Присвячується жертвам Голодомору 1932-1933рр.
Мета. Поглибити знання учнів, присутніх про роки голодомору в Україні та його наслідки для українського народу, розвивати вміння грамотно висловлювати свої думки, використовувати різні документи, готуючись до розповіді, виступати у ролі актора, виховувати повагу до історичного минулого свого народу, який вистояв і проніс свої традиції через різні випробування.
Обладнання. Приміщення оформлене стендами, що засвідчують голодомор на Україні в 1932 - 1933років. Малюнки та надписи. Підвищення, на якому встановлена свічка, калина, барвінок, половина чорного хліба, колоски обв’язані чорною стрічкою. Книжкова виставка. На сцені чорні цифри1932 - 1933р. Над сценою надпис на стрічці «Схилімо голови в скорботі». Збоку прапор та тризуб з чорною стрічкою.
Звучить мелодія
Ведуча: Минуле століття пронеслося над Україною трьома голодоморами: 1921-1922, 1932-1933, 1947років. Такої страшної трагедії, яку пережив український народ у 30-х роках, не зазнав, мабуть, жоден народ в історії людства.
Ведуча I: То був страшний навмисний злочин,
Такого ще земля не знала,
Закрили Україні очі
І душу міцно зав’язали.
Сліпу пустили старцювати…
Ведуча II: То був такий державний злочин –
Здригнулась навіть мертва Кафа,
Мерцями всіялося поле,
Ні хрестика і ні могили –
То був такий навмисний голод…
Ведуча I: Мало знайдеться не тільки в історії України, а й світу, таких жахливих трагедій, як голодомор 1932 - 33років.
Ведуча II: Наш найсвятіший обов’язок сьогодні – зберегти пам’ять про всіх невинно закатованих під більшовицькою владою.
Ведуча I: Пам’ять про тих, хто не дожив,
Ведуча II: Пам’ять про тих, хто недолюбив,
Ведуча I: Пам’ять про живих і ненароджених.
Ведуча II: Згадуючи одного – пам’ятаймо про мільйони. Ми впевнені – Україна пам’ятає. То ж давайте разом звернемося до нашої історії і вийдемо після цього духовно чистішими, мудрішими.
Ведуча I: Нехай у мільйонах маленьких вогників згорить страшний спадок голодомору.
Ведуча II: Нехай у цьому полум’ї згинуть нещирі частинки душі кожного з нас. І буде шлях у майбутнє прямим і світлим.
Ведуча I: Ми хочемо, щоб про це ніколи й ніхто не забував!
Ведуча II: Ніхто не має права про це забути!
Ведуча I: Схилімо голови в скорботі перед невинно убієнними.
Ведуча II: Пом’янемо хвилиною мовчання великомучеників нашої історії.
Звучать скорботні дзвони, в залі виключають світло, всі стоять із запаленими свічками
Ведуча II: Голод – це не тільки смерть, а й духовна руїна, знищення здорової народної моралі, втрата ідеалів, занепад культури, рідної мови, традицій.
Ведуча I: Пекло, створене в У раїні на початку 30-х років ХХ століття, не можна ні з чим порівняти ні у вітчизняній, ні у світовій історії.
Ведуча II: Людиноненависницький комуністичний режим вирішив голодом поставити український народ на коліна, змусити його будувати «комунізм» – квітуче життя для можновладців – на кістках мільйонів.
Учень: Вселився голод до сільської хати
Домашня живність впала без кормів.
Запрацювали день і ніч пілати,
І день і ніч вівтар журби горів.
Учень: Це остання хлібина, остання…
Очі горем налиті вщерть,
Батько й діти не їли зрання,
Це остання хлібина, остання.
Після неї – голодна смерть.
Плаче й крає, мов соломинку,
Пильно дивиться дітвора.
- Тату, їжте ось цю шкуринку.
Майте жалю до нас краплинку –
Умирати вже вам пора…
Взяв шкуринку дідусь і плаче.
І стареча рука тремтить…
Сиве око, сліпе, незряче,
Але серце його козаче.
Б’ється рівно і хоче жить…
Стали кожному крихти в горлі.
Спазми в горлі. Немає слів.
А над хатою – клекіт орлій.
А на вигоні – трупи чорні,
Там, де Саваном сніг білів…
Ведуча I: Законом від 7 серпня 1932року заборонялося збирати колоски на полі навіть перед їх заорюванням. За збирання колосків звинувачений «карається не нижче п’ятьох років ув’язнення в далеких таборах з конфіскацією майна, аж до найвищої міри покарання (розстрілу)».
Виходить бабуся з онуками
Ведуча II: Ідуть в гості до бабусі з Вінниці онуки,
А назустріч – ліс і поле, долини і луки.
Любо глянуть на хліба, сади і лісочки,
Внук: - Ой, бабуню, – які колосочки!
Ведуча II: Гірко стало на душі у жінки старої,
- О згадала ті роки неволі важкої.
Бабуся: – Дорогі мої синочки, за ті колосочки
Я одержала тюрми чотири годочки.
Тільки вийшла після жнив колосся збирати,
Щоб голодній дітворі щось приготувати.
Тут комунівські дозорці мене захопили,
За чотири колосочки в тюрму посадили.
Отаке було на світі пекло в нашім раю
Голодовку і ту весну, добре пам’ятаю.
