Сценарій до вистави
«Шлях крізь столліття»
(Починається дійство. Під мелодію виходить маленька дівчинка у білій довгій сорочці, тримаючи у руках шаблю.)
Доброго дня ,друзі! Коли говоримо «Україна», у серці зявляється ,щось особливе.Це не просто країна-це наш дім,наша історія,наш біль і наша гордість. У цих кольорах-синьому небі і золотому полі-закодовано цілу націю,яка вміє любити,боротися й перемагати. Сьогодні ми зануримося в події,які змінили нас. Ми згадаємо сльози,пісні,перемоги,надії й жертви. Бо це не просто хроніка-це жива памятть про те,ким ми є.
Маленька Україна: оглядається, міцно тримаючи шаблю у руках. Моє ім'я – Україна.. Знаю, воно гордо звучить: степи, ліси, озера гори та річки.. волелюбні люди.. співочі їхні голоси.. і тягнулось так ще з давніх давен.. хоч і було дуже тяжко, пережили мої люди багато жаху, але тримались.. бо мої люди – зі сталі.. Але мені казали, мене попереджували, що за моїм ім'ям прийдуть чужинці.. якісь страшні істоти.. Вони забирають свободу.. Я чую їхні голоси.. тяжкі кроки по землі.. ось вони вже йдуть.. вони вже зовсім близько..
(маленька Україна тікає за куліси. Починаються звуки голосів, худоби. Український базар. Люди ходять туди сюди, продають товари. На центр виходять дві куми. Звуки на фоні потроху стихли, але не повністю.)
Автор: Україна початок 20 століття. Люди живуть своїм помірним життям: хтось у полі .хтось біля хати, хтось біля худоби ,а хтось пішов на ярмарок
Кума1: Ой господи, нарешті з дому вирвалась..
Кума2: Ой, що ж ти там такого робиш що оце кожен день наче коза на Маланці? То помираєш, то оживаєш..
Кума1: Кумонька моя.. важко трудилася, рученьки втомила, морквицю посадила, тамечки я бурячків посіяла, а за бурячками і картопельці містечка знайшла! А ви знаєте, може воно і на добре, спина менше болітиме..
Кума2: ой бідненька ви моя.. ви мені краще скажіть, куди поділася моя курочка-чабатурочка?? Зайшла до вас на подвір'я і не повернулася.. Як у воду впала. У неї що, пам'ять відбило, чи може компас порушився?
Кума1: Що то ви собі таке придумали? Яка курочка?
Кума2: А така! Косоока. Лапки кривенькі. Ну така, дуже вже на вас схожа..
Кума1: І чим же вона на мене так ото схожа?
Кума2: А така, як ви – найде лайно і порпається у ньому..
Кума1: розізлившись А хочете знати де ваша курочка?
Кума2: Хотіла б знати!
Кума1: Як тільки ваша курочка на мій подвір ступила, так я її хвать, і в курник до себе! Їй там ой як добре, несеться так, що збирати не встигаю! За вами вона точно не сумує!
Кума2: Ах так? Щоб тоді ваших свиней стрес напав! Щоб у них від того стресу сало погоріло! Крутить дулю і тиче під носа Ось вам на зиму сало, аби було чимало!
Кума1: Ах так! Ну тоді хай ваші гуси подумають, що вони лебеді, та полетять усі у вирій! Крутить дулю і тиче під носа А не м'яса вам на зиму!
Кума2: А знаєте що моя дорогенька? А не поцілували б ви мене в зад? Повертається задом
Кума1: Ой налякала! А поцілуйте ви мене туди само! Повертається задом
Кума2: То ми так задки і будемо розмовляти?
Кума1: Ой не дай Бог, і посваримось! Стає рівно, друга теж
Кума2: Ой не дай Бог!
Разом: Ой ти моя ріднесенька! Обіймаються
Кума1: ой чуєте.. діло до вас є..
Кума2: Яке?
Кума1: Як яке? Як ранком встала, так у віконечко подивилася, то ви з вашого хліва на мій город гній викидали! Це за що мені таке горе?
Кума2: Та ви ще подякували б! Я ж вам город удобрюю.
Кума1: Хе, удобрює вона! Та кому воно здалося вже це повідомлення! Дякую, хай Бог і вам допомагає!
Кума2: Але казали боги, щоб і ви помогли!
Кума1: Казали боги з неба, щоб допомогти не треба!
Кума2: Та казали всі святі, що ви насправді пусті!
Кума1: А казали поляки, щоби ви йшли до сра.. до заду! Ви самі знаєте, куди..
Кума2: Казали ті, що високо, що у вас буде синє око! Погрожує
Кума1: Тихо будь ласка, так не треба, буде чути аж до неба. То великий гріх – сваритися, а ще більше – ще й побитися. Таких гріхів ні один священик не відпустить – ні наш, ні сусідній!
Кума2: Ай, і правда! Негоже сваритися, будемо миритися!
Кума1: Ай ви моя рідненька-ріднесенька!
Кума2: Ай, ви моя золотенька-золотесенька!
(Куми йдуть, а увага плавно перемикається на двох подруг)
(Одарка з торбою в руках метушиться між рядами, підходить до Орисі, яка розглядає хустки)
Одарка: Ой, Орисю, а я тебе шукаю-шукаю! Стільки людей, як на Великдень у церкві! Чула? Кажуть, у сина Коваля знову вечорниці будуть!
Орися: (приміряє хустку, не відриваючись)
Господи, та годі тобі Одарко… не будь така допитлива, бо ще весілля з ним зіграєш!
Одарка: (сміється, кладе торбу на прилавок)
Та вже б не відмовилася, аби в хаті вікном не дуло.
Орися: Та гляди, бо той Коваль – хлопець хазяйський, але вдача у нього… як у вітра в полі.
Одарка: Та краще з вітром, ніж з кочергою, як у мене вдома! Мати вже й каже: «Он Галька, не така вибаглива була – і дивись, заміж вийшла!»
Орися: Так то Галька – і варить, і шиє, і язика за зубами тримає. А ти – з тобою тільки базар тримати!
Одарка:(хихоче, бере хустку і дивиться у дзеркальце)
Ну то й добре! Може й Коваль не проти такої «торгівлі». Як прийде з роботи – а я йому: «Слухай, що новенького в селі сталося!»
Орися: (пирхає)
Та з тобою сумно не буде, це правда. Але гляди – вечорниці то вечорниці, а репутація одна.
Одарка: Ой…Та якби хоч хтось на ту мою репутацію глянув…А то вже б і хустку нову купила, і пиріжків спекла!
Орися: А хустку нащо? Тобі лиш скажи «весілля» – та ти й у базарному фартусі підеш!
Одарка: А хоч би й у ряднині! Головне щоб чоловік люблячий був, а не так, як наша тітка Мотря – все чекає свого Петра з війська, а він, кажуть, уже з другою сім'єю на Полтавщині!
Орися: (хихочучи)
Ой, Одарко, не гріши! Як почує – так віником і вгородить, як того разу, пам'ятаєш?
Одарка: Пам'ятаю! Але спершу хай з хати вийде, щоб мене бити! А поки що – пішли до Марфи, вона ж все знає про вечорниці: хто буде, хто не буде, хто вже «майже жених».
Фон музики Коней
(Одарка, відходячи від прилавку, тихенько хапає хустку собі до торби, переглядаючись з Орисею. Обидві сміються, беруть торби і йдуть далі, між рядами)
(На сцену вибігає переляканий хлопець)
Хлопець: Люди! Біда! Кажуть, більшовики йдуть!
(Виходить три більшовика)
Більшовик Сушко: Шановниє люди!Жізнь меняється. Од новой советской власті я хочу передать прівєт пролетарскій.Прішла новая політіка.До вас хочет обратіться представнік Ревгубкому.
Більшовик Руся: Граждане , слушайте внімательно! С этого момента власть принадлежит Советскому Союзу!
Украины больше не существует! Теперь это – Украинская Советская Социалистическая Республика!
Вся частная собственность объявляется достоянием народа. Земля, предприятия, дома – теперь принадлежат рабочим гражданінам!
Любая антисоветская деятельность будет расцениваться как контрреволюция!
Вам повезло. Теперь у вас есть советская власть. А кто против – сам подписывает себе приговор
Закриваємо куліси вірш Симоненка
(Більшовик підіймає револьвер та стріляє у небо. В залі гасне світло, на фоні транслюється відео. Після нього починається сценка 90-их. Танець під пісню «Не стій під вікном». Після нього в центр виходить компанія друзів)
Відео 1900-1991р
Музика 90-х
Оля Ангеліна: Петре, ти що знову начепив цей піджак? Ти ж як мафіозі в ньому!
Петро Марк: А ти думав? Тепер усе по серйозно, життя інше! Бізнес, можливості, приватизація! Треба виглядати серйозно!
Оля: Серйозно? Ти? Щось не віриться! Краще скажи, скільки за день заробив на своїх «суперпідприємницьких» схемах?
Петро: знизує плечима А хто рахує? Головне – не стояти на місці!
Таня: закочує очі Ой ну почалося.. Бізнес, політика.. Вам що, танців мало?
Коля: Танці – це круто, але ти уяви: ще не так давно ми жили у Союзі, а сьогодні – вже незалежна Україна! Якось навіть незвично..
Оля: Незвично? Та страшно! Роботи нема, грошей нема, ціни ростуть.. І що, це та незалежність?
Петро: нахилився до Олі А ти що, хотіла назад до Союзу? Черги за хлібом, пусті полиці, дефіцит? Ну вже ні, краще будувати свою державу і нічого не боятись!
Оля: Краще? Ти бачив що в країні робиться?? Оці всі бандити, рекет, купи валютників на кожному розі?
Коля: Але ж тепер ми самі собі господарі! Можемо жити, як хочемо! Подивіться на Європу – ми ж до неї йдемо!
Оля: Йдемо? Та ми ж стоїмо на місці! Чим зараз в Україні краще ніж було в союзі? Тоді хоч стабільність якась була, а зараз…..
Петро: Е ні, Олю, не кажи так. Ми тепер – ВІЛЬНІ. І нехай важко, нехай хаос – але це наше. Українське. І я вірю, що колись воно дасть свої плоди. Так, сьогодні важко. Завтра, може, ще гірше. Але ми не підемо назад, бо вже зробили найважливіший крок!
Оля: нервово хитає головою Найважливіший? Петре, ти зараз говориш, наче по телевізору! Вільні ми.. А кому від тієї волі легше? Бачив, як наші батьки виживають? Зарплати не платять, пенсіонери копійки рахують!
Коля: стискає губи, киває Це правда,, У мене батько працює на заводі – там уже другий місяць без грошей сидять..
Петро: А що, в Союзі такого не було? Хіба там всі жили, як у раю? Олю, тобі 18, ти хіба не пам'ятаєш, як було тоді? Я от пам'ятаю! І коли мені кажуть, що треба «повернути стабільність», то мене аж тіпає. Я не хочу жити за чужими правилами, я хочу, щоб Україна була Україною, а не чиєюсь колонією!
Оля: складає руки на грудях, трохи невдоволено зиркаючи на Петра Красиво говориш.. А як же наша мова? Культура? Всі кажуть: «Незалежність», а подивися навколо – більшість говорить російською, бізнес весь у чужих руках, по телевізору ті ж московські серіали! Це така незалежність?
Коля: зітхає Все не так просто. Щоб щось змінити, потрібен час. Не може країна за один день перетворитися на Європу..
Петро: саме так. Але якщо ми не будемо боротися за своє, то так і залишимося десь посередині – ні тут, ні там! Нам дали шанс, і тепер усе залежить тільки від нас!
Оля: добре добре.. я все розумію.. просто переживаю дуже..
Таня: несподівано, різко нарешті вставляє свої п'ять копійок Ну все, годі! Давайте вже без політики! Я зрозуміла що ви всі як Петро у серйозних піджаках, але ми ж на дискотеці.. Ми прийшли розслабитися та провести разом час.. посміхається Хлопці, я сюди прийшла танцювати а не слухати ваші суперечки!
Коля: От бачиш, Таня – єдина розумна людина тут!
Оля: ой… добре добре..
(Таня тягне Олю за руку, хлопці переглядаються і йдуть за ними. Гучна музика наростає, друзі вливаються у танцюючу юрбу. Після відео на фоні, під милу, спокійну музику виходить Мати, ставить тарілку на стіл. Заходить батько)
Відео 1991-2005
Сцена Революція
Онучка: Ой діду! Обіймає діда Як же я скучила за тобою діду.
Дід: Приїзджати треба частіше, а то помру.
Онучка: Що ти таке кажеш, діду, ти ж у нас живчик.
Дід: Живчик… Потягує
Онучка: Я бачу ти у нас прив'язався до свого котика-муркотика. Кс-кс-кс, іди до нас.
Дід: Так, вона мою старість робить теплішою. Маленьке кошеня в домі– це тепло. Всі роз'їхались, а нам з бабусею треба кимось опікуватися.
Онучка: А мама що каже?
Дід: Що каже, що каже.. Хвилюється, що у нас тут робиться. Усі світові канали транслюють.
Онучка: Так, звичайно, таке зараз робиться. Революція…Люди такі усміхнені, така єдність відчувається. Діду, ти бачив?
Дід: Авжеж. Майдан об'єднає людей?
Онучка: Час покаже діду.
Дід: Покаже, покаже.
(На сцені дві групи, одна група Ющенка– інша Януковича. Одночасно кричать «Ющенко» та «Янукович»)
К.Ю.: Ану повертайтеся додому!
К.Я.:(російською)А ви зомбовані! Малохольні.
К.Ю.: Так, звичайно, а ще ми наїлися наколотих апельсинів, і спимо в американських валянках!
Пекар: Шановні! Пригощайтеся, будь ласка. Поїжте, заспокойтеся. Беріть-беріть.(Звертається до онучки) І ви беріть, пригощайтеся.
Онучка: Ні, дякую, не треба. Ну що ж, все ні вашим, ні нашим. Кого ж підтримуєте?
Пекар: Я себе підтримую, у мене власний магазин смаколиків. А ви що, іноземка?
Онучка: А що, так помітно?
Пекар: Як вас звуть?
Онучка: Яка різниця?
Пекар: Як яка різниця– я маю знати, як звати мою майбутню дружину.
Онучка: (сміючись) Який ви швидкий!
Пекар: Я Михайло, мені 40 років, пригощайтеся!
( Онучка сміється, бере хліб і йде)
Пекар: Так як же вас звати?
Відео2005-2022р
Батько: От і запах) Наша господиня як завжди щось смачненьке готтує) Невже мої улюблені млинчики?
Мати: Ну звісно, щоб наші козаки ситі були. Сідай, поїмо. Ти так рано встав ще й з ноутбуком..
Батько: Та з самого раннього-ранку роботою вже завалили.. мабуть буду вдома пізно.. добре що встав раніше, довше часу з тобою проведу поставивши ноутбук, обережно обійняв маму
Мати: Щось так тривожно на душі.Новини не дуже втішні….Доречі .що там говорять??
Батько: Ну,обіцяли ж 16…Але,я не вірю ,на дворі 21 століття!Яка війна???!!! Краще згадай,щось хороше…
Мати: ой.. А пам'ятаєш як ми з тобою поїхали до Карпат у перший рік нашого шлюбу?
Батько: усміхається Ще й як. Ти тоді вперше спробувала банош і сказала, що це найсмачніше, що ти коли-небудь їла.
Мати: А ти? Ти з'їв цілий казанок і ще допитувався в господині, як вона його готувала.
(Вони обоє сміютться. На кухню заходить старший син, потираючи очі)
Ст. син: Що тут так весело?
Мати: Доброго ранку, козаче) Ти так рано встав.. Сідай до столу, млинці готові
Ст. син: А можна мені з медом?
Батько: Тобі все можна, головне – набирайся сил, щоб космонавтом стати
(заходить молодший син тримаючи плед на плечах)
Мл. син: А можна з шоколадом?
Мати: Звісно, можна. Але спочатку йди вмийся
Мл. син: невдоволено зітхає та йде вмиватись
Батько: Наш хлопчик– справжні мрійник.
Мати: Як і їхній татко)
(Тиша на декілька секунд. Раптом чути вибух. Уся завмирають.)
син: Що це було?
Мл. син: Мам?? Забігає на кухню
Мати: обіймає синів, глянувши на батька
Батько: Почалося….Війна,,,,Збирай речі.. хутко!
(Тривожна музика. Мати збирає валізу, діти допомагають мамі, бігають у паніці. Батько одягає військову форму.)
ВИХІД УКРАЇНИ! ВІРШ
