Михайлик. Слухай, василько, а твої батьки у відрядженні?
Василько. Да. А чьо ти хотів?
Михайлик. Та хотів попросити у твого тата один підручник. А коли вони повернуться?
Василько. Да на неділі.
Михайлик. Ти знаєш, я ніколи не міг збагнути, де ти таку мову вивчив, чи курси якісь закінчив. Мені соромно, що мій друг не поважає своєї мови, калічить її. Задумайся, Васильку, в якій країні ти живеш (Йде від друзів).
Наталка. Ну і двоюшнік ти, Василько. Навчись говорити.
Василько. А ти сама як розмовляєш: двоюшнік, цвіток. Де ти таких слів набралася?
Наталка. Злий ти, піду до Михайлика. (втікає).
Василько. Наталко, зачекай. Я ж не хотів тебе образити.
Ведучий. Кожна людина, яка поважає себе, країну, мову, не буде калічити своєї мови, бо вихована людина говорить грамотно і красиво, навіть про найбуденніші речі, бо мова не ділиться на святкову й буденну.
Зневажати мову мамину - біда,
Котра пустими зробить наші душі,
І ми нащадкам зможем передать
Лиш те, що корені калині сушить.
