Матеріал розкриває багатогранність драматургії Лесі Українки, акцентуючи на її вмінні поєднувати психологізм із гострою політичною тематикою. Особлива увага приділяється драматичній поемі «Бояриня», яка через призму історії часів Руїни висвітлює трагедію колоніального гніту та втрати національної ідентичності. Головна героїня Оксана стає символом спротиву чужинським звичаям Московії, тоді як образ Степана втілює пасивність та моральну капітуляцію перед імперією. Авторка використовує історичне тло, щоб засудити деспотичний лад, обмеження жіночої свободи та приниження людської гідності. Джерело підкреслює, що творчість письменниці була свідомим маніфестом антиколоніальної позиції та незламності духу. Таким чином, аналіз творів демонструє глибокий зв’язок між особистими переживаннями мисткині та боротьбою за державну й культурну незалежність України.



















