Розробка уроку. Михайло Стельмах. Автобіографічна повість про дитинство. „Гуси-лебеді летять...”

Опис документу:
Ознайомлення учнів з життєвим і творчим шляхом Михайла Стельмаха, його автобіографічною повістю "Гуси-лебеді летять...", працювання ідейного змісту повісті, переказування тексту, виділення головних епізодів твору.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код

Філія загальноосвітньої школи І-ІІІ ст.№ 17 –

навчально-виховний комплекс

«Загальноосвітня школа І-ІІ ст. – дитячий садок № 10»

Дружківської міської ради Донецької області

урок української літератури, 7 клас

Щербініна Наталя Сергіївна

Тема. Михайло Стельмах. Автобіографічна повість про дитинство.

Гуси-лебеді летять”

Мета: ознайомити учнів з життєвим і творчим шляхом М.Стельмаха, з’ясувати особливості автобіографічної повісті; опрацювати ідейний зміст І та ІІ розділів повісті; розвивати естетичні смаки учнів, увагу, спостережливість, уміння творчо мислити, грамотно висловлювати свої думки, враження; розвивати навички виразного читання, переказування тексту, виділення головних епізодів твору; виховувати почуття пошани до творчості М.Стельмаха, любові до рідної культури, пунктуальність, прищеплювати інтерес до наслідків власної праці.

Тип уроку: засвоєння нових знань

Обладнання: портрет М.Стельмаха, дидактичний матеріал (завдання, картки), ілюстрації до повсті.

ПЕРЕБІГ УРОКУ

І. Організаційний момент

Привітання з учнями, перевірка готовності до уроку.

ІІ. Емоційне налаштування на роботу.

  1. Вправа «БАЖАЮ ТОБІ»

Учні обводять на аркуші паперу долоню.На кожному пальчику пишуть побажання другу.

  1. Скринька побажань

Учні дістають зі скриньки кольорові (два кольори, таким чином утворяться майбутні групи.) цукерки, всередині яких знаходяться смужки з побажаннями.

ІІІ. Оголошення теми та мети уроку

Діти, сьогодні на уроці ми з вами познайомимось з життєвим та творчим шляхом Михайла Стельмаха та розпочнемо роботу над його автобіографічною повість «Гуси – лебеді летять…»

ІV. Основний зміст уроку

  1. Робота в групах

Дослідження життєвого та творчого шляху письменника. Створення проєкту (Для створення проекту знадобляться маркери, ватмани А3, клей, смужки на яких розміщено відомості з біографії письменника, ілюстрації)

(Учні групами досліджують біографію письменника, потім представляють свій проект)

І група – життєвий шлях

ІІ група – творчий шлях

Талановита людина талановита у всьому. Це ті слова, які можуть повністю схарактеризувати Михайла Стельмаха, з життям та творчістю якого ви познайомитесь сьогодні на уроці.

Поет, драматург, письменник, журналіст, упорядник, сценарист – Стельмах постійно експериментував і розвивався у цьому. Як результат – десятки збірок, п’єси, сценарії, романи, дитяча література і, головне, незгасаюча пам’ять вже багатьох поколінь…

Народився Михайло Панасович Стельмах 24 травня 1912 року в селі Дяківцях на Вінниччині. Батько і мати його селяни. Тут, в рідному селі, серед квітучої мальовничої природи Поділля, минали дитячі на юнацькі роки письменника. Тут відкрилася йому поетична краса рідної землі, таємниці людського життя. Тут він почав ходити до школи, жадібно вбирати премудрості наук.

Малий Михайлик тягнувся до знань, до книги. «Якось я швидко, самотужки навчився читати і вже, на мої дев'ять років, немало проковтнув добра і мотлоху, якого ще не встигли докурити в моєму селі. Читав я “Кобзаря” і “Ниву”, казки і якісь без початку і кінця романи» – згадував письменник.

У 1921 році Михайлик пішов до школи. Його відразу прийняли до другого класу. В той час жити і вчитися було дуже важко. Йшла громадянська війна. Жорстокі бої точилися й на Поділлі. У Стельмахів на всю родину були одні чоботи, тому батько не раз у люті морози чи негоду носив Михайлика у школу на руках, загорнувши у свою кирею.

Після закінчення початкової сільської школи Михайло Стельмах вступає у школу колгоспної молоді, яку закінчив у 1928 році. В цьому ж році очолює у Дяківському колгоспі молодіжну наймитську бригаду. Оре, сіє, косить і починає віршувати. Від світанку до вечора юний поет працює в полі, а потім допізна засиджується над книжками. Все більшим стає бажання стати вчителем. І ось він вирушає у незнаний світ. У торбинці – дві хлібини, шматочок старого сала, кілька цибулин та у вузлику сімдесят п'ять копійок.

Спершу Михайло Стельмах навчається у Вінницькому педагогічному технікумі. Згодом, у 1933 році бідняцький син перший у Дяківцях закінчив Вінницький педагогічний інститут. Перші дві зими Стельмах вчителює у школах рідного Поділля, а потім переїздить ближче до Києва – в село Літки над Десною. Тут він викладає українську мову і літературу, організовує фольклорний гурток. Збір та вивчення скарбів фольклору стало для молодого вчителя професійним покликанням.

Десь у другій половині тридцятих років відомий письменник Яків Качура одного разу привів до Максима Рильського молоденького вчителя, «що дуже мало говорив і весь час червонів». Максим Тадейович про це згадує так: «Він сором’язливо показав мені свої вірші, од яких так і повіяло свіжим і своєрідним талантом, а також великий зошит власноручних записів пісень – тексти з нотами. Я довідався, що вчитель той бере найдіяльнішу участь в громадському житті села і разом з тим устигає дуже багато читати. Зимою, в мороз, у метелицю, пішки за кілька десятків кілометрів ходив він із села до Києва в бібліотеку…».

Це й був Михайло Стельмах, який завдяки невтомній праці над собою, завдяки невситимій жадобі до знань згодом стає видатним письменником, одним з найвизначніших сучасних майстрів художнього слова.

З 1936 року у газетах та журналах починають друкуватися його вірші, де поет оспівує рідну землю, людину праці, передає схвильовані особисті переживання, почуття. Максим Рильський стає його творчим наставником, здійснюючи великий вплив на становлення Стельмаха як поета.

У 1939 році Михайла Стельмаха призвали на дійсну військову службу, а невдовзі у 1940 році його було прийнято у Спілку письменників України. За кілька місяців до початку Великої Вітчизняної війни у світ вийшла перша збірка його поезій «Добрий ранок».

Війна застала поета у Білорусії, під Полоцьком, де він служив рядовим артилеристом-зв'язківцем. У жорстоких і кривавих боях його було тяжко поранено і вивезено у госпіталь на Урал. Тяжке поранення надовго прикувало його до ліжка, але й тут він не випускає із рук пера – пише вірші, нариси, оповідання, мовою художніх образів передає жахи війни, мужність народу.

Загоїлись рани, Стельмах знову на фронті, тепер вже як спеціальний кореспондент газети «За честь Батьківщини» на першому Українському фронті. Проте робота військового кореспондента не менш небезпечна, ніж бійця-фронтовика. У 1944 році під Львовом осколком авіабомби Михайла Стельмаха було знову важко поранено у ногу. Загрожувала гангрена. Знову лікування у госпіталі. У ці дні і визріває у Михайла Стельмаха задум написати великий роман. Так народжувався великий роман-хроніка «Велика рідня». Коли творив сюжет свого першого роману «Велика рідня», то добре знав, що писати не все дозволено — через вимушене самоцензорування довелося обмежитися лише прологом. Утім, саме цю частину твору автор розгорнув у романі «Кров людська - не водиця». Його рукопис Михайло віддав на суд Рильському. Коли ж навідався до літературного хрещеного батька, то дружина Максима Тадейовича сплеснула в долоні:

- Ой, Михаиле, що ти наробив? Ти таке заподіяв Максиму Тадейовичу! Оце вчора після вечері каже мені: «Ну що ж, прочитаю кілька Михайлових сторінок. Подивлюся, що він там написав». А на ранок каже: «Все. Втратили ми Стельмаха-поета. Втратили. Тепер він прозаїк і до поезії не повернеться».

По війні письменник повертається до улюбленої справи – глибокого вивчення усної народної творчості. У грудні 1945 року Рильський запросив Стельмаха як фольклориста на роботу в Інститут мистецтвознавства, фольклору й етнографії Академії наук України. Як вчений він виїжджає в наукові фольклорні експедиції і записує самоцвіти народної творчості, впорядковує і видає збірники українських народних пісень.

У післявоєнні роки Михайло Стельмах плідно працює і на літературній ниві. Зокрема, виходять його поетичні збірки «Шляхи світання»(1948), «Жито сили набирається» (1954), «Поезії»(1958), «Мак цвіте»(1968). Та особливо мистецький талант письменника розцвів у прозі. У 1949-1951 роках побачили світ дві книги: «На нашій землі» і «Великі перелоги», що складають роман-хроніку «Велика рідня». Цей роман був відзначений Державною премією СРСР.

У 1961 році романи М.Стельмаха «Велика рідня», «Хліб і сіль», «Кров людська – не водиця» були удостоєні найвищої на той час нагороди – Ленінської премії.

У цей же рік з-під пера письменника виходить один із найкращих творів – роман «Правда і кривда».

Останньою роботою і своєрідним творчим заповітом митця став роман «Чотири броди» (1979 р.), за який М.Стельмаха нагородили у 1980 році Державною премією України ім. Т.Г.Шевченка. Цей твір подолав багато перешкод на своєму шляху. Тривалий час його не дозволяли друкувати, адже український письменник згадує в ньому трагічні сторінки в історії українського народу: роки голодомору (1933) та жорстоких репресій (1937).

Талант Михайла Стельмаха проявився у різноманітних літературних жанрах. Крім згаданих прозових та поетичних творів він написав також кілька п'єс: драму «На Івана Купала»(1966), трагедію «Зачарований вітряк»(1967), створив сценарій документального фільму «Живи, Україно!», брав участь у створенні кінофільмів й за своїми творами.

Багато творів Михайла Панасовича вийшло в перекладах на інші мови – російську, білоруську, болгарську, польську, чеську, німецьку, румунську та інші.

Письменник Михайло Стельмах активно займався і громадською діяльністю, виступав як палкий борець за мир, був делегатом Асамблеї ООН від України.

У Михайла Стельмаха була хороша і дружня родина – дружина Леся Анатоліївна та троє дітей. Син Ярослав теж став письменником, був перекладачем з різних мов, писав п'єси та прозові твори для дітей. Вам, безперечно, відома його повість «Химера лісового озера, або Митькозавр із Юрківки».

В останні роки життя Михайло Панасович напружено працював, але хвороба підступала все ближче.

Зі спогадів приятеля та земляка Михайла Стельмаха Павла Гуменюка: «У вересні 1983-го я провідав у лікарні тяжко хворого Михайла Панасовича. Він побідкався, що не здоровиться, а лікарі нічим не можуть допомогти. «Трохи полегшає, - сказав, - приїду в Дяківці, де наберуся сил і знову візьмуся за роботу. Хочеться написати нову книгу. Сюжет вимальовується і образи бачу - живих і покійних своїх земляків».

А через кілька днів після цієї зустрічі до рідного Стельмахового села надійшла страшна звістка - великого письменника й життєлюба не стало. 27 вересня 1983 року Михайло Стельмах помер, поховали його на Байковому кладовищі у Києві.

  1. Захист групами проектів

  1. Випереджальне завдання. Додаткові данні про М.Стельмаха

Деякі учні отримали завдання додому, тож послухаємо їх

  1. Що ти дослідив про матусю Михайла Стельмаха?

Саме вона посіяла в дитячу душу любов до всього живого. «Коли на городі з’явився перший пуп’янок огірка чи зацвітав повернутий до сонця соняшник, мати брала мене, малого, за руку і вела подивитися на це диво, і тоді в блакитнявих очах її назбирувалося стільки радості, наче вона була скарбничим усієї землі. Вона перша у світі навчила мене любити роси, легенький ранковий туман, п’янкий любисток, м’яту, маковий цвіт, вона перша показала мені, як плаче од радості дерево, коли надходить весна, і як у розквітлому соняшнику ночує оп’яніли джміль».

  1. А …(ім'я учня)… нам розповість батька Михайла хто підготував історію?

З особливою ніжністю згадував письменник батька, Панаса Дем’яновича, діда Дем'яна — колишнього кріпака, філософа, талановитого майстра; бабусю, яку любив понад усе; дядька Миколу, якого по-вуличному звали Бульбою,— цих простих, добрих, чесних і невтомних людей,  серед яких минуло дитинство Михайлика.

  1. Можливо хтось хоче доповнити про дитячі роки?

З дитячих років запали в душу хлопчика народні пісні, казки, думи, легенди. А ще полюбив маленький Михайлик книжку. «Якось я швидко самотужки,— згадував пізніше письменник,— навчився читати і вже на мої дев'ять років, немало проковтнув добра і мотлоху,  якого ще не встигли докурити в моєму селі». Та найбільше його захопили дві книжки — «Кобзар» Тараса Шевченка і «Тарас Бульба» Миколи Гоголя. Перші літери хлопчик вивів виструганою з кленової гілочки ручкою  і бузиновим чорнилом.

  1. Будинок, де жив Стельмах

Коли Михайлику було дев'ять років, його віддали до школи. Хлопчик на той час вмів уже читати і писати, тому його відразу прийняли до другого класу. Сім'я постійно відчувала матеріальні нестатки, жити було важко і вчитися теж. На всю родину Стельмахів були одні чоботи, тому взимку батько носив Михайлика до школи на руках, загорнувши у якусь теплу одежину. До речі, про чоботи йдеться упродовжи всієї повісті «Гуси-лебеді летять» - у дитинстві письменника чоботи були ознакою достатку.

  1. Вправа «Інтерв'ю з письменником»

Один з учнів грає роль М.Стельмаха, інші – репортери. Репортери по черзі ставлять питання письменнику.

  1. Робота з теорією літератури

Автобіографічний твір – це твір, головним героєм якого є сам автор.

Ознаки автобіографічного твору:

  • Розповідь від першої особи;

  • Розповідь ведеться то в теперішньому, то в минулому часі;

  • Наявність фактів теперішнього часу;

Символ – це умовне позначення якогось предмета, поняття,я вища, процесу; художній образ, що відтворює певну думку, ідею чи почуття.

Лебеді у назві повісті Михайла Стельмаха символізують плин життя, і саме з цього символу розпочинається сам твір.

6. Історія написання твору

Твір Михайла Стельмаха «Гуси-лебеді летять…» називають автобіографічним. Дійшовши свого полудня віку, Михайло Панасович Стельмах написав повість про власне дитинство. Роботу над нею письменник датував 1963 – 1964 роками. Проте спогади про все, що було відчуто і пережито в ранні літа, які поминули в селі Дяківці, память про рідних і односельців, про події, що пройшли колись перед очима, видно, взяли в полон надто сильно. Отож, у 1966 році зявилася ще одна автобіографічна повість «Щедрий вечір», у якій знову ожили добре знайомі читачам герої попереднього твору. До речі, повість «Гуси-лебеді летять…» була екранізована ще за життя письменника – у 1974 на кіностудії імені Олександра Довженка був знятий одноіменний фільм, сценаристом якого виступив сам автор. А сам твір письменник присвятив своїм батькам:

Моїм батькам — Ганнi Iванiвнi

й Панасу Дем’яновичу з любов’ю i зажурою

  • Як ви розумієте таку присвяту?

  1. Виразне читання І-ІІ розділів повісті.

  1. Бесіда за питаннями

V.Підсумок уроку.

«Дерево знань»

Учні пишуть відповідь на питання, лист вішають на дошку.

Я дізнався…

Мене вразило…

VІ. Оцінювання

VІІ. Домашнє завдання

Обов'язкове: дочитати твір до кінця, переказати прочитане

За бажанням: намалювати ілюстрації до твор

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.