• Всеосвіта
  • Бібліотека
  • Мистецтво
  • Позакласний захід з мистецтва «Музей однієї картини. Картина І. Ю. Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецькому султанові»
До ЗНО з ФРАНЦУЗЬКОЇ МОВИ залишилося:
0
5
міс.
1
6
дн.
1
3
год.
Готуйся до ЗНО разом із «Всеосвітою»!

Позакласний захід з мистецтва «Музей однієї картини. Картина І. Ю. Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецькому султанові»

Опис документу:
Позакласний захід з мистецтва / художньої культури «Музей однієї картини. Картина І. Ю. Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецькому султанові» сприяє вихованню в учнів патріотичних почуттів, шанобливого ставлення до власної історії, спонукає до наслідування кращих рис козацтва. Музей однієї картини покликаний підвищити загальну культуру учнів, розвивати естетичні почуття та естетичне ставлення до творів мистецтва; виховувати потребу у спілкуванні з ним.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Оберіть документ з архіву для перегляду:
Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

Тема. Музей однієї картини. Картина І. Ю. Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецькому султанові»

Мета: удосконалити вміння учнів «читати» картину, аналізувати зображене, характеризувати персонажів, висловлювати своє враження про художнє полотно; розвивати образне мислення і мовлення, виховувати гордість за славне історичне минуле України, естетичний смак, спонукати особистість до осмислення себе як частинки великого українського народу.

Обладнання: репродукція картини І.Ю. Рєпіна "Запорожці пишуть листа турецькому султанові"; портрет І. Рєпіна; презентація з теми; записи козацьких пісень «Запорозькі козаки» (сл. В.Крищенка, муз. Г.Татарченка), «Запорожці» (сл. А. Матвійчука, муз. М.Павлова), пісня «Марш запорозьких козаків» (муз. Є.Адамцевича).

Нехай знають воріженьки,

Що козацький дух не вмер,

Що як давно процвітає він,

Так цвіте він і тепер.

К. Трильовський

Перебіг заходу

Звучить пісня «Запорозькі козаки» (сл. В.Крищенка, муз. Г.Татарченка)

Учитель Тема нашого мистецького заходу тісно пов’язана з життям запорізьких козаків. Сьогодні піде мова про картину видатного художника І. Ю. Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецькому султанові».

Повідомлення учнів-«біографів». Художник І. Рєпін народився у 1844 р. в місті Чугуєві Харківської області. З ранніх літ образи козаків жили в уяві майбутнього митця. Але щоб написати про козацтво правдиво, потрібна була значна підготовча робота. Доводилося багато працювати над джерелами (документами, літописами, мемуарами сучасників, дослідженнями істориків). Почалися тривалі й клопіткі пошуки. Тож не дивно, що художник працював над картиною майже 12 років. Ілля Юхимович прагнув досконало вивчити все, що збирався малювати, перейнятися думками й духом своїх персонажів. Поїздка в Україну збагатила його новими враженнями. Він «полює» за козацьким етнографічним матеріалом, працює у столичних музеях. Цікавиться зразками одягу, зброї, предметів народного побуту, Рєпін відвідав Хортицю у 1880, 1888 і 1890 роках у пошуках козацьких типів серед нащадків запорізьких козаків, побував на місцях Запорізьких Січей – селах Какулівці, Покровському, місті Нікополі. Величезну допомогу надавав художникові Дмитро Яворницький, «невмируща душа Запоріжжя», як назвав його Рєпін. Яворницький поділився з художником своєю безмежною ерудицією, представив йому матеріали своєї колекції запорізьких старожитностей. Він же і став прототипом образу писаря.

Зібраний на Кубані та в Україні новий матеріал прислужився художникові під час завершення першого варіанта картини (нині цей варіант зберігається в Харківському художньому музеї). Працювати над ним митець почав ще наприкінці 70-х років, а потім надовго залишив, зосередившись на другому варіанті (1880-1891), який зберігається у Державному Російському музеї Петербурга. Повернувся до попереднього лише після згаданих подорожей. Хоча перший варіант картини Рєпін завершив пізніше за другий, він відзначається більшою демократичністю образів. За первісним задумом Рєпіна, істинними авторами гостро викривального листа султанові були прості козаки. І на ескізах 1878-1879 р., і на картині зображені колоритні постаті з гущі народу. Найбільш дошкульні епітети на адресу Мухаммеда IV диктують писареві загартовані в боях чоловіки, що сидять або стоять: до пояса роздягнений козак з кобзою і худорлявий літній вояк у вишитій сорочці. Представники козацької старшини стоять трохи осторонь і завзято сміються з почутого.

У другому варіанті картини центральна постать - уже отаман Сірко. За столом, ближче до писаря, заможні козаки.

А от картина з Харківського художнього музею побудована значно вільніше. Художник змалював гурт козаків, не виділяючи заможних, старшину.

Обидва варіанти картини різняться кольоровою гамою. Перший варіант (харківський) декоративніший. Козаки зібралися надвечір. Другий варіант (петербурзький) стриманіший у кольорах, відтінки холоднуваті.

Рєпін викінчив давно почату картину для міжнародної художньої виставки у Мюнхені (1893), де вона мала великий успіх і була визначена золотою медаллю.
Серед шанувальників мистецтва країн Західної Європи картина дістала дуже позитивну оцінку.

Біограф. Коли Ілля Рєпін був ще маленьким хлопчиком, на рідній його Харківщині від дорослих уперше почув про те, як жменька козаків з дніпровських порогів-водопадів наганяла жах на могутню Османську імперію. Тоді ж малий Ілько дізнався і про листа — шедевр народного гумору, документ незгасного вільнолюбства, тавро на вияв усякого підлабузництва перед сильним світу цього. Згодом, коли І. Рєпін був уже визнаним художником, він якось розповів критикові Володимирові Стасову, що в Україні «в кожного паламаря є список цього апокрифа. І коли зберуться гості в батюшки, листа часто читають веселенькій компанії».

Історик. Щоб краще зрозуміти картину, звернемося до історії. Як відомо, безпосереднім приводом до написання «Запорожців» спричинився лист-відповідь запорозьких козаків турецькому султанові Мухаммеду ІV на його зухвалу вимогу визнання зверхності Туреччини над Запоріжжям. В ультиматумі, надісланому козакам у 1675 р., султан величав себе братом сонця і місяця, володарем усіх царств – Вавилону, Єгипту, Криму, Подолії, царем над царями, непереможним рицарем і пропонував козакам скоритися й перейти в турецьке підданство.

На це нахабство запорожці відповіли переконливо і ясно, але ж ніяк не дипломатично, а вдаючись до глузливих, образливих слів.

Запорожці вели постійну запеклу боротьбу з турками і татарами. Особливо вони відзначились, коли Запорозьку Січ очолював легендарний кошовий Іван Сірко.

Етнограф. В одній з легенд про січового отамана, які передавалися з уст в уста, розповідалося, що народився він з зубами. Коли старі люди побачили у немовляти зуби, то дуже зраділи: «О, це добрий буде козак, гризтиме ворогів, як сірко!» (тобто вовк). Звідси і походить прізвище кошового. Іван Сірко справді виявився грозою для турків і татар. Не раз водив козаків у Крим, визволяв бранців з неволі. Вороги дуже боялися його. Така велика віра була в козаків у свого отамана, що в нього, мертвого, відтяли праву руку, висушили її і брали з собою в похід. Коли, бувало, під натиском переважаючих сил ворога доводилося потрапляти в скруту, козаки виносили наперед правицю отамана і підіймали її вгору з вигуками: «Стій! Душа і рука Сірка з нами!»

Ось яким поставав із переказів славний запорізький ватажок Іван Сірко, який і підписав лист турецькому султанові.

Історик. За твердженням самого Рєпіна, у його картині провідною є думка про те, які незвичайні силу, талант, мужність і благородство виявляють прості козаки та їхня старшина у відповідальні періоди історії.

Рєпін довго (власне з 1880 по 1893 р.) і напружено працював над картиною: збільшував або зменшував кількість персонажів, міняв їх місцями, змінював пози тощо. У результаті складалося враження серйозного і відповідального зібрання козаків.

Мистецтвознавець. Сюжет бачився художникові так: був літній вечір, коли на Січ привезли листа від турецького султана. Прочитали його писарі, а вже й присмерки залягли. Та хіба можна зволікати з відповіддю? «Я – брат сонця й місця, онук аллаха… Ідіть до мене служити…» Тьху! Відповідь треба давати негайно! Гравці миттю одсунули на столі карти:

  • Сюди, писарю!

Писар примостився записувати, хто що буде казати. Здійнявся шум, гамір…

(Виходить учениця в українському одязі. Читає вірш І. Гаріна).

Учениця

Турецькому жорстокому султану Страшніший ультиматумів усіх,

Був лист, де запорожці - поза планом Дипломатичним висунули сміх.

На головах сміялись оселедці.

Сміялись шабля, люлька і перо,

І реготав, мов схвалюючи все це,

У шрамах хвиль розгніваний Дніпро.

Мистецтвознавець. Рєпін відобразив запорожців у той момент, коли вони, скупчившись біля грубо збитого столу, складають свого глузливого листа.

Погляньмо на картину й перенесімося в той час, відчуємо атмосферу, яку передає автор. Художник пензлем, а поет - словом.

Учениця
Клекотить товариство чубате,

Клекіт буйний такий - аж до неба.

На найвищому рівні козацької дипломатії

Листа написати треба.

Писар упрів, спотикаються пера,

Вже достобіса списав паперу,

А воно - нечестивцю на лихо –

Ціла злива дошкульного сміху.

Аж клекоче Дніпро, аж тріщать комиші,

А козацтво регоче: "Пиши!"

А один козарлюга дуже грамотний був,

Нагло писаря відсунув і собі щось утнув,

Тут вже писар скипів: "Що ж це, браття, за діло?!

По паперу, мов стадо ходило!"

Руку звів кошовий отаман Сірко.

Й вмить, мов блискавка - тиша.

"Це ж, панове, чернетка лише.

Чистовик ми шаблями напишемо!"

Як бабахнуло: «Славе!» (козацьке ура),

Стали горами хвилі на грудах Дніпра,

І сміялись пістолі, і шаблі раділи,

Бо було тоді слово одежею діла.

Літератор.

Того ж року запоріжці

Грамоту читали.

І до вражого Махмуда

Ось що написали:

(Виходить учень у козацькому одязі. Розгорнувши сувій паперу, читає листа султанові).

Учень."Ти шайтан турецький, проклятого чорта Брат і товариш... Який ти в чорта лицар?.. Твого війська ми не боїмося, землею і водою будем битися з тобою. Вавилонський ти кухар, македонський колесник, Великого і Малого Єгипту свинар, армянська свиня, самого гаспида внук і всього світу і підсвіту блазень... різницька собака, нехрещений лоб, хай би взяв тебе чорт! Отак тобі козаки відказали, плюгавче!.. Числа не знаємо, бо календаря не маєм, місяць у небі, год у книзі, а день такий у нас, як у вас, поцілуй за це ось куди нас!..

Екскурсовод. Погляньмо на картину. На передньому плані Рєпін зобразив запорожців, які зібралися за столом, із дощок, щоб дати відповідь ворогові. Дружно трудяться вони над складанням листа, і широким степом розноситься їхній нестримний регіт. Тут зображений кошовий отаман Сірко. Він могутній і широкоплечий. Саме він і сказав щось таке, від чого всі козаки дружно сміються. А сам Сірко стримано посміхається у вуса, дивиться на всіх своїми хитрими розумними очима. Ми майже чуємо громоподібний регіт могутнього, грубувато-прямодушного  Тараса Бульби-праворуч. Писар з лукавою старанністю записує на папір те, що підказує йому напівоголений козак-дотепник ліворуч. Задумливо усміхається молодий красень Андрій.  Бачимо дужого рубаку-воїна, серйозного і простого, мов дитина. Ніби чуємо, як заливається тонким верескливим сміхом дід.

Мистецтвознавець. Головною дійовою особою картини є писар. Але мало кому відомо, що позував для цієї фігури український історик Дмитро Яворницький, автор відомої «Історії запорізьких козаків».

Над писарем схилився прославлений січовий отаман Іван Сірко. Сучасники впізнавали в ньому популярного в ті роки генерала Драгомирова.

За спиною Сірка – щербатий одноокий козак Голота. Цікава історія цього прототипу. Одного разу Рєпін переправлявся через Дніпро на поромі. Тут же був і поміщик Тарновський, який сидів у бричці. Ілля Юхимович звернув увагу на колоритний образ кучера Нікішки. Художник швидко розгорнув свій альбом і зробив олівцевий нарис. Отже, в одній дружній кампанії на полотні зібралися генерал, учений і кучер.

Ліворуч над писарем – молодий бурсак. Він був написаний з портрета українського художника Мартиновича. Праворуч від отамана Сірка регоче, ухопившись за живіт, колоритний козак із довгими сивими вусами. Усім своїм виглядом він нагадує гоголівського Тараса Бульбу. Позував для цієї фігури професор Петербурзької консерваторії Рубець.

З іншого боку картини – сини Тараса: красень Андрій та чорновусий Остап зі скривавленою пов’язкою на голові. Для фігури Андрія позував унучатий племінник композитора Глинки, а для Остапа – відомий силач і художник Кузнецов.

А от запорожець привалився до столу, стогне вже, а не сміється. Цього козака Рєпін малював із простого селянина, якого зустрів на пристані в місті Олександрівськ (нині Запоріжжя).

Січовики постають перед нами в усій своїй красі та завзятості. У цьому такому різному гурті немає байдужих, усі захоплені написанням відповіді турецькому султанові Мухаммеду IV. Отже, на картині Рєпіна зображено бойове та дружне товариство людей простих, безмежно хоробрих, сильних і жартівливих.

Звучить «Марш запорозьких козаків» (муз. Є.Адамцевича)

Історик. Уперше “Запорожці” з’явилися на ювілейній виставці Рєпіна в Академії мистецтв у 1891 році. Ця, основна версія картини, піддалась як захопленим відгукам, так і жорсткій критиці за “історичну недостовірність”.

Критик. Не зрозумів Рєпіна письменник М.С.Лєсков, який написав художникові, що в «Запорожцях» немає ідеї.  Також недооцінив рєпінське полотно і художник М.М. Ге, і до того ж він применшував заслуги самих запорожців. Згодом учень Рєпіна Олександр Мурашко під враженням “Запорожців” створить похмуру сагу про занепад славного козацтва, зобразивши в “Похоронах кошового” смерть отамана Сірка як символічну смерть усього вільного духу.

А в 1895-му Василь Суриков закінчить роботу над полотном, прямо протилежним за змістом рєпінському – “Підкорення Сибіру Єрмаком”. У ньому прозвучить тема набагато менш славного минулого переселених та зросійщених козаків.                                                                      
Критик. Дісталося Рєпіну і від українських істориків-націоналістів, що звинувачували художника у створенні карикатурного образу козаків. Багатьох ображав образ п’янички. Але цікаво те, що Рєпін над головами козаків зобразив згорнутий жовто-синій прапор, мабуть, тим самим підсвідомо сподіваючись на відродження козацької України.

Заключне слово вчителя Шелест козацьких знамен, тупіт козацьких коней, брязкіт козацької зброї – ось наше минуле, про яке ми ніколи не забудемо. Пам'ять про козацтво – то духовне надбання України. І пишатися таким минулим може і має кожен українець. Саме про це нам, українцям, і нагадує славетна картина Іллі Рєпіна.

Звучить пісня «Запорожці» (сл. А. Матвійчука, муз. М.Павлова)

6

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися
Опис презентації окремими слайдами:
Позакласний захід з мистецтва “Музей однієї картини І.Рєпін «Запорожці пишуть листа турецькому султанові»”
Слайд № 1

Позакласний захід з мистецтва “Музей однієї картини І.Рєпін «Запорожці пишуть листа турецькому султанові»”

Ілля Панек і Микола Голуб. Рєпін малює «Запорожців». 2012 рік
Слайд № 2

Ілля Панек і Микола Голуб. Рєпін малює «Запорожців». 2012 рік

Запорожці пишуть листа турецькому султанові. 1879-1891
Слайд № 3

Запорожці пишуть листа турецькому султанові. 1879-1891

Прототипи персонажів картини  Один з дуже колоритних персонажів змальований з художника Івана Францевича Ціонглінського, викладача малювальної школ...
Слайд № 4

Прототипи персонажів картини  Один з дуже колоритних персонажів змальований з художника Івана Францевича Ціонглінського, викладача малювальної школи Імператорського Товариства заохочення мистецтв, активного учасника пітерського творчого об’єднання “Світ мистецтва”. Насправді, він був Яном Францевичем, оскільки народився у Варшаві та був поляком, проте, склав компанію запорожцям.  

Красень з благородними рисами обличчя і з цілком інтелігентною усмішкою – не хто інший, як унучатий племінник відомого російського композитора М. Г...
Слайд № 5

Красень з благородними рисами обличчя і з цілком інтелігентною усмішкою – не хто інший, як унучатий племінник відомого російського композитора М. Глинки. А знайшов Рєпін молоду людину в Петербурзі – у ті часи він був камер-пажем. 

Беззубого зморщеного дідка з люлькою Рєпін замалював з випадкового попутника на пристані міста Олександрівська (нині Запоріжжя). Ім’я його історія ...
Слайд № 6

Беззубого зморщеного дідка з люлькою Рєпін замалював з випадкового попутника на пристані міста Олександрівська (нині Запоріжжя). Ім’я його історія не зберегла, але його образ відображений художником на довгі роки існування картини.

А для цього похмурого персонажа з сутінковим поглядом позував не хто інший, як Василь Васильович Тарновський, український колекціонер і меценат, вл...
Слайд № 7

А для цього похмурого персонажа з сутінковим поглядом позував не хто інший, як Василь Васильович Тарновський, український колекціонер і меценат, власник відомого маєтку Качанівка на Чернігівщині. У Качанівці Рєпін замальовував козачу амуніцію (а заодно – і самого Василя Васильовича), якої в Тарновського було багато: його колекція старожитностей козацької доби стала основою колекції Чернігівського історичного музею.

На картину потрапив не тільки В.В.Тарновський, а і його кучер Нікішка. Тут він являє собою образ козака Голоти. Рєпін, захоплений Нікішкіною щербат...
Слайд № 8

На картину потрапив не тільки В.В.Тарновський, а і його кучер Нікішка. Тут він являє собою образ козака Голоти. Рєпін, захоплений Нікішкіною щербатістю, одноокістю і смішливістю, устиг його замалювати, коли вони разом з Тарновським переправлялися через Дніпро на поромі.

Типовий бурсак, підстрижений під макітру, не встиг ще відростити вусів – художник Порфирій Дем’янович Мартинович. Навчався в Академії мистецтв, вол...
Слайд № 9

Типовий бурсак, підстрижений під макітру, не встиг ще відростити вусів – художник Порфирій Дем’янович Мартинович. Навчався в Академії мистецтв, володів філігранною графікою, але через хворобу в 25 років залишив живопис. Рєпін його в очі ніколи в житті не бачив. А персонажа “Запорожців” писав не з живого Мартиновича, а з гіпсової маски, знятої з обличчя молодого художника. Мартинович, коли з нього (живого!) знімали маску, усміхнувся, і усмішка залишилася на масці. Так її Рєпін і змалював.

А ось і сам отаман – тодішній кошовий Січі, Іван Дмитрович Сірко – одна з центральних фігур картини. Художник довго шукав для нього схожий образ, з...
Слайд № 10

А ось і сам отаман – тодішній кошовий Січі, Іван Дмитрович Сірко – одна з центральних фігур картини. Художник довго шукав для нього схожий образ, зупинившись, урешті-решт, на генералі Михайлі Івановичу Драгомирову, тодішньому командувачеві військами Київського військового округу, згодом – київському генерал-губернаторові.

Для товстуна, який повинен був зображати ще одного хрестоматійного персонажа – Тараса Бульбу – прототипом став професор Петербурзької консерваторії...
Слайд № 11

Для товстуна, який повинен був зображати ще одного хрестоматійного персонажа – Тараса Бульбу – прототипом став професор Петербурзької консерваторії Олександр Іванович Рубець. Потри те, що Олександр Іванович жив і працював у Петербурзі, родом він був зі Стародуба, був нащадком шляхетського роду, музикантом і педагогом, чудово грав на багатьох інструментах, уключаючи фортепіано і бандуру.

Позаду Бульби понуро визирає худий, високий довговусий козак. Це соліст Маріїнського театру Федір Гнатович Стравинський, до речі, батько відомого к...
Слайд № 12

Позаду Бульби понуро визирає худий, високий довговусий козак. Це соліст Маріїнського театру Федір Гнатович Стравинський, до речі, батько відомого композитора Ігоря Стравинського. Між іншим, Ф.І.Стравинський був ще й непоганим художником, і свого часу довго вагався – куди вступати: до консерваторії або до Академії мистецтв.

Високий козарлюга з пов’язкою на голові – це одеський художник Микола Дмитрович Кузнецов. Жартівник, силач, академік Академії мистецтв, професор, к...
Слайд № 13

Високий козарлюга з пов’язкою на голові – це одеський художник Микола Дмитрович Кузнецов. Жартівник, силач, академік Академії мистецтв, професор, керівник класу батального живопису. Кузнєцов товаришував з усією Одесою, був засновником Товариства південноросійських художників в Одесі та Одеського літературно-артистичного товариства. До речі, за національністю він був греком.

А от персонаж, який зображає татарина, писався, дійсно, зі студента-татарина. Але не всі риси обличчя в нього татарські. Прекрасні білі зуби були “...
Слайд № 14

А от персонаж, який зображає татарина, писався, дійсно, зі студента-татарина. Але не всі риси обличчя в нього татарські. Прекрасні білі зуби були “запозичені” художником з черепа козака-запорожця, знайденого на розкопках біля Січі. Загалом, гарні були наші предки – пальця їм у рот не клади!

Власник цієї великої лисини Георгій Петрович Алексєєв. Предводитель дворянства Катеринославської губернії, пристрасний нумізмат. Рєпін, побачивши й...
Слайд № 15

Власник цієї великої лисини Георгій Петрович Алексєєв. Предводитель дворянства Катеринославської губернії, пристрасний нумізмат. Рєпін, побачивши його унікальну потилицю і лисину, загорівся бажанням закарбувати їх на картині. Проте Алексєєв з обуренням відкинув пропозицію художника позувати йому в настільки непривабливій позиції. На допомогу Рєпіну прийшов Яворницький. Запросивши Алексєєва подивитися свою колекцію монет, він нишком посадив художника позаду, і поки довірливий нумізмат милувався колекцією, моторна рука майстра зобразила його в потрібному ракурсі. Георгій Петрович, дізнавшись про себе вже в Третьяковській галереї, був дуже ображений на обох, але робити було нічого .

Напівголий запорізький вояка (заодно і картяр) – це приятель Рєпіна і Яворницького, педагог народної школи, Костянтин Дмитрович Белоновський. Утім,...
Слайд № 16

Напівголий запорізький вояка (заодно і картяр) – це приятель Рєпіна і Яворницького, педагог народної школи, Костянтин Дмитрович Белоновський. Утім, картярем він був лише за сюжетом картини, а зовсім не в житті. До речі, саме тому, що цей персонаж повинен являти собою образ не тільки воїна, а й охочого до азартних ігор, він зображений із голим торсом – під час серйозної гри козаки знімали сорочки, щоб не ховати карти за пазуху і в рукава.

Ще один центральний персонаж картини: писар, він же Дмитро Іванович Яворницький. Саме Яворницький був головним натхненником і консультантом художни...
Слайд № 17

Ще один центральний персонаж картини: писар, він же Дмитро Іванович Яворницький. Саме Яворницький був головним натхненником і консультантом художника. Усмішку, яка відображена на картині, Рєпіну вдалося “видавити” з Яворницького не відразу. Коли історик приїхав до майстерні художника позувати, був дуже похмурий. Рєпін “підсунув” Яворницькому журнал з карикатурами. Той, переглянувши кілька сторінок, заусміхався, і в такому вигляді потрапив до остаточного варіанта картини.

Над головами козаків Рєпін зобразив згорнуті жовто-синій та червоно-чорний прапори, мабуть, тим самим підсвідомо сподіваючись на відродження козаць...
Слайд № 18

Над головами козаків Рєпін зобразив згорнуті жовто-синій та червоно-чорний прапори, мабуть, тим самим підсвідомо сподіваючись на відродження козацької України.

О. Мурашко. Похорон кошового
Слайд № 19

О. Мурашко. Похорон кошового

В. Суриков. Підкорення Сибіру Єрмаком
Слайд № 20

В. Суриков. Підкорення Сибіру Єрмаком

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Курс:«Як підготувати успішну особистість: евристичні технології в освітньому процесі»
Ілляхова Марина Володимирівна
36 годин
590 грн