Сьогодні відбувся
Кабінет психолога:
«
Плітки. Конфлікти
»
Взяти участь Всі події

Робота з текстами як етап підготовки учнів до ЗНО.

Українська мова

Для кого: 11 Клас

20.01.2021

993

36

0

Опис документу:
Методична розробка містить 2 тексти, що потребують порівняльного аналізу. До них додаються 6 запитань тестового характеру й 3 запитання відкритого типу, як пропонується новим форматом ЗНО 2021 року. Для зручності подаються відповіді. Методичну розробку можна використовувати для учнів 9-11 класів залежно від рівня підготовки й мети уроку (навчальне читання, контрольна робота) на уроках і мови, і літератури, оскільки тексти містять інформацію про життя й творчість Гоголя й Шевченка.
Перегляд
матеріалу
Отримати код

Автор методичної розробки - Чопікян А. В.

ТЕКСТ А

Юрій Барабаш «Коли забуду тебе, Єрусалиме…», 2001.

1 Шевченко, хоч і має цілу низку речей, писаних російською, є – тут навряд чи можливі суперечки – письменником українським. Цілковиту рацію має Євген Сверстюк, коли каже, що Гоголь і Шевченко, які ніколи не зустрічалися між собою, насправді «зустрічалися істотніше, ніж у побутових умовах за реальних обставин». Випадок Гоголя-Шевченка цікавий якраз своєю неординарністю: письменники, котрі входять до різних національних літератур, мають близькі риси світобачення, світовідчуття, особистісного та художнього менталітету, спільний етнокультурний ґрунт, спільну національну природу естетики й поетики.

2 Що Шевченко залишається українцем і у своїх російськомовних текстах, сприймається як аксіома. А от думка про те, що українця, з притаманним йому типом мислення, поглядом на світ, пізнаємо в російському письменникові Гоголі, навіть у тих його творах, які далекі, здавалось би, від українського кореня, що Гоголь, за словами Г. Грабовича, «є дзеркалом нашої колективної та історичної неповторности й дивности» і, поруч із Шевченком, виступає «основним лейтмотивом» у прагненні «збагнути суть української душі», і тому «органічно вписується в український контекст і в історію української літератури, хоч при тім не виписується з російської», - ця думка поки що вкрай рідко й несміливо «прокльовується» у світовому гоголезнавстві, найчастіше ж її попросту ігнорують.

3 Що ж до гоголезнавства українського, то в ньому, після багатолітнього перетягування канату між тими, хто дивився на Гоголя або як на пересічного перекинчика, або як на оспівувача «непорушної дружби» та «історичного возз’єднання», нині дається взнаки нова екстрема – намагання «виписати» Гоголя з російської літератури і, без жодних застережень, оголосити його письменником українським, котрий убачав свою місію в тому, щоб «засобами імперського «языка» прославити Україну в світі».

ТЕКСТ Б

Євген Маланюк «Нариси з історії нашої культури», 1954.

4 Яскравими прикладами й виразниками духу Козаччини були два великі сини нашого народу — Т. Шевченко і М. Гоголь.

5 Літературознавство минулої доби мало цікавилось походженням письменників і творило з їх життєписів або короткі пашпортові відомості, або стилізовані "житія". Про М. Гоголя вистачало, що він "син підупалого дідича" і "російський письменник-сатирик". Про Т. Шевченка існувало — за нечисленними винятками — досить нудне сентиментально-сльозаве оповідання, що починалося зазвичай так: "У селі Моринцях, в убогій родині кріпака народився малий Тарас"... Далі йшло, що він був сирота, що його била спочатку мачуха, згодом — пан, що він бідував, що "вчився" в Академії Мистецтв у Петербурзі, що потім був засланий за "протиурядові вірші" і що, одним словом, був з нього "співець селянської недолі". Усе це довершувала знана ікона Тараса в кожусі й шапці, яка доповнювала досить зловісну легенду, що з неї так зручно користає історичний ворог аж по сей день.

6 Тут немає місця детально зупинятися на біографічних легендах і Шевченка, і Гоголя. З достатньою ймовірністю можна твердити, що і Гоголь, і Шевченко вийшли з верстви, що ще в XVIII ст. була єдиною, верстви Козацької, яка лише наслідком адміністраційно-механічних заходів чужої імперії була розколена. І тому на початку XIX ст. Гоголя родить українське "дворянство", що хутко в нових політичних умовинах національно дегенерується, а Шевченка родить закріпачене "селянство", в якім є значний відсоток колишньої шляхти і в якім відбувається повільний процес регенерації Нації.

7 У тій темряві Ночі Бездержавности обидва вони, Шевченко і Гоголь, залишалися орієнтаційними дороговказами й акумуляторами національного духа. Особливо це стосується постаті Т. Шевченка. Та й, зрештою, сам Шевченко був свідомий того, напередодні смерти пишучи у своїй автобіографії дослівно: "Історія мого життя складає частину історії моєї Батьківщини" (лютий 1861). Але й творчість М. Гоголя була і є джерелом певної свідомости, коли вже й не "національної", то етнічної й, що найважніше, духової.

8 У проблемі Гоголя, що періодично викликає у нас дискусії, для широкої публіки найістотнішим залишається мова його творів. Треба тут ствердити, навіть не покликаючись на фахівців, що московська мова була М. Гоголеві органічно чужа, а тодішню літературну мову пушкінської Росії він знав досить слабо і ціле своє літературне життя мусив її наполегливо вивчати. "Російська" мова М. Гоголя є своєрідним мовним феноменом. У ній величезна кількість яскравих українізмів.

9 Дух творчости Гоголя для Москви й навіть справжньої "Росії" є виразно чужим, ба й ворожим. Тут вистачить прочитати його листи до приятеля — Михайла Максимовича ("киньмо Кацапію та їдьмо до нашого Києва... для кого ми працюємо?"), зважити його зустрічі в Парижі з Міцкевичем, Залєським і іншими дуже антимосковсько настроєними поляками. Урешті-решт існує вимовний документ— власноручний запис Гоголя в книзі пацієнтів у Карлсбаді - Nicolas de GogolUcrainien.

10 Росії-Московщини Гоголь попросту не знав. Він жив якийсь час у Петербурзі. Поза тим, від р. 1836 почавши, М. Гоголь був емігрантом. Париж, а особливо Рим ("батьківщина душі"), як він називав Італію, — це були місця, де проходило його емігрантське життя.

11 Творчий доробок Миколи Гоголя є суцільний, як у всякого великого митця. М. Гоголь дав нам справжню героїчну епопею — "Тарас Бульба", плід напруженої праці цілого його життя. Він воскрешає дух Козацької доби: за Віру і Націю. Також М. Гоголь дав образ національного відумирання покозацької шляхти й ту задушно-підмогильну атмосферу, що залягла над політично мертвою Батьківщиною XIX ст. , дав потворну галерію "мертвих душ" здеградованого, здегенерованого нашого колишнього панства й поставив проблему національного "життя й смерти".

12 М. Гоголь був більше нашим національним мучеником, аніж тільки "сатириком". І тут корениться кардинальна, органічна різниця між Шевченком і Гоголем. Коли Шевченко в тьмі історичної ночі був могутнім вибухом вулкану з його грізним громом і палючим полум'ям, то Гоголь був таємничим відгуком ночі та містично чарівним, місячним, отже, "холодним" світлом її.

ЗАПИТАННЯ

  1. Спільною для двох текстів темою є

А Політичні погляди Т. Шевченка та М. Гоголя.

Б Дослідження поетики творів Шевченка.

В Проблематика твору «Тарас Бульба» М. Гоголя.

Г Два пророки української культури.

  1. Думку про те, що творчість М Гоголя виражає український національний дух, підтверджують усі висловлення, окрім

А Він поставив проблему національного "життя й смерти" (11).

Б Твір «Тарас Бульба" воскрешає дух Козацької доби: за Віру і Націю (11).

В Шевченко і Гоголь залишалися орієнтаційними дороговказами й акумуляторами національного духа (7).

Г Росії-Московщини Гоголь попросту не знав (10).

  1. Посилання на біографічні відомості про Т. Шевченка автори текстів використовують із метою

А ознайомлення читача з деякими фактами біографії,

Б формулювання тези,

В аргументації висловленого судження,

Г формулювання висновку, що випливає з попереднього судження.

  1. Слово «перекинчик» (ТЕКСТ А, 3) у реченні «..хто дивився на Гоголя або як на пересічного перекинчика…» можна замінити синонімом

А поводир,

Б глашатай,

В перевертень,

Г підбрехач.

  1. Фразеологізм є в рядку

А «Гоголь був таємничим відгуком ночі та містично чарівним, місячним, отже, "холодним" світлом її» (12).

Б «…після багатолітнього перетягування канату між тими, хто дивився на Гоголя або як на пересічного перекинчика…» (3).

В «…московська мова була М. Гоголеві органічно чужа…» (8).

Г «є дзеркалом нашої колективної та історичної неповторности й дивности» (2).

  1. Неправильним твердженням для текстів А чи Б є думка про те, що

А проблема Шевченко-Гоголь остаточно досліджена.

Б Микола Гоголь належить українській культурі.

В Микола Гоголь – містичний письменник.

Г Т. Шевченко писав твори російською мовою.

ПИСЬМОВІ ВІДПОВІДІ НА ЗАПИТАННЯ

  1. Цитати Шевченка "чорніше чорної землі блукають люди", "людей у ярма запрягли пани лукаві", «гинуть, гинуть у ярмах лицарські сини» можна використати в якому тексті й абзаці та з якою метою? Відповідь аргументуйте (2-3 речення).

  2. Євген Сверстюк (ТЕКСТ А, 1) стверджує, «що Гоголь і Шевченко, які ніколи не зустрічалися між собою, насправді «зустрічалися істотніше, ніж у побутових умовах за реальних обставин». Прокоментуйте цю думку, використовуючи для аргументації ТЕКСТ Б. (3-4 речення).

  3. Розгляньте таблицю, у якій схарактеризовано тексти А, Б за низкою їхніх змістових і формальних ознак.

Ознака тексту

Текст А

Текст Б

1.

Обґрунтованість, логічність

+

+

2.

Наявність експресивного забарвлення

+

-

3.

Наведення конкретних фактів

+

-

4.

Використання суспільно-політичної лексики

-

+

5.

Наявність елементів роздуму

-

+

Які з-поміж ознак, на Вашу думку, визначено НЕПРАВИЛЬНО стосовно ТЕКСТУ А чи ТЕКСТУ Б? Укажіть щонайменше дві ознаки у форматі: «Неправильно визначено ознаку Х щодо тексту Y…»,

обґрунтувавши свою позицію щодо кожної з них (4-5 речень).

Правильні відповіді

1 Г

2 Г

3 В

4 В

5 Б

6 А

Орієнтовні відповіді на запитання відкритого типу

7. Наведені цитати Т. Шевченка слід використати в тексті Б (абзац 6). Їх можна вжити з метою ілюстрації до поданого судження (підтвердження думки, наведення прикладів із художнього твору) про селянство, яке історично мало козацьке походження, як і сам Кобзар, але внаслідок колонізації та закріпачення втратило лицарський дух. Автор розглядає постать Тараса Шевченка як можливість відродження нації.

8. Я вважаю, що думка Є. Сверстюка слушна. І Шевченко, і Гоголь є яскравими виразниками нашого національного духу. Їх об’єднує пошук відповідей на найважливіші питання буття українського народу. На підтвердження своєї позиції можу навести низку аргументів із тексту Б: походження з козацької верстви, художнє дослідження доби Козаччини та її представників, наполягання на ідентичності й належності до історії України, мова творів.

9. У запропонованій таблиці неправильно вказано такі змістові та формальні ознаки: Текст А – ознаки 4, 5; Текст Б – ознаки 2, 3. Неправильно визначено ознаку 4 (використання суспільно-політичної лексики) стосовно тексту А, оскільки в ньому є слова, що відображають світоглядні позиції носіїв мови (світобачення, світовідчуття, менталітет, етнокультурний ґрунт, мислення). Неправильно визначено ознаку 5 (наявність елементів роздуму) стосовно тексту А, адже в ньому обговорюється дискусійне питання, є теза автора, яка має аргументацію та посилання на думку інших науковців із наведенням цитат, подаються власні міркування щодо порушеної проблеми. Неправильно визначено ознаку 2 (наявність експресивного забарвлення) стосовно тексту Б, оскільки в ньому є слова, що мають стилістично-оцінний відтінок: житіє, сльозаве, нечисленний, співець. Також деякі слова автор прописав із великої літери (Ніч Бездержавности, Віра, Нація), надаючи їм урочистості й піднесеного значення. Неправильно визначено ознаку 3 (наведення конкретних фактів) стосовно тексту Б, бо в ньому Євген Маланюк, розмірковуючи над проблемою вивчення життєпису Шевченка й Гоголя (5), наводить конкретні факти із літературознавчих робіт минулого століття або спирається на біографічні відомості, говорячи про ставлення М. Гоголя до Росії (9).

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу.