Розпочнемо урок зі слів С. Гординського: “Він (Маланюк) поет, що не тільки заторкав історично-політичні проблеми, але й пробував розв'язувати важкі історичні проблеми, він поет, що не тільки тривожився минулим і сучасним народу, але й шукав у своїх історіософічних концепціях істотне в долі народу, бачив помилки і проріхи минулого та ставав їх суддею“. Євген Маланюк повертається в Україну через десятиліття по смерті. Хоча йому й довелося перетерпіти сорок вісім років вимушеної еміграції, все ж мав не найгіршу долю: обминув Соловки та Колиму, уникнув світла “найяснішого сонця“ з Кремля, а головне — не був переслідуваний творчими кон'юнктурами. Змушений жити поза Україною, він усе життя присвятив служінню рідному народу.





