Як композитори, які не були знайомі між собою, могли спільно написати твір? - запитаєте ви. Залюбки відповідаємо: просто одного разу Бах натрапив на ноти скрипкових концертів Вівальді і не втримався, щоб не додати щось своє. Так, у 1713 році роботодавець німецького композитора, принц і меломан Йоганн Ернст Саксен-Веймарський повернувся з Нідерландів натхненним і зарядженим від почутої там музики. У Веймар він привіз купу нотних видань, які відразу обмилував 28-річний Йоганн Себастьян Бах, який на той час працював придворним органістом, а також за бажанням роботодавця аранжував велику кількість концертів з Італії для органа чи клавесина. Звісно ж, Бах не оминув увагою скрипкові концерти Вівальді і трошки переписав їх на свій лад. У своїх транскрипціях Баху дивовижним чином вдалося максимально глибоко зануритися у «чужий» матеріал, вивчити його внутрішній світ, і не порушивши унікальність і задум Вівальді, втілити й власну індивідуальність та створити неповторний музичний артефакт, що захоплює виконавців та слухачів уже кількасот років.











