! В а ж л и в о
До ЗНО з ІСТОРІЇ УКРАЇНИ залишилося:
0
7
міс.
1
1
дн.
2
3
год.
Готуйся до ЗНО разом із «Всеосвітою»!

Російсько – українські відносини в 2014-2017 рр.

Опис документу:
Стаття стане корисною на уроках історії України в 11-12 класах. Автор аналізує та критично підходить до висвітлення російсько-українських відносин в 2014-2017 рр.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

Костянтин Андрійович Бура

Російсько – українські відносини в 2014-2017 рр.

Міждержавні відносини Росії та України з моменту незалежності обох країн були і залишаються досить суперечливими. Україна часто виступала нерівноправним партнером у цих стосунках і відчуваючи тиск на її внутрішні та зовнішні справи тяжіла до про європейської орієнтації. Попри це, мало хто міг уявити найбільше загострення відносин цих двох пострадянських держав. Однак з початком анексії Автономної Республіки Крим з боку Російської Федерації в лютому – березні 2014 року стан відносин обох держав став дуже швидко погіршуватися і як наслідок призвів до загрозливих політичних та геополітичних протиріч те тільки для України, але й для Європи в тому числі. Післявоєнний порядок, встановлений після Другої світової війни було порушено однією з правонаступниць СРСР, яка й укладала цей порядок разом з іншими провідними країнами – Росією. Однак Російська Федерація не обмежилася лише Кримом, а спровокувала конфлікт на Сході України підготувавши проросійськи налаштованих бойовиків та здійснила військову інтервенцію регулярної армії РФ в суверенну державу Україна. Були захопленні частини Донецької та Луганської областей, що стали фейковими республіками з маріонеточною проросійськи налаштованою владою. Росія в повній мірі відродила свою агресивну проімперську політику з використанням гібридної техніки війни не тільки по відношенню до України, але й до ряду європейських та заокеанських держав. Так, за російською дипломатією у цивілізованому світі остаточно закріпилося поняття : агресивності ведення зовнішньополітичного діалогу, безкомпромісності, використання брудних політичних технологій. Флагманом такого діалогу стали В.Путін, Д.Песков та колишній представник Росії в ООН В.Чуркін.

Варто розуміти, що відносини між Росією та Україною завжди , поки існують ці держави, будуть важливим фактором впливу на ситуацію як на пострадянському просторі, так і в світовому контексті. Для Росії, поки що регіонального лідера, адже судячи з дій вищого керівництва держави, вони прагнуть поширити свій вплив на увесь світ і знову відтворити біполярну модель розвитку світу, ключове значення на цьому етапі займає Україна. Росія та Україна за декілька століть обзавелися близькими родинними зв’язками, пов’язаністю економік та рівнем спільних проблем та підходів, які притаманні більшості пострадянських республік. Серед цих проблем : корупція, слабкі інститути держави та суспільства зокрема. Російська Федерація завжди у своїх стосунках з Україною та іншими пострадянськими країнами позиціонувала себе як еталон або взірець, за яким мають слідувати. Тому будь – яке відхилення від курсу, дуже болюче сприймається російською владою, адже можливість альтернативи регіонального центру завжди існувала. Слід зазначити, що Росія завжди усвідомлювала свій зовнішній та внутрішній курс по відношенню до України. Не можна, не згадати вислів президента Б.Єльцина , який казав, що варто розпочинати свій день із запитання : « А що ти зробив для України ?». Прозахідна політика сучасної України виявилася загрозливою для Росії , бо фактично означає втрату лідерських позицій на регіональному рівні та сприяє тому, щоби інші пострадянські країни переорієнтували свою внутрішню та зовнішню політику. [4, c.3]

З роками незалежності українська еліта свідомо йшла на зменшення обороноздатності країни та усіх сфер, що з нею пов’язана. Лише в 2014 р. українці зрозуміли реальний зміст слів екс-президента України Л.Кучми про те, що « Україна – не Росія» [5, c.1]. Слід зауважити, що Росія до 2014 р. вибудовувала свою стратегію у внутрішній та зовнішній політиці щодо взаємостосунків з колишніми республіками, яка ґрунтувалася на консервацію пострадянських режимів та їх умов. Така стратегія дій провалилася із початком збройної агресії Росії проти України. Росія першою заблокувала будь-які стосунки з Україною у економічній, частково політичній, культурній сферах. Показовим випадком стало запровадження ембарго на українські товари після ескалації конфлікту. Однак такий вид тиску Росія застосовувала й раніше. Після набуття чинності угоди про торгівлю України з ЄС, продовженням безмитної торгівлі з Україною пострадянських країн - сателітів Російської Федерації виявилося, що де-факто немає ні Митного союзу, ні СНД, оскільки єдині правила більше не діють. На сьогоднішній день, у російських вищих кіл не має жодної мотивації для проведення перетворень, у тому числі це стосується відносин з Україною. Адже стабільність – це відсутність змін. Зміни відтак у російському суспільстві сприймаються як загроза, росіянам показують приклад трагічних подій які відбуваються в Україні з 2014 і по сьогодення, часто підміняючи факти, роблячи їх такими, якими вони не є. Агресія в Криму та в Донбаському регіоні призвела до підвищення шовінізму у російського суспільства по відношенню не тільки до українців [4, c.6]. Відтак налагодити діалог стає дедалі складніше, адже не тільки деяка частина простих росіян, але й такі особи як президент Росії В.Путін кажучи , що : « Україна – це взагалі не держава…» та лідер ЛДПР В. Жириновський кажучи про українців заявляє, що ми «вороги номер один, які топтали наші землі разом з німцями» [1]. Допоки є цілком зрозуміли, що Росія у стосунках з Україною не буде займатися поверненням Криму, не допустить вступу до НАТО та ЄС, не допустить створення єдиної Помісної Православної Церкви та воліє й надалі втручатися у внутрішні справи суверенної держави [4, c.13].

Також, можемо говорити про те, що пострадянського світу у класичному розумінні , сформованого після розпаду Радянського Союзу більше не існує. Крах цього устрою прискорила своїми діями Росія. 27 січня 2015 року парламент України визнав у своїй заяві-зверненні Росію як країну-агресора. Західний світ більшою мірою підтримав Україну у цьому висновку [3]. До Росії з 2014 р. діють санкції більшості європейських та заокеанських країн [2]. У свою чергу Росія ввела аналогічні санкції, в тому числі й до України. Холодна завіса знову піднялася над світом, Росія все більше намагається довести світові, що вона є претендентом на статус наддержави. Російсько-українські відносини все більше зводяться до мінімуму, Україна позбувається економічної, політичної та культурної залежності від Росії. Однак, хід українських реформ затягується, остаточно встановилася позиційна війна з непідконтрольними регіонами, а Європа виявилася слабкою та занадто розслабленою : наплив мігрантів , зворотній вплив санкцій, політичні скандали пов’язані з відносинами з Росією, радикалізація європейського суспільства та політикуму не сприяють сприятливій зовнішньополітичній кон’юктурі, адже Україні як ніколи необхідна підтримка, щоби протистояти Росії. Багато надій покладало керівництво Росії на вибори в 2016 р. в США, який є абсолютним світовим лідером. Були небезпідставні побоювання, що Україна стане розмінною монетою, в обмін на спокій. Однак новий президент США добре інформований щодо ситуації в Україні завдяки своїм радникам, президентом України П.Порошенком та послом України в США В. Чалим. .Президент США вже заявив про свою підтримку Україні у її складних відносинах з Росією та вибудовує нову стратегію геополітичної гри, в якій, Україна має не останню роль.

Проте зважаючи на непросту соціально-економічну та політичну ситуацію у світі, українська влада не має повністю покладатися на заокеанських та європейських партнерів, а самостійно впроваджувати зміни в країні. Таким чином будуючи міцний фундамент української державності, який вистачило на боротьбу проти будь-яких зазіхань на українську державність з боку інших держав, передусім – Росії. На світовій арені нажаль українська дипломатія ще доволі слабка, ситуацію потрібно докорінно змінювати кваліфікованими кадрами зі стійкими переконаннями та українською позицією. Зведення корупції до мінімуму та економічний розвиток в Україні допоміг би Україні посилити свої позиції на світовій арені перед антиросійською коаліцією держав та домогтися посилення тиску на «путінський режим» в Росії, для захисту українського суверенітету та незалежності.

Література

  1. Горбулін В. Тези до другої річниці російської агресії проти України // UAcrisis.org. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://uacrisis.org/ua/40347-gorbulin-tezy

  2. Закон України «Про санкції» від 14 серпня 2014 р. [Електронний ресурс] / Офіційнийвеб-сайтВерховної Ради України. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1644-18 (14.08.2014). – Назва з екрана

  3. Постанова Верховної Ради України «Про Звернення Верховної Ради України доОрганізаціїОб’єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської АсамблеїРадиЄвропи,ПарламентськоїАсамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національнихпарламентів держав світу про визнання Російської Федераціїдержавоюагресором»від27січня2015р.[Електроннийресурс].:ОфіційнийвебсайтВерховноїРадиУкраїни.Режимдоступу:http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/129-viii (27.01.2015). – Назва з екрана.

  4. Олеся Яхно «Аудит зовнішньої політики : Україна-Росія». Дискусійна записка, Інститут світової політики, К.- 2016, с.-26

  5. Олеся Яхно «Украина – не Россия. Теперь выбор за РФ», «Главком», 25.02.2015,[Електроннийресурс].Режимдоступу:http/giavcom/publications/128549-ukraina html

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Курс:«Стратегії профілактики та вчасного реагування на прояви суїцидальної поведінки неповнолітніх»
Мельничук Вікторія Олексіївна
36 годин
590 грн
590 грн

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації (лист МОН № 4/2181-19 від 30.09.2019 р.).

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.

Підвищення кваліфікації: як створити дієвий механізм
Підвищення кваліфікації: як створити дієвий механізм
Підвищення кваліфікації: вчителі самі вирішуватимуть, де навчатись
Підвищення кваліфікації: вчителі самі вирішуватимуть, де навчатись