і отримати безкоштовне
свідоцтво про публікацію
! В а ж л и в о
Предмети »

ПРО РОБОТУ МУЗЕЮ

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

11

Білозерська ЗОШ І-ІІІ ступенів № 15

Добропільської міської ради Донецької області

Екскурсія етнографічним музеєм

«БАТЬКІВСЬКА ХАТА»

2017 р.

Зміст

№ з/п

Назва розділу

Сторінки

І

Заява

3

ІІ

Оглядова екскурсія етнографічним шкільним музеєм

4-11

ІІ. 1

Вступ

4

ІІ. 2

Основна частина

6

ІІІ

Висновок

10

ІУ

Додаток (буклет «Батьківська хата»)

11

Заявка

на участь у І (обласному) турі

Всеукраїнського конкурсу

екскурсоводів музеїв навчальних закладів «Край, в якому я живу»

Білозерської ЗОШ І-ІІІ ступенів № 15

№ з/п

Найменування

навчального закладу, що направляє учасника

Прізвище, ім’я учасника,

клас

Назва музею,

його профіль

Тема

екскурсії

П. І. Б. педагогічного (наукового) керівника, місце роботи та посада

2

4

5

6

11

Білозерська ЗОШ І-ІІІ ст.

№ 15

(гурток етнографічний)

Ліпецька Тетяна

Остапова Тетяна

Остапова Настя

Степанець Анна

Попов Дмитро

Шкільний етнографічний музей

«Батьківська хата»

Гуренко Н.М.

учитель праці

Білозерської ЗОШ І-ІІІ ст. № 15

І Вступ.

Етнографічний музей «Батьківська хата» розташовано у приміщенні Білозерської ЗОШ І-ІІІ ступенів №15 за адресою : м.Білозерське, вул. Східна,18. Започатковано його було 2011 року силами педагогічного та шкільного колективів даної школи (наказ №133 по ЗОШ І-ІІІ ступенів №15 від 22.09.2011 року). У музеї зібрано речі побутового вжитку жителів Донеччини XVІІІ – ХХ століть.

Музей створений у шкільному приміщенні, загальна площа якого 50 кв.м., музейний фонд нараховує понад 200 предметів, 27 з яких входять до Державного реєстру національного культурного надбання. Експонати музею самі по собі не є надзвичайно цінними у грошовому еквіваленті, проте, мають велику цінність естетичну. Організатори музею зібрали експонати з цікавими історіями, які несуть в собі певне виховне значення, мають зміст або ідеологічне наповнення. Основна мета музею – через побутове оточення попередніх поколінь людей показати естетичні традиції нашого народу, символізм у житті наших предків.

Експозиція музею має кілька розділів:

- «І на тім рушникові…». У цьому розділі представлені вишиті роботи майстринь різних куточків України. Це рушники, доріжки, скатерть, божник, серветки. Вишивки мають різну техніку виконання як хрестиком, так і гладдю. Часто на рушниках можна розпізнати прадавні архаїчні символи: дерева життя, безконечники.;

- «Хата моя, біла хата». Тут представлено зразки чоловічого та жіночого одягу, речі побуту – колиска, стіл, лави, праники, мотовила - тобто, усе, що супроводжувало побутові справи наших предків;

- «Магія вишивки: від минулого до сьогодення», де представлено роботи місцевих майстрів декоративно - ужиткового мистецтва. Серед них – вишиванки В.Є. Столяр, яка працювала в нашій школі вчителем української мови та літератури і була одним із закладників цього музею;

- «Керамічні вироби». Кожен експонат цього розділу має свою цікаву історію. Усі вони дбайливо зібрані завдяки старанням Соколової Валентини Василівни, колишнього керівника музею та справжнього ентузіаста своєї справи .

Зі шкільним музеєм тісно співпрацюють відділ освіти Добропільської міської ради, обласний Центр туризму та краєзнавства учнівської молоді.

Основний перелік тематичних екскурсій:

  • «Селянський скарб»;

  • «Доля, вишита нитками»;

  • «Національні декоративні промисли»;

  • «Не хлібом єдиним».

Музей працює щодня, крім вихідних, із 9.00 до 16.00. Тривалість екскурсії – 30 хв.

З експонатами музею екскурсантів знайомлять учні - екскурсоводи. З цією метою при музеї працює гурток, де гуртківці готують виступи, лекції, допомагають їх опрацьовувати, проводити. Кращими екскурсоводами у навчальному році стали Степанець Анна, Грінь Юлія, Шолудько Єлизавета, Ліпецька Тетяна, Мартинюк Роман.

ІІ Основна частина.

-Доброго дня, шановні відвідувачі нашого музею. Сьогодні ви побуваєте всередині типової української хати кінця 17-початку 19 століття, відчуєте магію предковічного і заберете частинки цієї магії з собою, у сьогодення.

Хата для людини є всім : і храмом, і фортецею, і місцем відпочинку. З батьківської хати розпочинається пізнання світу, оволодіння законами буття.

У цій хатині – наш корінь роду, щось одвічне, як життя, і святе, як мамина пісня. Тож заглянемо в це домашнє вогнище, переступимо поріг української хати, яких уже небагато зберіглося, але в них залишився дух мудрих народних традицій, що споконвіку формували в людині добрі почуття, працьовиту вдачу, чутливу до краси душу.

Центральне місце в хаті займає вибілена і розмальована піч – берегиня родинного вогнища. Добра, щедра, вона завжди пахла різними стравами, печеним хлібом. У печі пеклися паляниці, весільний коровай, гречаники, відчувалися запахи борщу, каші. Піч створювала особливе родинне тепло, для дітей була чарівним куточком і прихистком. Кожна господиня дбайливо доглядала її, розмальовувала яскраво півнями, мальвами, фантастичними образами. За станом печі судили про охайність господині : « Яка піч – така й господиня».. Біля печі вишикувались ухват, кочерга, сковородник – вірні хазяйчині помічники.

Поруч із піччю – мисник із керамічним посудом. Тут і кухлі, і макітри, і полумиски, миски, горщики. Уранці він міг бути майже порожнім, а от уже після сніданку аж сяяв чистотою, нехитрим оздобленням на посуді і наче набував якоїсь святості.

Трохи далі – ліжко, біля якого – колиска. Таке розташування спальних місць типове для багатьох областей України. Ліжко завжди прикрашалось вишитими подушками, тонкими підзорниками з химерними мережками, біля ліжка традиційно висів килимок, а на підлозі – пілка.

Ми переходимо далі і бачимо «красний кут» - своєрідний домашній вівтар. Тут ставили домашній іконостас - над столом на причілковій та чільній стінах кріпили ікони або їх виставляли на спеціальних поличках, якщо хата не була курною. Перед образами завжди вішали лампадку з гутного скла місцевого виробу або ставили у металевих свічниках запалені свічки. Для обрамлення образів виготовлялись спеціальні рушники - "божники". Тут перебувають хатні боги, тут садовлять найпочеснішого гостя, тут сидять наречені, тут стоїть Дідуг. Найпоширенішим видом домашньої релігійної атрибутики у православ’ї були і залишаються ікони. До цього часу ікони є найсвятішою річчю майже у кожній сільській домівці. Вони займають чільний куток у світлиці, або ж вітальні. Кожна значуща подія у нашому житті (хрещення, одруження, смерть) проходить під знаменням цих культових предметів. Ікони передаються із покоління у покоління. Продаж родинних ікон вважається святотатством. Раніше у домівках ікон було багато. Окрім основних двох із зображеннями Матері Божої та Ісуса Христа, наші предки розміщували зображення святих Миколая Чудотворця, Пантелеймона, Святої Трійці, Тайної Вечері, Страшного Суду, Неопалимої Купини тощо. Кожна з ікон була цільовим символом, гарантом захисту від певної небезпеки. Неопалиму Купину тримали в господі як гарант захисту від пожежі, Святий Пантелеймон захищав від хвороб, Божа Мати-Покрова оберігала родинне вогнище, сцени Страшного Суду мали виховний вплив. У нашому музеї ікони зосереджені на відтвореному покутті хати.

Уздовж бічної стіни нашої хати стоїть стіл. За традицією, попід чільною та причілковою стінами наглухо встановлювали лави, які на свята прикрашали саморобними ряднами. Особливу роль у хаті відігравав цей родинний стіл, який мав, крім прикладного, й етно педагогічне значення. Стіл також має магічну силу, символізує достаток родини. Його першим заносять до нової хати, на нього кладуть хліб-сіль, ставлять ритуальні страви. На стіл гріх сідати чи класти шапку. Назва стіл походить від стародавнього звичаю стелити рушник або обрус (пізніше — скатертину), щоб на них класти їжу. Звичай застеляти стіл притаманний українцям з давніх-давен. Незастелений стіл — символ бідності або скупості господарів. Обід чи бенкет за одним столом об'єднував людей і встановлював добрі стосунки. Тому їжа за одним столом із ворогом вважається приниженням людської гідності.

В кутку, протилежному печі, біля дверей і над ними розміщено дерев'яні полички для посуду, а вздовж чільної стіни над вікнами проти печі — полицю для хатнього начиння та хліба.

Священним значенням наділяв наш народ хатній сволок. Це був символ міцності будови, міцності сім'ї, міцного здоров'я всіх мешканців цього житла. На сволкові часто робили орнаменти, написи, ще дохристиянські символи. Крім того, інтер'єр української хати ніколи не був статичний, він постійно змінювався відповідно до днів тижня та великих календарних свят. Широко використовували квіти для оздоблення покуті, сволки, а також прикрашали стіни витинанками чи іншими паперовими прикрасами, які час від часу заміняли на новіші. Перед неділею обов'язково підбілювали, підмазували й поновлювали декор на печі та стінах. На Трійцю та на Купала хата прикрашалася живими зелами, овочами, квітами, своєрідними рослинними оберегами у вигляді віночків, букетиків, які освячувалися і протягом року використовувалися для лікування, обкурювання, магічних дій. Зміни в інтер'єрі житла також зумовлювалися і сезонними роботами, наприклад, восени вносили ткацький верстат, який влітку виносили на горище, або в комору, бо жінка займалася полем та іншими справами. Отже, кожної пори року хатнє господарство мало свій вигляд, свою символіку і образну динаміку. І ми, будуючи собі сучасне житло, можемо використати народний досвід, щоб створити українську хату, а не мертвий котедж по проекту з журналу.

Уже найдавніші трипільські будівлі мали вікна — «очі». Через вікна своєї хати людина дивиться на світ.

Найдавніші вікна були просто отворами, завішаними тканиною або закриті створами. Шибки в давнину заміняли волові міхури, напнуті на рами. В XVI — XVII ст. шибки робили з пластинок слюди, закріплюючи їх свинцем. Із появою скла вікна стали справжньою окрасою хати. Зсередини вони завішувалися оздобленими занавісками, або «фіранками», через які можна було бачити все, що діється на вулиці, але погано видно, що в хаті. Подекуди вікна прикрашалися вишитими рушниками, що служили оберегами, як от ми бачимо у нашій експозиції.

Скриня — традиційний для України вид меблів, у якій зберігали одяг, коштовні речі, прикраси, полотно. Вона належала жінці. Дівчині на виданні батьки купували скриню, яку вона разом із матір'ю поступово наповнювала різними речами, необхідними для майбутнього подружнього життя: вишиваними рушниками, хустками, сорочками, стрічками. Скриня була частиною дівочого посагу: чим більша й красивіша скриня, тим багатша наречена. Дівчина, залишаючи батьківський дім, вивозила свою скриню до хати чоловіка, де користувалася нею все життя. Скриня передавалася у спадок тільки після смерті її власниці. Всередині скриня мала невеличкий, у вигляді прибитої до стінки коробочки, «прискринок» для зберігання дрібних цінних речей, прикрас, стрічок. Щоб полотно й одяг у скрині не псувалися від довгого зберігання, у прискринок клали вузлик тютюну (від молі). Скрині в Україні були двох типів: з двосхилим віком (кришкою) і з прямим (пізніше — напівкруглим) випуклим віком.

Скрині були різьблені, ковані, мальовані, в бідних — із чистого неприкрашеного дерева. Дівчина не дозволяла чужим заглядати у свою скриню, то була її таємниця. Із втратою віри в магічне значення скрині, цей звичай забувався, тому в деяких місцевостях, вихваляючи свою дочку, батьки стали показувати близьким, що надбали для своєї доньки. Хоча переважно в Україні заглядати до чужої скрині вважалося великим нахабством і невихованістю. Народною етикою це засуджувалося. Скрині виробляли переважно з липи, тополі, берези, вільхи. За літо один майстер міг зробити до 20 скринь.

У давнину, мабуть, не було такої хати, яка б не була прикрашена рушниками. Український рушник... Оздоблений квітами, зірками, птахами... Скільки він промовляє серцю кожного з нас! Від сивої давнини і до наших днів, в радості і горі рушник – невід'ємна частка нашого побуту. По всій Україні поширений звичай накривати рушником або хусткою хліб на столі. Рушником накривали діжу після випікання хліба і ставили під образами на покуті. Гарно оздобленими рушниками накривають кошики з паскою чи яблуками, коли несуть святити в церкву. Перший витканий рушник призначався для гостей і висів на видному місці. А коли син вирушав у дорогу, мати дарувала йому рушник, як оберег від лиха.

Рушники, які ви бачите перед собою, збиралися протягом довгого часу. Початок залучення вишитих виробів до колекції датується 1998 роком, коли вчителі української мови Соколова Валентина Василівна, Губаренко Ніна Тимофіївна, проводячи походи разом із учнями у різні села Донеччини, збирали спочатку пам’ятки усної народної творчості, а потім захопилися збиранням вишитих рушників, доріжок тощо.. Деяким з виробів – не одна сотня років. З часом їх стало стільки, що організували виставку, а згодом до роботи приєдналися учні школи, їхні батьки та жителі міста. Кожен рушник, який ви бачите – окрема історія чи то кохання, чи то створення родини, чи то відбиток настрою, мрій майстрині, яка дбайливо підбирала нитки, тканину, чарувала над візерунками.

За рушниками, вишитими більш, ніж сто-двісті років тому, ви бачите роботи сучасних майстринь. Це вироби, подаровані майстринями міста Білозерське, одна з них – Валентина Євстафіївна Столяр, яка викладала українську мову та літературу в нашій школі. Свою любов до Т.Г. Шевченка вона висловила, вишивши його «Заповіт». Усі роботи виконані хрестиком, гладдю, стебельним швом, що є одним із показників того, що місто населяють представники різних регіонів України.

Сьогодні в шкільному музеї проводяться різноманітні екскурсії. Двері шкільного етнографічного музею відкриті для всіх. Тут проводяться тематичні заняття, екскурсії, виховні години, літературні читання, поетичні слухання. Під час проведення уроків української літератури тут лунають твори поетів Донеччини, учні інсценізують уривки історичних романів та оповідань, проводять краєзнавчі квести.

Орієнтовні питання до відвідувачів:

  1. Які відомі традиційні українські обереги були вам знайомі, а про які ви почули вперше?

  2. Який експонат привернув вашу увагу і чому?

  3. Який елемент оздоблення хати ви би хотіли привнести у сучасне житло?

  4. Які літературні твори спали вам на згадку під час екскурсії?

  5. Чи дійсно сволок є сакральним центром української хати і чому?

  6. Яким би візерунком ви розмалювали би піч, будучи на місці господині цієї хати?

  7. Які страви народної кухні присутні в меню вашої родини?

  8. Які українські пісні, на вашу думку, співали дівчата, вишиваючи представлені в експозиції рушники?

  9. Уявіть себе молодою мамою і заспівайте колискову біля колиски. Які почуття оволоділи вами?

ІІІ. Висновок

Дана екскурсія має на меті не тільки розповісти відвідувачам про хатні обереги, їх символічне навантаження, але й сформувати почуття співпричетності і поваги до історичного минулого, яке починається з поваги сімейних реліквій, спогадів, з невеликих музейних експозицій і виставок; сприяти творчій самореалізації учнів у процесі суспільно-корисної діяльності та потреби в пошуково-дослідницької діяльності; створити умови для розширення, поглиблення і систематизації знань.

Питання, які ставлять екскурсоводи до відвідувачів, носять елементи інтерактивності, що значно пожвавлює діалог між слухачами та оповідачами. Кожен відвідувач має можливість висловити свої побажання та пропозиції у спеціальній «Книзі», також отримує друкований буклет на згадку (Додаток 1) . За бажанням можна переглянути відео версію екскурсії на сайті школи (chool1995.jimdo.com).

Слід зазначити, що подеколи екскурсанти потім теж поповнюють музейну колекцію речами, які збереглися в їхніх родинах.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу

Опис документу:
ЕКСКУРСІЯ ДО ШКІЛЬНОГО МУЗЕЮ

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Курс:«Організація ефективної діяльності практичного психолога в закладі освіти»
Мельничук Вікторія Олексіївна
36 годин
590 грн
295 грн

Бажаєте дізнаватись більше цікавого?


Долучайтесь до спільноти