Не звільняється пам’ять, відлунює знову з роками. Я зітхну… запалю обгорілу свічу, Помічаю: не замки-твердині, не храми – Скам٬янілий чорнозем – потріскані стіни плачу. Піднялись, озиваються в десятиліттях З долини, аж немов з кам٬яної гори Надійшли. Придивляюсь: Вкраїна, ХХ століттяІ не рік, а криваве клеймо – “33”.
Вміст матеріалу:
Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення зі змістом, та може
відрізнятися від вигляду завантаженого документа.