїм дитяточком малим.

На сцену виходять героїні творів Т. ШевченкаЛілея,Катерина, Наймичка.

На екраніШевченкові картини з образами жінок.

(Виходить дівчина в білій сорочці та з розпущеним волоссям.)

Лілея

За що мене, як росла я,

Люди не любили?

За що мене, як виросла,

Молодую вбили?

За що вони тепер мене

В палатах вітають,

Царівною називають,

Очей не спускають

З мого цвіту?

 

Катерина дитиною на руках приходить Катерина).

«Постривай же, мій голубе!

Дивись — я не плачу.

Ти не пізнав мене, Йване?

Серце, подивися, їй же богу, я Катруся!»

«Дура, отвяжися!

Возьмите прочь безумную!»

«Боже мій! Іване!

І ти мене покидаєш?

А ти ж присягався!»

«Возьмите прочь! Что ж вы стали?»

«Кого? Мене взяти?

За що ж, скажи, мій голубе?

Кому хоч оддати

Свою Катрю, що до тебе

В садочок ходила,

Свою Катрю, що для тебе

Сина породила?

Наймичка (Виходить Наймичка)

А Марко схилився

До наймички у голови.

«Марку! подивися,

Подивися ти на мене:

Бач, як я змарніла?

Я не Ганна, не наймичка,

Я...»

Та й оніміла.

Марко плакав, дивувався.

Знов очі одкрила,

Пильно, пильно подивилась —

Сльози покотились.

«Прости мене!

Я каралась Весь вік в чужій хаті...

Прости мене, мій синочку!

Я... я твоя мати».

Та й замовкла...

Зомлів Марко,

Й земля задрижала.

Прокинувся... до матері —

А мати вже спала!

Козак (виходить учень )

Україно! Україно!

Серце моє, ненько!

Як згадаю твою долю,

Заплаче серденько

(Лунає мелодія «Заповіту». На фоні музики починають звучати слова.)

ЗАПОВІТ

Як умру, то поховайте

Мене на могилі,

Серед степу широкого,

На Вкраїні милій,

Щоб лани широкополі,

І Дніпро, і кручі

Було видно, було чути,

Як реве ревучий.

Як понесе з України

У синє море

Кров ворожу... Отоді я

І лани, і гори —

Все покину і полину

До самого Бога

Молитися... А до того

Я не знаю Бога.

Поховайте та вставайте,

Кайдани порвіте

І вражою злою кров'ю

Волю окропіте.

І мене в сім'ї великій,

В сім'ї вольній, новій,

Не забудьте пом'янути

Незлим тихим словом.

Пісня «Десь по світу»

На екраніпортрети Т. Шевченка різних часів, пам’ятники Т. Шевченкові в різних країнах.

Звучить мелодія (спочатку тихо, потім голосніше.

Ведучий: Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття,

І голос твій нам душі окриляє.

Встає в новій красі, забувши лихоліття,

Твоя, Тарасе, звільнена земля...

У росяні вінки заплетені суцвіття

До ніг тобі, титане, кладемо.

Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття,

Тебе своїм сучасником звемо.

Ведуча: Тарас Шевченко… Геній, мислитель, пророк. Людина

незвичайної долі й незвичайного таланту, що здобула світову славу.

Ведучий: Увібравши в себе душу народу, він підніс його духовну велич і красу на найвищу височінь, чим збагатив увесь світ. Тарас Шевченко звеличив Україну, звеличив увесь український народ. Слово його пророче буде вічно жити.

Ведуча:  Залишим у спадок, новим поколінням,
Свої ідеали й свої устремління,
Могутню Вкраїну, в якій наша сила,
І геній Шевченка як нації крила.


Мелодія стихає. (Усі учасники виходять і стають біля портрета

Шевченка,говорять по 1 ст. вірша)

1.Спасибі, земле, що ти родиш хліб,

Спрасибі, земле, що на Україні

Колись давно з убогої хатини

Тарас великий вирушив у світ.

 

2.І в слово ніжне й гнівне перелив.

Снагу свою, і віру, і надію,

Пройшов крізь пекло нелюдів-катів,

Та не зломився і не відступив,

А став борцем  своєї України.

3.Ми до сих пір про тебе не забули,

Ми спадщину цінуємо твою.

Бо вірив ти, що стануть вільні люди,

В країні, яка знала лиш журбу.

4.Ти все життя боровся за свободу.

Ти бачив скарб, де інші – лиш сміття.

Тебе вважали ворогом народу,

А ти любив. Не думав про життя.

5.Так! Ми всі разом є народ великий,

Нащадки сина любої землі.

Тож помолімось, щоби Україна,

Разом з тобою встала із колін.

Пісня( «Боже, Україну збережи». Виконують усі учасники)

Ведучі: по рядку

Через 205 вагомих літ

Читаємо Шевченків заповіт.

Соборно жито засіваймо,

Соборно правду пожинаймо,

Соборно волю бережімо,

Соборно славу вознесімо.

Соборно чужого научаймось,

Соборно й свого не цураймося,

Соборно думу заспіваймо,

Соборно Бога в серці маймо.

«У кожного своя правда і сила, і воля»

Опис документу:
Тарас Шевченко... Такий великий, як Україна. Як світ. Він безсмертний, як саме життя, тому став нашою долею і заповітом. На сторожі правди, любові й честі стоїть його слово. Його доля – це частка історії Батьківщини. Важко сказати, коли нам більше потрібний був Шевченко - чи в минулому столітті, коли в мороці пробивали українці стежку, чи тепер, коли відроджується так нелегко наша Україна? Мабуть, зараз таки більше.

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Курс:«Селф-коучинг (самонаставництво) як технологія професійного розвитку педагога Нової української школи»
Вікторія Вікторівна Сидоренко
36 годин
590 грн
590 грн