Тема: Голодомор у творчості письменників рідного краю.
Мета: Сприяти поверненню історичної пам’яті про голодомор 1932 – 1933 рр.; формувати в учнів повагу до подій тих часів, виховувати почуття співпереживання, поваги до минулого.
Тип уроку: урок – панахида.
Обладнання: на столі – кетяги червоної калини, сніп пшеничного колосся, обрамлений чорною стрічкою, у підсвічнику – пелюстки вогню свічки, склянка води, накрита шматком чорного хліба. Поруч – книги письменників Старосинявщини про голодомор, страшну трагедію українського народу.
…а онде під тином
Опухла дитина, голоднеє мре…
Т.Г.Шевченко
Хід уроку
(Звучить панахида за померлими з голоду 1922, 1933, 1946 років на вірші Д.Павличка, музика Є.Станковича)
Відкрийтесь, небеса
Зійдіть на землю
Всі українські села, присілки та хутори.
Повстаньте всі, кому сказали: вмри!
Засяйте над планетою, невинні душі!
Зійдіть на води й суші.
Збудуйте памяті невигасний собор!
Це 22-ий рік, це 32-ий рік, це 33-ій рік, це 46-ий рік.
Голодомор. Голодомор. Голодомор.
Учитель. Література – це літопис історії країни, народу. В історії України нерідко зустрічаються роки, яким сьогоденна сучасність дала назву – криваві.
1933 рік не лише кривавий, лютий, жорстокий та голодний, а й безпощадний. Найбільшу свою нещадність він проявив, забираючи від нас дорогих нам людей, людей, які померли з голоду. Після страшної трагедії минуло 86 років, а ми ще й досі не знаємо точної цифри загиблих людей. А дехто ще й досі не вірить у те, що 1933 рік – рік страшного голоду і вимушеної смерті. Більше року по селах і містах України ходили вони разом пліч – о – пліч. А люди гинули… У більшості селах «бідарки» підбирали мертвих. На кладовищах їх ховали в одній ямі. За померлими голодною смертю ніколи не правилась панахида, не читався Псалтир. Про це останнім часом багато чуємо. А що ж література? Як сприймали ті події люди з поетичною душею, митці слова? На сьогоднішньому уроці ми розглянемо творчість Миколи Федунця, Любові Сердунич, Віталія Мацька про голодомор.
Учень-дикламатор читає поезію М. Федунця «1933-ій»
Учениця читає поезію В.Мацька «Голод 1921 року»
Учитель. Чому так сталося, що на все плодючій землі вмирали люди? Чому стався голодомор?
Учень-історик. Пам'ять – нескінчена книга, в якій записано все: і життя людини, і життя країни. Багато сторінок вписано криваво-чорним кольором. Читаєш і подумки здригаєшся від жаху. Особливо вражають сторінки, де викарбовано слова про голод «немає страшнішої смерті, ніж повільна смерть від голоду». А так вмирала майже вся Україна.
Учень 2. Моторошний парадокс: вмирали на все плодючих чорноземах, на безмежних полях і ланах, всіяних житом і пшеницею, на дбайливо доглянутих городах з рясним врожаєм. Чому вмирали? Бо в людей забрали все. Все, до останнього колоска, до останньої зернини.
Учень 3. Це було не стихійне лихо, а зумисне підготовлений голодомор 1932 – 1933 років. Сталін, говорячи про підсумки першої п’ятирічки, заявив: «Ми, безперечно, досягли того, що матеріальне становище робітників і селян поліпшується з року в рік. У цьому можуть сумніватися хіба що тільки запеклі вороги радянської влади». А після такої заяви ніхто не міг висловити іншу точку зору.
Учень 4. А насправді – все забрала влада в селян, всі фонди: продовольчий, фуражний, насіннєвий. Це був розбій, свідомо спрямований на фізичне винищення селян, українців. Масове голодування почалося ще в грудні 1931 року і тривало до вересня 1933 року. 22 місяці народ страждав, мучився, вмирав. Число жертв – 8 млн. чоловік. Це одна п’ята населення країни.
Учень 5. Ганебним і водночас злочинним було відверте вбивство дітей за розкрадання так званої «соціалістичної власності». Відомо, що 7 серпня 1932 року ЦВК і РНК СРСР прийняли постанову, яку народ назвав декретом про «5 колосків». Судові й позасудові органи чинили безкарно глум над селянами, масово забирали дітей, що голодні ходили по колгоспному полю і збирали колоски.
Учитель. Не минув голод і наш край. Протягом 1932 – 1933 років у нашому містечку вимерло тисячі безвинних людей. Сьогодні згадаємо розповіді очевидців того жорстокого лихоліття.
Діти зачитують розповіді очевидців: П.С.Кицуна, 1930 р.н., село Уласово – Русанівка; Л.К.Польова, 1929 р.н., с.Теліжинці; Г.В.Крот, 1929 р.н.
Учитель. І так мало не в кожній розповіді людей з різних сіл таросинявщини: свідчення про людоїдство і трупоїдство. А в районі 45 сіл. Однак, влада про них не знала, крім того, ще й применшувала числа смертності у зведеннях. У листопаді 2003 року Хмельницьке обласне радіо повідомило, що в області було зафіксовано 71 випадок людоїдства і 9 – трупоїдства. Про окремі з них у свідченнях, вміщених у книзі «Барва смерті – 33-ій» місцевої поетеси ,члена Асоціації дослідників голодомору в Україні Любов Сердунич.
Учень. Спогади М.В.Собура, 1928 р.н., с. Красносілка. «У Щербанях ще є та жінка, що їла дітей. Її засудили на 2 чи 3 роки тюрми. А за крадіжку давали 5 – 7 років.»
Учень. Спогади Г.Т.Гордової 1930 р.н., с. Сьомаки. «У Щербанях була Югина, вона зїла свою дитину, а двійко зосталося. Власть водила її по селі та й усе, відпустили. За жменю колосків була гірша кара.»
Учень. Спогади М.П.Чукань 1918 р.н., с. Дашківці. «Чула я, що в Паплинцях чоловік порубав своїх дітей, варив холодець із них. Міліція приїхала, забрала його в Синяву. Ще був Ярема, він теж здурів, не знав, що робив. Двоє дітей своїх зї’в і сам пізніше помер».
Учитель. Психіка людей доведена до таких мутацій, що мати зїдала свою дитину. До якої ж межі, до якого стану треба було довести розум, чуття! Світова історія голодомору не знає подібних випадків.
А тепер надамо слово учням – дослідникам. Що вони дізналися про ті страшні роки голодомору.
Учень. У книзі «Барва смерті – 33-ій» Л.Сердунич пише, що під час голодомору люди давали інші назви місяцям: вересень - розбоїнь, жовтень - худень, листопад - пухлень, грудень - трупень. Роки голодомору породили і назви їдла: марципани, галети, заколотка, полов’яник, линда, пляцки, ліпники. Поетеса тлумачить назви їжі: баланда – це на воді зварені висівки, кондьор – на відро води 1 кг дерті, хмелики – печиво з вимерзлої картоплі і тертого буряка.
Учень. Комуністична система породила безліч слів, що навівали жах на людей. Сталінські сатрапи отримували від народу різні назви: буксири, ударники, активісти, конати лі. Червона мітла, посіпаки, здирники. У правічне українську село прийшли слова-чужинці: агітація, конфіскація, ліквідація, мобілізація. А над усім тим чорним мором вивишувались партійні гасла та лозунги:
«Лишки хліба здай державі»,
«Знищимо куркуля як клас!»,
«Дайош хліб!»,
«Нездатчик хліба – ворог радвлади!»
Учень. У книзі зібрано зразки фольклору. Душу народу вбити неможливо. І в цьому пекельному горнилі смерті вона не здається і творить. Прислів’я і приказки не тільки констатують факти тодішнього буття, а й застерігають, засуджують «щасливе» колгоспне життя.
Хоч плач, хоч ридай, а заяву в СОЗ подай.
Селянин без землі – як пес без господаря.
Де червона мітла пройшла, там біла з косою прийшла.
Серп і молот принесли голод.
Всюди плачі, всюди крики: селян учать як їм жити.
Учитель. Народ перестраждав, стерпів люту наругу своїх катів, але в його пам’яті живе й нині прокляття тих, хто збиткував ся над його долею і життям. Ще й досі у сни селян приходять ці похмурі тіні, ще й досі кровоточать роз’ятрені серця, болить душа, що звідала горя до краю.
Учениця читає вірш Л.Сердунич «Голоси пам’яті»
Учень читає вірш «Монолог дитини, якій навіки 7».
Учитель. Мертвим нікому довіритись, крім живих. І нам треба так жити тепер, щоб смерть наших людей була виправдана щасливою і вільною долею нашого народу, і тим була виправдана їх погибель. Запалимо свічки і хвилиною мовчання вшануємо пам'ять жертв сталінського голодомору. Хай для всіх людей доброї волі ця хвилина скорботи стане актом поминання і перестороги. Хай подібне не повториться ніколи.
Історія… гірка, пекуча, печальна. Але то історія нашого народу. І про неї мусять знати онуки, правнуки. Увесь світ.
Домашнє завдання: написати твір-роздум «Уроки історії, які ми повинні пам’ятати».
