Рідне слово – основа духовного світу дитини

Опис документу:
«Оволодіння рідною мовою, — пише В. О. Сухомлинський, — визначає багатство, широту інтелектуальних і естетичних інтересів особистості». Стаття висвітлює роль виховання красою рідного слова у спадщині Василя Олександровича Сухомлинського.
Перегляд
матеріалу
Отримати код

Рідне слово – основа духовного світу дитини

 «Оволодіння рідною мовою, — пише В. О. Сухомлинський, — визначає багатство, широту інтелектуальних і естетичних інтересів особистості». «Без поваги, без любові до рідного слова не може бути ні всебічної людської вихованості, ні духовної культури».

І етап. Робота в парах.

Слово є важливим компонентом виховання. Воно допомагає нам у спілкуванні з іншими. Шляхом слова ми можемо висловити певні думки, предати інформацію, або свої почуття.

Перед тим, як розпочати розмову за темою пропоную Вам виконати таке завдання. Попрацюйте в парах. Спробуйте скласти сенкан на тему «Рідна мова», «Рідне слово».

Сенкан  ( синквейн)— походить від французького слова ”п’ять” і позначає вірш у п’ять рядків.

Наприклад:

Мова
Чарівна, співоча

Розвивається, живе, бринить

Є душею нашого народу

Слово

Бесіда:

  1. Прочитайте, будь ласка, що у Вас вийшло.

  2. Якими засобами Ви користувались під час написання поезії?

  3. Чи складно Вам було підібрати потрібні слова?

Слово необхідне для того, щоб кожен міг відчути себе творцем. Тобто, виховання красою рідного слова є основним завданням у роботі вчителя. В наш час є велика кількість різноманітних методів, теорій, методик виховання. Саме за допомогою них ми можемо правильно виховати дитину, і кожна з них по-своєму цінна. Але ми забуваємо про одну з найважливіших – це виховання через рідне слово.

ІІ етап. Виклад матеріалу.

Проблему виховання дітей засобами слова в українській народній педагогіці досліджували багато вчених, серед них Б. Д. Грінченко, К. Д. Ушинський та В. О. Сухомлинський.

Мета статті  - висвітлення ролі виховання красою рідного слова у спадщині Василя Олександровича Сухомлинського.

В. О. Сухомлинський є автором цілого ряду педагогічних праць: «Павлишська середня школа», «Серце віддаю дітям», «Сто порад учителеві» та ін., в яких він неодноразово звертав увагу на проблему виховання словом та його практичну діяльність у прищепленні учням любові до слова. Висвітлював думки про значення слова у вихованні дитини. Зокрема автор наголошує на потребі виховання через книги, казки, в яких діти дізнаються багато нової і цікавої інформації.

В. Сухомлинський багато уваги приділяв поліпшенню мовної грамотності учнів та вихованню любові до слова. Мовна культура людини – це дзеркало духовної культури. Слово вважається не тільки носієм потрібної інформації, воно є ніби іскрою, від якої розгортається полум’я інтересу, тому воно повинно бути барвистим, образним і точним. Найтонший і найголовніший інструмент вчителя – це слово в його руках. Василь Олександрович вказував на те, що вихователь має вибирати із скарбниці мови саме ті слова, які відкривають шлях до людського серця, неповторного і не схожого на інші. Щоб виховувати словами, треба розвивати у вихованців сприйнятливість до слова [1, 8–9].

«...Кожне слово має свій зміст, невміння вибрати потрібне слово – те саме, що замість гостро заструганого олівця на уроці малювання користуватися цвяхом...»

Випадкові слова відскакують від свідомості вихованців, як горох від стінки. Учень не чує слів вихователя, його душа лишається глухою до слова. Слово є, в певному розумінні, єдиним засобом виховання. Це той інструмент, яким учитель відточує дитячі душі. Ніяка комп’ютеризація, найсучасніші технологічні процеси і машини не замінять і не можуть замінити вчителя, наставника, вихователя з його мудрим і щирим, лагідним і вимогливим рідним словом.

У формуванні духовного світу людини неоціненна роль належить мові, рідному материнському слову. Великий український педагог-гуманіст, що словом відмикав найпотаємніші куточки дитячих душ, В. О. Сухомлинський не без підстав стверджував, що в «школі все починається зі слова». Мовна культура – це, як він наголошував, «живодайний корінь культури розумової, усього розумового виховання» [2].

Рідна мова є найважливішим, найбагатшим і найміцнішим зв’язком між нинішнім і майбутнім поколіннями народу.

«Дві рідні мови – це так само безглуздо, якби ми намагалися уявити, що одну дитину народили дві матері. У дитини є одна мати. Рідна. До смерті. До останнього подиху». – Писав В. Сухомлинский.

Звідси випливає принцип народності, який відбито в Образі рідного слова. Мова – найкраща характеристика народу, тому твори українського фольклору є одним із важливих засобів збагачення словника дітей.

Майстерність, мистецтво виховання словом виявляється в тому, що вихователь створює для учнів атмосферу, насичену душевністю, атмосферу шукань, відкриттів не тільки наукових, суто пізнавальних, а й морально-естетичних. І ця атмосфера в школі – початок духовного розвитку:

«Слово – це найтонший різець, здатний доторкнутися до найніжнішої рисочки людського характеру. Вміти користуватися ним – велике мистецтво, словом можна створити красу душі, а можна й спотворити її. Тож оволодіваймо цим різцем так, щоб з-під наших рук виходила тільки краса!» [2].

Від слова педагога залежить створення у школі обстановки, що сприяє вихованню любові до знання, читання, мистецтва, музики. Слово педагога, що відображає його духовні уподобання і потреби, – це найперше і найголовніше.

Василя Олександровича турбувало те, що «… уміння виховувати словом було і – поки що, на жаль, залишається ахіллесовою п’ятою теорії і практики нашого виховання. Слабкість багатьох, дуже багатьох учителів у тому, що слова їх не доходять до тих, до кого вони звернені…».

Тому, якщо ми прагнемо, щоб наше виховання стало мистецтвом, треба відточувати слова. Шукати в невичерпній скарбниці нашої рідної мови перлини, які запалюють вогник у дитячих очах. Знаходити найтонші відтінки на багатобарвній палітрі народної мудрості, говорити дітям красиво про красу навколишнього світу.

«Спираючись на свій величезний педагогічний досвід, глибоке розуміння світу дитинства, знаючи безмежну довіру дітей до вчителя, Василь Олександрович поступово створює авторську педагогічну систему виховання і розвитку школярів засобами художнього слова, яке він уважав найкращим виразником складних морально-етичних ідей» [5, 441–444].

В. Сухомлинський вважав, слово є дорогоцінним діамантом, дивним витвором людини. Коли вона почала спілкуватися і говорити з іншими, на землі сталося одне з найвидатніших чудес. Слово народилося в праці, як і пісня. Кожна мова по-своєму прекрасна. Вона, мов неповторний самоцвіт, виграє всіма барвами веселки, має своє звучання, власну наповненість і красу [7, 147].

Педагог приділяв велику увагу слову. Він проводив різноманітні уроки на природі, на яких діти могли пізнати красу рідного слова, де вони могли висловити свою думку, тому що кожен учень бачить цей світ по-різному. Неповторним було те, коли всі писали свої власні оповідання, казки, вірші. Педагог допомагав розкрити творчі здібності до читання і написання творів своїх підопічних.

«Я не уявляю викладання мови, – переконував В.Сухомлинський, – без походів і екскурсій по рідному краю, без споглядання картин природи, без вияву почуттів у словах. На березі річки, в полі, біля нічного багаття, в курені під тихий шум осіннього дощу я вчу дітей висловлювати думку про те, що їх оточує. Радію, що моя любов до слова передається дітям, захоплює їхні думки й почуття. Вони відчувають красу, аромат, найтонші відтінки слова, творять свої оповідання-мініатюри про природу, складають вірші».

ІІІ етап. Самостійна робота.

  1. Прочитайте, будь ласка, оповідання В. Сухомлинського «Я хочу сказати своє слово…». Спробуйте знайти в ньому ті засоби, за допомогою яких автор розкриває значущість рідного слова, переконує нас, як читачів, замислюватись над своїми словами.

  2. На звороті написані іменники і прикметники, спробуйте найвлучніше, на Вашу думку, поєднати їх у словосполучення. Прочитайте, буд ласка те, що у Вас вийшло.

  3. Бесіда. Зазвичай від учнів на подібні завдання ми чуємо очікуванні відповіді. В. О. Сухомлинський прагнув навчити дітей побачити незвичне в звичайному.

VI етап. Висновки.

На мою думку, він є взірцем для всіх поколінь, він дає нам приклад для наслідування. Ми завжди зможемо знайти добру пораду і дорогоцінну інформацію з його творів.

Тому виховання саме красою слова у спадщині В. Сухомлинського є просто неперевершеним. Кожна його праця є неповтоним витвором мистецтва.

У статті «Рідне слово» освітянин показує нам як твориться краса слова у руках дітей. Коли вони йшли в природу – в ліс, сад, поле – слово ставало в його руках знаряддям за допомогою якого відкривалося багатство навколишнього світу. Діти складали маленькі твори про природу – ці твори були результатом їхньої праці. Їм це дуже подобалося, цим вони розвивали себе, вдосконалювали своє слово [6, 207–210].

Отже, виховання красою рідного слова займає значне місце у спадщині Сухомлинського.  Художні твори талановитого педагога стають прикладом того, як саме ми можемо виховувати за допомогою рідного слова. Бо слово – то скарб, який ми повинні берегти. Василь Олександравич виховував у своїх учнів любов до рідного слова, щоб кожне їхнє слово несло неповторну красу душі.

Бібліографія

  1. Заволока С. П. Спогади про Сухомлинського / Заволока С. П. – К.: «Радянська школа», 1979. -254 с.

  2. Залізняк А. М. Стаття Педагогічні ідеї Сухомлинського щодо розвитку мови дітей [Електорний ресурс]. – Режим доступу до статті : dspace.udpu.org.ua:8080/.../Залізняк%20Стаття%20Педаг…

  3. Мухин М. И. В. А. Сухомлинский об умственом воспитании /М. И. Мухин, Н. Д. Ярмаченко. – К: «Радянська школа», 1983 . – 224 с.

  1. Про красу і силу [Електорний ресурс]. – Режим доступу до статті: lib.chdu.edu.ua/pdf/metodser/101/4.pdf

  2. Савченко О. Я. Художні твори Василя Сухомлинського для дітей як джерело виховання цінностей / О. Я. Савченко // Педагогічний дискурс. – 2011. – Вип. 10. – 441 – 444 с.

  3. Сухомлинский В. А. Сердце отдаю детям / Василий Александрович Сухомлинский. – К : Издательство «Радянська школа», 1974. – 221 с.

  4. Цюпа І. А. Василь Сухомлинський (добротворець): серія біографічних творів життя славетних / Іван Антонович Цюпа. – К.: Видавництво Ц К ЛКСМУ «Молодь», 1973. – 334 с.

Додаток 1.

Сенкани про мову:

Мова.

Казкова, загадкова.

Єднає, функціонує, розквітає.

Словесний скарб усього людства.

Краса.

Мова.

Чиста, ніжна.

Процвітай! Надихай! Живи!

Поле, що всіяне зернами – словами.

Багатство.

Мова.

Поетична, прозова.

Спілкуймося! Бережімо! Шануймо!

Натхненна праця митців слова.

Зоря.

Додаток 2.

Василь Сухомлинський

Я ХОЧУ СКАЗАТИ СВОЄ СЛОВО...

Оповідання

 

Катерина Іванівна повела своїх першачків у поле. Був тихий ранок ранньої осені. Далеко в небі летів ключ перелітних птахів. 
Вони тихо курликали, і від того в степу було сумно.
Катерина Іванівна сказала дітям:
— Сьогодні ми будемо складати твір про осінь, небо, про перелітних птахів. Кожен із вас нехай скаже, яке зараз небо. 
Дивіться, діти, уважно. Вибирайте в нашій рідній мові красиві точні слова.
Діти притихли. Вони дивились на небо й думали. Через хвилину почулося: 
- Небо синє-синє...
— Небо голубе...
— Небо чисте...
— Небо блакитне...
І все. Діти знов і знов повторювали ті самі слова: синє, голубе, чисте, блакитне.
Трохи збоку стояла маленька синьоока Валя й мовчала.
— А ти чого мовчиш, Валю?
— Я хочу сказати своє слово.
— Ну, яке ж твоє слово про небо?
— Небо ласкаве... — тихо сказала Валя й сумно усміхнулась.
Діти притихли. І в цю мить вони побачили те, чого не бачили досі.
— Небо сумне...
— Небо тривожне...
— Небо журливе...
— Небо студене...
Небо грало, тремтіло, дихало, усміхалось, як жива істота, і діти дивилися в його сумні сині-сині осінні очі.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу.