У всіх своїх літературних творах як і в житті О.Уайльд широко використовував парадокс, котрий був для нього і літературним прийомом, і способом мислення .
Роман розповідає про молодика на ім'я Доріан Ґрей, який став натурником для портрета художника Безіла Голворда. Перебуваючи під враженням від фізичної краси Доріана, Безіл невдовзі закохався у нього, вважаючи, що Доріанова краса породжує нові тенденції у його творчості. Розмовляючи у Безіловому саду, Доріан зустрічає лорда Генрі Воттона, Безілового друга, який незабаром захопив юнака своїми світоглядними ідеями. Підтримуючи одну з нових ідей гедонізму, лорд Генрі вважає, що єдиною річчю у світі, задля якої варто жити, є краса. Усвідомлюючи, що одного дня його краса зблідне, Доріан бажає прикувати свою душу до картини, бажає, щоб картина, намальована Безілом, старіла, а він залишався молодим довіку. Бажання Доріана здійснюється, що врешті приводить його до аморального життя. На картині магічним чином відображаються всі вчинки Доріана, так, як би вони мали відбитися на його душі і тілі.
