Трішки біографії, трішки цікавого.
У травні 1860 року П. Куліш приїхав у Полтаву. На той обід зібралося чоловік із 200: були тут селяни і поміщики, шевці, кравці, генерали й письменники. За обідом проголошували промови на кількох слов’янських мовах. Перед тим, як сіли до столу, до розпорядника підійшов незнайомий чоловік і став прохати прийняти його як учасника обіду. Людей було й так багато, і незнайомця не хотіли впускати. Тоді чоловік назвався:
— Я той жандарм, що відвозив Куліша з Петербурга в Тулу на заслання.
Відставний жандарм примостився в кінці столу навпроти Куліша, а після десятої промови встав і попросив слова, привітавши Куліша, як старого знайомого.
— З вуст відставного жандарма, — сказав він, — прийміть, люди добрі, щире бажання, щоб ширилися, зміцнялися й пишалися на Україні ті ідеї, за які я відвозив Куліша на заслання в Тулу.
Звісно, такий тост з уст колишнього жандарма зустріли з незвичайним ентузіазмом та захватом .
