РООТА З ІСТОРІЇ В МАН

Опис документу:
ДОСЯГНЕННЯ УКРАЇНЦІВ У СВІТІ

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

30

Міністерство освіти і науки України

Управління освіти і науки Донецької облдержадміністрації

Добропільське територіальне відділення МАН України

Відділення: історія

НАУКОВЕ ДОСЛІДЖЕННЯ

ІСТОРІЯ

УКРАЇНСЬКОГО УСПІХУ В СВІТІ

Роботу виконала:

учениця 10 класу

Білозерської

загальноосвітньої школи І-ІІІст. № 15

Умєрєнкова Кароліна

Керівник:

учитель історії І категорії

Наумова В.І.

2016 р.

Зміст

Вступ ……………………………………………………………………….. 3

Історія українського успіху ………………………………………………. 5

Успіхи української культури ……………………………………………… 10

Українська мова – мова успіху ……………………………………………. 13

Хліборобський внесок України в світ ……………………………………. 15

Успіхи українців – успіхи світу …………………………………………… 17

Висновок ……………………………………………………………………. 25

Використані джерела ………………………………………………………. 27

Вступ

Домогтися успіху в житті непросто – якщо ви запитаєте в людини, що допомогло їй зійти на верхні щаблі кар’єрної драбини, то швидше за все у відповідь почуєте щось на кшталт «цілеспрямованість, терпіння, відданість улюбленій справі та наполеглива праця», а деякі ще згадають, що на початку шляху всім необхідно зіткнутися з труднощами і зробити помилки.

Невдачі йдуть рука об руку з успіхами, тому не варто засмучуватися й розчаровуватися в поставленій меті, якщо все йде не зовсім так, як задумано. Усі без винятку великі підприємці, винахідники й письменники в житті не раз долали різні перешкоди, зрештою, як казав Уїнстон Черчілль: «Успіх – це рух від невдачі до невдачі без втрати ентузіазму».

Людина народжена для щастя. Бути успішним, радіти життю й ростити щасливих дітей  - завдання кожного, хто живе на Землі. У різних культурах і цивілізаціях радість, успіх і щастя мають загальне коріння, але розуміються по різному.

Ми не тішимо себе ілюзією, що ми спроможемося відразу ж змінити світ. Але щодня нас стає усе більше й більше – людей, які змінюють світ, починаючи із себе, людей, які домагаються власної самостійності, власних прав і не уникають відповідальності, людей, які стають успішними самі й зроблять успішною свою країну.  Людей,далеких від політики й не прагнучих посад і привілеїв. Вільній людині не потрібні привілеї, вона усього досягає сама! 

Людям мислячим властиво замислюватися не тільки про своє майбутнє, але й про долю Батьківщини. Чи завжди ми з повагою ставимося до української історичної спадщини? Чи добре її знаємо? Як допомогти молоді усвідомити важливість внеску українців у людський досвід? Адже в нас досить неспростовних фактів, щоб цим пишатися. Бо українська спадщина торкнулася багатьох куточків світу і є надбанням усього людства, що каже про успішну Україну.

Та й чи маємо ми право мовчати про це в моменти публічного національного приниження? І хто сказав, що втратила вже свою актуальність думка Тараса Шевченка, відлита в афоризм: «Єсть на світі доля, а хто її знає?». Тож тема ця сьогодні на часі. Віддамо належне португальцям, які демонструють щиру гордість за свою країну. Ще й досі пам’ятємо публікації з життя Португалії, де до 1974 року активно споруджували пам’ятники мореплавцям XV—XVI століть і видавали плакати з гордим надписом «Ми відкрили світу половину Землі». І це в історії — непоодинокі приклади.

Відразу ж зазначимо: мова не йде про те, щоб применшити хоч би чиї заслуги в цивілізаційному розвитку чи розділити представників інших етносів із країн, що на мапі світу, на «достойних» і «недостойних». Кожен у межах своєї нехай лишається долі. У пошуках переконливих доказів внеску українців у досвід людства і успіхи нашої країни ми виходимо не стільки з власних уподобань, скільки з реальних фактів, підпираючи свої міркування прикладами із історії та сучасності. Адже вони рясніють такими прикладами.

Історія українського успіху

Успіх - це не стільки те, що ми маємо,

скільки те, ким ми стаємо в результаті.

Джим Рон

Успіх - позитивний наслідок роботи,значні досягнення.

Наша держава багато зазнавала поразок і невдач,але нас це не зломило. Багато держав хотіли нас поневолити, але їм це не вдалось. Ми просто об’єднались у одне ціле і змогли побороти багато труднощів і негараздів в нашій історії. І я вважаю це - є успіх, великий успіх. Щоб розповісти про нього, треба починати з історії.

XVI століття характеризується подальшим розвитком української культури. Проте умови, у яких він відбувався, були досить складними. Головною передумовою розвитку культури будь-якого народу є наявність власної держави. На жаль, відсутність власної державності в українців у цей період спричинила залежність розвитку культури від політики уряду країн, у складі яких перебували українські землі.

Перші спроби створити незалежну українську державу зробив Богдан Хмельницький.

У першій половині XVII століття Україна була під владою Польщі, яка принижувала український народ.

Богдану Хмельницькому вдалося неймовірне: розгромити основу збройних сил Речі Посполитої.

У ході визвольних війн не вдалося звільнити всю Україну від польського панування,проте була створена автономна національна українська держава, відновлено традицію державотворення українського народу. Йому вдалося зберегти свою етнічну самобутність,свою мову, культуру, звичаї, врятуватися від геноциду. У процесі боротьби з іноземними поневолювачами було сформульовано національну ідею українського народу-ідею незалежності, свободи і побудови власної держави. У результаті визвольних війн за державою закріпляється назва «Україна».

Богдан Хмельницький для більшості сучасних українців - герой козацької доби.

Я вважаю, що він запалив маленький патріотичний вогонь, який почали підтримувати його наступники.

Через одне століття спроба повторилася. І це був Іван Мазепа, який пішов проти царя Московії Петра I. Все це відбулося, коли Мазепа, бажаючи вивести Гетьманщину з-під влади царя, у 1704-1705 роках удався до таємної дипломатії з супротивниками Москви. У 1706 році Гетьман, завдяки посередництву польського короля розпочав таємні зносини зі шведським королем Карлом XII. Похід шведського короля на Москву через Україну спонукав українського гетьмана до рішучих дій задля визволення Гетьманщини. Мазепа вирішив об’єднатися зі шведами для війни проти Московії. 29-30 жовтня 1708 року між українцями та Карлом XII було укладено договір. Угода передбачала: Україна має бути незалежною і вільною; всі загарбані Московією землі мають бути повернені Українському князівству.

Загалом малоуспішна для шведів і Мазепи кампанія закінчилася довгою облогою Полтави і приголомшливою поразкою 27 червня 1709 року.

Коли цар дізнався про зраду, він оголосив анафему Іванові Мазепі.

Іван Мазепа - державний діяч і політик найвищого ґатунку, найвправніший дипломат тодішньої Європи, полководець і водночас поет, у поезії якого найсильнішими були патріотичні мотиви, уболівання за долю України. Гетьман намагався зробити з України європейську державу, підняти й зміцнити значення й престиж гетьманської влади, яка за десятиріччя Руїни зазнала страшної девальвації. Жодний із гетьманів не зробив так багато, як Мазепа для розвитку культури та духовності українського народу. Спроба цього гетьмана вирвати Україну з-під московського ярма, реалізувати велику ідею незалежної самостійної Української держави зазнала поразки. Але протягом трьох століть ця ідея жевріла в серцях найкращих синів і дочок українського народу.

Корені сучасної незалежної України повною мірою лежать у великій ідеї Мазепи. На мою думку, для української нації він є героєм всіх часів.

Після смерті Мазепи, запорожці вибрали гетьманом Пилипа Орлика, який не менше хотів кращого майбутнього Україні.

Під час козацької ради 16 квітня було прийнято написаний ним документ «Пакти і Конституція прав і вольностей Запорозького Війська». Це перша конституція України. «Конституція Пилипа Орлика» стала зразком тогочасної політичної думки не тільки в України, а взагалі в Європі. Подальші дії П. Орлика були спрямовані на створенні коаліції для звільнення України з-під російської влади. Він проголосив союз із Кримом та Швецією до повного визволення козацької України. Ці угоди передбачали спільне визволення Гетьманщини й Слобожанщини.

Пилип Орлик збагатив українську і світову історію першою Конституцією в сучасному розумінні цього слова. Він, невтомний патріот козацької України, сьогодні прекрасно відомий на батьківщині, але здебільшого лише у стосунку до його «Конституції».

Після Полтавської битви Петро I вирішив прибрати Україну до рук, щоб назавжди уникнути небезпеки. Цар скасовує порядок виборності полковників і старшини, сам призначає їх переважно з росіян. Царизм прагнув зруйнувати український економічний організм і перетворити його на колоніальний придаток імперії.

Коліївщина… Вона носила національно-визвольний характер. Вістря боротьби було спрямовано проти польського панування, засилля католицизму й уніатства, утисків орендарів та соціального визиску з боку польської шляхти. Метою боротьби було відновлення Гетьманщини, де не було б «панів і підданих, а всі користувалися б козацькими вольностями». Події травня 1768 року нагадують початок Хмельниччини: проти селян-коліїв,які за кілька днів захопили всю південну Київщину. 20 червня повсталі з’явилися в околицях Умані. Із допомогою сотника Івана Гонти, який із надвірними козаками перейшов на бік повсталих, наступного дня Максим Залізняк оволодів містом. Дії повсталих в Умані вирізнялися нечуваною жорстокістю. У місті загинуло щонайменше 2 тис. осіб. У цей час підійшли російські війська до Умані. Налякані могутнім повстанням, панівні класи царської Росії та шляхетської Польщі об’єднали свої зусилля для придушення народного руху. Коли закінчилась боротьба, І.Гонту і М.Залізняка запросили на бенкет, де їх заарештували. Іван Гонта, як підданий польському королю, був переданий полякам,які жорстоко стратили ватажка. Максим Залізняк, як підданий Російській імперії, був засуджений на каторжні роботи до Сибіру.

Коліївщина була останнім повстанням українців проти Речі Посполитої. Після придушення Коліївщини окремі гайдамацькі загони вели боротьбу майже до кінця століття.

Розділивши українців та їхні землі між собою, Австрійська та Російська імперії відверто нехтували інтересами етносу (народності) з тисячолітньою історією, самобутньою культурою, потребами економічного життя й територіальної єдності. Українські культурні й громадські діячі XIX століття намагалися протистояти асиміляційній політиці імперії. Так постало українське питання, яке кожна з протиборчих сторін намагалися вирішити на свою користь.

Ідея соборності – згуртування, відновлення єдності розмежованого сусідніми державами українського народу та його земель.

Ідея соборності прослідковується за Княжої доби, за часів Української козацької держави. Новий етап – з середини XIX століття. Її провідниками стали члени «Руської трійці», Кирило-Мефодіївського братства: Т.Шевченко, М. Драгоманов, В.Антонович, І Франко, М. Грушевський.

Напевно, українці добре розуміли, що треба об’єднатися, щоб можна було стати самостійною державою. І 22 січня 1919 року на Софійському майдані Києва відбулося урочисте проголошення Акта Злуки Західної Української Народної Республіки з Наддніпрянською Українською Народною Республікою в одноцільну суверенну Народну Республіку.

Україна у XX століття досягла своєї мети. 16 липня 1990 році був прийнято Декларацію про державний суверенітет України. А 3 липня 1990 році було прийнятий закон УРСР про економічну самостійність України.

Ми дочекалися і того часу, коли наша держава стала вільною.

Тепер, Україна – провідна країна світу, розвинена, і багато,хто хоче жити у цій країни. Такий шлях пройшов наш народ, у якого вистачило сил і терпіння не стати рабами інших країн. Це наша історія, яку потрібно знати. На мою думку, це великий успіх.

Споконвічна - рідна земля,
Незалежна - держава моя,
Вічна і завжди єдина
Ненька моя - Україна.

Україна має свою не тільки важку, а і прекрасну історію. Нам, українцям, є чим пишатися.

Успіхи української культури

Українська культура — сукупність матеріальних та духовних цінностей, створених українським народом протягом його історії.

Культура України має давню історію, вона розвивалася в складних історичних умовах протягом довгих століть. Створюючи свої культурні цінності, український народ вбирав у себе звичаї і традиції багатьох народів, доля яких була пов'язана з історією України.

Великий вплив на культуру українського народу надали грецька, римська і візантійська культура, завдяки яким культура України здобула багато знань і вмінь. Важливою подією, що визначила на багато століть художній і духовний розвиток культури України, стало прийняття християнства в 988 році.

Незважаючи на різномаїття джерел світової культури, українці створили свою, не схожу ні на яку іншу, самобутню культуру. Культура України відображає неповторність духовного світу народу, навколишньої природи і специфіку традицій, звичаїв.

Так, упродовж останніх століть українці витворили найкращу й найчисельнішу в світі народну пісню, що назавжди увійшла до скарбниці світових духовних цінностей. Без пісні, і найперше без пісні народної, духовне життя українця втрачає всю красу. Бо ця пісня — то неперевершений шедевр поєднання щирого, задушевного слова та чарівної мелодії. Ось, приміром, що сказав про це класик російської літератури Олексій Толстой: «Жодний інший народ не виявив себе в піснях так яскраво і гарно, як народ український». Цю думку висловлював поляк Адам Міцкевич:

«Українська пісня — свята скрижаль, котру народ оберігає, як свою гартовану зброю. З цієї скрижалі кожне покоління знаходить необхідні для себе духовні цінності, які впродовж віків лягали в основу моралі». Для українця ці слова звучать цілком природно, не треба напружуватися, щоб зрозуміти, про що мова. Незважаючи на невільництво, в якому перебувала українська нація протягом кількох століть, завдяки невичерпності її духовних першоджерел пісня наповнювала суспільні настрої духовною силою віри у краще життя, мобілізувала народний дух на кардинальні звершення.

Саме завдяки народній пісні ми не загинули, вистояли, збереглися як нація. З піснею українці народжувалися, з піснею і вмирали. І воскресали з пісні. Знаменитий француз Гійом Боплан у своїй відомій книзі «Опис України», що в Європі мала великий успіх, сказав про нас: «Ця нація співає плачучи. Так чинять на планеті тільки українці». І його оцінка саме тим є цінною для нас сьогодні, що все це він бачив на власні очі, бо з 1630 по 1647 рік перебував на українській землі, де поруч із будівлею фортець та геодезичними роботами студіював краєзнавство України в найширшому розумінні цього слова. А німецький поет Фрідріх Боденштедт у середині XIX ст. так захопивсь українськими народними піснями та історичними думами, що вивчив українську мову й переклав німецькою багато пісень і дум, видавши згодом антологію «Поетична Україна», в передмові до якої він піднесено писав про пісню й мову українського народу, вважаючи їх за досягнення народів усього світу.

Українська музика та пісня — найпишніша гілка на дереві світової народної творчості. Мабуть, правий був академік Микола Жулинський, коли сказав, що «така гармонія тексту і мелодії, яку демонструє українська народна пісня, — планетарна естетична рідкість». Яка виразна оцінка! І далі своє захоплення він підсумував такими словами: «Це свідчить про обдарування українців — творців та носіїв унікального народного мелосу». Скільки ж пісень створив наш народ? Відома шанувальниця української народної пісенної творчості педагог Людмила Нестругіна з Черкащини вважає: «Щонайменше 500 тисяч». Їх повне видання, за її підрахунками, «охопило б, напевне, 200 томів по 1000 сторінок кожен». Жодна інша нація світу не може похвалитися такою кількістю мелодійних, задушевних, ліричних і героїчних пісень, якими милується весь світ, від яких у захваті видатні закордонні композитори, письменники, поети. До джерел української народної пісні припадали добре відомі у музичному світі Бах, Брамс, Вебер, Гайдн, Глінка, Дворжек, Ліст, Моцарт, Чайковський, Шопен, Шуберт, інші композитори. Давши людству народну пісню з таким багатим ідейно-духовним потенціалом, українці прокладали шлях до його душі. В українських піснях стільки емоційного вогню, образного блиску, чарівної мелодійності, що аж дух забиває. На пісенний спів відгукуються найтонші й найніжніші струни людської душі. Цим українці зробили вагомий внесок у збагачення духовності та покращання моральності людства.

Українська мова – мова успіху

Важливим складником успіху в цій справі, поза сумнівом, є наша рідна українська мова. Ми маємо пишатися з того, що українська мова — не лише одна з найдавніших, вона входить до першої двадцятки найпоширеніших і найбагатших за словниковим складом мов світу. Не дивно, що український народ ставився з такою пошаною, вірою й любов’ю до своєї мови, яка була йому на тернистих шляхах поневірянь у сумній минувшині, кажучи словами його найкращих представників, і за єдину зброю, й за єдину втіху. Цією мовою милувалися також і представники інших етносів, які побували в Україні й чули її співучу, мелодійну мову. Визначний російський співак Л. Собінов, приїхавши на гастролі 1926 року до Харкова, де він співав у опері Вагнера партію Лоенгріна, записав таке своє враження від української мови: «Коли я одержав переклад Лоенгріна українською мовою й тоді ж, сівши за рояль, проспівав знамените звернення до лебедя, я мимоволі закричав: та це ж бо звучить зовсім по-італійському: гарно, звучно, високо й поетично». Хто знає, можливо, саме це й надихнуло одного мудрого українського ерудита збагатити наш інтелектуальний багаж таким висловлюванням: «Не можна ходити по рідній землі, не чаруючись виплеканою народом у віках мовою».

Можна наводити ще чимало хвальних і піднесених висловів про українську мову діячів науки й мистецтва різних, близьких і далеких нам народів, проте досить і цих, щоб бачити, як високо цінували вони нетлінний скарб українського народу, що його наші предки зберегли, незважаючи на всілякі заборони й утиски, передавши нам у спадщину. Всім, хто має сьогодні боронити українську мову, забезпечувати її статус як державної, раджу замислитися над проникливими рядками зворушливого доробку письменниці Катерини Мотрич «Молитва до мови». Обпікаючи душі читачів справедливими критичними оцінками, апелюючи до почуття національного сорому, елементарної людської гідності, автор «Молитви» рішуче стає на захист одного із найголовніших атрибутів Української держави, визнаної всім світом. По-моєму, це повчально.

Хліборобський внесок України в світ

А візьмімо такий український внесок у цивілізаційний розвиток світу, як хліборобський. Усюди на планеті, де природа багата на родючі чорноземи (Росія, Казахстан, Молдова, Польща, Канада, США, Аргентина, Бразилія), живуть і обробляють землю українці — найдавніша хліборобська нація світу. Хіба можна скасувати факти, про які знає весь світ? За кордоном також добре відомо й про те, що український вчений-селекціонер В. М. Ремесло у повоєнний період здійснив справжню революцію в селекції озимої пшениці.

В.М.Ремесло

Саме завдяки його плідній праці на Київщині 1968 року було утворено Миронівський інститут селекції та насінництва пшениці, який організували на базі місцевої селекційно-дослідної станції. Застосовуючи нові методи селекції, В. Ремесло вивів цілий ряд нових зимостійких та високопродуктивних з якісним зерном сортів озимої пшениці інтенсивного типу. Найціннішим і найпоширенішим сортом виявилася пшениця «Миронівська 808». Ця пшениця вирощується не лише в Україні, а й у Молдові, Білорусі, Казахстані, Росії, Болгарії, Румунії, Угорщині, Чехії, Словаччині, Польщі, Німеччині, Данії, Швеції та інших країнах світу. Згодом у результаті проведеної селекції вчений отримав нові зимостійкі, високопродуктивні та якісні сорти озимої пшениці з укороченим міцним стеблом «Миронівська Ювілейна-50» та «Іллічівка», потенційна врожайність яких — 75 і більше центнерів зерна с гектара. Цікавий факт: ще за життя на честь видатного селекціонера земляки в Пирятині спорудили йому бронзовий бюст. Однак найвеличніший пам’ятник він створив собі своїми руками, розумом і серцем: миронівськими сортами пшениці засіваються на нашій планеті понад 11% усієї площі озимої пшениці. Таким успіхом не може похвалитися жодна країна світу. Чим не вагомий доказ того, що українська нація дала світові Хліб? Що не кажіть, а хліб — основа життя.

Успіхи українців – успіхи світу

Якщо розвивати цю тему, то варто сказати і про те, що українська земля — батьківщина плеяди геніальних інженерів і вчених. У мальовничому місті Сарни на Рівненщині в українській родині 1 серпня 1924 року народився один із найталановитіших фізиків-експериментаторів сучасності Георгій Шарпак, 1992 року відзначений Нобелівською премією з фізики, нагороджений як громадянин Франції, що стала йому другою Батьківщиною.

Він назавжди увійшов в історію розвитку фізики. Як відомий фахівець у галузі атомної енергії, зокрема фізики частинок високих енергій, він створив нові детектори елементарних частинок.

Наша нація в особі генетичних українців дуже багато зробила для втілення мрії людства про зоряні польоти. Маючи на увазі цю обставину, я хотіла би передусім розповісти про талановитого Юрія Кондратюка, завдяки якому вдалося зробити небачений прорив у галузі космічних досліджень.

Американці на космодромі мису Каннаверал поставили йому бюст — чи то мармуровий, чи то навіть золотий! Вони мовби «вознесли» над космодромом нашого земляка, полтавчанина, висловивши йому таким чином свою вдячність. Чому? Факт сам по собі унікальний. Джон Хуболт, керівник програми «Аполлон», повідомив пресі, що політ американських астронавтів, посадка на Місяць і повернення здійснені за розрахунками і за схемою великого інженера Юрія Кондратюка, який, виявляється, ще п’ятдесят років тому розробив цей, найкращий, спосіб досягнення сусіднього небесного тіла. Робота Ю.В. Кондратюка «Завоювання міжпланетних просторів» увійшла в скарбницю світової технічної думки, її видавали чотири рази. Перше видання — Новосибірськ, 1929; друге — Москва, 1947; третє — Нью-Йорк, 1972. Четверте видання твору Генія (Київ, 1997), виконане його рідною українською мовою, виявилося ювілейним: перед текстом подане «Слово про Юрія Кондратюка» — до сторіччя від дня народження. Підпис: «Л. Кучма, президент України».

Той, хто воліє дізнатися про космічний аспект нашої історії більше, матиме таку можливість, прочитавши статтю «Чому в нас замовчують всесвітньо відомих українських винахідників?» («Українська газета», № 47 від 28.12.2006), яку підготував віце-президент Академії наук вищої школи України Петро Масляк. Не будемо пояснювати, які чинники могли спричинити такий стан речей. Все це зроблено автором. Ми наведемо із зазначеної газетної публікації тільки один абзац, про що українці, на жаль, мало обізнані: «Теорію космічних польотів розробили і втілили в життя Засядько, Кибальчич, Ціолковський, Кондратюк, Корольов, Гнатюк, Глушко, Челомей, Стів Дубчак, Яримович, Янгель, Лозино-Лозинський, Сікорський та інші. У цьому списку всіх найголовніших провідників освоєння космічного простору, як теоретиків, так і практиків, немає жодного неукраїнця (!). Це не може бути випадковим. Наша нація до цієї справи, очевидно, має генетичну схильність». Ось свіжий приклад із нашої новітньої історії, про який сповіщала преса: «Український важкий транспортний літак Ан-225 «Мрія» вантажопідйомністю 250 тонн, що експлуатується компанією «Авіалінії Антонова», знову внесено в Книгу рекордів Гіннеса. Екіпажу вручений сертифікат з нагоди перевезення найбільш важкого в історії авіації моногруза — генератора і рами загальною вагою 186,7 тонни. Обладнання для нової електростанції перевезли з Франкфурта (Німеччина) в Єреван (Вірменія)». Занесення до Книги рекордів Гіннеса — це всесвітнє визнання людської геніальності та вправності. Таке під силу тільки талантам, справжнім авіамайстрам...

Отже, українцям є чим пишатися. Втім, у нас немає можливості сказати про все, що нами створено й досягнуто. Розглянути в цій роботі внесок українства в суспільний розвиток немислимо — це величезна тема. Бодай згадати... Можливо, банальна, але безперечна істина: у великих треба вчитися. Це важливо, персонально важливо, особливо для молодих і добре освічених. Багато з них усвідомлюють, що їхнє майбутнє залежить не лише від успадкованих розумових, інтелектуальних здібностей, але й від наполегливості, особливої працелюбності, невпинного руху шляхом до знань і нових досягнень. Без цього людину чекає сірість, буденщина чи оманливий достаток споживача.

Лише небагатьом судилося стати геніями. Талант від Бога, від роду, а майже все, що досягає людина, — від освіченості, безупинної праці та незламної волі. Подвижники вселюдського прогресу — видатні українці — яскравий доказ цього. Пошануймо ще декілька унікальних персоналій — вони того варті.

У Парижі на одному із могильних каменів вибито: «Серж Лифар, киянин». Справжнє ім’я цього українця — Сергій Михайлович Лифар (1904—1986).

С.М.Лифар

Емігрувавши 1923 року до Франції, завдяки здібностям і великій праці йому згодом вдалося повернути світовий престиж французькому балету. Найліпше в цьому переконують «віхи» зоряної біографії нашого земляка. Видатний танцюрист і головний балетмейстер паризької Гранд-Опера (1930—1958), автор понад 200-т балетів і дивертисментів в оперних спектаклях. Теоретик і педагог балету. Засновник Інституту хореографії при Гранд-Опера в Парижі, професор історії та теорії танцю у Сорбонні. Почесний президент Національної ради танцю при ЮНЕСКО, Французької академії танцю, ректор Університету танцю, професор Вищої школи музики. Автор багатьох праць з теорії балету. Жоден із французьких діячів мистецтва не мав стільки урядових нагород, як українець С. Лифар. Серед них Золота медаль Парижа, найпрестижніший орден Почесного легіону... Коли Шарль де Голль, вручивши Лифарю за досягнення в розвитку балету приз «Золота туфля» — своєрідний балетний «Оскар», запропонував йому нарешті прийняти французьке підданство, той відповів: «Дуже вдячний, пане президенте, за цю пропозицію, але я ніколи не стану французом, тому що я був і буду українцем». На його батьківщині шанобливо до цього поставилися: у Лозанні, де помер Серж Лифар, йому встановлений пам’ятник, на якому є меморіальний надпис: «Україна — своєму геніальному сину на честь 100-річчя».

Скажете, приклад цей взято з минулого. Що ж, можна назвати й наших сучасників, які здатні творити великі та добрі діла.

Добрим словом хочеться згадати роботу, яку виконав на Південному полюсі український полярник Андрій Утевський.

Те, чого вже в XXI столітті досяг цей доцент біофаку Харківського національного університету ім. Каразіна, ще багато разів викликатиме подив людей у всьому світі! Дві експедиції Утевського в Антарктику, де на науковій станції «Академік Вернадський» він провів довгі 14 місяців, складають цілу епоху в історії людства — з їхньою допомогою українська наука зробила нові відкриття. Зокрема, він зібрав дивний матеріал про унікальних представників флори та фауни, що живуть в умовах вічної мерзлоти — на суші та під водою. В Антарктиці Андрій Утевський здійснив майже півтори сотні спусків на глибину понад 50 метрів. З полюса вчений-біолог привіз унікальний фільм — 35 годин підводного відео! Дивовижним там є буквальне все: від морських леопардів вагою 600 кг до павуків з 15-сантиметровими лапками і мікроскопічних рачків і п’явок. Про існування деяких видів тварин і риб, які зустрічаються там під водою, вчені раніше навіть не здогадувалися! Адже підводних мешканців у цій частині Антарктики так детально, напевно, не знімав ніхто — умови зйомок дуже небезпечні. Скажіть, хіба все це не гідне захоплення, подиву та вдячності?

Із тих же людей і скульптор Микола Шматько з Луганська, відомий у світі як справжній «король мармуру».

М.Шматько

На престижному Флорентійському бієнале, де щодва роки у спеціальній експозиції виставляються всі кращі витвори сучасного світового мистецтва, Микола Гаврилович позаторік був удостоєний ордена «Лоренцо Чудовий Медичі». До Флоренції майстер відправив три скульптурні роботи.

«Білл Гейтс» — бюст бізнесмена, розміщений на диску з назвою створеної ним фірми, а диск спирається на кулю, що символізує нашу планету. Друга робота — «Лугань» (в її основі дівчина, що ширяє в повітрі, волосся якої, спадаючи вниз, зображає води річки Лугань). І третя — «Дівчина з диском» — один із найвідоміших творів скульптора Шматька. Мармуровий диск у руках дівчини настільки тонкий і відшліфований, що пропускає світло. Цим світлом осяяно обличчя скульптури, пропорції якої митець за описами істориків запозичив у древньоєгипетської цариці Нефертіті. Але унікальність роботи не тільки в цьому: дівчина дивиться на лик Христа, який створюють мармурові узори на пронизаному променями світла диску. Своїми художніми роботами Микола Шматько представляв в Італії всю Україну. Досі такої нагороди, яку в світі мистецтва шанують нарівні з Нобелівською премією, не мав жодний український художник.

Першим на планеті стрибуном із жердиною, якому 13 липня 1985 року в передмісті Парижа, на стадіоні імені Жана Боуена, підкорилась шестиметрова висота, став донецький стрибун Сергій Бубка.

С.Бубка

Він — володар олімпійського «золота» на Олімпіаді-1988 у Сеулі, шестикратний чемпіон світу. Протягом 20-ти років Бубка нікому в світі не поступався троном найкращого стрибуна з жердиною! 35 світових рекордів на стадіонах і в залах, встановлених видатним українським спортсменом за роки стрибкової кар’єри, — також унікальне досягнення в історії світової легкої атлетики. Сергій Бубка неодноразово визнавався кращим спортсменом світу. Досі ніким не побито його світові рекорди на відкритому повітрі — 6,14 м (1994) і в залі — 6,15 м (1993). Уславлений український спортсмен — член виконкому Міжнародного олімпійського комітету, голова НОК України. Під егідою «Спортивного клубу Сергія Бубки» в Донецьку з 1990 року регулярно проводяться міжнародні змагання «Зірки жердини», що стали одними з найпопулярніших у світі. Феноменальному легкоатлету 2001 року присвоєно високе звання Герой України. Біля входу на стадіон «Локомотив» у Донецьку тепер можна побачити й бронзового Бубку — такої честі, крім нього, у світі удостоєно всього трьох спортсменів.

Висновки

І такі приклади можна продовжити. У той же час ми мусимо усвідомити: про українських національних геніїв, своїх героїв і пророків, на жаль, знаємо дуже мало. А тому так важливо забезпечити повернення до духовного надбання нашого народу сотень імен учених і письменників, високодостойних інтелектуалів з України, які здебільшого невідомі широкому загалу. Ось де, здавалося б, безмежне поле діяльності для Міністерства освіти та науки України, редакцій телебачення і радіомовлення. Кому ж, як не школі та вищим навчальним закладам, засобам телерадіокомунікації, стати добрим другом і порадником у житті, вчити учнів і студентів, наших громадян на прикладах подвижницької праці славетних успішних українців, особливо вчених, письменників, їхніх вершинних досягнень і відкриттів, що перетворювали світ, їхніх творів, що облагороджують людей, роблять успішною в світі свою країну…

У всякому разі, все це необхідно вивчати, розуміти. До того ж, слід зауважити, що в розвинутих країнах Заходу на рівні масової свідомості відбуваються багато в чому схожі процеси. Більшість населення США, Франції, Італії, Іспанії бачать сьогодні головне достоїнство своїх країн саме в їхньому «минулому, культурі, історії», ставлять ці цінності навіть вище, ніж досягнутий ними рівень економічного розвитку, налагодженість державних і громадських інститутів чи ступінь оволодіння досягненнями науково-технічного прогресу. Не кажучи вже про те, що оцінка щойно зазначених досягнень прямо пов’язується із тим, наскільки вони відповідають тій ролі, яку ці нації відіграли (на їхній погляд) у становленні та розвитку всієї світової цивілізації.

Це я до того, що людина перш за все мусить усвідомлювати свою приналежність до людства. Сучасне людство влаштоване так складно, що приналежність до однієї його частини не слід розглядати як винятковість, бо тоді ми опинимося в полоні якогось хибного націоналізму... Культура й наука кожної нації належить усім землянам. Утім, найперше слід віддавати належне своїм духовним провідникам і світочам — українським ученим, новаторам у різних галузях виробництва та творчості, майстрам слова, інтелектуалам з великої літери — усвідомлювати їхній внесок у вселюдську духовну та матеріальну скарбницю, в успіх життя у світі. Важливо знати своє, щоб берегти та примножувати набуте й іти далі. Це сприятиме утвердженню в українців національної самосвідомості й нашому єднанню з цивілізованим співтовариством.

Використані джерела

  1. «Хто є хто в українській історії» Д.В.Журавльов, 2014

  2. «Історія України 5-9 клас в таблицях і схемах» Дух Л.І, Торсінг Плюс, 2013

  3. Історія України 8 клас Маришон О.О, 2008

  4. www. Refine. Org.ua. Роль Івана Мазепи в розвитку української літератури

  5. Історія України 10 клас О.Рєент, 2010

  6. Історія України 11 клас Турченко, 2011

  7. www. svippt. Com.ua. kultura. Rozvitok-ukrainskogo-kino.htmi

  8. uk.Wikipedia. org. Скрябін(гурт)- Вікіпедія

  9. uk.Wikipedia. org. Українська музика – Вікіпедія

  10. Українська література 9-10 клас С.Р.Молочко, О.М.Васильєва 2009

  11. Українська мова та література. О.М. Авраменко, М.Б. Блажко, 2015

  12. Савин «Авиация в Украине: Очерки истории» – Харків 1995 «Основа»

  13. Указ Президента України №119 1996 рік

  14. Указ Президента України №927 за 2000 рік

  15. Терещенко «Виробництво авіаційних та ракетно-космічних апаратів»

  16. Газета «Оглядач»

  17. Газета «День»№156 01.09.2001

  18. «ДІЛОВИЙ ВІСНИК» №06 (97), 2002

  19. Укрінформ

  20. Авіа-2003 «Матеріали V міжнародної науково технічної конференції»

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.

Приклад завдання з олімпіади Українська мова. Спробуйте!
До ЗНО з ІСТОРІЇ УКРАЇНИ залишилося:
0
4
міс.
0
9
дн.
0
8
год.
Готуйся до ЗНО разом із «Всеосвітою»!