ХІХ ст. в історії української культури являє собою епоху абсолютно негомогенну, у якій співіснували або змінювали один одного явища, що уособлювали різні світоглядні ідеї та естетичні концепти. ХІХ ст. стало часом змін у всіх сферах мистецтва. Відтепер місто і ансамблева міська забудова стають одиницею виміру в розвитку архітектури. Громадська і житлова забудова перебирають на себе провідну роль від сакральної та палацово-резиденційної. Розширюється і наповнюється новими змістами жанрова структура живопису та скульптури. Формується загальний широкий контекст візуальної культури України, але водночас творяться своєрідні його локальні варіанти. ХІХ ст., отже, стало часом гострих змін, і відкрило нові горизонти розвитку української художньої культури. Передумови до цих явищ і процесів слід шукати в мистецтві першої половини ХІХ ст. В українському мистецтвознавстві ця тема глибоко і повно розкрита у дослідженні одного з найавторитетніших вчених, блискучого знавця історії мистецтва, академіка Володимира Овсійчука. У наступному матеріалі наводимо важливі тези з його книги «Класицизм і романтизм в українському мистецтві», які допоможуть зрозуміти, якими ідеями наснажена українська художня культура ХІХ ст.













