Поезія Василя Симоненка приваблює красою душі поета, справжністю почуттів, а тому завжди буде сучасною.Найпотужніший вплив на поета мав великий Кобзар. “Щось у мене було від діда Тараса і від прадіда – Сковороди”, – писав він. Тому що так, як і їм, Василю боліли рани рідного народу: безправ'я тазагроза національного виродження. Любов Василя Симоненка до рідної землі, до України безмежна.Читаючи його поезії інколи губишся: кому вони присвячені? Спочатку є впевненість, що поет говорить про свою кохану, потім – про рідну неньку. І лише останній рядок відкриває таїну - поет освічується в любові до України.
Я закоханий палко, без міри
У небачену вроду твою.
Все, що в серці натхненне і щире,
Я тобі віддаю.
Ти дала мені радісну вдачу,
Кров гарячу пустила до жил.
Я без тебе нічого не значу,
Ніби птиця без крил.
Кожну хвилю у кожну днину
Гріє душу твоє ім’я,
Ненаглядна, горда, єдина -
Україно моя.
