Після смерті Й. Сталіна, в умовах хрущовської «відлиги», в Україні знову розгорнувся опозиційний рух. Основними причинами його піднесення в Україні були: практично бездержавний статус республіки; монопольна влада партійно-радянської бюрократичної верхівки; постійні утиски й обмеження національно-культурною розвитку; цілеспрямована русифікація українського населення республіки.
Наприкінці 50-х – на початку 60-х років усі наявні позитивні можливості хрущовської «відлиги» були фактично вичерпані. Стратегічна лінія реформ прийшла у повну невідповідність з існуючою політичною системою, яка вже не допускала серйозних змін.
У цих умовах «шістдесятники» поступово сформували опозицію владним структурам. Але опозицію, що діяла переважно в межах існуючої системи, за тими «правилами гри», які ініціювалися «зверху».
Проте паралельно в цей час починає розгортатися інший різновид опозиційного руху, який згодом став називатися «дисидентським».
