і отримати безкоштовне
свідоцтво про публікацію
До визначення переможців залишилось:
3
Дня
3
Години
16
Хвилин
30
Секунд
Поспішайте взяти участь в акції «Методичний тиждень».
Головний приз 500грн + безкоштовний вебінар.
Взяти участь
  • Всеосвіта
  • Бібліотека
  • Розробка туристсько-краєзнавчого маршруту на тему "Батьківщина починається з любові до рідного краю"

Розробка туристсько-краєзнавчого маршруту на тему "Батьківщина починається з любові до рідного краю"

Курс:«Інтернет-ресурси для опитування і тестування»
Левченко Ірина Михайлівна
24 години
1200 грн
360 грн
Свідоцтво про публікацію матеріала №DF699268
За публікацію цієї методичної розробки Гавриленко Яків Миколайович отримав(ла) свідоцтво №DF699268
Завантажте Ваші авторські методичні розробки на сайт та миттєво отримайте персональне свідоцтво про публікацію від ЗМІ «Всеосвіта»
Перегляд
матеріалу
Отримати код

Глухівська райдержадміністрація

Сумської області

Відділ освіти

Батьківщина починається з любові до рідного краю.

Розробка туристсько – краєзнавчого маршруту.

Зміст.

  1. Вступ – 3;

  2. Довідкові відомості про похід – 4;

  3. Відомості про район походу – 5;

  4. Оглядова карта району походу – 6;

  5. Характеристики шляху, природні та штучні перешкоди – 8;

  6. Характеристика основних краєзнавчих об’єктів – 9;

  7. Література – 25.

Любов до рідного краю становить одну з найпрекрасніших і найглибших прикмет людської душі…

Василь Барка

Вступ.

Для молодої Української держави надзвичайно важливе значення має проблема збереження національної самобутності та історичної пам’яті нашого народу. В час, коли формуються нові загальнолюдські цінності, необхідно зберегти генетичний зв’язок між поколіннями минулими і прийдешніми, не втратити, не розгубити, не знецінити все найкраще, що створено талантом і розумом наших предків. Глибока повага до вікових народних традицій – невичерпне джерело духовності, моральності та культури сучасної людини.

Під час екскурсії в учнівської молоді формуються такі компетенції:

  • навчальна – діти дізнаються про історичне минуле та сьогодення рідного краю;

  • практична – пошукова та дослідницька робота з історії та географії рідного краю;

  • творча – розвиток творчого потенціалу учнів, формування вмінь, створення проектів, участь в історико-краєзнавчих акціях;

  • соціальна – залучення широких кіл громадськості до великого історико-культурного й природного надбання України, охорона, збереження та догляд за краєзнавчими об’єктами;

  • виховна – виховання молодого покоління засобами краєзнавчо-туристської роботи сприяє розвиткові громадянської свідомості, патріотизму, адаптації до виживання у складних умовах природного та соціального середовища, спонукає вести здоровий спосіб життя, відволікає молодь від негативних впливів, сприяє раціональному використанню вільного часу.

Територія нашого краю цікава для геологів, істориків та археологів. Вона багата історичним минулим, пам’ятками історії, археології та архітектури. Але про все це ви дізнаєтеся нижче, пройшовши туристськими стежками.

Довідкові відомості про похід.

Вид туризму: велосипедний.

Ступінь складності: третій.

Район походу: Глухівський та Путивльський райони Сумської області.

Нитка маршрут: с. Перемога – с. Баничі – с.Вікторове –

с. Волокитине – с. Кочерги - с. Будищі – с. Перемога.

Довжина активної частини маршруту: 37 км.

Тривалість походу: 2 дні.

  • активна частина походу – 2 дні

  • краєзнавча та екскурсійна робота під час активної частини походу.

Відомості про район походу.

Об’єкти нашого краєзнавчого дослідження знаходяться на крайньому півдні Глухівщини в мальовничій горбистій місцевості вздовж правого берега річки Клевені.

Природа відзначається різноманітністю, чарує своїми неповторними краєвидами. Основні риси ландшафту місцевості сформувались у післяльодовиковий період. Маршрут проходить повз пагорби – відроги Середньоросійської височини. Вони підіймаються на 40 – 70 метрів над рівнем річки Клевені. Найвища точка місцевості (209 метрів над рівнем моря) знаходиться біля урочища Круків. Пагорби розчленовані ярами і балками. Їх схили вкриті густими широколистяними (переважно) дубовими лісами. Поміж лісових масивів розкинулись поля. Річка Клевень протікаючи відділяє Глухівський район від сусіднього Путивльського. В заплаві Клевені знаходяться луки, які раніше були заболочені, а зараз використовуються як пасовища для худоби. Нині заболочене тільки урочище Перевіз.

Клімат місцевості помірно-континентальний з середньорічною сумою опадів близько 600 міліметрів. Грунти переважно сірочорноземні, родючі, зустрічаються і суглинисті.

Маршрут пролягає територією з широкою сіткою автомобільних доріг, що є зручним для організації під’їздів та від’їздів, цікавий у спортивному і краєзнавчому аспектах. Маршрут багатий на природні, історичні та архітектурні пам’ятки, пізнавальні об’єкти та мальовничі куточки природи.

Рекомендується оглянути цікаві об’єкти:

  • Глухівський кар’єр кварцитів;

  • «Золоті ворота» с. Волокитино;

  • Глухівський Петропавлівський монастир;

  • Дмитрієвську криницю;

  • Пам’ятку археології «Будищанське городище»;

  • помилуватися краєвидами.

Перешкоди, що зустрічаються на місцевості, не потребують додаткового туристичного спорядження для їх подолання. Мобільний зв’язок є на всьому маршруті.

У розробленні аварійного та запасного варіантів немає потреби, оскільки маршрут проходить густонаселеною територією з розвиненою сіткою шляхів сполучення.

Район подорожі освоєний, можна проводити походи з пішохідного, велосипедного, а при наявності снігового покриву, з лижного туризму.

Подібні походи рекомендується проводити з травня по жовтень.

Оглядова карта району походу. Масштаб 1:200 000

Умовні позначки

місце початку походу

місце завершення походу

Об’єкти, рекомендовані для огляду:

Глухівський кар’єр кварцитів;

Золоті ворота, с. Волокитне;

Глухівський Петропавлівський монастир;

Дмитрієвська криниця;

Будищанське городище.

Характеристика шляху, природні та штучні перешкоди.

Від села Перемога трасою до села Баничі, далі асфальтованою дорогою до села Вікторово. У селі Вікторово вгору асфальтованою дорогою.

Від села Вікторово між полями ґрунтовою дорогою, потім через ліс і далі ґрунтовою дорогою до села Кочерги. Від села Кочерги брущаткою до села Волокитино.

Від села Волокитино до траси спочатку брущаткою, а потім асфальтованою дорогою.

Трасою до поворота на село Будищі. Далі асфальтовою дорогою до будинку – інтернату.

Від будинку – інтернату до села Будищі спуск ґрунтовою дорогою, пройти через село.

Від села Будищі ґрунтовою дорогою через луки, по під пагорбом вкритим лісом.

Від криниці ґрунтовою дорогою через луки з невеликим підйомом, а далі через ліс ґрунтовою дорогою вгору.

Ґрунтовою дорогою через поля на північний – захід до урочища. Далі – ґрунтовою дорогою із спуском до траси і трасою до села Перемога.

Характеристика основних краєзнавчих об’єктів.

У походах краєзнавчих ми

Змогли дізнатись,

Що каміння без коріння може

Виростати.

Глухівський кар’єр кварцитів.

Коли піднімаєш очі вгору, бачиш лише величезні пласти каменю, над якими пропливають хмаринки. Здається, що ти в горах. На цій місцевості проходили навіть зйомки епізодів фільму «Від Путивля до Карпат», в якому ці здоровезні брили виконували одну з «головних» ролей – гірських масивів. Все це – Глухівський кар’єр кварцитів, що знаходиться у с. Баничі.

Розробка родовища кварцитів розпочалася у 1890 році. До цього часу у північно-східній частині України між річками Есмань та Клевень було поле баничанина Свирида Старченка. З часом на цих просторах утворилася вимоїна, з якої показався доволі немалий камінь. Господар у відчаї продав поле Никодиму Гавриленку. Новий власник прибуткових земель почав вибирати й продавати каміння жителям навколишніх сіл для будівництва. Згодом камінь почали вивозити до Глухова, Путивля, Шостки. Потужності кар’єру збільшувалися, було збудовано шосейну дорогу від залізничного вокзалу до Батуринських казарм. У 1926 році кар’єр починає функціонувати як промислове підприємство. З каменю, що добувався, у Глухові зробили ще дорогу від ринку до коноплезаводу, а також закладено фундамент водонапірної вежі – сьогоднішньої емблеми нашого району.

З 1930 року функціонує залізнична гілка, через яку надходило обладнання для кар’єру: вузькоколійні рейки, шахтні вагонетки, матеріали для будівництва житла. З метою прискорення заселення людей зводилися будинки барачного типу. Деякі збереглися до наших днів. До речі, збудована у той час лазня працює і в наші дні.

Спочатку із каменю виготовляли цеглу. Але справжня цінність кварциту у тому, що з нього виготовляють кристалічний кремній. Чистий кремній використовується як напівпровідник в електроніці для виготовлення сонячних батарей.

Глухівський кар’єр кварцитів – гордість нашого краю. Поклади кварцитів такої якості, як в Браницькому кар’єрі зустрічаються лише в Україні.

…Берегинею і символом кар’єру є груша, від якої і почалася розробка родовища. Уже більше століття вона височіє перед головним входом і, здається, скільки буде існувати кар’єр, стільки груша і буде його оберігати.

Місце, від якого в 1890 році почалася розробка родовища.

Сучасна розробка родовища.

Архітектурна пам’ятка України «Золоті ворота»

в селі Волокитино.

Історія с. Волокитино пов’язана з ім’ям Андрія Михайловича Міклашевського, який походив зі старовинного старшинсько – козацького роду.

В 1839 р. Міклашевський побудував фарфоровий завод в селі Волокитино. Працювали тут кріпаки. Їх працею створювались чудові вироби. Це були чайні прибори, вишуканий посуд, чорнильниці, вази, дорогоцінні прикраси. Вони в великій кількості розкуповувались по всій Росії. Міклашевський мав депо в Петербурзі, лавки на найбільших ярмарках. Його вироби купували для імператорського двору. В 1850 р. на виставці в Петербурзі завод Міклашевського отримав золоту медаль. Відомо, що в 1851р. в кращі для заводу часи вироблялось за рік виробів на 30000 руб. Зразками майстерності працівників заводу вважаються фарфорове паникадило, іконостас та інші речі, зроблені для Покровської церкви с.Волокитино (церква не збереглася). Вже напередодні відміни кріпосного права попит на волокитинську парцеляну знизився. Відміна кріпосного права, деякі прорахунки в організації виробництва підірвали справу Міклашевського. Але навіть наприкінці ХІХст. завод ще продовжував працювати. У 1875 році в маєтку Міклашевського збудовані так звані «Золоті ворота» в англо-готичному стилі, які нині входять до реєстру унікальних архітектурних пам’яток України. Ось що згадує про час свого перебудування в цьому селі онук Андрія Міклашевського Павло Скоропадський: «Самое лучшее время нашего детства я провел в Волокитине Глуховского уезда Черниговской губернии, принадлежавшем деду моему с материнской стороны Андрею Михайловичу Миклашевскому. Имение это было универсалом Мазепы признано за предком моего деда стародубским полковником Михаилом Андреевичем Миклашевским. Я много ездил по Украине, и нахожу, что в смысле месторасположения это было одно из наикрасивейших имений. Прекрасный просторный деревянный дом в стиле Александровского ампира, с одной стороны лужайка, у лужайки знаменитая Волокитинская церковь, вся внутренность которой была отделана Волокитинским фарфором, и чудный вид на реку, пластичную реку Клевень, являющейся границей между Украиной и Великороссией, на целый ряд сел и вдалеке на город Путивль. С другой стороны тоже очень большая лужайка, на которой росли несколько прекрасных экземпляров дубов, тополей и каштанов и 2 прекрасных флигеля для гостей. В одном жила моя мать, в другом – во время своих редких приездов – мой дядя граф Алексей Олсуфьев. За лужайкой против дома начиналась длинная липовая аллея, у конца которой дед выстроил прекрасные каменные ворота с большим въездом, что-то вроде средневекового стиля».

«Золоті ворота» с. Волокитино

Глухівський Петропавлівський монастир.

Петропавлівський монастир – древня пам’ятка архітектури в Україні, зокрема, Глухівщини. Час і люди не пощадили цю безцінну пам’ятку історії та культури нашого краю. Людська недбалість, зверхнє споглядання на пам’ятку архітектури призвело до часткового зруйнування монастиря, знесені куполи церков, стерті з лиця землі оборонні укріплення. Знищені фрески і розписи святих ликів, якими були покриті стіни Петропавлівської обителі, хоча їхні невмирущі погляди з докором проступають через нашарування вапна та фарби.

А колись він був не тільки релігійним, а й культурним центром. З його історією пов’язана також діяльність деяких відомих українських та російських церковних, громадських та культурних діячів: Димитрія Ростовського ( в миру – Данило Савич Туптало), Мельхіседека ( світське ім’я – Матвій Карпович Значко-Яворський), Давида Нащинського.

Монастирський комплекс розташований на високій горі, порослій дубовим лісом, на правому березі річки Клевень поблизу села Будища за 20 км. від Глухова, неподалік старовинного шляху з Глухова на Путивль. Архітектурний ансамбль панував над рівниною і був видний здалеку.

«Местоположение оного монастиря в лесе, на горе, близ дороги, идущей из Путивля в Глухов, при границе Путивлського уезда, над р. Клевенью, на которой плотина оного монастыря. Церквей каменных три, одна большая, другая трапезная, а третья на воротах монастыря. Погреб, ледник большой и пашенный амбар да жилая келья каменные ж, покоев для начальника оного монастиря – три, для братии покоев 20, деревянных. Вокруг оного монастыря ограда деревянная». В такому вигляді зображено монастир у 1781 році.

Видатний український історик і політичний діяч Дмитро Іванович Дорошенко так описав Петропавлівський монастир у 1918 році: «Свідомо вибрали фундатори монастиря цей чудовий закуток, де сама природа сплела розкішну оправу, в яку людина поставила діло рук своїх – муровані будівлі монастиря. На високій горі понад річкою Клевенню, що відділяє українську Глухівщину від московської Путивльщини, весь у зелені, неначе намальований, пишається монастир із трибанною стрункою церквою, оточеною купою високих тополь, білими мурами та будинками. Справа і зліва дубовий ліс. Гарний вид на монастир знизу від Клевені, а ще кращий, коли станеш у малій дерев’яній альтанці над самою кручею: на тридцять верст стелеться зелена долина, на ближньому фоні якої змійкою в’ється Клевень. Удалечині мріють села з білими церквами і гинуть десь на обрії надсеймівські гаї. Хтось із великим художнім смаком обрав це місце для тихого монастирського життя».

Час заснування монастиря невідомий. За переказами – 1230 рік.

Беззаперечно, що в другій половині ХVІІ століття він стає одним з найбагатших по кількості придбаних маєтностей. Цій обставині сприяла велика кількість незайманих навколо земель, на яких монастир безперешкодно створював слободи, а потім отримував на них гетьманські універсали; із сіл, які виникли самостійно, монастир отримав лише два – Холопково і Баничі. При гетьмані Б.Хмельницькому Петропавлівський монастир мабуть був незначним, що не міг випросити універсал у цього гетьмана, який взагалі щедро наділяв монастирі маєтностями.

Вперше Петропавлівський монастир отримав земельні наділи в січні 1658 року. Гетьман Виговський дав «два сельца» Холопково і Баничі. В 1668 році гетьман Дорошенко підтверджує права монастиря на володіння селами Холопково і Баничі та затверджує за монастирем новостворені села: Будища, Ховзовку і В’язенку. Універсалом гетьмана Многогрішного монастирю надається село Мацково та земельні угіддя на річці Сейм. За короткий період Петропавлівський монастир отримує ще села Чернєво і Ротовку, млини на річці Шостка і на Новій Греблі під Глуховом.

Всі царські грамоти та гетьманські універсали на підтвердження маєтностей монастиря перераховані в підтверджувальному універсалі за 1735 рік князя Шаховського.

За рахунок земельних пожалувань збільшувалися маєтності монастиря, він ставав багатшим. Змінюється і архітектурний ансамбль монастиря.

1695 року на замовлення Димитрія Ростовського «записной государів майстер кам’яного діла» Матвій Єфимов, котрий тоді працював у Глухові розпочав будівництво мурованого Петропавлівського собору, завершене 1697 року. На початку ХVІІ ст. (до 1706 р.) коштом полковника Стародубського Михайла Міклашевського, котрий загинув у бою зі шведами в 1706 році (до 1706 р.) коштом полковника стародубського розпочав будівництво мурованого Петропавлівського собору, завершене 1697 року. бн, тут збудовано муровану трапезну з теплою церквою Успіня Богородиці. У 1712 році збудували муровану надбрамну Михайлівську церкву, а в 1895 році – два муровані корпуси Братських келій та нову муровану огорожу.

Весь ансамбль монастирських споруд, що визначався чудовим зв’язком з ландшафтом, був розпланований компактно: у центрі невеликого двору на підвищенні стояв тридільний триверхий мурований Петропавлівський собор, на північ від нього – трапезна. Північний бік монастирського двору замикає надбрамна Михайлівська церква – дзвіниця.

Собор, що не зберігся, був тридольний, триверхий, мав восьмигранну наву, п’ятистінний вівтар і прямокутний в плані бабинець. За структурою і архітектурними формами дуже подібний до глухівських храмів М.Єфимова: Михайлівської і Миколаївської церков. Храм мав двозаломні верхи зі світловими восьмериками над усіма трьома компартиментами. Завдяки великим вікнам, розташованим у два яруси, інтер’єр був щедро освітлений. Зовнішній декор витримано у формах, притаманних російській архітектурі кінця ХVІІ ст.: застосовано наріжні пучки півколонок, наличники з розірваними мандриками, восьмикутні вікна. Фасади були поліхромними: поле стіни червоне, деталі – білі. Собор було знищено у 1930 році.

Михайлівська надбрамна церква-дзвіниця була частково зруйнована протягом 1956 року: у травні того року з ініціативи керівництва будинку інвалідів розібрали бані й почали розбирати стіни другого ярусу. Про це місцевий житель В.Борзаківский написав до Києва. Це зупинило руйнацію, відтак від споруди уцілів лише перший ярус, що нині використовується як брама.

Мурована тридільна надбрамна Михайлівська церква була збудована в 1712 році у північному пряслі монастирського муру. Первісно була двоповерховою, триверхою. Посередині був арковий проїзд. На початку ХХ ст. верх над бабинцем церкви розібрали, прибудували до нього з заходу масивну двоярусну дзвіницю, а бабинець укрили двосхилим дахом. Найбільший дзвін важив 360 пудів(5,7 тонни )

Зараз від споруди зберігся перший ярус зі спотвореним фасадним декором, накритий невисоким двосхилим дахом.

Теплу трапезну церкву Успіня Богородиці поставили на північ від Петропавлівського собору. Вона належить до типу безбанних храмів зального типу з гранчастим вівтарем. У середині ХІХ ст. до трапезної з півдня прибудували корпус з плоским перекриттям і декоративною банею над чотиригранним наметовим дахом. В наш час приміщення використовується як столова будинку-інвалідів.

На південь від трапезної розташовано два одноповерхові на підвалах корпуси, збудовані одночасно, на початку ХVІІІ ст. З південного сходу на схилі стоїть корпус келій двосекційної системи розпланування, з чотирикамерними секціями.

А в південно-західному куті монастирського двору збереглися покої архімандрита. Це унікальна пам’ятка цивільної архітектури Мазепиної доби. Г – подібного плану одноповерховий з чотирикамерним підвалом мурований корпус має складну багатокамерну систему розпланування.

З заходу монастирський двір замикає новий корпус братських келій, збудований 1895 року. Він прямокутний у плані, видовжений з півночі на південь, двоповерховий, з підвалом під північною стороною, мурований. На західному фасаді до 1930-х років була широка дерев’яна тераса, накрита односхилим дахом. Фасади вирішено у стилі пізнього провінційного класицизму.

У Петропавлівському монастирі існував підземний хід. Будівництво і місцезнаходження якого трималося служителями монастиря в суворій таємниці, хоча довжина його була близько 500 метрів. Свій початок він брав в одній з келій першого ярусу. Це напівпідвальні приміщення, де зберігались продукти, пасіка в зимовий час.

В наш час цей хід зруйнований. Підтвердженням існування підземного ходу є спогади старожилів. Ще на початку встановлення радянської влади вхід було замуровано із внутрішньої сторони монастиря. Після вибуху заряду, яким знищували Петропавлівський собор, на монастирському подвір’ї з’явилася здорова яма, хоча жодне з підвальних приміщень не обвалилось.

В 20 – х роках ХХ ст. із боку радянської влади почався методичний наступ на релігію. Землі, що належали Петропавлівському монастирю, були відібрані. Монахів розігнано, а частину будівель зруйновано. Більшовики «приміряли» забудови монастиря на свій лад. У 1921 році Петропавлівський монастир був повністю закритий. Монументальні споруди владу задовольняли. І з 1922 року на території монастиря був відкритий будинок інвалідів, де проживали самітні люди з серйозними вадами здоров’я. Пізніше він був реорганізований в психіатричний будинок-інтернат.

Отже, з часів радянської влади тут міститься психіатричний інтернат, який не тільки зруйнував давні архітектурні пам’ятки й занедбав уцілілі, але й збудував на території різні споруди утилітарного призначення, що спотворили первісну архітектурно-планувальну композицію ансамблю.

Усі збережені донині монастирські будівлі муровані з цегли на вапняно - піщаному розчині, потиньковані й побілені, мають вальмові дахи по дерев’яних кроквах, покриті покрівельною сталлю та шифером.

Глухівський Петропавлівський монастир був одним з найдовершеніших архітектурних ансамблів Мазепиної доби – доби розквіту українського національного архітектурного стилю. За результатами досліджень 1980 – х років уцілілі монастирські споруди включено до Зводу пам’яток історії та культури України по Сумській області. Рішенням Сумського облвиконкому від 21.08.1989 р. №168 монастирський комплекс включено до державного списку пам’яток архітектури місцевого значення під охоронним №126 – См.

В’їзна брама на господарчу частину

Двоповерховий корпус келій

Із підземелля кам’яного,

Де сто віків спочить лягло,

Окрай притихлої дороги

Б’є невсипуще джерело.

Гідрологічна пам’ятка місцевого значення

«Дмитрієвська криниця».

На північній околиці села Будищі знаходиться гідрологічна пам’ятка місцевого значення «Дмитрієвська криниця». Вона розташована неподалік від місця, на якому знаходилася Миколаївська пустинь, де Дмитрій Ростовський працював над своєю головною літературною працею – чотиритомним зводом житій святих, відомим під назвою «Четьї-Мінеї».

За переказами викопав її Дмитрій Ростовський. Пізніше над зрубом криниці звели каплицю, а поруч – обладнали купальню. На місці, де знаходилась келія Димитрія був встановлений хрест. Однак, все це було зруйновано після революції і до наших днів збереглася одна криниця. Її було відреставровано, оздоблено іконами та рушниками. Щодня до Дмитрієвської криниці приїздить безліч людей, бо вода в ній вважається цілющою.

Дмитрієвська криниця

Пам’ятка археології «Будищанське городище»

За 20 км на південь від Глухова, за 2 км на північний схід від північної околиці села Баничі та близько 2 км північніше села Будищі, знаходиться урочище, яке місцеві жителі називають Городищем. Пагорб, на якому розташована пам’ятка археології – городище доби раннього залізного віку – розвинутого середньовіччя, ще відомий під назвою Аксьонів Бугор. З напільної сторони до Аксьонового Бугра прилягає урочище Довбилин. Загалом ця місцевість носить назву Городище.

З давніх – давен селяни під час оранки знаходили тут фрагменти керамічного посуду, залізні вироби незвичного вигляду, вістря стріл. В урочищі Довбилин ще до ХХ ст.. існували курганні насипи, навколо яких виникало чимало легенд. Здебільшого в них часом виникнення курганів вважаються або «смутні часи»

(панування Лжедмитрія), або період козаччини (козацькі могили).

До нинішнього часу збереглося лише городище. Воно, скоріш за все виникло у скіфський час. Уперше городище до наукового обігу ввів український археолог Д.Я. Самоквасов близько ста років тому. У 1988 році археологічну розвідку городища здійснив Приймак В.В. Біля входу на городище встановлено охоронний знак.

Городище – це мис, який виступає в бік заплави річки Клевень. Воно має видовжену форму. По осі північ – південь городище простягається на 130 м, а по осі захід – схід – на 80 м. З напільного боку городище укріплене ровом та курганним насипом. Висота кургану близько трьох метрів, діаметр – 20-25 м. Саме цей курган дає підставу датувати городище скіфським періодом. Схили городища опоясують два терасоподібних кільця. Найдовшим із періодів існування фортеці в урочищі Аксьонів Бугор був час становлення давньоруської державності – період Київської Русі. Саме їм датується більшість знахідок із території як городища, так і селища в урочищі Довбилин.

Територія городища на даний момент поросла лісом. Можливо, це й зберегло його до нашого часу у досить пристойному вигляді, чого не можна сказати про курганний могильник, знищений багаторічною оранкою

Урочище Довбилин. Будищанське городище.

Література.

  1. Вечерський В.В. Глухівсько-Петропавлівський монастир. Довідка до зводу пам’ятників історії та культури України. 1988.

  2. Дорошенко Д.І. Тихий закуток. – Сіверянський літопис, 1998, №1.

  3. Лазаревський А.М. Описание старой Малороссии. Т.2 Полк Нежинский. – К., 1893.

  4. Путивльський краєзнавчий збірник. Випуск 2. – Суми, 2005.

  5. Сумщина в іменах: Енциклопедичний довідник. – Суми: Рекламно – видавниче об’єднання «АС-Медіа», Сумський державний університет, 2003.

  6. Тупик С.В. Будищі – село над Клевенню. Історико-краєзнавчий нарис. Суми: Видавничо-виробниче підприємство «Мрія» ЛТД, 2002.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу

Опис документу:
Маршрут багатий на природні, історичні та архітектурні, пізнавальні та мальовничі куточки.
  • Додано
    01.03.2018
  • Розділ
    Різне
  • Тип
    Інші методичні матеріали
  • Переглядів
    192
  • Коментарів
    0
  • Завантажень
    0
  • Номер матеріала
    DF699268
  • Вподобань
    0
Курс:«Інтернет-ресурси для опитування і тестування»
Левченко Ірина Михайлівна
24 години
1200 грн
360 грн
Свідоцтво про публікацію матеріала №DF699268
За публікацію цієї методичної розробки Гавриленко Яків Миколайович отримав(ла) свідоцтво №DF699268
Завантажте Ваші авторські методичні розробки на сайт та миттєво отримайте персональне свідоцтво про публікацію від ЗМІ «Всеосвіта»
Шкільна міжнародна дистанційна олімпіада «Всеосвiта Осінь – 2018»

Бажаєте дізнаватись більше цікавого?


Долучайтесь до спільноти