“Релігія після комунізму (Що відбувається з релігією після падіння режимів, які намагалися її знищити і що це означає для нашого розуміння релігії як такої”?

Двадцяте століття для християнства стало чи не найважчим випробуванням. Здавалося християнські ідеї які глибоко вкорінились у європейській традиції й ментальності, не могли б в перспективі короткого часу бути зміненні іншою ідеологією. Але європейський континент наскільки динамічний, що історія Європи завжди доводить протилежне. Ідеї які прийшли на зміну християнським моделям (християнському світобаченню й ідеалам) саме соціалістичні, націоналістичні, в залежності від регіонів, були дуже швидко поширені в маси. Самі по собі ідеї цих течій аж ніяк не викреслювали місце церкви в суспільстві, а навпаки в ієрархії які вони пропонували, вона там посідала визначне місце, наприклад католицький соціалізм у Франції, Німечинні, Бельгії, Австрії, щодо іншого прикладу можна назвати ту ж Україну. У своїй книзі Націоналізм і релігія, Олександр Зайцев писав : “соборницьку роль ОУН, яка була далекою від конфесійних обмежень і стояла на ґрунті зближення основних церковних традицій, присутніх на українських землях, заради об’єднання зусиль у боротьбі за державну незалежність”. Фанатиками для досягнення своїх цілей, як вони вважали, одні на благо трудового народу, інші на благо нації, їх використали у найбільш радикальних формах і цілях. Для реалізації цих планів щонайменше два етапи Європа пройшла, це розробка ідей і концепції філософами, пізніше їх поширення у навчальних закладах, з часом в маси. Далі роль останніх (ідеологів) полягала в тому щоб правильно підняти маси, провести агітацію, накинути дану модель. В момент створення режиму в його основі може лежати тільки одна ідеологія, тому зрозуміло що церква як інститут який відігравав найважливішу роль в житті суспільства, зі зрозумілих причин не могла бути частиною режиму.