Презентація до уроку "Королівська реформація в Англії"

Королівська Реформація в Англії

ПЛАН 1 Криваве законодавство 2 Королівська Реформація 1 1 Зовнішня політика Англії 3

Актуалізація знань ТЕСТИ https://vseosvita.ua/test/start/mnj190 до 20.00

22 трав. 1455 р. – 16 черв. 1487 р Після війни Червоної та Білої троянд до влади в Англії прийшла нова династія — Тюдорів. Саме за правління другого короля з цієї династії Генрі VIII в Англії розпочалася Реформація. На відміну від Німеччини, де Реформація відбулася внаслідок народного руху «знизу», в Англії вона здійснювалася «згори» — за активного втручання самого короля. Саме тому її називали королівською.

Перший король цієї династії — Генрі VII  1485–1509 — зумів приборкати англійську знать та заборонив мати приватні армії, зміцнив фінанси країни. Його син, Генрі VIIІ (1509-1547), успадкував могутню державу. До всього, Генріх VIII Тюдор запровадив закони, за якими тих, хто залишився без наділів та просив милостиню, карали й страчували як злочинців. Навіть за відносно невеликі злочини, наприклад за вбивство оленя у королівському лісі, карали дуже жорстоко. Серед покарань були смертна кара, відрубування кінцівок тощо. Усі ці закони скасували аж на початку ХІХ ст. Його законодавство прозвали «кривавим»

Генрі VIIІ одружився з іспанською принцесою Катериною Арагонською і жив у розкошах та розвагах. Проте він не мав спадкоємця — єдиною дитиною, яка вижила, була донька Марія. Генрі VIIІ звернувся до Папи Римського Климента VII з вимогою, щоб той дав згоду на розлучення, але понтифік відмовився. Король вирішив розлучитися без згоди папи.

Тоді Климент VII почав погрожувати королю за такі дії відлученням від Церкви. Тому парламент 1534 р. схвалив Акт про супрематію (верховенство), яким оголосив про виведення англійської церкви з-під зверхності Рима й перехід її під опіку Генрі VIII. Церкву стали називати англіканською. На момент створення у ній зберігалися католицькі догмати та обряди, проте згодом нововведення наступників Генрі VIII наблизили її до протестантства: було введено богослужіння англійською мовою та змінено його порядок, змінився внутрішній вигляд церков

Перетворення церковної і монастирської власності (головним чином, земельної) на власність світську, державну. У 1536–1540 рр. король закрив 800 англійських монастирів, прогнавши з них 10 тис. ченців і черниць. Монастирські землі він привласнив, частину роздарував своїм прихильникам, а ще частину продав. Цей процес він назвав секуляризацією .ПРИГАДАЙТЕ ТЕРМІН Так він поповнив державну скарбницю, спустошену після війн з Шотландією та Францією. Отже, Генрі VIIІ дав поштовх до утвердження протестантизму в Англії, але сам він не сповідував протестантських ідей

У XVI ст. в селах і містечках Англії відбувалися зміни. Річ у тім, що набували цінності такі товари, як сукно й вовна, які масово продавали в Європі та в колоніях. Їх виробництво приносило чималі прибутки, тому збиткове землеробство витіснялося вигідним вівчарством. Землевласники взялися масово розводити овець, захоплюючи чужі угіддя для пасовиськ. Розпочалось обгороджування — вилучення ділянок громадської землі з метою перетворення їх на приватні. Через це навіть зникали поселення, а селяни примножували число жебраків і волоцюг. Саме тоді й з’явилася приказка «вівці з’їли людей». Явище обгороджування з’явилося ще у XVІI ст., але найбільшого розмаху набуло у XVІІI — поч. ХІХ ст.

Лендлорди не тільки привласнювали ті поля, які раніше належали селянським общинам і використовувались для спільного випасання худоби, а і більше не надавали селянам в оренду свої землі, Лендлорди обносили свої володіння кам’яними огорожами для того, щоб випасати там овець.

Від Анни Болейн король теж отримав доньку. Тому через три роки їй, звинуваченій у подружній зраді, стяли голову. Ви вже, мабуть, здогадалися, що «кавалер» побрався втретє. І лише тоді з’явився син Едвард, який успадкував владу. Всього Генрі VIІI одружувався шість разів.

Син англійського короля Генріха VIII і його третьої дружини Джейн Сеймур. Кволий змалку, Едвард правив 6 років (1547-1553), проте встиг докласти рук до батькового «кривавого» законодавства.

У 1553 р. трон посіла донька Генріха VIII від першого шлюбу — Марія І Тюдор (1553-1558). Вона, затята католичка, робила все, щоб держава забула про англіканство. Жорстко протистояла пуританам (місцевим кальвіністам). З лютого 1555 по всій Англії запалали багаття, на яких гинули «єретики». Було наказано не щадити навіть тих, хто, опинившись перед вогнищем, погоджувався прийняти католицтво. Наказала спалити на вогнищі 287 протестантів, серед них і високопосадовців. Піддані охрестили повелительку «кривавою Мері» Разом із тим, здійснила фінансову реформу, дбала про флот, намагалася розширити володіння в Північній Америці. Одружилася з Філіпом II іспанським, якого парламент не затвердив англійським королем. Допомагаючи чоловікові, оголосила війну Франції, програла і втратила порт Кале. Їй належить гасло: «Королева — мати нації».

 Марія Тюдор була дочкою Генріха VIII і Катерини Арагонської. Коли король розірвав шлюб з її матір'ю, юна Марія була визнана практично незаконною дочкою і втратила права на престол. Пізніше її стала виховувати мачуха. Юну принцесу переконували прийняти протестантство, але вона відмовилася, і тоді її позбавили не тільки почту, а й положення. Дівчинка стала служницею своєї зведеної сестри Єлизавети. Тільки коли померла її мачуха, вона визнала батька Верховним главою Англіканської церкви і була повернута до двору.         Гоніння знову зазнала, коли на престол зійшов молодший брат Марії, Едуард VI, фанатично тримався протестантської віри. Один час вона серйозно подумувала про втечу з Англії, особливо коли їй почали чинити перешкоди й не дозволяли відправляти меси. Едуард зрештою позбавив сестру престолу й заповів англійську корону правнучці Генріха VII Джейн Грей. Марія не визнала цього заповіту. Дізнавшись про смерть брата, вона негайно рушила в Лондон. Армія і флот перейшли на її бік. Таємний рада оголосила Марію королевою. Через дев'ять днів після свого сходження на престол леді Грей була скинута і скінчила життя на ешафоті.

Щоб забезпечити престол за своїм потомством і не допустити на нього протестантку Єлизавету, Марія повинна була вступити в шлюб. У липні 1554 р. вона вийшла заміж за спадкоємця іспанського престолу Філіпа. Вона повінчалася з ним у віці 38 років, вже немолодий і непривабливою. Наречений був молодше її на 12 років і погодився на одруження тільки з політичних міркувань. Він, втім, не жив довго в Англії, відвідуючи свою дружину тільки зрідка. Тим часом Марія дуже любила чоловіка, сумувала без нього і писала йому довгі листи, засиджуючись до пізньої ночі.      Вона пристрасно бажала народити спадкоємця. Але в цьому щастя їй було відмовлено. Через кілька місяців після весілля королеви здалося, що у неї з'явилися ознаки вагітності, про що вона не забула оповістити підданих. Але те, що спочатку було прийнято за плід, виявилося пухлиною.   Незабаром у королеви відкрилася водянка. Ослаблена хворобами, вона померла від застуди ще зовсім не старою жінкою.

Правління Єлизавети У 1558 р., після смерті Марії І Тюдор англійську корону вдягла друга донька Генріха VIII — Єлизавета І (1558-1603). Відбулося найспокійніше перебрання влади, яке бачила країна за останнє століття. Батько за життя не визнавав доньчиного спадкоємництва. Це зробив парламент у 1559 р., підтвердивши Акт супрематії. У знак подяки правителька відновила англіканську церкву. З другого боку, за католицькими нормами вона б і надалі вважалася незаконнонародженою, яка не мала права на трон. Тому після церковного схвалення монархиня отримала абсолютні повноваження. «Я доведу світові, що в Англії є жінка, яка може діяти мужньо», — сказала вона через кілька місяців опісля.

Відмовившись від знаків уваги московитського царя Івана IV Грозного, французького принца Франсуа Анжуйського, іспанського короля Філіпа ІІ, увійшла в історію як королева-діва. Парламентарі переконували її взяти шлюб задля спокою в державі. Тоді вона показала перстень, який надягла під час церемонії коронування, і повідомила, що повінчалася зі своїм народом, а дітьми своїми вважає підданих. Очоливши англійців у 25-річному віці, вона протягом наступних 45-ти років дбала про політичну стабільність, господарський, культурний розквіт. Саме в часи Єлизавети І настав «золотий вік» у друкуванні, науках, літературі.

У 1588 р. Іспанія напала на Англію. Тоді ж біля берегів «Туманного Альбіону» з’явилися 130 вітрильників Непереможної армади. Король Філіп не врахував, що англійці заздалегідь подбали про свою обороноздатність: сплачували корабельний податок, що дав змогу обладнати аж 190 бойових суден. Окрім того ці галеони виявилися меншими за іспанські, а тому рухливішими. Вони вщент розгромили противника. У битві відзначився Френсіс Дрейк, якого деякі обзивають піратом. Грабуючи кораблі, він частину здобичі віддавав у державну скарбницю, а решту привласнив.

Загальна сума того, що він «привласнив», становила 600 тисяч фунтів стерлінгів, тоді як щорічно бюджет королівства поповнювався на 300 тисяч. Коштами, привнесеними Френсісом Дрейком, Єлизавета І віддавала борги. Тому вона посвятила Дрейка в рицарі і зробила депутатом парламенту. А ще він — другий у світі капітан, який здійснив навколосвітню подорож (упродовж 1577-1580 рр.). Після перемоги над Іспанією Англія отримала стимул для розвитку торгівлі з Османською імперією, Московією, Персією, Індією, Китаєм, Японією. У 1600 р. утворилась англійська Ост-Індійська компанія, що володіла виключним правом торгівлі з Індією та Китаєм, успішно конкуруючи з французами та нідерландцями. Водночас, здобуваючи й освоюючи колонії, формувалась імперія — «володарка морів» і «майстерня світу».

У той період загострилися відносини із сусідньою Шотландією — королівством на півночі острова Велика Британія, де правила династія Стюартів. Двоюрідна сестра Єлизавети І Марія Стюарт розпочала війну за англійську корону, однак програла та була страчена. І все ж, коли в 1603 р. королева-діва померла, лондонський двір прийняв сина Марії Якова VI (до правління Якова І). Здавалося, що англійсько-шотландський конфлікт вичерпався

Серед підданих Єлизавети І були і незадоволені її правлінням. Чимало представників буржуазії вважали, що Англіканська церква повинна бути «очищена» від залишків католицизму. Називали їх пуританами (від латин. purus — чистий). Поступово вони порвали з Англіканською церквою, вийшли з неї та стали створювати власні церковні громади на чолі з обраними старшинами (пресвітерами).

Пуритани розраховували на підтримку Єлизавети І, але помилилися. Королеві не сподобалися деякі погляди пуритан (відокремлення Церкви від держави, підкорення монарха Церкві), й вона почала жорстоко переслідувати і карати їх. «Спочатку вони вимагатимуть усунути єпископів, — казала Єлизавета І, — а потім — і самого монарха». Історія засвідчила, що королева виявилася далекоглядною. У середині XVII ст. відбулася Англійська революція, яку багато істориків називають «пуританською». У ті буремні роки саме пуритани разом з англійським парламентом виступили проти короля Карла І Стюарта і засудили його до страти. -скасування церковних обрядів, ієрархії . Вони носили скромний темний одяг і відмовлялися від усіх «тілесних» насолод. -Пуритани вірили, що людина має важко працювати, а відпочинок знаходити у молитві. Пуритани виступали за

Внаслідок «війн троянд» загинула значна частина англійської знаті-землевласників. Багато маєтків стояло закинутими. На цих «нічийних» землях стали селитися селяни. Коли за правління Єлизавети І почався бурхливий економічний розвиток, знатні англійці повернулися до покинутих маєтків своїх предків. Дехто з них домовився з селянами про те, що вони можуть і далі мешкати на їхній землі, сплачуючи ренту, але багато лендлордів виганяли селян зі своїх володінь, щоб на «звільнених» таким чином землях розводити, наприклад, овець.

Справжнім потрясінням для Англії стала «революція цін», унаслідок якої великі землевласники збільшили грошову ренту селян у три, п’ять, а подекуди і в сім разів. Селяни, які з різних причин більше не мали земель для обробітку, намагалися знайти роботу в містах, але багатьом це не вдавалося, і вони не мали іншого виходу, як просити милостиню. Також, як ви вже знаєте, Генрі VIІI закрив величезну кількість монастирів. Колишні ченці теж поповнили ряди безробітних. Монастирі, які раніше утримували величезну кількість жебраків, тепер самі стали їх джерелом. Таких людей, які не мали дому та роботи, називали пауперами.

Пауперів було так багато, що вони заполонили Англію. На початку XVII ст. в Лондоні налічувалося 50 тис. жебраків. Король Генрі VIII почав видавати розпорядження проти старцювання. Просити милостиню дозволялося тільки немічним і старим; тих, хто міг працювати, били батогом і зобов’язували повертатися додому. Якщо затримували вдруге — знову били та відрізали половину вуха. Кого затримували втретє — страчували як злочинця. Вважається, що за часів правління Генрі VIII стратили близько 70 тис. людей, визнаних волоцюгами, у тому числі жінок та дітей, а за правління Єлизавети І — до 90 тис.

Боротьба з бідністю за правління Єлизавети І полягала в запровадженні системи боротьби із бідністю, згідно з якою місцеві парафії мали організовувати збір коштів та турбуватися про своїх пауперів. Також створювалися державні «виправні будинки», куди відсилали жебраків. Там вони мали важко працювати за їжу та дах над головою протягом визначеного терміну. Умови життя у таких будинках були дуже важкими. Над утримуваними там людьми нерідко знущалися. Ця система проіснувала до ХІХ ст.

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ 14 , Переглянути презентацію, виконати вправу https://learningapps.org/watch?v=p06i64p6a20 ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА https://sites.google.com/site/tudori14851603/rodovid/maria-i-krivava https://files.pidruchnyk.com.ua/uploads/book/8-klas-vsesvitnya-istoriya-vasylkiv-2021.