Характерними ознаками музичної мови джазу спочатку були імпровізація й поліритмія, що ґрунтувалися на синкопованих ритмах (перенесенню наголосу з сильної долі такту на слабку), а також особливий комплекс прийомів виконання ритму — свінг (з англійської — «розкачування»). Троє або четверо виконавців, які зазвичай грають на тромбоні, трубі і кларнеті, «підлаштовувалися» під чіткий ритм, який відбивали ударні.




















