Через гори і рівнини, луки і ліси, степи й пустелі несуть річки свої води – прозорі й каламутні, холодні й теплі, прісні й солонуваті.
Щасливі ми, що маємо річку свого дитинства. В спекотне яскраве літо вона - наша рідна стихія. Вода виколихує нас, ми швидко ростемо, заворожені лагідністю чистої хвилі, повнотою чогось величного, святого. Дивлячись на плин води і світла печаль охоплює мене. Все пливе, все міняється. І ми пливемо по хвилях свого життя, між берегами радості і суму, пливемо у завтрашній день, рік, століття.
