Провідна роль поезії у 1920-ті роки. Потужне ліричне самовираження, емоційне переживання пореволюційної епохи, її духовних катаклізмів. Павло Тичина – найбільший модерніст 20-х років. Трагізм його творчості. П.Тичина. Звернення до «вічних» тем, мотивів, особливості віршування; потужне ліричне «Я» як символ нової людини. Феномен “кларнетизму”. Вітаїстичність як наскрізна оптимістична тональність, життєствердна настроєвість (збірка «Соняшні кларнети»). “Арфами, арфами...”












