Зараз в ефірі:
онлайн-конференція:
«
Освіта проти насильства: методи профілактики та алгоритми реагування
»
Взяти участь Всі події

Розробка уроку "Провідна роль поезії у 1920-ті роки. П.Тичина - найбільший модерніст 1920-х років"

Українська література

Для кого: 11 Клас

09.09.2019

3336

269

0

Опис документу:
Матеріал допоможе зрозуміти основні тенденції української поезії 1920-х р., її «вітаїстичність», познайомити з провідними поетами 1920-х р., аналізувати поезію, розуміти трагізм творчої долі поета; давати власну оцінку творчості П. Тичини.
Перегляд
матеріалу
Отримати код

УРОК № 3

ДАТА:

Тема:

Провідна роль поезії у 1920-ті роки. Потужне ліричне самовираження, емоційне переживання пореволюційної епохи, її духовних катаклізмів. П.Тичина - найбільший модерніст 1920-х років. Звернення до «вічних» тем, мотивів, особливості віршування; потужне ліричне «Я» як символ нової людини; поєднання тенденцій символізму, неоромантизму, експресіонізму, імпресіонізму.

Мета:

(формувати компетентності): предметні: розуміти й поясню­вати основні тенденції української поезії 1920-х р., її «вітаїстичність», познайомити з провідними поетами 1920-х р., вчити аналізувати пое­зію, розуміти трагізм творчої долі поета; розвивати вміння визначати основні мотиви поезії; ключові: давати власну оцінку творчості П. Тичи­ни, виховувати емоційно-ціннісне ставлення до творчості поета.

Обладнання:

виставка творів П. Тичини, портрет письменника, мульти­медійна дошка.

Тип уроку:

урок вивчення нового матеріалу.

Хід уроку

На межі двох епох, Староруського золота повен, Зазвучав сонценосно твій Сонячно ярий оркестр, І під сурму архангела рушив воскреслий човен, І над гробом народу хитнувсь кам’яний його хрест.

Є. Маланюк

  1. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

  2. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

  3. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ І МЕТИ УРОКУ

  4. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

  1. Усне або письмове опитування

  1. Активний розвиток літератури.

  2. Утворення літературних угрупувань.

  3. Група київських неокласиків.

  4. Розвиток символізму та футуризму.

IV. СПРИЙНЯТТЯ І ЗАСВОЄННЯ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

1. Виразне читання вірша «Я утверджуюсь» або прослуховування

2. Вступне слово вчителя

Павло Тичина — поет самобутній незвичайний, складний, новатор, поет-гуманіст. Народжений у бідній сім’ї, він бачив життя різних верств суспільства особисто та з середини, бачив відродження нації, мир і війну. Усе пережите викарбувалося на сторінках його книг.

Перша друкована збірка П. Тичини побачила світ на початку 1919 року, коли поету було 28 років. Але віршувати він почав на¬багато раніше (1906 р.).

«Під моїм вікном» — вірш, присвячений батькові. Після його смерті небагату родину небіжчика Григорія — бідного дяка з села Піски — обсіли злидні:

А як батько вмер —

Мов прийшла зима:

Жити стало гірше, тяжче —

Хліба... й то нема.

Хоч як було важко, але юнак продовжував займатися в монастирському хорі, у Чернігівській семінарії, а свій біль і сум виливав у поезії. Познайомився із літературними колами Чернігова.

З 1911 року відвідував літературні вечори в Михайла Коцюбинського. Там він читав свої вірші, спілкувався з талановитою молоддю. Коли Коцюбинський від’їжджав із Чернігова до Італії, то повіз із собою і юнацькі вірші поета.

Роль поезії у житті суспільства надзвичайно важлива. Особливо, якщо це є талановитий митець. Тому ми сьогодні й поговоримо про роль поезії у 20-ті роки.

Сьогодні до нас завітав літературознавець (учень у ролі літературознавця), який розповість нам про розвиток поезії у ті роки.

3. Виступ «літературознавців» (випереджувальне завдання)

Літературознавець. Це був досить складний період у літературі, між різними літературно-художніми організаціями почалася гостра ідейно-естетична боротьба. Олександр Білецький про цей процес народження нової літератури писав так: «Україна кипіла, як величезний казан на безперестанному шаленому вогні, і в цім казані виварювалися думки й почуття, наново перетворювалися світогляди, дивно змінювалися людию». Діяло багато письменницьких об’єднань: «Авангард», «Молодняк...», «Нова генерація», «ВАПЛІТЕ», «Плуг». В українській поезії виокремилися різні стильові течії. Однією з них була символістська художня течія, яка започаткована французькими поетами (Поль Верлен, Стефан Малларме).

Її сутність полягає в увазі до символу. Це давало можливість поетові розкривати не тільки певні сторони реальності, а й грані чогось невидимого, незбагненного, таємничого.

Поети-символісти надають образності широкої асоціативності.

Підло вбитий денікінцями у неповні 19 літ Василь Чумак у циклі «Революція» образами сонячного променя, «весни в цвіту», «сріб¬их блискавиць», очисної бурі передає радість, нестримний рух народу, що визволяється:

На кремінь — крицю: буде світ!

Ми непохитні, мав граніт.

Ми йдем і йдем, несем вогні,

І творим блиск, і творим дні!

Розгул червоного терору обірвав восени 1921 року життя Г. Чупринки, якого називали ще «метеором на обрії української поетичної ночі». А він мріяв про той час, коли на рідному полі заспіває пшеиця, «задзвенить в степу коса» («Рідне поле»). Він висловлював упевненість у народженні нового дня, коли зникнуть «сум і жаль», гнів і плач Ієремії» («Відродження»).

Літературознавець. Символістська лірика П. Тичини, Олександра Олеся, Миколи Вороного, Євгена Маланюка єдналася з неоромантичною, імпресіоністською, тобто наша поезія намагалася синтезувати всі художні пошуки, які характеризують творчість європейських ліриків. Михайло Семенко декларував принципи «мистецтва майбутнього», але вони сприймаються як романтичні («Тов. Сонце», «Степ»), Яскрава сторінка в українській поезії пов’язана з неокласиками: М. Зеровим, М.Рильским, П. Филиповичем, Михайлом Драй-Хмарою, Юрієм Кленом. їх ще називали «гроном п’ятірним». Вони закликали дбати про художню довершеність творчості:

Класична пластика, і контур строгий,

І логіки залізна течія —

Оце твоя, поезія, дорога. М. Зеров

У 20-х роках у перших рядах стає Євген Плужник. «Цей поет пише — назавжди» (Олекса Близько). Неповторним явищем нашої поезії цього часу є творчість поета-вигнанця Євгена Маланюка.

Поезія П. Тичини — індивідуальна, неповторна. Він виявився найбільшим модерністом 1920-х років. П.«Тичина — поет незвичайний, самобутній, складний, поет-гуманіст, новатор. Сповнене філософського змісту,. художньо довершене слово поета бринить сталлю й ніжністю.

4. «Інтерв'ю з П. Тичиною»

Учитель. Діти, машина часу перенесла нас у минуле. До нас завітав сам письменник Павло Григорович Тичина. Зустрічайте (оплески). На уроці присутні і журналісти. Вони візьмуть інтерв’ю у поета. Павле Григоровичу. Запрошуємо Вас до слова. Розкажіть коротко про себе.

Розповідь письменника

Народився я 21 січня 1891 року у сім’ї дяка в селі Пісках Бобровицького району Чернігівської гурбенії. Був я сьомою дитиною. Всього нас було 13 дітей, але вижило лише дев’ятеро. І назвали мене іменем святого, який у цей день народився. І той святий взяв мене під свою опіку.

У мого батька була пасіка, сад, вирощений ним. І храм, у якому денно і нощно молився. Навчився читати сам від себе, сидячи на печі, коли батько навчав чужих дітей у першій кімнаті. Любив співати, малювати, читати.

Вдячний Данилу Коцюрі, до якого ми ходили по воду. Він вперше познайомив мене з «Кобзарем» Т. Шевченка. А потім я купив сам «Кобзаря», коли мені було 18 років. І читав у рідному селі мамі й сільським жіночкам. Пригадую, як тато купив у Києві гармонію. Грав на ній, а ми підспівували «Хуторок» або яку-небудь народну. Ще тато вчив мене відтворювати бій дзвонів лаврської церкви! А потім загубив свого чарівного камертона. І я хотів на всіх інструментах навчитися грати.

А потім важлива річ сталася: у Пісках нову церкву завершують. Мені біля київських майстрів — як у раю. Допомагаю фарбу колотити, білило ромелюю. А коли почали малювати в церкві голуба, то мені здавалось, що то не Дух Святий, а я сам лечу в небі...

Не Зевс, не Пан, не Голуб-Дух,—

Лиш Сонячні Кларнети

У танці я, ритмічний рух,

В безсмертнім — всі планети.

Цим віршем відкривається (1918 р.) моя перша поетична збірка «Сонячні кларнети», а закінчується поемою «Золотий гомін», якою я привітав першу у XX ст. спробу України здобути незалежність.

(Звучить уривок з поеми «Золотий гомін».)

Я — невгасимий Огонь

Прекрасний, Одвічний дух.

Вітай же нас ти з сонцем, голубами.

Я дужий народ! — з сонцем, голубами.

Вітай нас рідними піснями!

Я молодий! Молодий!

Журналіст

— Павле Григоровичу, а де ви здобули освіту?

— Грамоти навчася дома. А потім ходив до земської школи. Перша моя вчителька Серафима Миколаївна Морачевська вкла¬дала в мене душу, щоб я навчався. Вона давала мені читати кни¬ги: байки Л. Глібова, твори Шевченка, Пушкіна, Гоголя, Чехова. З 1900 до 1913 рр. я співав у монастирському хорі в Чернігові, а по¬тім навчався у бурсі та семінарії.

— А чи цікавим було навчання?

— Наука була нецікавою, мертва, схоластична. Але сподіватися на щось інше годі було, особливо після смерті батька (1906 р.) Але я у Чернігові в цей час ознайомився з творчістю Михайла Коцюбинского, М. Вороного, Олександра Олеся, В. Самійленка. Читав книги Б. Грінченка, Лесі Українки, які брав у кабінеті вчителя малювання Михайла Жука. А потім М. Жук познайомив мене з М. Коцюбинським, там я познайомився з поемою І. Франка «Мойсей», дізнався навики сучасної поезії. Все це допомагало мені віднайти себе як поета. А в 1913 р. я став студентом Київського комерційного інституту.

— А де ж брали поети кошти на проживання, адже ніхто вам не допомагав.

— Заробляв на прожиття, працюючи в редакції журналу «Світло» та в театрі Миколи Садовського, а потім у Чернігівському земстві статистом. Зі службовою метою об’їздив села Ніжинського, Новозибківського повітів. Півроку прожив у В. Самойленка в Добрянці.

— На який час припадає початок вашої інтенсивної творчості?

— Коли у 1916 р. як повернувся до Києва, то став працювати в театрі М.Садовського. Познайомився з Лесем Курбасом, з композитором Кирилом Стеценком, розпочав писати під впливом «Лісової пісні» Лесі Українки. Краще з написаного ввійшло до першої збірки «Сонячні кларнети».

— До якого часу ви проживали в Києві?

— До 1923 року. Я переїхав до Харкова, де почав працювати у журналі «Червоний шлях». Беру участь у громадсько-політичному та літературному житті. Займаюсь науковою діяльністю. У 1929 р. мене обрано дійсним членом Академії наук України.

— Які ще збірки видані у цей період?

— «Вітер з України» (1924 р.), «Чернігів» (1931 р.).

— Ви, здається, побували в Парижі. З якою метою?

Влітку 1934 року я знову повернувся до Києва. Мене відправили у складі делегації репрезентувати Україну на Міжнародному конгресі захисту культури в Парижі (1935 р.).

— А коли повернулися, то чим займалися?

— Працював директором Інституту літератури ім, Т. Шевченка Академії наук України. Писав твори, видавав нові збірки («Чуття єдиної родини», «Сталь і ніжність» і т. д.).

— Під час Другої світової війни ви продовжували жити в Києві?

Ні, я жив в Уфі — столиці Башкирі!, багато працював, писав. Видав збірку «Перемагать і жить», поему «Похорон друга». А 1943 року мене призначили Народним комісаром освіти України, де я працював до 1948 р.

— А які книги вийшли у повоєнний період?

— Це «І рости, і діяти», «Тоном арфи гнуть», «Срібної ночі» та інші. Випустив багатотомні збірки творів. Багато перекладав.

— А які ви мови знаєте, крім української?

Досконало знаю російську, болгарську, вірменську, французьку, турецьку.

— Дякую за цікаву розмову.

Учитель. Дуже дякую присутнім гостям за цікаву зустріч.

П. Тичина був найбільшим модерністом 20-х років. Він звертався у своїх творах до «вічних тем». У його поезіях переплелися, і музика, і живопис, і ліричне «Я» як символ нової людини. Звучить життєствердний пафос, гімн життю. Він поєднав у своїй поезії тенденції символізму, неоромантизму, експресіонізму та імпресіонізму.

5. Словникова робота

Експерсіонізм (від франц, expresson — вираження) — літературно-мистецька стильова тенденція авангардизму.

Вітаїстичність — основні тенденції української поезії 1920-х років. Це риса, що була притаманна модерністській літературі перших десятиліть XX ст. Походить від латинського Vita, Що значить «життя». Вивлялася в погляді на стихію життя як першооснову усіх світо¬их процесів. У літературі призвела до формування «романтики вітаїзму» (намагання перетворювати світ, формувати сильну особистість.

Символізм, вітаїстичність, поліфонізм та новаторство — основні риси поезії П.Тичини.

V. ПІДСУМКИ УРОКУ

1. Складання сенкану

Отже, ми познайомилися сьогодні із життям П. Г. Тичини, провідною роллю поезії у 20-ті роки. Я хотіла б, щоб ви склали сенкан до словосполучення Павло Тичина (1 іменник, 2 прикметники, 3 дієслова, 4 речення, 5 синонім до теми).

Павло Тичина.

Талановитий, видатний.

Творить, відроджує, надихає.

Пише вітаїстичну поезію.

Яблуневоцвітний геній України.

2. Рефлексія. Метод «Рюкзак»

□ Мені (не) сподобалось на уроці...

□ Найбільші труднощі відчув (ла)...

□ Я вмію...

□ Мій настрій...

□ Я знаю...

□ Найбільший мій успіх...

□ Я зрозумів (ла)...

3. Заключне слово вчителя

Іншого такого, як Тичина, не було, немає й не буде.

Тоталітарна система зламала його. Він міг би створити ще багато шедеврів. Усе своє свідоме життя життя він працював над симфо¬нією «Сковорода», але так і не завершив її, бо не раз підлаштову- вався під вимоги системи, змінював свою концепцію. Така сумна доля талановитого митця. Час відсіює кукіль, полову. Залишається тільки добірне зерно. Саме останнє й забезпечує Тичині вагоме місце в літературі.

V. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Опрацювати біографічні дані (матеріал підручника).

Підготувати виразне читання віршів зі збірки «Сонячні кларнети» (на вибір).

5

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу.