Відгомін чекання
Есе
Кожен місяць – то ціла озна´ка Всесвіту, по´значка пір року, якийсь природній фено´мен. У нього свої уподо´бання: то лютий хурделить, то на´скрізний мороз проймає, а найбільше дивує, коли жменями тепла сипле на ще імлисту землю., впорядковує в природі.
І ніякий цеме´нт зими вже не втримає крокусів, тюльпанів… Вони вважають, що то вимо´га часу: кидають свої весняні тільця і визирають зеленоокими поглядами. Дивуються, радіють. Це відгомін чекання.
Закрутка життя
Есе
Лютий вже зібрався в дорогу: пере´пад температури, набрид: то – весна, і ніякої тобі симетрії. Лише холоне усере´дині, коли пташки виводять свою одвічну весняну симфонію, їх голоси, ніби свердло, розривають навпіл.
Хочеться помовчати, насолодитися природою, бо в ній, як у людей, ха´ос і хао´с. А взагалі – то чарівни´й перебіг подій: то день болотистий, то – імлистий. Вимо´га часу чи ві´дгомін весни? Хто віда?!
… А крига нуртує, кришить:
Не йди!
Бо хоче довести´, що вона до´нька води, за´крутка життя.
