Проект " Мистецтво на барикадах"

Мистецтво

16.03.2020

808

0

6

Для кого: 9 Клас
Опис документу:
Даний проект містить матеріали подій майдану листопад 2013- лютий2014 року який вписав яскраву і трагічну сторінку до світової історії. Реальні події, реальні люди розповідають про мистецтво в найтяжчих умовах. Акцент у дослідженні зроблений саме на мистецтві, народженому у революційному публічному просторі. Матеріали проекту можна використати в роботі з учнями на уроках та відкритих виховних заходах.
Перегляд
матеріалу
Отримати код

Відділ освіти

Камінь-Каширської райдержадміністрації

Районний методичний кабінет

Мистецтво

на барикадах ”

( розробка проекту)

2017 рік

Куява Оксана Василівна, вчитель художньої культури. Мистецтво на барикадах (розробка проекту). – Хотешів: загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, 2017. – 64 с.

Даний проект містить матеріали подій майдану листопад 2013- лютий2014 року який вписав яскраву і трагічну сторінку до світової історії.

Реальні події, реальні люди розповідають про мистецтво в найтяжчих умовах. Акцент у дослідженні зроблений саме на мистецтві, народженому у революційному публічному просторі.

Матеріали проекту можна використати в роботі з учнями на уроках та відкритих виховних заходах.

Розглянуто методичною радою загальноосвітньої школи І-ІІІ ст. с.Хотешів, (протокол №3 від 12.02.2017 р.)

Розглянуто науково-методичною радою районного методичного кабінету відділу освіти Камінь-Каширської райдержадміністрації, ( протокол № …… від ……..р.)

ЗМІСТ

Вступ…………………………………………………. ……………………………5

Розділ 1. ЕКСКУРС ПОДІЙ МАЙДАНУ ………………………….…………8

1.1. ПОДІЇ 21 ЛИСТОПАДА 2013 РОКУ ……………………………..8

1.2. КРИВАВИЙ СВІТАНОК …………………………………………..20

Розділ 2. МИСТЕЦТВО МАЙДАНУ …………………………………………..25

2.1. ЕКСТРЕМІСТИ В МУЗИЦІ ……………………………………....25

2.2. ЛІТЕРАТУРНИЙ МАЙДАН ……………………………………...32

Розділ 3.ТВОРЧІСТЬ НАРОДЖЕНА З ДУХОВНИХ ДЖЕРЕЛ ………….37

3.1. ПРОЕКТ « КОЛЬОРИ ВОЛІ» ……………………………………..37

3.2. УКРАЇНСЬКА ПОЛІТИЧНА КАРИКАТУРА............................41

3.3. ПРОЕКТ « НОВА УКРАЇНА» …………………………………....52

Висновки і рекомендації ………………………………..57

Література ………………………………………………..63

ВСТУП

Слово "майдан" уже не потребує перекладу в Європі. Це - не лише символ боротьби українців, палаючі шини та "коктейлі Молотова". Адже окрім щоденного протистояння у серці української столиці, тут було місце і мистецтву.

Мистецтво в найтяжчих умовах.Творчість представників мистецького Майдану покликана не лише дарувати естетичне задоволення. Її мета набагато глибша й ширша – передати за допомогою полотна і фарб усю розмаїть емоцій, переживань і вражень, які в найтрагічніші й водночас найпіднесеніші дні за часи незалежності України вирували в її революційному серці – Києві. За таку нелегку роботу – під градом ворожих куль, у вирі людського щастя й горя – взялися відважні люди, чия спрага до творчості була не менш сильною за їхній громадянський обов’язок. Так виникла Мистецька сотня Майдану – творчий літописець Революції гідності.

35 робіт художників зі всієї України увійшли до експозиції пленеру «На барикадах» Мистецької сотні Майдану. 15 полотен із них протягом вересня експонуються в Інституті філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Виставку організували кафедра фольклористики і Центр фольклору та етнографії Інституту філології. Харків’янка Катерина Ткаченко розповіла про свій незабутній досвід організації художнього пленеру у відверто не мистецьких умовах роботи. Захід задумували присвятити 200-річному ювілею Тараса Шевченка і провести його в кінці лютого. Однак криваві події 19-21 числа змусили відкласти творчі плани на початок березня. А вже першого дня весни, коли пленер був офіційно розпочатий, Росія ввела свої війська на територію Криму, Український дім був мобілізований і став важкодоступним для його мешканців – художників. Таким чином, не маючи можливості працювати в теплому приміщенні гуртом, учасники Мистецької сотні пішли з фарбами і мольбертами на Майдан – обов’язок служити своїй країні не давав права шукати відмовок для роботи.

«Нашою метою було відтворення історичних подій, що відбувалися безпосередньо перед нашими очима та можливість через свої роботи розповісти Україні і світу про революційні часи рідної країни», - такі цілі, за словами Катерини Ткаченко, переслідували художники пленеру. Цінним фактом є те, що всі картини, які увійшли до мистецької експозиції, були створені виключно під час революційного Майдану і на Майдані. Тому кожне полотно можна назвати водночас свідком і враженням подій зими-весни 2014 року.

Юлія Шевчук, випускниця факультету кібернетики Київського університету, поділилася спогадами про буремний час у житті власному і своєї країни. У ті складні й відповідальні для кожного українця дні дівчина разом із однодумцями з Мистецької сотні намагалася сіяти зерна надії та оптимізму серед втомленого важкою боротьбою населення Майдану. Сотня проводила флешмоби з розпису щитів і касок, акцію «Тату-клейноди». Крім культурницької роботи, митці, керуючись високими патріотичними почуттями, також ходили на барикади. З перших днів протистояння на вулиці М.Грушевського Мистецька сотня намагалася достукатися до сердець «беркутівців» через переконливе слово і промовистий малюнок. На жаль, митців також не обійшла доля жертв Революції гідності – декілька осіб, які перебували в серці сутичок на Інститутській та Грушевського, отримали серйозні поранення й пройшли довге лікування.

Координатор мистецької сотні також розповіла про долю експозиції пленеру «На барикадах» після його закінчення. Картини вирішили повезти до Харкова, аби передати місцянам дух революції та озватися до їхніх патріотичних почуттів. Зібравши амуніцію для української армії, потому митці рушили до кордону з Росією, аби підняти бойовий дух однієї з військових частин. І хоча солдати того дня отримали наказ готуватися до вторгнення ворожих військ, вони залюбки послухали музикантів з Мистецької сотні й зраділи розфарбованому художниками паркану біля своєї частини.

Після закінчення Революції гідності художників Мистецької сотні вже важко зібрати разом – одні зараз воюють в АТО, другі – досі лікуються, решта – живуть і працюють далеко від столиці. Проте їхні роботи як найпромовистіші виразники надій, переживань і вражень митців назавжди залишаться яскравими ілюстраціями до найдраматичніших часів в історії незалежної 23-річної України

Вогні, палаючі шини, барикади, квіти, музика, любов та злість відображені у мистецькій презентації Наталії Мусієнко. Для багатьох протестувальників зображення революції було таким же важливим, як і сцени самої революції.

За три місяці головна площа міста перетворилася у витвір мистецтва. Практично усюди на площі лекторка бачила графіті, фото, постери, скульптури, інсталяції та безперервні виступи піаністів.

Жодна інша країна не бачила такого стилю революції – революції креативності, революції, що зробила із звичайних українців митців, а зі звичайних митців – патріотів”, – каже Наталія Мусієнко.

Арт-Майдан (від англ. art — мистецтво) — масова мистецька акція, яка виникла як рефлексія на навколишні події. Арт-майдан сформувався як форма культурного протесту в Україні в період грудень 2013р — березень 2014 р. До даної акції долучились митці зі всієї України та із-за кордону. Особливістю акції була її спонтанність та організованість.

Розділ 1. ЕКСКУРС ПОДІЙ МАЙДАНУ

1.1. 21 ЛИСТОПАДА 2013 РОКУ

Перший «Євромайдан» почався саме зі столиці України — Києва.

21 листопада.

Під вечір 21 листопада, незадовго після оприлюднення рішення уряду про призупинення процесу підготування підписання Угоди асоціації України з ЄС, люди стали самоорганізовуватися через соціальні мережі. Перша акція розпочалася у Києві на Майдані Незалежності близько 22:00. Під кінець доби учасників мітингу нараховувалось близько 1500 осіб. На Майдан прийшли журналісти, громадські активісти, опозиційні політичні лідери. Стали з'являтися міліція та посилені загони Беркуту. Частина активістів пішла під Адміністрацію Президента України, після чого повернулась на Майдан Незалежності. Люди вирішили лишатися на ніч. Цього дня суд прийняв рішення заборонити встановлення наметів, кіосків, навісів під час проведення акцій на Майдані Незалежності, вулиці Хрещатик та Європейській площі до 7 січня 2014 року.

Цього дня з'явилась інформація про те, що небайдужі люди вийшли на «євромайдани» також у Донецьку, Івано-Франківську, Луцьку, Харкові, Хмельницькому та Ужгороді.

22 листопада

З ночі з 21 на 22 листопада у Києві на Майдані Незалежності лишалася частина активістів. З другої половини дня 22 листопада кількість людей знову стала рости. Громадське інтернет-телебачення Spilno.tv розпочало цілодобову трансляцію. Вдень на місці мітингу встановили металеве огородження та різдвяні кіоски. Станом на 14:30 туди вивели Беркут.

Близько 21:00 міліція перешкодила спробі активістів встановити намети, через що відбулися сутички. Пізніше також повідомили про підбурювання сутичок провокаторами. Увечері тривав мітинг, на який зібралося близько 3—5 тис. людей.

Також 22 листопада з'явилась інформація про поширення фальшивих повідомлень про нібито «провал» Євромайдану, в яких були заклики розходитись по домах. Такі повідомлення розсилалися нібито від імені УДАРу.

Цього дня «євромайдани» відбулися також у Одесі, Вінниці, Миколаєві, Донецьку , Кривому Розі, Сумах, Харкові та Чернівцях.

23 листопада

Ранок у Києві на Майдані Незалежності розпочався зі штовханини з міліцією, яка намагалася відтіснити мітингувальників, розширивши площу навколо місця встановлення новорічної ялинки.

У ніч з 22 на 23 листопада у Миколаєві на місцевому «Євромайдані» відбулися сутички з міліцією, яка спробувала знести два намети демонстрантів.

23 листопада в інтернеті стала з'являтися інформація про те, що Партія регіонів та Український вибір збирають людей для участі у мітингах та для здійснення провокацій за гроші. Зокрема, за інформацією ЗМІ, Партія Регіонів розпочала пошук молодих хлопців спортивної статури у Полтаві та Луганську для поїздки до Києва за 200 гривень, щоб організовувати провокації проти людей на Євромайдані.З Макіївки до Києва організовано вирушили автобуси зі студентами, яких зібрали, пообіцявши по 200 гривень кожному, для участі у масових політичних заходах, запланованих на 24 листопада на підтримку Віктора Януковича. З'являються повідомлення про відправлення автобусів з проплаченими людьми і з інших міст.

Цього дня євромайдани відбулися в низці міст України та світу.

24 листопада

Цього дня в Києві відбулася велика хода та мітинг на Майдані Незалежності, які зібрали більше ніж 100 тисяч громадян України.(противники євроінтеграції нарахували від 30 до 60 тис. учасників) За визначенням BBC, протести стали найбільшими з часу Помаранчевої революції 2004 року.

У Львові на мітингу в підтримку євроінтеграції зібралося понад 20 тисяч учасників, основна частина яких — це студенти львівських вишів. На Європейській площі Дніпропетровська зібралося близько тисячі протестувальників проти відтермінування підписання Угоди про асоціацію з Євросоюзом. Цього дня в центрі Луганська, на площі біля пам'ятника Тарасу Шевченку (що у сквері Героїв Великої Вітчизняної війни), сталася сутичка між прихильниками євроінтеграції та донськими козаками, які виступають проти зближення України з ЄС. Спецпідрозділ Беркуту загородив «козаків» від євроінтеграторів. У Харкові цього дня зібралося більше тисячі харків'ян біля пам'ятника Тарасові Шевченку, щоб відстояти право підписання Україною асоціації з ЄС. У Донецьку біля пам'ятника Тарасу Шевченку, неподалік Донецької облдержадміністрації, близько 200 громадян зібралися на мітинг за підписання Угоди про асоціацію України з Євросоюзом.

У той же час Партія регіонів та Український вибір звезли людей на свій анти-євромайдан у Києві, пообіцявши їм грошову винагороду. Спочатку Український вибір зорганізував мітинг на Європейській площі, де найняті люди махали кульками з надписом «Євро=гомо». Пізніше вони змінили тактику і розташували найнятих людей у вигляді живого щита перед рядами «Беркуту» біля Кабінету Міністрів України на вулиці Михайла Грушевського та біля адміністрації президента на вулиці Банковій, щоб утримати кордони міліції виставлені проти євро-демонстрантів. За свідченнями очевидців, найнятих людей організовують у шеренги і наказують бігти на колони євроінтеграторів, щоб посіяти паніку. За свідченням очевидців, люди, яких Партія регіонів та Український вибір найняли для проплачених мітингів на три години, відстояли цей час, а потім у більшій своїй масі порозходилися.

Близько 15:00 на вулиці Грушевського під будинком уряду відбулись зіткнення міліції з мітингувальниками. Міліціонери застосували гумові кийки, сльозогінний газ і світлошумові гранати для розгону натовпу. За словами очевидців, вибухові пакети у правоохоронців почали кидали «тіту́шки», яких потім міліція організовано завела у Кабмін через третій під'їзд. Цього дня чимало киян та гостей міста постраждали від сльозогінного газу, розпиленого міліцією. За свідченням киян в інтернет-мережах, люди вдома намагаються відійти від впливу хімічних речовин сльозогінної дії (сльозогінний газ відносять до різновиду хімічної зброї).

Попри рішення Київського окружного адмінсуду про заборону встановлення МАФів в центрі Києва до 7 січня 2014 року, представники об'єднаної опозиції встановили 15 армійських брезентових наметів і 20 тентів «штабу європейського майдану» на Європейській площі в Києві. Комендантом наметового містечка обрано Андрія Парубія. Інформаційно-пропагандистську роботу очолить В'ячеслав Кириленко.

Громадське телебачення вело телемарафон (онлайн трансляцію) перебігу подій євромайдану у Києві. Українські телевізійні канали (такі як Перший національний, Інтер) інформацію про перебіг Євромайдану не транслювали. Основну інформацію про ці події громадяни могли загалом знайти лише в інтернет-виданнях. «Перший канал» російського телебачення на замовлення влади Російської Федерації продовжує випускати в ефір «страшилки» про кризу в країнах Європи після їх євроінтеграції.

Близько 23:20 спецпідрозділи Беркуту в кількості понад 1000 бійців розпочали штурм Євромайдану на Європейській площі в Києві із застосуванням слізогінного газу. Повідомляється про жорстокі сутички з міліцією і десятки заарештованих. З лідерів опозиції серед мітингувальників знаходиться лише Юрій Луценко. Підчас нападу «Беркуту» на Європейську площу на Хрещатику зникло освітлення. Незважаючи на це, прихильники євроінтеграції України відбили дві атаки силовиків і відтіснили їх в бік готелю «Дніпро».

25 листопада

Станом на 00:10 25 листопада наметове містечко на Європейській площі продовжує жити. Там перебуває біля 300 прихильників євроінтеграції України. Відновлено рух автотранспорту на Хрещатику та Європейській площі. На Майдані незалежності перебуває близько 600 осіб.

Опозиція збирається розпочати в понеділок о 8 ранку пікетування Кабінету Міністрів із вимогою відставки уряду на чолі з Миколою Азаровим.

Учасники Євромайдану в Тернополі оголосили 25 листопада о 12:00 на Театральній площі початок загальноміського страйку.

Рано вранці міліція знесла намети та затримала протестувальників на євромайдані в Одесі.

26 листопада

Цього дня студенти КНУ ім. Шевченка та НаУКМА вийшли на перший попереджувальний студентський страйк. Студенти Києво-Могилянськї академії у кількості близько 1 500 вирушили колоною до КНУ ім Шевченка, де об'єдналися зі студентами останнього вишу. Після нетривалого мітингу у парку Шевченка, разом рушили на Майдан Незалежності.

Цього дня на студентів-агітаторів напали «тітушки» біля Київського національного економічного університету. Які пізніше виявилися охоронцями навчального закладу.

27 листопада

Цього дня відбувся попереджувальний студентський страйк. Декілька колон учасників, що формувалися біля КНУ ім. Шевченка, КПІ та НаУКМА, обійшли повз десятки вишів Києва, закликаючи студентів виходити на страйк. Керівництва цих трьох вишів раніше підтримали проведення студентського страйку. Всі колони вийшли на Євромайдан. Студенти ВНЗ НМУ ім. Богомольця, НУХТу зіштовхнулися з перешкоджаннями та погрозами з боку керівництва університетів.

За вказівкою голови КМДА Олександра Попова бійці МНС встановили на Майдані Незалежності великий армійський намет для обігріву мітингувальників. Ночувати в ньому не дозволять, можна лише зігрітися біля буржуйки та скуштувати гарячої їжі. Заявлено, що працюватиме цей пункт обігріву буде цілодобово. Поруч чергуватиме і карета швидкої допомоги.

Близько 15 000 студентів з 12 університетів вирушили з Майдану Незалежності вирушили до Адміністрації Президента аби вручити звернення з вимогою підписати Угоду про асоціацію з ЄС. Після цього колона рушила назад до Євромайдану.

28 листопада

Цього дня відбувся загальний студентський страйк. Декілька колон студентів з десятків різних вишів Києва об'єдналися у парку Шевченка, після чого рушили на Майдан Незалежності.Керівництва декількох вишів знову не випустили студентів на страйк. Біля НМУ ім. Богомольця, після того як охорона зачинила хвіртку навпроти центрального входу, близько 150-ти студентам вдалося пройти через бокові ворота на територі, де вони влаштували пікет.

29 листопада

Увечері на Євромайдані відбувся великий мітинг. Участь у заході взяли лідери трьох опозиційних партій, а також екс-глава МВС Юрій Луценко, які виступили приблизно о 19:00. Опозиційні лідери пояснили, що у Верховній Раді будуть вимагати дострокових виборів.

30 листопада

У ніч проти 30 листопада за особистим наказом начальника київської міліції генерал-лейтенанта Валерія Коряка українська влада силами «Беркуту» влаштувала силовий розгін Євромайдану в Києві. За іншими даними, розганяв Євромайдан кримський, луганський та донецький Беркут, скерований за посередництвом російською владою. Внаслідок розгону було травмовано десятки протестувальників. Частина людей, що втікла від Беркуту, заховалась у Михайлівському золотоверхому монастирі на Михайлівській площі. Вдень на Михайлівській площі зібрався стихійний мітинг, на якому голова одеської обласної організації партії «Демократичний альянс» Олексій Чорний закликав мобілізуватись на протест, активна фаза якого відбудеться 1 грудня в 12:00.

1 грудня

В річницю Референдуму про суверенітет 1991 року на майдани і вулиці Києва вийшли, за різними оцінками, від 500 тисяч до 1 млн. протестувальників. Цього ж дня організовані владою групи провокаторів чисельністю до 500 осіб імітували штурм Адміністрації Президента. Провокатори спілкувалися між собою російською з добре вираженим московським акцентом та вигукували «кричалки», які не прийняті в Україні, але поширені в середовищі російських «ультрас». З цього приводу Олесь Доній зазначив, що «швидше за все, український протестний рух має справу вже не лише із засланою агентурою СБУ і МВС, а цілком можливо, що і з російською ФСБ».

2 грудня

О 14:00 Партія Регіонів спробувала провести в Донецьку мітинг на свою підтримку, але не змогла зібрати достатню кількість учасників, що свідчить про втрату Партією суспільної підтримки: на мітинг не змогли зігнати навіть співробітників бюджетних установ . Донецьк вважається традиційною «вотчиною» В.Ф. Януковича та Партії Регіонів.

3 грудня

Відбулось голосування про висловлення недовіри Уряду М. Азарова. За відставку було подано 186 голосів замість необхідних 226. За відповідне рішення з Партії регіонів проголосував 1 депутат, з КПУ — 0 депутатів, з "Батьківщини" — 90, з "Удару" — 42, зі "Свободи" — 36, позафракційних — 17. Таким чином рішення про відставку прийняте не було.

4 грудня

Прихильники Партії регіонів встановили перед будівлею Верховної Ради шість великих наметів. В акції беруть участь близько 2 тисяч осіб. Табір отримав назви «Тітушбург» та «вольєр з тітушками». Цього ж дня в Донецьку був зібраний провладний мітинг, учасників якого звозили автобусами. Мітинг розійшовся, щойно була проголошена резолюція.

6 грудня

Мітингувальники з організації «Демократичний альянс» почали лежачий протест під Генпрокуратурою. Протест проводиться на підтримку вимоги звільнити дев'ятьох хлопців, заарештованих Шевченківським районним судом 3 грудня на 60 днів за підозрою в організації масових заворушень у Києві 1 грудня, шляхом зняття з них підозри, на що генпрокурор має право згідно з пунктами 7, 9, 13 та 15 статті 36 Кримінального Кодексу України. Від 8-ї години ранку активісти з Майдану лежать на всіх входах до ГПУ таким чином, що зайти в будівлю можна було, лише переступивши через них. «Переступили через закон — переступайте через українських громадян», — такий меседж Демократичного Альянсу. Протестувальники пропонують працівникам ГПУ підписати петицію про звільнення заарештованих активістів.

8 грудня

Починаючи з 12 години, в Києві відбулось Народне Віче з чисельністю учасників, за різними оцінками, понад мільйон учасників. Було прийнято рішення про розширення мітингу та початок блокування Адміністрації Президента, будівлі Уряду та інших установ. В. Януковичу висуното ультиматум з загрозою розпочати похід на резиденцію «Межигір'я». Цього ж дня в Києві був знесений пам'ятник Леніну. Очільники Єврореволюції прокоментували цю подію з гумором: Яценюк заявив, що «Ленін впав від заздрощів. Тому що Ленін скликав одну революцію, а Янукович — дві.»

В урядовому кварталі міста почали зводити барикади.

9 грудня

Загін кримського спецназу «Тигр», який з 4 числа був заблокований в Василькові, вирвався з блокади з частиною машин (15 одиниць техніки) і переважно пішим маршем рушив на Київ. Під час деблокування мав місце силовий контакт з мітингувальниками.

Об 11:30 загони внутрішніх військ почали оточення урядового кварталу та Майдану Незалежності. Після 12-ї години проти мітингувальників почали розгортати водомети та пожежні машини, підігнали «автозаки», перекрили метро в центрі міста. У відповідь лідери опозиції закликали жінок та дітей покинути Майдан та контрольовані протестантами будівлі. Віталій Кличко та інші опозиційні депутати почали перемовини з командирами підрозділів внутрішніх військ. Близько 13 години між барикадами Євромайдану та силовиками стали священики. Також в притул до силовиків — спинами до військовиків та «спецназу» — вишикувалася молодь «для захисту силовиків від провокацій». Біля 14-ї години Олег Тягнибок повідомив, що сил для оборони Майдану вистачає, а влада проводить акцію психологічного тиску. На цей час серед мітингувальників перебувало досить багато жінок. О 14:30 на Євромайдан вийшли посли та дипломати з посольств країн ЄС — «захищати».

11 грудня

Увечері, після обговорення проблеми з спецпредставником ЄС Кетрін Ештон та помічником Держсекретаря США Вікторією Нуланд, Віктор Янукович заявив, що «влада діятиме виключно в рамках закону і ніколи не вживатиме сили проти мирних зібрань».

В ніч проти 11 грудня, незважаючи на завірення Президента України, які він виголосив перед спеціальним представником ЄС Кетрін Ештон, спецназ та внутрішні війська розпочали масову акцію на витіснення мітингувальників з занятих ними позицій. Груба сила та спецзасоби, в основному, не застосовувались. На заклик про допомогу до Майдану з міста почали підтягуватись добровільці. В результаті, для уникнення блокування з боку Майдану та міста, спецназ та внутрішні війська змушені були відступити.

13 грудня

Відбувся «Круглий стіл» за участі Президента, на якому Віктор Янукович оголосив про введення мораторію на силові дії і заявив, що йому відомі відповідальні за силовий розгін та побиття мітингувальників - це очільник КМДА Попов, очільник київської міліції Коряк та заступник секретаря РНБО Сівкович. На першому ж допиті Попов повідомив, що він виконував розпорядження секретаря РНБО Клюєва.

14 грудня

Генпрокурор України Віктор Пшонка зробив офіційну заяву на прес-конференції, що заступника секретаря РНБО Володимира Сівковича, начальника київської міліції Валерія Коряка і голову Київської міської держадміністрації Олександра Попова покарають за розгін Євромайдану 30 листопада 2013р.

15 грудня

На Євромайдані у Києві відбувся «День гідності», третє Народне віче. Офіційна частина, що почалася у 12.00 тривала чотири години. За різними оцінками зібралось 150-300 тисяч людей. В цей день у Януковича запланований візит у Москву, у зв’язку з чим Майдан забороняє президенту України Віктору Януковичу підписувати будь-які угоди з президентом Росії Володимиром Путіним. Про це, виступаючи на Народному віче, заявив лідер фракції Свобода Олег Тягнибок. "Ми забороняємо цьому президенту що-небудь підписувати в Москві, що буде суперечити інтересам української держави. Ми не дозволимо ніяких митних союзів", - сказав Тягнибок. Також була прийнята резолюція з вимогою випустити всіх політв’язнів.

22 грудня

На Євромайдані відбулося Народне віче. Зібралося декілька десятків тисяч людей. Опозиція оголосила про створення народного об’єднання «Майдан», головною метою якого буде політичне завдання - відновлення балансу влади в країні. Об’єднання прийняло резолюцію, у якій визначено цілі та оголошено персональний склад Ради «Майдану». Також Народне віче підтримало ідею про оголошення головної вулиці столиці зоною, вільною від транспорту.

23 грудня

Янукович підписав закон про заборону переслідувань майданівців. Закон передбачає, що всі кримінальні справи і провадження з приводу адміністративних правопорушень повинні бути закриті.

26 грудня

Набув чинності закон про амністію учасників Евромайдана. Правда, експерти сумніваються, що закон може бути реалізований.

5 січня 2014 року — мітинг на Майдані Незалежності, на якій зібралося декілька десятків тисяч протестувальників. В цей же день на Євромайдан вийшли Донецьк, Дніпропетровськ, Харків та Одеса.

1.2. КРИВАВИЙ СВІТАНОК

Нічне чергування на Грушевського з 21 на 22 січня закінчилося кривавим світанком – вбивством Сергія Нігояна, підтвердженням цієї трагедії на місці і першим повідомленням про неї на весь світ.

Перші вбивства протестувальників "на Груші" 22 січня засвідчили, що мирного закінчення протестів чекати не варто.Пережитий тоді шок не йде у жодне порівняння з кривавою бійнею 18-20 лютого, але саме тоді було усвідомлення – після "першої крові" можливий наказ стріляти буде виконаний.

У сутичках на Грушевського багато чого трапилось вперше. 19 січня протестувальники подолали психологічний бар’єр і почали серйозно застосувати силу проти "Беркуту" та ВВшників.

З вечора 19 січня, коли народ з Майдану пішов до Верховної Ради вимагати скасувати "закони 16 січня", на Грушевського йшли сутички.

Протестувальники "палили" силовиків коктейлями, стріляли у них салютами, кидали бруківку, а у відповідь отримували гумові кулі, газ і світлошумові гранати, до яких часто примотували залізні болти.

Щодня рани отримували десятки протестувальників: вибиті очі, газові отруєння і понівечені кінцівки. В лікарнях їх часто затримували та відправляли в СІЗО.

( Місце сутичок між протестувальниками та силовиками на Грушевського)

Журналісти також стали справжніми "живими мішенями" пострілів силовиків, тому майже ніхто не йшов на Грушевського в жилетах із написом "Преса".

Ввечері 22 січня закінчувалося тимчасове денне "перемир’я" й знову почалися коктейлі, гранати, газ і салюти.

Ці зіткнення вже стали майже буденними, якщо це можна так назвати. Проте за таких сутичок й ескалації усі побоювалися найгіршого – перших убитих.

Тієї ночі, окрім протистоянь на Грушевського, весь Київ сколихнули "тітушки-сафарі". Ночами "невідомі" палили машини автомайданівців, а у столиці з’явилися групи "невідомих молодиків", які у центрі та в житлових районах нападали на активістів.

Активісти організовували мобільні екіпажі й намагалися їх затримувати. Саме на Європейській площі біля Грушевського всю ніч вони збиралися в групи та їхали на патрулювання.

На Грушевського, як і в попередні дні, під ранок градус напруги нібито мав спадати. В шалений нічний мороз хотілося сподіватися на мирний світанок.

Після третьої-четвертої години, звичайно, вже хотілось відпочити. Знятий редакцією ВВС Україна номер у готелі біля "поля бою" давав таку можливість без відриву від спостереження.

Головна зброя протестувальників на Грушевського - "коктейлі Молотова" та запалені шини.

Десь о п’ятій, коли, здавалося, все має притихнути, після чергових вибухів світло-шумових гранат та пострілів, у Twitter пішла чутка про першого вбитого.

На Грушевського під’їхала карета швидкої, розвернулася і через кілька хвилин поїхала геть. Поки я вибіг на вулицю у всіх "обладунках" (набір для захисту журналіста під час масових протестів - пластиковий шолом, маска проти сльозогінного газу), її вже не було, а тіло занесли в імпровізовану медичну кімнату одразу біля барикад.

Телефон розривався.

"Можеш підтвердити смерть протестувальника?" - вимагали редактори.

Через вікна імпровізованої медчастини можна було побачити, що лежить людина, навколо неї зібрались лікарі, але, можливо, він просто поранений?

Охоронці з "Самооборони Майдану" навідріз відмовлялись пустити всередину, але тут вийшов лікар, один із керівників медичної служби, і таки визнав смерть.

"Так, загиблий, чотири вогнепальні поранення в голову", - заявив ВВС Україна лікар.

Загиблим був Сергій Нігоян, хоча тоді його ім’я ще ніхто не називав.

На Грушевського "Беркут" застосовував рушниці для стрільби гумовими кулями, в які можна було заряджати бойові

Новина одразу пішла до української редакції ВВС, потім - до британської, і за кілька десятків хвилин облетіла весь світ.

До медичного пункту під’їхала нова карета швидкої. Одночасно з боку Європейської прибули міліціонери, це були слідчі та представники прокуратури, які мали засвідчити та розслідувати загибель людини.

Все це виглядало як звичайна процедура, нібито немає бою та сотень силовиків з того боку барикад.

Це була десь шоста година ранку, на Грушевського лишалися кілька десятків протестувальників. Над "Грушею" повис невимовний відчай – новина про вбитого шокувала людей. Не було слів. Люди намагались якось усвідомити це.

Здавалось, якщо прибула міліція для слідчих дій, "Беркут" має заспокоїтись і припинити атаки.

Штурм "Беркуту"

Але протестувальники, дізнавшись про смерть, запустили кілька салютів у лави бійців "Беркуту". У відповідь почалася стрілянина і прямо до швидкої, до натовпу біля медпункту полетіли гранати.

( Елементи зарядів, якими стріляли бійці "Беркуту" у протестувальників під час протистоянь на Грушевського)

У відповідь - кілька коктейлів, на що "Беркут" пішов в атаку – шалена стіна пострілів і гранат відігнала протестувальників від барикад, силовики подолали перепону і почали змітати все зі свого шляху.

За мить вони вже були біля медпункту, гамселячи до нестями усіх, хто їм траплявся.

Протестувальники відступали, журналісти, яких вже зібралося чимало, намагалися врятуватись, адже надії, що "Беркут" їх не чіпатиме, було мало.

Намагаючись добігти до готелю "Дніпро", я чув, як якийсь із чинів "Беркуту" кричав "всім назад!"

Але його вже мало хто слухав.

Я добіг до входу, вскочив у готель і за хвилину вже був у номері над полем бою. "Беркут" нещадно лупцював оборонців барикад, бігли нові і нові силовики, стріляючи у тих, хто тікав.

Якраз під вікном кілька бійців добивали чоловіка у козацькій формі. Через об’єктив фотоапарата я бачив його розбите обличчя.

"Беркутівці" ще кілька разів його вдарили ногою, пересвідчились, що він не ворушиться, і просто потягли тіло до своїх позицій.

"Яка доля цієї людини?" - ця думка ще довго не полишала мене, бо в офіційних даних за цей день про цю смерть не повідомляли.

Це був не Михайло Жизнєвський, який, як потім з’ясувалось, також загинув того ранку.

Командир "Беркуту" горланив "назад", намагаючись уникнути штурму барикади на Майдані з боку Європейської. Але бійці у якомусь куражі його майже не слухали.

Протестувальники, зібравшись з силами, пішли у контрнаступ, стріляли у "Беркут" салютами із залізних трубок, відтісняючи бійців назад на Грушевського. Ще якихось десять хвилин, і "Беркут" повернувся на свої позиції за залишками барикад.

Після цієї бійні здавалося, що загинули багато людей, адже, як виявилося, бездиханні тіла спецназівці просто перетягнули до себе.

Офіційно того ранку загинули двоє: Сергій Нігоян та Михайло Жизнєвський, а чутки про "утилізацію трупів" так і залишилися чутками

РОЗДІЛ 2. МИСТЕЦТВО МАЙДАНУ

2.1. ЕКСТРИМІСТИ В МУЗИЦІ

Євромайдан – це національно-патріотичні, протестні акції в Україні, передусім, проти корупції, свавілля правоохоронних органів та сил спецпризначення, а також на підтримку європейського вектора зовнішньої політики України. Так 94 дні протесту трактує Wikipedia, однак для кожного свідомого українця ця подія означає набагато більше. Для нас – це, насамперед, волевиявлення національності, гідності та єдності; це момент пробудження, і, водночас, підняття з колін усієї країни – заходу та сходу, півночі та півдня. Протистояння по своїй суті несло двояке значення – з однієї сторони вимагало, з іншої – подарувало щось нове – це мистецтво, народжене майданом. Скульптори і поети, композитори і хореографи – сучасні українські митці отримали безсумнівне джерело натхнення на тривалий період своєї творчості. На барикадах не лише відстоювали новий формат політичного майбутнього нашої країни – там проводили фотовиставки, там лунала музика і творився новий ментально-культурний образ Українця – людини духовної, наділеної високою громадянською свідомістю, небайдужої до проблем загальносуспільного характеру, певною мірою жертовної і, в той же час, глибоко оптимістичної. Мистецтво Революції Гідності можна поділити на чотири великі групи:

Перша – це пісня – вона супроводжує український народ протягом усієї історії його існування – у часи розквіту та занепаду, під час важких випробувань війнами, бідністю, національного гніту пісня допомагала людям підтримувати їх дух боротьби та дарувала надію перемоги. Так і під час українського повстання проти диктатора, наші митці не залишились осторонь, а творили – плідно, патріотично, а головне для нас – українського народу. Тому і на Майдані народилося безліч музичних творінь, а багато інших просто набули нового вагомого змісту. Наприклад, «Брат за брата» Kozak System, «Воины света» Ляпис Требецкой, «Вставай» та «»Океану Ельзи.

Окрему увагу слід приділити пісні «Пливе кача» Піккардійської Терції, що стала своєрідним гімном поховання полеглих героїв Небесної Сотні.Уперше "Гей, пливе кача" прозвучала на Майдані під час похорону білоруса Михайла Жизневського, на прохання його найближчого товариша. Це була його улюблена пісня, яку він з побратимами часто співали на Майдані.

– "Пливе кача" завжди викликала сльози. Утім тепер – особливо. Після страшних подій на Майдані ми всього раз її виконували – на концерті-реквіємі Небесній сотні в Гусятині Тернопільської області. Люди попросили. І коли ти стоїш на сцені, то відділений своєрідним бар'єром від слухачів, а тут – ми всі стояли поруч і ридали. І жінки, і діти, і дорослі сильні чоловіки. Музика – це психотерапія. Навіть емоційно ми її тепер по-іншому співаємо, бо перед очима постають страшні кадри, – розповів соліст вокальної формації Ярослав Нудик.

Нове публічне життя прийшло до пісні у 1990-их роках, зокрема її включено до циклу «Наші партизани» сольного альбому Тараса Чубая. Проте ліпше виконана версія у виконанні «Піккардійської терції» (2002) була запропонована як реквієм під час перших панахид на Майдані Незалежності за загиблими героями Революції гідності. Через сильне смислове і емоційне навантаження цієї пісні її продовжили співати в пам'ять за загиблими, трохи з часом вона стала неофіційним гімном, який співали в пам'ять за загиблими активістами Євромайдану (Небесної сотні) та іншими загиблими під час війни на сході України. За свідченням ведучого сцени Майдану Володимира Гонського, пісня мала потужний емоційний вплив на учасників панахид, аж до травматичного включно (серцеві напади, шоковий стан, істерики).Крім «Піккардійської терції», пісня також відома у виконанні різних гуртів та хорових колективів, таких як «Плач Єремії», Капела ім. Ревуцького, а також хор Київської православної богословської академії, семінаристи якої були безпосередніми учасниками подій у центрі Києва. Також ця пісня виконувалась на міжнародному фестивалі «Virgo Lauretana» в Італії. Шанувальникам рок-музики більш відома за інструментальним виконанням Лютомисла Її вважають неофіційним гімном-реквіємом за невинно убієнними активістами Євромайдану, які увійшли в історію під назвою «Небесна сотня». Версії пісні « Пливе кача»:

1. Найвідоміша зараз версія виконання – від «Піккардійської терції», хоча раніше її виконували також інші гурти та хорові колективи, скажімо, «Плач Єремії», капела імені Д. Ревуцького, хор Київської Православної академії, семінаристи якої були безпосередніми учасниками подій у Києві. Пісня була і на міжнародному фестивалі «Virgo Lauretana» в Італії, цитує Василя Сокола видання 100 кроків.info.

2. Цю пісню вважають «українською лемківською», за іншими даними «закарпатською тужливою народною піснею» (Вікіпедія).

3. Пісня має літературне походження. Автором поетичного твору є письменник і перекладач Василь Ґренджа-Донський, який народився 1897 року у с. Волове, нині смт. Міжгір’я Закарпатської області, а помер 1974 року в Братиславі. 1915 року його мобілізували до армії, невдовзі був поранений і відправлений до Будапешта, де закінчив торгову школу. Потім повернувся на Закарпаття та працював в Ужгородському банку. З того часу розпочав літературну діяльність. З його іменем пов’язують становлення нової української літератури та національного відродження на Закарпатті.

4. За сюжетом і стилістикою вірш близький до народного твору, адже йдеться про прощання рекрута з матір’ю, віру в силу материнського прокляття, як наслідок — загибель на чужині («лягло серце у тернині»).

5. Щодо «Тисини» – існує думка деяких лінгвістів, що ці лексеми мають спільний індоєвропейський корінь «teus-» — «тихий». Однак є й дещо відмінна версія сучасного дослідника В. Шульгача, який вважає, що назва могла означати «вузьке тісне озеро». Очевидно, «тисина» і є тією «тихою» водою, «тісним» озерцем, де зображено водоплавного птаха.

6. Згідно з українською традицією, качка символізує «несилу», тому в другій строфі поезії В. Ґренджі-Донського бачимо фатальний наслідок — смерть сина.

7. Є підстави вважати, що ця поезія актуалізувалася в часи Карпатської України, до того ж, почала значною мірою фольклоризуватися. Свої версії пісні були на Хустщині, Воловеччині, Сколівщині.

Мега популярна пісня, навколо якої було безліч секретів та таємничості, адже автор приховав своє ім'я. Пісня Pray For Ukraine з відеорядом була викладена в квітні 2014 року на YouTube каналі з однойменною назвою "Unknown Artist". У ролику використані кадри, зняті іноземними та українськими знімальними групами під час трагічних подій на Майдані на початку 2014 року. Авторство приписували всесвітньо відомому діджею Armin van Buuren, однак, як виявилося, трек створив ніхто інший, як українська співачка Злата Огневич.

У м. Рівне також проходили мітинги, віче, люди перекривали трасу та не випускали міліціонерів їхати в Київ. З відео та фото матеріалів місцеві патріоти на пісню "Скрябін – Тепла зима" змонтували кліп.

Не тільки піснями артистів підіймали свій бойовий дух євромайданівці. На одному з віче, 14 грудня 2013 року, мітингувальники заспівали гімн України, одночасно підсвічуючи небо ліхтариками.

У Києві на барикадах, що на вулиці Грушевського, встановили фортепіано і влаштували концерт. Концерт відбувався перед кордоном бійців внутрішніх військ МВС.

Як повідомляє кореспондент Радіо Свобода, як тільки активісти почали виступати, з боку міліції увімкнули музику російських поп-виконавців. Водночас дехто з правоохоронців знімав концерт майданівців на мобільні телефони.

Концерт відбувався на підтримку всеукраїнської акції «Інструмент свободи», яка стартувала в суботу 9 лютого в понад 10 містах, зокрема й у Донецьку.

Місцеві активісти встановлюють на Майданах своїх міст жовто-блакитні піаніно.

Першою почала грати співачка Руслана, - пише Радіо Свобода. Це було 5 лютого. Вона грала революційний гімн Шопена. Як не дивно, на майдані було не більше скрипалів та гітаристів ніж піаністів, адже гітару чи скрипку простіше було принести.

Після її виступу за піаніно сіли й інші виконавці-протестувальники: Антуанетта Міщенко і Піаніст-Екстреміст.

Синьо-жовте піаніно вже стало одним із символів Майдану в Україні. На початку грудня воно зявилося на вулиці Лютеранскій, пізніше біля Адміністрації Президента – для того, чтоб зіграти могли всі бажаючі.

Організатор акції Маркіян Мацех розказав, що таким чином хотів відповісти мистецтвом і добротою на те насилля, яке було. Після закінчення акції піаніно перевезли до КДА.

А згодом в мережі зявилось відео, як талановити дівчина-музикант грає на цьому синьо-жовтому символі, а публіка у захваті кричить її: «Браво».

Як виявилось, загадкову піаністку звуть Антуанетта Міщенко. Їй 21 рік, вона навчається в музичній Академії імені Чайковского. На Майдані буває не рідко, тому що навчається і працює в центрі. Тому пообіцяла давати невеличкі сольні концерти частенько.

Пізніше це піаніно « переїхало» на головну сцену Майдана. А під будинком КДА в січні зявилось інше – таке ж синьо-жовте.

25 січня мережу « зірвало» відео, на якому один із активістів Майдану в чорній масці на обличчі виконує на фортепіано мелодію композитора Ludovico Einaudi «Nuvole Bianche». Відео було знято 24 січня під стінами КДА при температурі «мінус» 15 градусів. Разом з друзями він постійно дає невеликі концерти на Майдані. Сам музикант приховує своє обличчя, про себе нічого не розповідає. Відомо лише, що йому чуть більше 20 років, і він навчається в музичному коледжі західної України.

26 січня вже в актовому залі Українського дому музикант грав чарівну мелодію. Вночі будинок було взято штурмом.

Під звуки музики зводились перші барикади, під ці мелодії патріоти зігрівались холодними вечорами, під ці мотиви чоловіки ставали в перші ряди, грудьми закриваючи тих, хто позаду. Під ці композиції творилась новітня історія нашої країни, під ці ноти виборювалась незалежна Україна.

Львівський хлопець Ростислав Хитряк, узявши псевдонім Artisto, написав пісню в стилі реп "Revolution Ukraine". За допомогою друзів зняв кліп і виставив його в Інтернеті. За простоту і проникливість пісня швидко набрала популярність. Її назвали гімном "Євромайдану".

– Насправді, я писав про зовсім інші речі, але чомусь так відбувається, що більше десяти моїх пісень люди зробили революційними, – розповів Святослав Вакарчук.

Пісня білоруського панк-рок гурту "Ляпис Трубецкой" з альбому "Матрёшка", який було записано упродовж 2012-2013 років і випущено 1 березня 2014 року, стала надзвичайно популярною, коли на неї наклали відеоряд з кадрів подій на Майдані.

У лютому 2014 року ЯрмаК спільно з МС ТоF презентував відеокліп на пісню "22", в якій відкрито підтримав Євромайдан.

– Ця пісня "зірвана" з душі. Вона правдива, патріотична, в ній підібрані такі слова, в яких є душа і магія, що заставляє людей прокидатись. В неї вкладена велика душа, іноді, коли я її співаю, мені здається, що я втрачу свідомість, тому що я дуже вкладуюсь в кожне слово, – розповідає про своє творіння Олександр Ярмак.

2.2. ЛІТЕРАТУРНИЙ МАЙДАН

Другим потоком мистецтва майдану є поезія – музика душі, однак під час Революції Гідності, вона набула рис трагічності, безповоротності та вічності. Це в перші дні Євромайдану, звучали кумедні віршички-висміювання влади та їх спроб розігнати мітингувальників.Однак вже за тиждень-другий поезія «писалась» кров’ю молодиків, їх останнім подихом…

Поезія народжувалася не лише на Майдані безпосередньо, а по всій Україні та за її межами народ говорив віршами про наболіле, про втрати, про надію

"Ми прагнемо змін! Зміни єднають серця!
Ми прагнемо змін! "Їх" час добігає кінця!
Наша віра і розум нас у майбутнє ведуть!
Ми прагнемо змін! І зміни прийдуть!"

Слова, які знайшли відлуння у серцях тих, хто першими вийшов на Європейську площу.

Книги – це третя течія мистецького руху майдану, яка є своєрідним підсумок життя. Українська революція у буквальному сенсі почалася з тексту – маленького повідомлення у Fb, яке стало спусковим гачком усієї наступної низки подій. Зараз майже щотижня презентуються все нові і нові примірники Революції Гідності, що присвячуються до її річниці. Вони всі несуть нову історію, і водночас змушують нас згадати кому ми завдячуємо нашій перемозі.

Книга – мовчазний носій історії, вона не зрадить, не забуде, не образить… Навпаки – нагадає хто ми, звідки, якого роду та яку історію повинна пам’ятати та сповідувати людина. Книга – безсмертна!

"ФАНТОМНИЙ БІЛЬ". Спільний проект архітектора Андрія Миргородського та стюардеси Анастасії Савитської. Чому проект? Тому що книга являє собою не результат творчості авторів, а виборче зібрання "скринів" зі сторінок у Facebook майданівців і громадян, які просто симпатизують їм. При цьому орфографію і стилістику інтернет-повідомлень творці вирішили залишити без жодних правок. У своїх повідомленнях люди ділилися як історіями, які з ними траплялися на Майдані, так і роздумами про причини того, що відбувається
"МАЙДАН. РЕВОЛЮЦІЯ ДУХУ". Великий альманах від українського шоумена Антона Мухарського. Актор зібрав близько двохсот "незамилених" документальних фото, есе українських письменників і публіцистів, уривки зі щоденників учасників революції, інтерв'ю та відомості очевидців, а також нариси небайдужих представників українського мистецтва. По суті, це з розряду "все про все".тільки про Майдан. "СЛОВО МАЙДАНУ". Український письменник-фантаст Олег Виноградов представив збірник зі ста історій учасників Майдану. На сторінках – розповіді з перших вуст: як тих, хто стояв на барикадах, так і волонтерів, сотників, медпрацівників, міліціонерів, комунальників, нянь, пенсіонерів, батьків загиблих активістів, – словом, всіх, хто мав якесь відношення до тих подій. Деякі з оповідань – коротенькі монологи на три-чотири абзаци, про те, чому той чи інший герой опинився на Майдані, а деякі – на чотири-п'ять сторінок з діалогами й описом ситуацій, у які вони потрапляли. Книга майже без ілюстрацій – лише невеликі портрети оповідачів, багато з яких вирішили не називати прізвища

"EUROMAIDAN – HISTORY IN THE MAKING". Це перша книга про Майдан англійською мовою. Її створили 15 авторів під керівництвом мистецтвознавця Володимира Кадигроба, який під час революції роздавав гарячий суп на барикадах. При цьому творці книги свідомо вирішили відмовитися від аналітики і власних поглядів на події, зробивши акцент на фотографіях, які, по суті, і складають дві третини книги. Супроводжують знімки розширені підписи англійською мовою.

Поповнює коло шанувальників виставка «Правдиві свідчення: від Революції Гідності до сьогодення». Організаторами її є Інститут проблем сучасного мистецтва Національної академії мистецтв, Київський офіс Інституту Кеннана, Програма імені Фулбрайта в Україні та благодійна організація «Українське Фулбрайтівське коло».

Інформаційний партнер – газета «Культура і життя». У проекті беруть участь сімнадцять українських митців: Ю. Беляєва, Г. Вишеславський, О. Голуб, М. Лунів, І. Семесюк, О. Чепелик, А. Сидоренко та інші. Мистецтво, народжене на барикадах, закарбувало спогади київської зими 2013–2014 років, яка відкрила нову епоху в Україні.

Представлено сорок робіт. Оригінали їх мають різноманітну техніку виконання: живопис, асамбляж, колаж, фотографія, відео, вишивка. Уніфікація мовою плаката дозволяє мобільно показати експозицію в різних містах.

РОЗДІЛ 3. « ТВОРЧІСТЬ НАРОДЖЕНА З ДУХОВНИХ ДЖЕРЕЛ"

3.1.Проект «Кольори волі»

Ідея показати світу серію робіт з Майдану зародилася у художників ще на барикадах, коли до них підходили іноземні журналісти і просили привезти виставку в Європу. Усього вони планують відвідати 12 країн. Уже відбулися виставки в Естонії та Фінляндії.

"Ми називаємо свій проект - перша ластівка культурної євроінтеграції нової України. Не можна допустити, щоб для Європи і світу Україна перетворилася в перманентну гарячу точку, потрібно щодня нагадувати - те, що відбувається зараз на Сході України - ненормально, а щоденні смерті не повинні бути статистикою".

Окрім того, художники планують розвінчувати міфи про Майдан та Україну, які нав'язує Європі російська пропаганда. Під час відкриття виставки в кожній країні художники пропонують переглянути відвідувачам презентацію з фотографіями з Майдану, прослухати лекцію-розповідь. Тому митці зацікавлені не лише в спілкуванні з українською діаспорою за кордоном, а й з небайдужими європейцями, зокрема журналістами, через яких можна швидше донести думку до людей.

Просто на барикадах була створена серія робіт молодих українських художників Марії Діордійчук та Єгора Стрєлкова "Кольори Волі". Свої картини вони вже встигли частково показати в Україні, а тепер подорожують Європою, аби нагадати Заходу, чим став Майдан не лише для українців. Наприкінці червня виставка відкрилася в одній із затишних кав'ярень у столиці Данії.

Затишна кав'ярня в центрі Копенгагена MellemRummet вибухнула яскравими "кольорами волі", які розмістилися на стінах і повсякчас привертають увагу відвідувачів. На картинах домінують жовто-блакитні, червоні та чорно-білі кольори, вони написані акриловою фарбою, великими, емоційними мазками. Як пояснила Марія, в її серії картин майже немає півтонів. Цьому сприяв не лише емоційний стан мисткині, а й погодні умови - при сильних морозах змішувати фарби було майже неможливо, як і малювати маленькими мазками, бо мерзли руки. Тому працювати доводилося інструментом мастихіном, який на відміну від пензля наносить на полотно великі мазки, роблячи картину більш об'ємною та експресивною.

Жанри 12 робіт, привезених на виставку, варіюються від портрета ("Пращур") до ледь не батальних полотен ("Штурм", "Стіна"), але всі картини так чи інакше відображують деякий зріз досвіду будь-якого майданівця, який став уже звичним - засніжені барикади, палаючі шини й діжки, фігури екіпірованих протестувальників.

Про роботу в "найгарячіший" період зимового Майдану художниця розповідає схвильовано, ніби це було лише вчора. Жити на Майдані, точніше в Українському домі, киянка Марія почала з кінця січня, коли на Грушевського вже більше тижня тривали справжні вуличні бої.

"Моя родина як могла допомагала Євромайдану. Мама-лікар надавала допомогу пораненим у Михайлівському соборі, інші родичі носили їжу. А я в якийсь момент зрозуміла, що не можу більше знаходитися вночі вдома, що мушу бути на Майдані з усіма цими людьми, щоб зрозуміти краще всі процеси, які відбуваються в суспільстві. І думаю, мені це вдалося, я познайомилася з багатьма цікавими людьми, бачила всі події на власні очі, працювала на барикадах в найскрутніші дні", - розповіла Маша, яка, до речі, в один із лютневих днів дістала поранення ока осколком гранати. Зараз із зором усе нормально, але тоді вона страшенно перелякалася, адже зір для художника - найдорожче.

"Існують військові кореспонденти, чому б не створити професію військового художника? Моя позиція - активна, але не радикальна, моя справа - творення, а не руйнування, нехай навіть ця руйнація виправдана вимогами часу. Я хочу показати "Кольори волі" всьому світу, розказати історію створення цієї серії, адже ця зима змінила не тільки Україну. Найважливіші зміни відбулися всередині нас. Ми стали нацією, нескореною, нездоланою, єдиною. Я пишаюсь тим, що я українка.

Ще два місяці тому Марія Діордічук збиралася виїхати з України за кордон у пошуках кращої долі. Адже митців, за словами дівчини, в її країні не шанують. Марія за фахом архітектор, однак за покликом душі - художниця. “У самий розпал протистояння 21 січня я стояла на сходах Українського дому і у мене були сильні емоції. Напевне найсильніші у моєму житті, бо я ніколи не відчувала, як поруч розривається граната, і ця хвиля проходить від землі по всьому твоєму тілу". Тоді я зрозуміла, що з України вже ніколи не поїду. Я взяла скетч-бук і почала замальовувати все”, - розповіла DW художниця.

Нині Марія вже створила 12 робіт, зображуючи бої на вулиці Грушевського, протести на Майдані, людей, які виходять на віче, аби відстояти своє право на свободу. Частину своїх робіт дівчина вже виставила у фойє Українського дому, який зайняли протестувальники і який зараз став справжнім культурним центром Майдану.

« Тату-клейноди»

Земляк Януковича - художник з барикад

З Єгором Стрєлковим, який, за іронією долі, родом з малої Батьківщини екс-президента Януковича - Єнакієвого, що на Донеччині, Марія познайомилася восени. Працюючи професійним майстром татуювання, він проводив курси для новачків у цій справі. На них записалась і Марія. Вже під час Майдану Єгор працював графіком-ілюстратором у Громадянському інфоштабі. Також Єгор двічі організовував акцію "Тату-клейноди", під час якої усі бажаючи могли зробити в Українському домі татуювання з українською символікою. Багато малював на барикадах, а в Європу привіз серію робіт "Нові курорти Криму", в яких гостро засудив проведення так званого референдуму про відділення півострова від України. Його картини виконані в техніці плакатної графіки. Похмурі пейзажі кримських міст у виконанні Стрєлкова - це чорно-сірі руїни під російським "триколором" з кривавими червоними гаслами. Нові порядки принесуть на півострів розруху, тюрми та ненависть, переконаний художник.

Співпраця Марії Діордійчук і Єгора Стрєлкова розпочалася з роботи "Piece of cake". На ній символічно зображено тих, хто намагається загарбати і розірвати Україну на шматки. Після цього створили арт-гурт "Другий фронт".

3.2. УКРАЇНСЬКА ПОЛІТИЧНА КАРИКАТУРА

У західному світі карикатура займає чималі площі на перших шпальтах поважних видань, роботи стають предметом виставок та каталогів. Мальована сатира часом стає причиною скандалів та міжкультурних конфліктів, як, наприклад, це сталось із карикатурами на пророка Мухаммеда у данській газеті. Внаслідок заворушень в різних країнах загинули сотні людей, а сам автор — Курт Вестергор досі боїться за своє життя. Можливо, це суперечлива заслуга карикатури, проте були й часи справжньої слави, наприклад поява в пресі малюнків Томаса Неста, батька американської карикатури, могла вплинути на результати президентських виборів. А як же українська карикатура? Наші автори за часи незалежності отримали найбільше нагород та відзнак на різних конкурсах у світі, проте у своїй країні часом змушені виходити на барикади, щоб бути побаченими.

Карикатура Олега Смаля

Художник-карикатурист із Києва Олег Смаль ще із січня експонує свої твори на Євромайдані, називає свою виставку під відкритим небом "міжбарикадною" — вона розміщена на Хрещатику, між Європейською площею та Майданом Незалежності. Під час штурму 18 лютого всі роботи були знищені. На залишках карикатур сліди від армійських чобіт — нівечили з особливою пристрастю.

У щирого художника подібне варварство викликає лише подив, адже карикатура через усмішку спонукає до мислення. Але в ті дні мовчали музи і говорила зброя, силовики розгромили Український дім, понищили бібліотеку Майдану, а Музей історії Києва пограбували. Але ж Євромайдан — це духовна барикада українців, тому після міліцейського безладу, активісти прибрали Український дім, впорядкували бібліотеку, невдозві Олег Смаль відновив свою експозицію. Художник на барикадах не вперше, на Майдані 2004 року він теж влаштовував виставку, доносив свою творчість без посередників. Коли на Єврмайдані маховик агресії почав розкручуватись, художник вирішив знову приєднатися до революційних подій творчістю, тим паче, що за правління Януковича потреба в його творах майже дорівнювала нулю.

"Хотів залишити політичну карикатуру, адже вона стала нерентабельна. Зачистку преси провели досить серйозну, я співпрацював із п’ятьма-шістьма газетами та журналами, але мене просто перестали друкувати. Це не пояснювали цензурою, а таким мудрим терміном як "редакційна політика", яка не передбачає політичної карикатури. Звісно, це дурниця, адже у всьому цивілізованому світі преса і карикатура — це два нерозривні компоненти. Якщо немає політичної карикатури — немає вільної преси — це аксіома. Як канарейки в шахті, які першими здихають, коли з’являється газ метан, так само, коли зникає карикатура політична зі свободою слова щось недобре", — розповів "АРТЕС" Олег Смаль.

Вищий пілотаж карикатур, на думку художника, це коли картинка промовляє без слів. Олег Смаль, зазвичай, не використовує текстового супроводу. Автор любить використовувати філософеми та алегорії, але на Майдані експонує найпростіші образи, доступні усім глядачам.

Привертає увагу карикатура, де людина, придушена серпом і молотом, намагається вибудувати тризуб. Цій карикатурі понад 15 років, проте вона не втратила актуальності. Наприкінці 2013 та на початку 2014 року "Ленінопад" став передвісником повного руйнування залишків УРСР, цього геополітичного проекту Сталіна-Хрущова...

На іншому зображенні Віктор Ющенко тримає на руках Віктора Януковича у пелюшках. За словами художника, саме Ющенко вигодував цю "дитину", яка його, врешті-решт, придушила. Хоча для митця Янукович зараз політичний "труп" і здається моторошним сном, карикатур на нього в експозиції найбільше. Коли почався Євромайдан, Олег Смаль намалював Януковича, який трощить будильники, мовляв, прийшов його час. На прямих асоціаціях також побудована карикатура "Фрукти гніву", де помаранч символізує революцію 2004 року, а груша — події на Євромайдані. З останніх робіт бачимо двобій президентів: Путін із самоваром, озброєний до зубів, проти Порошенка, який цілиться у того київським тортом.

Автор цих сатиричних малюнків працює майже в "дитячій" техніці. Образи виникають на папері з допомогою туші, пера, кольорових олівців. Фарби використовує рідше, адже вони висихають довше, а в подібному жанрі потрібна журналістські оперативність та підхід. Робота забирає півтори-дві години, як правило, у ранковий час, проте підготовка триває довше, бо домислитись до певного образу можна лише після вдумливого опрацювання кількох інформаційних джерел.

Олег Смаль 25 років малює політичну карикатуру, сьогодні у його портфоліо до 15 тисяч опублікованих у пресі робіт. Художник почав малювати ще під час навчання на архітектурному факультеті Київського інженерно-будівельного інституту. Довгий час працював у газеті "Київські Відомості", приблизно сім років співпрацював із англомовною газетою "Kyiv Post". Керівництво цього видання розірвало відносини із Олегом Смалем за карикатуру в якій, як пояснили у виданні, "президент Леонід Кучма був зображений схожим на п’яницю". В якості вільного художника Олег Смаль співпрацює із впливовим тижневиком "Дзеркало Тижня", редактор Юлія Мостова запропонувала йому малювати карикатури у кожний номер. Сьогодні митець співпрацює також з громадсько-політичним виданням "Свобода" (не плутати з газетою ВО "Свобода") та сайтом політсили Юрія Луценка "Третя республіка". Олег Смаль переможець і призер багатьох конкурсів карикатури в Україні, Росії, Ірані, Італії, Китаї.

Виставка карикатур та шаржів Юрія Журавля

Поруч із експозицією Олега Смаля — три десятки карикатур лідера гурту OT VINTA Юрія Журавля. Експозиція так і називається — "Виставка на барикадах".

"Скажу відверто — я не в захваті від того, що мене вважають революційним художником. Так, зараз мій олівець і гітара стали зброєю проти свавілля і несправедливості. Але більше я люблю кохати і співати про кохання, жартувати і малювати пейзажі, шаржі на близьких, коханих і рідних. Дарувати їм мальовані сюрпризи на "днюхи" та весілля. Вже скільки часу чекає моїх ілюстрацій до геніальної повісті "Перемагаючи долю" Олександр Зубченко! Так кортить дописати і проілюструвати легенду про Рівне. Скільки дитячих освітніх проектів складено в шухлядку. Тому я з нетерпінням чекаю нашої перемоги", — писав 9 лютого Юрій Журавель.

"Береженого Бог береже..."

В митця з Рівного зібралось понад 500 карикатур та шаржів на відомих українських політиків, діячів культури, а також чимало робіт присвячені подіям на Майдані. Його влучні карикатури — спосіб боротьби з байдужістю, страхом, лінню та жадібністю, а їх появі завдячуємо палкій натурі автора — він від початку підтримував Майдан музикою, а емоцій вистачило і для карикатури.

На одному з малюнків Михайло Грушевський несе шини, Валерій Лобановський з пам’ятника на вулиці Грушевського з переживанням спостерігає за протистоянням Беркуту і мітингувальників. Миколу Амосова художник зобразив у знак пошани — заслужений лікар замінив серцевий клапан батьку Юрія Журавля. Портрет Богдана Ступки з’явився на колінах у гастрольному дусі у день смерті великого актора.

Однією із симптичних робіт присвячених Євромайдану є "Студент на барикадах" — молодий хлопець читає книгу всівшись на кучугуру із будівельного сміття та шин. Над ним розвівається прапор, а на тлі лави міліції зі щитами.

Певні роботи, які були створені задовго до подій на Майдані, актуалізувалися саме під час драматичних подій. Карикатура, на якій зображена розіп’ята рука, що показує середній палець, намальована у вересні, проте масово стала поширюватися як символ незламності після віднайдення активіста Автомайдану Дмитра Булатова, якого розпинали під час катувань.

Техніка карикатури Юрія Журавля — це графіка, виконана олівцями, з нанесенням штрихів по формі зображення. Опозиційних політиків та культурних діячів автор рисує делікатніше, використовуючи акцентований стиль — він гіперболізує деталі обличчя, додає елементи гумору, владу ж піддає нищівній сатирі.

Невдовзі вийде друком альбом-каталог "Карика-Дурка" — необхідні на видання 130 тисяч гривень були зібрані пожертвами людей на сайті Спільнокошт. Художник не тільки працює над карикатурами, але й ілюструє книги, однією з таких стала "Мальована історія Незалежності України" братів Капранових.

Юрій Журавель малює карикатури ще зі студентських років. За фахом "вчитель початкових класів основ образотворчого мистецтва". Працював художником у театрі. Водночас він лідер популярного гурту "Ot Vinta", ініціатор кінофестивалю "Двері", флеш-мобів "ЧЖ", "Велодень", окрім того він створив громадську організацію "Діти підземелля".

В Україні жанр карикатури — це дуже потужне явище, але для читача преси майже невидиме. За часів Незалежності в країні сформувалася потужна команда митців, зокрема Анатолій Казанський, Юрій Кособукін, Володимир Казаневський, Віктор Кудін, Анатолій Василенко, Костянтин Казанчев, Марина Туровська, Олексій Кустовський, Олег Смаль та багато інших. Колись журнал "Перець" мав цілий відділ карикатури, проте зараз втратив позиції, а його команда розбрелась у різні видання.

Кращі справи в мережі. Інформаційна агенція УНІАН має справжній банк карикатур на продаж, затребуваними є роботи Ігора Бежука, який працює на Ukrainian Media Service та Євгенії Олійник із Радіо Свобода, вони створюють малюнки переважно в комп’ютерних графічних редакторах. Такі сайти як durdom.in.ua та voronz.in.ua пропонують різноманітні колажі, "фотожаби" на злободенні теми, а у соцмережах можна знайти групи на тему українського коміксу, де трапляється й чимало карикатур.

Зв'язок карикатури із коміксами очевидний. У сучасній політичній карикатурі виділяють дві течії. Одна, традиційна, використовує візуальні метафори і символи, інша — насичена текстом — оповідає лінійний сюжет у комічній манері на кшталт коміксів, проте подібний нурт в українській карикатурі використовується зовсім мало.

Політична карикатура зазвичай спирається на дві непов'язані між собою події та поєднує їх у несподіваний спосіб, що й створює гумористичний ефект. Гумор може зменшувати народний гнів і спрямовувати думку у конструктивну площину. Карикатура поєднує художню майстерність, гіперболізацію та сатиру, гостро критикує владу, аби привернути увагу до корупції та соціальних негараздів.

Окрім Олега Смаля та Юрка Журавля на Майдані виставлено чимало карикатур невідомих авторів, деякі твори досі висять на "Євроялинці", ними були обклеєні стіни Будинку профспілок. Жартують, що Майдан став національно-визвольним мистецьким фестивалем, бо для 40-мільйонної нації було вкрай мало можливостей самореалізуватися через радіо, телебачення та пресу.

Карикатура є одним із рушіїв суспільного поступу — історія багата на приклади. Геній американського карикатуриста другої половини ХІХ століття Томаса Неста був би неможливий, якби художник не вірив у те, що Америка — країна рівних можливостей і свободи, для нього це було чимось реальним. Він насолоджувався цією свободою усе життя, був сентименталістом, розпочав кампанію проти корумпованого нью-йоркського олігарха Вільяма Твіда, який уособлював загрозу всьому тому, що Нест цінував. Малюнки притягували увагу та зацікавлювали, а статті поруч розвінчували брудні схеми. Твід на це реагував дуже болісно: "Зупиніть ці кляті малювання... Мене не хвилює, що про мене пишуть в газетах — мої виборці не вміють читати — але, чорт забирай, вони бачать картинки!" Томас Нест також боровся малюнками за права афроамериканців, його твори були моралізаторськими. Активна громадянська позиція виштовхнула карикатуриста в авангард його фаху, малюнки допомагали міняти мислення, скидати еліти та впливали на вибори.

Залишається сподіватися, що українська політична карикатура з допомогою подібних ідеалістів з Майданів повернеться на сторінки української преси, а це означатиме її повноцінне життя і сподівання на успіхи у боротьбі із соціальними бідами.

Художник, скульптор и дизайнер Іван Семесюк запам’ятався своїми анархічними лозунгами " Угода чи смерть".Художник стояв на барикадах з перших днів Майдана.

Леся Хоменко. Головна тема київской художниці Леси Хоменко — соціальний живопис. Дівчина під час подій на Майдані створила серію портретів активістів.

Влада Ралко

Художниця Влада Ралко активно ходила і на мітинги, і на віче. Вона створила серію малюнків "Білі лист", ці роботи вона називає щоденником.

Руслан Коломієць

На полотно Руслана Коломійця революція вилилась після 19 грудня. Художник працював вдома під онлайн-трансляції. Коломієць створив загальні плани протистояння і написав портрет Сергія Нігояна.

3.3. ПРОЕКТ «НОВА УКРАЇНА»

Мистецтво на шоломі.

Більше ніж два місяці, як триває протистояння у центрі Києва, художники розмалювали понад 100 будівельних шоломів, які захищали протестувальників від куль та побоїв беркутівців, встигнули опинилися поза законом і стати одним із символів мирного протесту громадян.

Першим мистецьким проектом був масштабний силуетний образ захисника Майдану – святого Миколая, який створили львівські митці. Серед авторів – Роман Зілінько, Остап Лозинський. Ідея твору належить Зіліньку. Роман розповів мені, що мотивацією до його створення була потреба чогось «домашнього» на Майдані. Цей світлий, яскравий образ дійсно нагадує про наші духовні джерела, тож був дуже доречний.

Мистецькі щити для воїнів

Більше ніж два місяці, як триває протистояння у центрі Києва, художники розмалювали понад 100 будівельних шоломів, які захищали протестувальників від куль та побоїв беркутівців, встигнули опинилися поза законом і стати одним із символів мирного протесту громадян.

Іншим способом надати протесту індивідуальність стала акція "Щитопис" в Українському домі, під час якої 23 художники розмалювали бойові щити для активістів Самооборони Майдану

Після подій 19 січня створили щити із зображенням Януковича, призначені для боїв на Грушевського, їх було виготовлено 20 штук. Щити створили Олег Тістол та Андрій Зелінський. Нині роботи Тістола продають на закордонних аукціонах за великі суми.

Додам, традиція прикрашати щити давня. Зазвичай їх декорували геральдичними символами, які свідчили про ідентичність того, хто їх тримає. Зображення на щиті фізіономії особи, яка боролася проти Майдан, є своєрідною апеляцією до щита з Медузою Горгоною. Ці щити активно використовували для тренувань та відпрацювання ударів ногою. Згодом з’явилися щити із зображенням Путіна. В цьому є явне пророцтво харківських фанатів, яке вони виконали під час кримських подій.

Окрім того, Андрій Зелінський розробив «принцип компонування зображення на екостендах, на смітникових баках». Зображення портретів Януковича, Путіна, різних написів вилилося у творчість – кожен міг роздрукувати собі такий трафарет і прикрасити ним смітникові баки. Згадуючи це, неможливо пропустити повз увагу нещодавню моду на люстрацію чиновників у сміттєвих баках. Початок цієї тенденції можемо простежити саме в подіях Майдану.

Ідею розфарбовувати щити підхопила Мистецька сотня, яка творила концептуальні щити, призначені для захисту й експозиції на барикадах. Вони були персональні, демонстрували характер і вказували на ідентичність власника.

Згодом Греко-католицька церква надала митцям приміщення в Патріаршому соборі, де вони створили справді монументальну роботу – різдвяну шопку. Це була перша шопка в столиці, бо в Києві не було такої традиції, незважаючи на те, що в Європі вона існує від ХІІІ століття. Шопка стала місцем паломництва. Львів’яни часто призначали зустрічі біля неї.

В останні дні Майдану, під час штурму, святим Миколаєм відбивались, як щитом, а біля шопки змішували «коктейлі Молотова». Це мистецтво, ці ікони стали дієвими учасниками боротьби, і тут ми також бачимо повернення до традицій Середньовіччя, коли ікони приносили на мури та в бій, і вони рятували міста від загарбання. Отже, ми бачимо, як святі образи боролися з нами на барикадах. Шопка і святий Миколай потрапили в колекції музею Івана Гончара.

Проект «Нова Україна» з’явився 7 січня, невдовзі після шопки і Миколая. Його автором став французький стріт-артіст Роті (це псевдонім, адже мистецтво стріт-арту часто пов’язане з переступанням закону, тож митці не розголошують своїх справжніх імен).

Роті приїхав до Києва на запрошення друзів. У столиці він виготовив стелу вагою 5 тонн і назвав її «Нова Україна», яка, власне, і символізує нову Україну. Її встановлювали дуже символічно, за участю «Dakh Daughters». Це була ціла процесія. «Нова Україна» – єдиний твір, який досі стоїть на Майдані.

Однак, відверто кажучи, в мене відразу склалося враження, що щось із цією стелою не так. Тоді я не міг це пояснити, але відчував. Мені здавалось, що я це вже десь бачив. Згодом виявилося, що так воно і є. У Джона Еверетта Міле є картина, яку він намалював ще 1952 року: вона зображає Офелію, наречену Гамлета, яка покінчила життя самогубством, дізнавшись, що коханий убив її батька Полонія. Картина показує Офелію в момент її смерті. Це одне з найпоетичніших зображень смерті в мистецтві ХІХ століття. Композиція стели Роті дуже нагадує композицію картини Міле. В мене складається враження, що митець бачить народження нової країни через її самогубство. Тому що смерть – це початок нового життя в іншій формі. Чи міг він закласти такий суїцидальний підтекст у цю статую? Я думаю, що міг. «Нова Україна» досі залишається на Майдані. 19 січня 2014 року розпочалися події, які підтверджують цю концепцію. Це був Рубікон.

Проект «Мішень»

Київський автор Єжи Коноп’є під впливом стрілянини на Грушевського, після перших жертв, створив проект «Мішень». Автор представив серію мішеней: преса, медики, активісти. Першою локацією цієї серії були барикади на Грушевського, проте тут їх знищили. Ми досі не знаємо хто: тітушки чи «Беркут». Автор згодом створив ще одну серію проекту.

Ікони революції

У січні на одному з будинків на вулиці Грушевського з’явились ікони революції авторства стріт-артіста Sociopath. Митець прагнув пов’язати роботи з життям і боротьбою людей. На триптиху зображено Шевченка з пов’язкою на обличчі, Лесю Українку в газовій масці та Франка в будівельній касці. Вони з’явилися недалеко від барикад. Він їх малював серед ночі, коли було холодно, темно, все прострілювали і фарба не трималася.

Мистецтво, яке не було задумано як мистецтво .Часто люди створюють об’єкти, не плануючи, що вони матимуть естетичне значення. Але невдовзі виявляється, що ті об’єкти вартісні. Найпершим таким твором був перформанс із Леніним – «Самогубство Леніна», яке багато киян сприйняло як варварство. Але, на мою думку як теоретика мистецтва, це – дуже хороший перформанс, який отримав багато наслідувань по всій Україні.

Ще один цікавий твір – катапульта на Грушевського. Вона з’явилася 20 січня і не достояла до ранку. Її функція перформативна, водночас катапульта викликала піднесення в майданівців. Це – важливий твір мистецтва, незважаючи на те, що замислювали його як бойове знаряддя.

Але найяскравішим символом мистецтва, яке не було задумано як мистецтво, на Майдані є «йолка». Цю недобудовану конструкцію новорічної ялинки «майданівці» використали як безмежний експозиційний простір. Вона постійно змінювалася, оновлювалася. Цей твір робив Майдан сучасним, постапокаліптичним, кіберпанковим, таким, якого не мала жодна країна на своїй центральній площі.

ВИСНОВКИ

Місце, де живе культура

Взимку 2013-2014 років Національний художній музей України опинився в епіцентрі Революції Гідності - прямо на лінії барикад і зіткнень між учасниками протестів та внутрішніми військами, між вогнем шин, які підпалювали протестувальники, та крижаною водою, якою їх поливали силовики.

Одна ніч перетворилася на півтори місяці життя у музеї для його співробітників.Треба розуміти, що музей - це не просто місце, де живе мистецтво і культура. Це складна споруда, пам'ятка архітектури, зі своїми особливостями щодо того, як все це треба утримувати і доглядати.

Друге питання було - як захистити саму споруду принаймні зсередини від кіптяви, бо вона дійсно була досить специфічною загрозою і для колекції, і для будівлі. В цей же день всіма підручними матеріалами працівники ущільнювали вікна, отвори, вентиляційні ходи, і розгорнули все, що можливо, для захисту від пожежі - вогнегасники, пожежні рукави.

"При цьому телефони міністерства культури просто не відповідали", - каже пані Марина. Тим, хто допоміг, були волонтери, які "прорвалися" через кордон внутрішніх військ, і принесли додаткові вогнегасники, а також працівники Служби з надзвичайних ситуацій - пожежники та рятувальники.

З іншими доводилося проводити виховну роботу. "Нам доводилося шукати спільну мову з тими, хто перебував довкола музею - внутрішні війська, "Беркут", контролювати, щоб вони не розпалювали багаття на подвір'ї музею, щоб у них теж були під рукою якісь протипожежні засоби", - каже працівник музею і додає: "Це іноді вдавалося, а іноді наражалися на відверте хамство або якісь не зовсім адекватні прояви. Але в цілому контакт вдавалося налагодити хоча б на рівні командирів".

"Більшість із них не знали, що це музей. Це були солдати строкової служби внутрішніх військ, 18-19 років, які вперше приїхали до Києва. Їх там поставили, і вони навіть не знали, де той Майдан знаходиться, що він буквально за рогом. Їх страшенно перед цим налякали. Вони нам весь час казали, що це вони нас захищають. А ми в них питали, чи знають вони хоча б, що тут відбувається", - розповідає пані Марина, але зауважує: "Звісно, що коли почалися вбивства, було просто страшно. Але ми мусили тримати оборону".

Після "звільнення", коли припинилися вибухи і зник живий кордон, всі "потопали у бруді", згадує Марина Скирда. "Ніколи в житті я не бачила, аби музей просто потопав у фекаліях. Був страшенний бруд, і страшенний сморід. Здавалося, що ми ніколи не відмиємося від цієї ганьби. Але прийшли люди і почали прибирати сміття. І ми зрозуміли: треба готуватися до відкриття. Але почалася війна, і постало питання, чи варто знову повертати колекцію зі сховища. Ми вирішили не поспішати із відновленням постійної експозиції", - розповідає пані Скирда.

Натомість у музею з'явився час і можливість реалізувати актуальні мистецькі проекти, не пов'язані із колекцією музею - низка фотопроектів, пов'язаних із Майданом, спільний проект із Гете-Інститутом "Герої", а також "Кодекс Межигір'я" - виставка "експонатів" із заміської резиденції президента Януковича, який втік з України до Росії наприкінці лютого 2014 року.

Після Революції гідності у НХМУ з'явилася можливість продемонструвати експонати не тільки зі своєї колекції .

Музейні працівники кажуть, що впродовж усього часу барикад їх надихав один із слоганів часів революції - "Коли українці хочуть до музею, їх не спинити". Додає відповідальності і напис, який досі залишається у переході на Європейській площі - "Мужній музей" зі стрілкою, що вказує на НХМУ.

Коли я був на Майдані, то мистецьких подій не фіксував і не думав, що потрібно буде збирати крихти пам’яті. Через рік виявилося, що «картина» доволі цікава. Багато хто говорив про творчу апатію на революції, але були люди, які змогли її подолати.

На Майдані були митці, які малювали його за різних обставин: до розгону 30 листопада і після початку активних дій на Грушевського. У них була позиція художника, який споглядає світ. А були автори, які вважали, що їхня місія – в агітації. Найактивніші з них створили у «Фейсбуці» свою групу, де розміщували агітки із закликом їх (плакати) роздруковувати.

Отож палітра технік, методів та авторів на Революції гідності була широкою.

Нині в Києві формують музей Майдану, тож невдовзі ми зможемо знову побачити всі його артефакти, зокрема й мистецькі.

Київська міська державна адміністрація розробила електронну карту туристичних принад Києва, при цьому гостям столиці України пропонують обрати не лише місце проживання чи маршрут, яким вони хотіли би пройти – розробники «е-мапи» взяли до уваги і новітні мистецькі реалії.

Відтак туристи можуть побачити не лише пам’ятки Києва від часів Київської Русі і до сьогодення, а і пройти по місцях середмістя, пов’язаних з Революцією гідності: від Майдану та алеї Героїв Небесної сотні й стадіону імені В. Лобановського – і до Михайлівського монастиря, скверу Небесної Сотні і Маріїнського парку. А про те, що ці місця цікавлять приїжджих, свідчить те, що більшість з них, потрапивши до Києва, вирушають на Майдан або ж подовгу стоять біля Стели пам’яті на стіні Михайлівського монастиря, вдивляючись у фотографії загиблих в АТО героїв.

Історичний туризм у Києві межує з туризмом мистецьким, адже не перший рік туристам пропонують маршрути по літературних місцях, по місцях проживання та (або) творчості визначних письменників і митців. Мистецтвознавці ж не проти, щоб разом із владою розробити своєрідний маршрут під назвою «Мистецтво Майдану».

Авторка однойменної книги, мистецтвознавець і громадська активістка Наталя Мусієнко переконана, що сучасна історія Києва, як і культурний розвиток міста і його туристична привабливість неможливі без дослідження і популяризації того мистецтва, яке народилось на Майдані – а це мистецтво плакату і фотографії, кінодокументалістика, музика. Саме мистецтво Майдану дозволило сучасній українській культурі зробити потужний «ривок» й увірватись у культурне поле Європи. «Окремого дослідження й уваги фахівців заслуговує той мистецький креатив, який зимою 2013-2014 року виплеснувся на Майдан Незалежності. Могутня, імпульсивна творча енергія тоді залила площі і вулиці Києва та інтернет-простір, і змінювала, формувала новий вимір культури, суспільства, країни і світу», — каже Наталя Мусієнко.

Власне, більшість українських митців і письменників, музикантів і фотохудожників, науковців і громадських активістів – усі ті, хто в останні роки і формував новітню культуру України, її громадянське суспільство – вийшли на Майдан захистити свої ідеали.

«На барикадах ми малювали портрети хлопців із Самооборони, дівчат-волонтерок, священиків, а то і батальні сцени. Нині по європейських музеях і приватних галереях мандрують картини з видами Києва часів Майдану, і це для європейців упізнавані портрети і пейзажі, які зимою 2013-14 року вони бачили на екранах телевізорів», — розповідає художник Мар’ян Лунів.

Але найчастіше світова спільнота бачить Київ доби Революції гідності – барикади на вулиці Грушевського й різьблені фігурки святих з однієї з барикад на Інститутській; дівчата у білих халатах з червоними хрестами і чоловіки у помаранчевих касках; палаючий Майдан і скривавлені дерев’яні щити, акуратно зібрані біля центрального поштамту – на кіно- і телеекранах, у документальних стрічках, які знімали і професійні оператори та журналісти, і пересічні учасники Революції гідності на свої мобільні телефони.

«Київ, Україна перебувають в авангарді формування нової мистецької і громадянської якості. Мистецтво Майдану нерозривне з київським волонтерським рухом, тому що у ті дні, коли тодішня влада намагалась буквально зачистити Майдан – митці лишались на барикадах, а пересічні кияни, оминаючи пости міліції, приносили і привозили нам необхідні речі. Майдан змінив місто і змінив містян. Коли приїжджають мої друзі з інших країн, зразу реагують на зміни, бо ми їх не помічаємо, ми ці зміни і зробили, і нам їх робити далі», — вважає художник Андрій Єрмоленко, один із засновників «Мистецького барбакану» Майдану.

А Наталя Мусієнко додає: «Мистецтво Майдану пройшло шлях від карнавального до сакрального, органічно поєднало у собі елементи авангарду, масової культури і високої класики. Це мистецтво назавжди закарбувало щемні спогади київської зими 2013-2014 рр.

Центр “живої” культури.Саме в Українському домі протестувальники можуть відпочити і тілом, і душею - на стільцях вони сплять після нічної варти на барикадах під сюїту “Ранок” Едварда Грига. За фортепіано, яке мітингувальники принесли з актової зали Українського дому, - студент Арсеній Тарасов. “Я - волонтер студентського центру. Ми на Майдані показуємо кіно, проводимо майстер- класи, читаємо лекції на тему культури. А це вирішив згадати ноти. Граю. Виявляється, ще не забув, чого навчився у музичній школі. Вже навіть прихильники є”, - сміється Арсеній.

За фортепіано, яке мітингувальники принесли з актової зали Українського дому, - студент Арсеній Тарасов. Хлопець розповідає, що за інструмент сідає не тільки він, а всі охочі, і виходять досить цікаві імпровізовані концерти. “Он вчора з саксофоном хлопець приходив. Було що послухати. А нас влада всіх називає екстремістами”, - обурюється студент. Тут в Українському домі розташувалася і Мистецька сотня, яка об'єднує митців, які шукають пізнання української сучасної культури на протестному Майдані.

Пізнати і закарбувати. Поблизу куточка, де розташувалася Мистецька сотня, хлопець з великими гарними очима ретельно вирізає трафарет. Це для створення плакату на тканині. Тут йдеться про екологічну катастрофу для Криму, яку своїми діями спричинили нинішні олігархи, бізнесмени від влади, вирубуючи унікальні ліси, парки на узбережжі.Майдан дав новий подих творити і художникам, скульпторам та фотографам, чиє мистецтво та талант підтримував незламний дух і тоді, на Майдані, і зараз дає нам шанс згадати та прожити усі ці події знову і знову.

Яскраві, життєствердні барви на картинах художників Майдану надихали і вселяли надію в серця сотень тисяч звичайних громадян, переконаних у необхідності змін в країні. Не оминули своєю увагою митці й повсякденність Майдану – зокрема, каски звичайних бійців перетворювались на справжні шедеври українського мистецтва.

Майдан породив і певну критичну спрямованість думки, котра знайшла відображення у вуличному мистецтві “графіті”, яке в окремих випадках досягає вершин художньої майстерності. Фасади будинків, паркани, щити майданівців прикрашали революційні зображення, що носили в собі дух українського відродження. Усе це становить значну цінність для подальшого вивчення й аналізу культурологами, істориками, мистецтвознавцями, являє собою мистецьку спадщину майданної епохи.

Революція – подія не обмежена ні простором ні часом, так і мистецтво, народжене майданом, не мало жодних обмежень для свого виявлення – міста за лічені години та дні ставали жовто-блакитними; на парканах та мостах грайливими фарбами закрасувалися українські візерунки та принти. Україна розпочала нову історію свого життя та процвітання – у піснях, віршах, малюнках та книгах. Слава Україні. Героям Слава!!!

ЛІТЕРАТУРА

1. Мусієнко Н. Мистецтво і політика. — К., 2002.

2.  Мусієнко Н. Мистецький фактор у типології європейських революцій

в епоху ПОСТ // Агора. — 2006. — № 4. — С. 148–154.

3.  Довгань І. Голос Майдану Євген Нищук: У мене було відчуття, що я знімаюсь в кіно про німецьких загарбників [Електронний ресурс]. — Режим

доступу: http://life.pravda.com.ua/person/2014/01/29/150258/

4.  «Барикадний Новий Рік»! [Електронний ресурс]. — Режим доступу:

http://ostbar.com.ua/news.php?pg=0&id=621

5.  Семенченко М. Валентин Сильвестров: «Читайте Шевченка, доки не пізно…» [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.day.kiev.ua/uk/

article/kultura/valentin-silvestrov-chitayte-shevchenka-doki-ne-pizno

6.  Тригуб В. Андрій Єрмоленко — ще один талант Майдану [Елект рон ний ресурс]. — Режим доступу: http://narodna.pravda.com.ua/fun/ 52f647ab8db92/

7.  Ложкіна А. Искусство на баррикадах: Майдан глазами. украинских ху

дожников. Ч. 2 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://artukraine.

com.ua/a/iskusstvo-na-barrikadah-maydan-glazami-ukrainskih-hudozhnikov-ch2/

8. Parrish А. Roti’s «NewUkraine». — Jaime Rojo & Steven Harrington.

A «NewUkraine» Sculpture In Kiev By Street Artist Roti [Електронний ре-

сурс]. — Режим доступу: http://www.huffingtonpost.com/jaime-rojo-steven-

harrington/street-artist-roti-places_b_4677340.html

9.  Ложкіна А. Искусство на баррикадах: Майдан глазами украинских ху-

дожников. Ч. 1 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://artukraine.

com.ua/a/iskusstvo-na-barrikadah-maydan-glazami-ukrainskih-hudozhnikov-ch1/

10.  Балашова О., Тытыш Г. Александр Ройтбурд: Если не победим, Ук-

раи на вообще уйдет из цивилизационного поля [Електронний ресурс]. — Ре

жим доступу: http://life.pravda.com.ua/person/2014/02/14/152414

11.  Балашова О. Художники и революция. Часть 1 [Електронний ресурс].

Режим доступу: http://life.pravda.com.ua/culture/2014/02/4/151225

12.  Балашова О. Художники и революция. Часть 2 [Електрон ний ре-

сурс]. — Режим доступу: http://life.pravda.com.ua/culture/2014/02/11/151985/

Наталія МУСІЄНКО

13.  Лебідь Н. Олесь Доній: Мистецької акції такої «протяжності»,

як на Майдані, не знала жодна країна [Електронний ресурс]. — Режим дос

тупу: http://obozrevatel.com/interview/57164-oles-donij-mistetskoi-aktsii-takoiprotyazhnosti-yak-na-majdani-ne-znala-zhodna-kraina.htm

14.  Іллєнко М. Додати до імені ще одне: Українець [Електронний ре-

сурс]. — Режим доступу: http://life.pravda.com.ua/columns/2014/01/29/150228/

15.  Семенченко М. Музика Майдану: від гітари до рояля [Електронний

ресурс]. — Режим доступу: http://www.day.kiev.ua/uk/video/muzika-maydanuvid-gitari-do-royalya

16.  Ушиніна Т., Аврамчук К. Музичний тил Майдану, або Пісні цієї рево

люції [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.theinsider.com.

ua/art/muzichnii-til-maidanu-abo-pisni-tsiyeyi-revolyutsiyi

17.  Балаян В. Песни Майдана и Антимайдана [Електронний ресурс]. —

Режим доступу: http://grani.ru/blogs/free/entries/224102.html

18.  Borodina Т. Реплика: Валентин Сильвестров. ElegantNewYork [Елек-

тронний ресурс]. — Режим доступу: http://elegantnewyork.com/silvestrov/

19.  Олійник Є. «Щоденники Євромайдану»: не можеш вплинути на по-

дії — зафіксуй їх [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.

radiosvoboda.org/content/article/25252295.html

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Мистецтво

16.03.2020

808

0

6

Для кого: 9 Клас