Презентація "Від біполярного до багатополярного світу "
У залежності від кількості існуючих полюсів міжнародної могутності, зазвичай вирізняють три різних моделі системи міжнародних відносин: однополярну, біполярну та мультиполярну (багатополярну).
В будь-якій з цих систем статус полюсу надається політичному суб’єкту на основі суттєвої переваги над іншими центрами сили за наступними показниками:
1) військова сила;
2) економічна могутність;
3) внутрішньополітична стабільність;
4) науково-технічний потенціал;
5) демографічна потужність;
6) якість державного управління;
7) ідеологічний вплив – «м’яка сила», тобто здатність корегувати поведінку інших учасників міжнародних відносин в бажаному напрямі ціннісно-пропагандистськими методами, не вдаючись до загроз чи застосування брутальної сили чи економічного тиску.
Необхідно підкреслити, що за різних історичних епох ієрархія цих чинників змінювалася. Так, наприклад, у 70-80 х роках ХХ століття спостерігалася девальвація військової компоненти національної могутності, а у сучасному світі вже стає очевидною тенденція до структурної мілітаризації усієї системи міжнародних відносин.
Однополярність передбачає домінування однієї держави на міжнародній арені у військово-політичній, економічній та культурній сферах. Однополюсну систему можна визначити як систему, в якій геополітично переважає одна держава, оскільки вона має можливості, щоб запобігти формуванню спрямованої проти неї переважаючої або врівноважуючої коаліції. Особливо слід відзначити відмінність однополярного світу від глобальної імперії, оскільки перший передбачає існування багатьох формально незалежних держав, в той час як остання намагається поглинути їх.
Історичними прикладами однополярної міжнародної (регіональної) системи можуть слугувати Ассирійська, Перська, Македонська, Римська імперії періоду їх розквіту. У найближчому минулому однополярний світ існував після розпаду Радянського Союзу і закінчення Холодної війни. Тоді США певний період часу залишалися єдиним політичним полюсом світу.
Під «біполярністю» слід розуміти таку структуру системи міжнародних відносин, для якої є характерним значний відрив двох членів міжнародної спільноти від решти країн за сукупними показниками могутності – наддержавність. Останній раз в історії міжнародних відносин така конфігурація мала місце в другій половині ХХ ст. і проіснувала майже півстоліття (протистояння двох полюсів: США та СРСР), проте суперництво Афін і Спарти, пізньої Римської імперії із Сасанідським Іраном можуть також слугувати прикладами біполярності.
Нарешті, під «багатополярністю» слід розуміти таку структуру системи міжнародних відносин, для якої притаманне існування кількох (стабільна багатополярність потребує мінімум п’яти) полюсів міжнародної сили, що мають приблизно однакові показники могутності. Класичний приклад багатополярної системи – європейський «баланс сил» ХVІІІ–ХІХ століть.
У політичні публіцистиці і політології терміни «багатополярний» і «багатополярність» почали застосовуватися в 60 – х роках ХХ століття, коли очевидні успіхи у відродженні економічного потенціалу Західної Німеччини та Японії, незалежна політика Китаю та Франції змусили журналістів і науковців констатувати, що від біполярної міжнародної системи 50-х років світ поступово еволюціонує до багатополярної моделі.
Сучасний багатополярний світ базується на кількох принципах, зокрема «балансу сил» і «інтеграції».
Для багатополярної системи переважаючими методами підтримки балансу сил є зовнішні методи, наприклад альянси та контральянси; натомість, коли йдеться про біполярність, то балансування здійснюється шляхом мобілізації і нарощення внутрішніх ресурсів країн та блоків.
Принцип «інтеграції» передбачає об’єктивне об’єднання без асиміляції владних потенціалів держав (їх «зрощення») в процесі й задля спільного розвитку, результати котрого суттєво перевищать результати, яких може досягнути кожен з учасників інтеграційного процесу окремо. Інакше кажучи, інтеграція – це «злиття без асиміляції» задля «системного ефекту». Цей принцип переважно діє в розвинених інтеграційних об’єднаннях на кшталт ЄС та системах колективної безпеки на кшталт НАТО.
Аналізуючи сучасну міжнародну систему можна констатувати, що як і кожна реально існуюча глобальна суспільна структура вона постає унікальною в своїй історичній неповторності. Якщо попередні міжнародні системи (Вестфальска, Віденська, Версальсько-Вашингтонська та Ялтинсько-Потсдамська) утворювались і руйнувались в результаті великих спустошливих війн, то міжнародний порядок на початку ХХІ століття став логічним продовженням протистояння двох наддержав, яке лише умовно можна назвати війною («холодною війною»). Сформована після Другої світової війни біполярна система поступово еволюціонувала від «жорсткої біполярності» другої половини 40-х – 50-х рр. ХХ ст. до «м’якої біполярності» 70-х – 80-х років, аж поки не припинила існування в 1991 році внаслідок самоліквідації СРСР. Фактично, після того як зникло «тяжіння» одного з силових полюсів, вся міжнародна система остаточно дестабілізувалася, тобто відбулася глибока, але хаотична реструктуризація світової політики.
Сучасні міжнародні відносини характеризуються низкою суперечливих процесів з безпрецедентною динамікою, причому постійно з’являються і проявляють себе нові фактори невизначеності.
Проте перспектива глобального співробітництва в рамках багатополярного світу має розглядатися як імператив, що гарантує виживання людства на нашій планеті.
Аналізуючи перспективи розвитку багатополярного світу, можна прогнозувати, що, окрім таких відомих світових гравців як США та країни ЄС, важливу роль вже відіграють та будуть в подальшому відігравати такі держави як Китай (завдяки високому розвитку економіки та військової сили, наявності значних резервів природних ресурсів), Індія (внаслідок стрімкого економічного розвитку), Бразилія. Можливо, найближчим часом за вплив на світовій арені також активно будуть боротися такі країни як Туреччина, Іран та ін.
Слід зазначити, що встановлення нового світового порядку, що базується на багатополярності, призведе до низки важливих змін, зокрема: піднесення нових держав на світовій арені, збільшення кількості в країнах Азії економічних центрів світу, стрімкого зростання світової економіки. Проте найголовнішим питанням, що потребує врегулювання, є питання миру та безпеки.
