ЛЮБОВНА ВАЛЕНТИНКА
Настя: Василю, ти любиш мене?
Вася: Так... Тобто ні. Категорично - ні! Ні.
Настя: Гаразд, але це ж ти мені валентинку написав.
Вася: З чого ти взяла? Теж мені... Любовь-морковь... Пусіки-мусіки... Поцілусики... Обнімусики... Ха-ха..
Настя: Не смійся! А чого ж то на валентинці був твій почерк?
Вася: До чого тут почерк? Здається, я ж друкованими писав. (І тут же прикриває рот, розуміючи, що видав себе)
Настя: Ось, бачиш, і зізнався. Значить - писав.
Вася: Та ні! Це я іншу валентинку друкованими писав. І зовсім не тобі. Отак! А на твоїй валентинці є почерк, значить, не моє.
Настя: Вась, там друковані літери, але почерк - твій!
Вася: Та ти мені поясни, як у друкованих букв може бути почерк?
Настя: Це я в тебе хотіла запитати, як ти так примудрився писати! Друкованими літерами, але з почерком!
Вася: Та ти з чого взагалі взяла, що це я? Мало хто ще може так писати!
Настя: Ага, а тоді скажи, чому у валентинці в одному слові 4 помилки?
Вася: Не знаю, запитай у того, хто писав. А в якому слові, до речі?
Настя: У слові «люблю»!
Вася: Чотири? Я думав, що не більше трьох! (чухає лоб) Як я міг так схибити?!!
Настя: Так от, бачиш, зізнався, ти писав. Ти!
Вася: Ні, це я про іншу валентинку. Зовсім іншу. Не тобі. Там я згадав, теж помилок наробив.
Настя: Вась, у нас не так багато людей в школі, які можуть зробити 4 помилки в слові «люблю", і при цьому їх ще щось окрім комп'ютера цікавить, а в даному випадку я.
Вася: Та ну тебе, не маєш ні одного нормального доказу.
Настя: А папір? На зворотному боці валентинки твоя контрольна робота!
Вася: Ну ... Може, хто-небудь у мене листок вирвав?
Настя: Вась, та невже хтось вирве без тебе з твого зошитадля контрольних робіт листки? Так я й повірила!
Вася: Ну, може це і при мені було, я не пригадаю.
Настя: Гаразд, а твої відбитки пальців?
Вася: відбитки? Ти не могла їх порівняти без спеціальної апаратури.
Настя: Таких великих відбитків в школі більше ні в кого немає.
Вася: А як ти їх взагалі побачила?
Настя: Це були великі відбитки пальців в борщі. Там були величезні сліди від борщу! Зі шматками капустини!
Вася: Мало хто в нашій школі борщ їсть.
Настя: Зате відбитки тільки ти залишаєш.
Вася: Слухай, точно, все встає на свої місця. Хтось вирвав листок з мого зошита, підробив мій почерк, дав мені доторкнутися, коли я їв борщ і все!
Настя: Вася, досить. Ти написав своє прізвище!
Вася: Хіба мало в школі однофамільців?
Настя: Ти написав ім"я, прізвище та по батькові.
Вася: Значить, точно підставили!
Настя: І поставив свій підпис!
Вася: У-у-у-у-у ...
Настя: Вась, чуєш, дякую тобі за таку чудову валентинку!
Вася: Дякуєш??? То які тоді претензії? Так би відразу й сказала!
(Вклоняються і йдуть зі сцени)
