і отримати безкоштовне
свідоцтво про публікацію
Предмети »

Рядовий солдат літератури

Перегляд
матеріалу
Отримати код

РЯДОВИЙ СОЛДАТ ЛІТЕРАТУРИ

„Так, Федір Злидень був газетярем, рядовим солдатом нашої радянської літератури. Та чи можна забувати, що теми яким віддавав своє творче дозвілля Федір Злидень, приваблювали й українських класиків – Павла Тичину, Максима Рильського, Володимира Сосюру. Ми про це не забудемо. І не треба забувати імена тих рядових, про яких ще не пізно розповісти”.

Так писав у 1984 році Федір Тихонович Кравченко, який не один рік працював з Ф.Є. Злиднем в Полтавській обласній газеті.

Хто ж він – „рядовий солдат радянської літератури”?

Злидень Федір Євтихійович (в інших джерелах Явтухович) народився 24 липня (за новим стилем 5 серпня) 1899 року в багатодітній бідняцькій сім’ї в с. Зачепилівка Костянтиноградського повіту Полтавської губернії. Закінчив сільське двокласне училище, потім працював канцеляристом повітового земства. Оце фактично і все, що відомо про його життя до 1917 року.

У 1918 році Федір Злидень поступає навчатися на педагогічні курси, які було відкрито у Костянтинограді. З 1921 року починав працювати учителем, спочатку в початкових класах Забаринської школи, а в 1922 році він призначається інспектором шкіл.

Коли юнак почав писати вірші – невідомо. Та вже в 1921 році полтавська газета „Незаможний селянин” надрукувала його вірші, під яким стояв підпис: Злидар. У цьому ж році на сторінках газети з’явилося ще декілька віршів молодого вчителя. Не можна сказати, що його твори досконалі в усіх відношеннях, можливо, навіть, навпаки, але в них звучить пафос, віра в краще майбутнє селян, всього трудового люду.

Федір Євтихійович прагне розширити свою освіту, підвищити свій фаховий інтелектуальний рівень. З цією метою в 1923 році він стає студентом Полтавського інституту народної освіти. Тут близько сходиться з гуртком молодих поетів, його приймають до полтавської філії спілки селянських письменників „Плуг”. В той час, коли вся країна знаходилася в пошуку подальшого свого розвитку, коли всі були захоплені прагненням перебудовувати суспільство на новий лад, виникало багато різноманітних організацій, які ставили своєю метою залучення широких мас до активної участі в суспільному житті. У 1922 році в м. Харків – тодішній столиці України, засновується республіканська спілка селянських письменників „Плуг”, яка сприяла підвищенню культурного рівня села, виявленню і об’єднанню літературних сил. Одразу в ряді міст республіки створюються філії цієї організації. Павло Усенко, один з організаторів полтавської філії „Плугу”, писав про Федора Злидня: „Ми завжди вітали його появу в Полтаві, бо любили його. І він любив „Плуг”, був закоханий у його вечірки…”

По закінченні інституту (1924 рік) Ф.Є. Злидень вчителював у Зачепилівці та інших селах Красноградського району, прищеплюючи учням любов до рідної школи, літературного слова. Саме його уроки стали тим поштовхом, який привів Миколу Рудя – українського письменника радянської доби – у літературу.

„Ф. Злидень закоханий у життя, неабиякий правдолюб, художній агітпроп у гущі народній. Він знав і любив Павла Тичину, зоря великого таланту якого яскраво зайнялася на поетичному небосхилі. На уроках в Зачепилівці Ф. Злидень неголосно та мистецьки переконливо читав учням вірші Тичини. Точніше жив його емоційним вогнем і ясним ідеалом”. („Щоб не оминули Зачепилівки…” – „Літературна Україна”, 29 серпня 1980 р.)

Одночасно він продовжує працювати як сількор газети „Радянське село”, дописує до „Радянської освіти”. Пише також нариси, фейлетони, п’єси. Одну з його п’єс ставили в Зачепилівці, в якій він був в одночас актором і режисером. Маючи гарний від природи голос, виконував вокальні партії. На жаль, не збереглося тексту жодної п’єси: правда, в „Українській Літературній Енциклопедії” (том 2, с. 272. – Київ, 1990) згадується єдина п’єса „Не тоді хортів годують, як на охоту йдуть”, але й та втрачена.

У цей час Федір Злидень починає працювати над повістю „Незаможники”, уривки з якої напам’ять читав на уроках в Зачепилівський семирічці. Пише також роман „Смійтеся, мамо!”.

„І подумати тільки, батько Явтух, живе од степу, вбогіший за міського водоноса, а син, дивись, художні твори пише. Як і Остап Вишня. Тільки Федорові, видно, не до смішного. Все про незаможників-бідняків”. (М. Рудь. „Не жди, не клич”).

У 1930 році Федір Євтихійович переїжджає з сім’єю до Полтави, він залишає вчительську діяльність і працює в обласній газеті „Більшовик Полтавщини”, активно співробітничає з газетою політвідділу Полтавської МТС „Шлях Леніна”. Крім журналістики, продовжує займатися художньою літературою, його поетичні твори друкуються в збірках полтавських поетів „З риштовань будови” (1932 р.), „Червона книга” (1933 р.); у Харківському видавництві „Український робітник” в 1933 році виходить його нарисована повість „Яри загомоніли”, окремо видаються в Полтаві нариси „Бригадир Ткач” та „Надія Яремченко” (обидва у 1934 році). В 1934 році в Полтаві вийшла невеличка збірка поезій під назвою „Більшовицька весна”, куди ввійшли твори Юрія Жимка, Федора Злидня, Федора Кравченка. Вірш Злидня „Школа” композитор Василь Верховинець поклав на музику і мати письменника Олександра Никонівна часто вмикала чорну тарілку радіо в надії почути пісню свого сина.

Федір Кравченко, з яким Федір Євтихійович працював у Полтавській газеті, пізніше пригадував, що якось на запитання „Чи кортить йому видати збірку своїх поезій, попрацювавши над нею „як слід”, він важко зітхнув: „- В мене ж маленькі діти. Не до „чистої поезії” мені тепер. Але ж мрію… мрію, друже, й про такі твори, які зможуть визнати й майбутні історики нашої літератури. Хіба ж Боги горшки ліплять?”

Напружений був робочий ритм. Вдень – газетярська робота, вночі – літературна діяльність, робота над віршами, повістю і романом, в яких втілював усе побачене і пережите.

Особливо багато задумів виникало у нього після 1934 року, коли він – учасник І Всесоюзного з’їзду письменників – зустрівся з О.М. Горьким. У другій половині 30-х років була завершена повість „Незаможники”, почав збирати матеріал до нового твору про партизанів громадянської війни. Але всі плани перекреслює арешт, який стався 17 березня 1938 року. Всі рукописи Ф.Є. Злидня загинули. Така доля спіткала тоді багатьох чесних людей.

„Я певен, вірю, що вже скоро

Для всіх почнеться справжній день.

День праці вільної – розваги,

Достатків, радості, пісень”.

(Ф.Злидень)

Письменник помер в сорок другому році в таборі від саркоми печінки (за іншими даними, в 1941 році).

У 1956 році Федора Євтихійовича Злидня було посмертно реабілітовано.

„Федір Злидень – чесний радянський письменник, син бідняка, сумлінно працював учителем. Навчав того ж самого майбутнього письменника Миколу Рудя.

… Він нічим себе не заплямував і треба різко відкинути всі брехні і наклепи, що звели на нього нечесні люди”.

Це рядки з листа відомого українського письменника А.Ф. Хижняка, який він надіслав до Зачепилівської районної газети „Перемога” у 1983 році.

Останні раз твори Ф.Є. Злидня були опубліковані в збірці «Революційна поезія Жовтня» в 1960 році за підписом Злидар.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу

Опис документу:
Про Федора Злидня
  • Додано
    15.08.2018
  • Розділ
    Українська література
  • Тип
    Стаття
  • Переглядів
    72
  • Коментарів
    0
  • Завантажень
    0
  • Номер матеріала
    MF926426
  • Вподобань
    0
Курс:«Інтернет-ресурси для опитування і тестування»
Левченко Ірина Михайлівна
24 години
1000 грн
490 грн

Бажаєте дізнаватись більше цікавого?


Долучайтесь до спільноти

«Методичний
тиждень 2.0»
Головний приз 500грн
Взяти участь