Презентація "Пам'яті жертв Голодомору"

Україна… Благодатна земля, родюча, щедра, хліборобська. Здавна вона була багата на землю і на хліб.

Хліб — усьому голова. Хліб — як сонце, кажуть, Хліб - це спокій, мир, життя. Хліб - це справжня радість.   Хліб - багатство найцінніше, Гість жаданий в хаті З тих часів, коли навчились Його виробляти. Йшли роки, мінялись люди, Цінності губились. Тільки хліб — незгубна цінність, В ньому наша сила.

А був на нашій землі, у рідній Україні рік, коли хліб людям тільки снився. Лише в мареннях приходив. Рік, коли такі хлопчики й дівчатка, як оце ви, не бачили хліба у вічі.

Рік пам'ятний. Рік незабутній. Рік страшний. Найчорніший рік в історії України: ГОЛОДОМОР

Сталося це літа Божого 1932-го Сталося це літа Божого, Яке запам'ятається кожному Навічно, важко, гірко.   У люті сталінській страшній Тінь смерті шастала по стінах. Сім мільйонів (Боже мій!) Недолічилась Україна.

Скрізь, як говорив Т. Шевченко, “село неначе погоріло, неначе люди подуріли”. Від голоду помирали і дорослі, і малі діти, промовляючи своє останнє слово в житті – “хліб”. Матері божеволіли, бо не могли порятувати своїх дітей від голодної смерті.

Шматок хліба коштував стільки ж, як і саме життя. І зараз кожен, хто пережив цей страшний голод, ніколи, до кінця своїх днів, не кине і крихти хліба на землю, бо перед ними завжди будуть очі тих, хто помер від голоду у ті страшні часи.

Страшний час ... Замучені голодом, люди мерли, і їх не було кому ховати. Їх просто вивозили за місто чи село, складали у ями і закопували... Їм не ставили поминальних свічок і хрестів, їх не проводжали рідні...

Страшні роки були. Шукали хліб усюди - люди розривали підлоги, печі, розкидали скирти соломи. Намагаючись урятуватися, вони їли жаб, трупи коней, варили цвіт акації, зелену лободу, і не знаходячи порятунку, вмирали просто на вулицях.

Люди перетворювалися на звірів.  Так, їли люди людей. Одна жінка навіть рідну дитину з'їла, а потім з розуму зійшла. Їли траву листя, качани кукурудзи без зерна. Часто пухли з голоду і вмирали.  

На світі - весна, а над селом нависла чорна хмара. Діти не бігають, не граються. Ноги тонесенькі, складені калачиком, великий живіт, голова велика, похилена до землі, а лиця майже немає.

Великий голод забрав життя до 10 мільйонів невинних людей. Схилімо голови й пом'янімо тих, кого забрав з життя голод.

Зроніть сльозу. Бо ми не мали сліз. Заплачте разом, а не наодинці. Зроніть сльозу за тими, хто не зріс. Що мали зватись гордо – українці. Заплачте! Затужіть! Заголосіть! Померлі люди стогнуть з тої днини. Й благають: українці донесіть Стражденний біль голодної країни. Згадайте нас – бо ми ж колись жили. Зроніть сльозу і хай не гасне свічка! Ми в цій землі житами проросли. Щоб голоду не знали люди вічно.

Ми повинні знати правду минулого не заради простої людської цікавості, а заради щасливого майбутнього.

Будемо з вами жити надією і робити в своєму житті все для того, щоб страшні сторінки історії і справді ніколи не повторились. А український народ, щоб жив, багатів, процвітав і славився по всьому світу своїм розумом, своєю красою, щедрістю, добротою, силою.