Презентацію присвячено проведенню проблемно-пошукового та філософсько-орієнтованого уроку з української літератури у старших класах, спрямованого на вивчення постаті та творчої спадщини Євгена Плужника - одного з найглибших і найтрагічніших ліриків «Розстріляного відродження». Осмислення літературного доробку Плужника здійснюється через розгляд еволюції його душі в «матриці трьох збірок». Починаючи від збірки «Дні» (1926) з її фіксацією плинності життя, через філософську зрілість і спокій збірки «Рання осінь» (1927), старшокласники доходять до найбільш драматичної збірки «Рівновага» (1948), де зіштовхуються пристрасть, усвідомлення неминучості смерті та пошук вищої гармонії. Для глибокого аналізу поетичної мови учням пропонується унікальна «формула стилю» Плужника, що поєднує стислість думки, сповідальність без штучного пафосу, імпресіоністичну фіксацію миті, експресіоністичний внутрішній біль, неокласичну стрункість форми та наскрізну метафорику сердечного болю і часу.
Практично-аналітичний блок уроку базується на опрацюванні двох ключових концептів. По-перше, аналізується явище «громадянського інтиму» на прикладі поезії «Суди мене судом твоїм суворим...», де звернення до майбутніх поколінь позбавлене крикливого патріотичного пафосу, а замінене «спокійною щирістю», яка переконує сильніше за будь-які гасла. По-друге, досліджується філософія природної гармонії у вірші «Вчись у природи творчого спокою...», де осінь виступає ідеалом врівноваженості на краю прірви. Окрему увагу приділено «розтину метафори» у вірші «Ніч... а човен — як срібний птах...», де образ човна розкривається як символ людської долі на хвилях буття, а ніч і зорі — як краса неосяжного всесвіту.
Як підсумкова «Творча лабораторія» учням пропонуються на вибір дві рефлексивні опції: написання есе-роздуму про власне розуміння «творчого спокою» під час війни або створення сучасного візуального мудборду до поезії Плужника, що перекладає класичні символи на мову сучасних асоціацій.
