Природничі науки як вагома складова системних знань про світ є важливою часткою життєвих компетенцій дитини, умовою її повноцінного розвитку й підготовки до самостійного життя. Знання про природу, закономірності протікання життєвих явищ є запорукою сприйняття життя як найвищої цінності. Любов до життя прищеплюється дитині завдяки спілкуванню дитини з кращими проявами гармонії природи. Моє завдання як вчителя - формувати у дітей уміння слухати і чути, дивитися і бачити, відчувати і спостерігати, берегти і любити. Це можливо тільки через зв’язок дітей з довкіллям, через здатність відчувати красу навколишнього світу. «Природа - колиска дитячої думки, і треба прагнути, щоб кожна дитина пройшла школу дитячого мислення»,- писав великий педагог В.О. Сухомлинський. Разом з дітьми ми часто ходимо в природу, коли пробуджується все: зеленіє травичка, квітнуть первоцвіти. Діти вчаться помічати красу квітів, уявляти себе на місці рослинки чи тваринки, помічати екологічні проблеми довкілля. Пережиті емоції учні викладають на папері, створюючи свої власні художні твори-малюнки, які ми розглядаємо, обговорюємо разом. «Якщо дитина зображує те, що втілює красу, переживання краси наче переноситься в слово, пробуджує образне мислення», - говорив В.О.Сухомлинський. Він приділяв велику увагу заняттям під відкритим небом. Я навчаюся у нього, втілюю в практику своєї роботи основні аспекти його педагогічних ідей. «Щоб змусити дитину мислити, - стверджував Василь Олександрович, - умійте примусити її дивуватися». Проводячи уроки милування природою, я навчаю дітей не тільки вести спостереження, а й бережно ставитись до навколишнього середовища.























