Позакласний захід «Найбільше і найдорожче добро – мова…»

Опис документу:
У розробці позакласного заходу, проведеного під час тижня української мови та літератури, підібрано матеріал про українську мову, її значення в житті кожної людини, цікаві факти про мову, народна мудрість, розкривається значення фразеологізмів.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

Позакласний захід з української мови у 9 класі

«Найбільше і найдорожче добро – мова…»

Найбільше і найдорожче добро в кожного народу – це його мова, бо вона не що інше, як жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, досвід, почування (Панас Мирний)

Не можна ходити по рідній землі, не чаруючись виплеканою народом у віках рідною мовою. В народу немає скарбу більшого, як його мова… Слова – це крила ластівки, вона їх не почуває, але без них не може злетіти. Тож маємо зробити все для того, щоб не згорнути крила, щоб не обірвалася золота нитка, яка веде з давнини в наші дні (Ю. Мушкетик)

Коли ти плекаєш слово,

Мов струна, воно бринить.

Калиново, барвінково

Рідна мова пломенить.

Коли мовиш, як належить –

Слово чисте, як роса...

І від тебе теж залежить

Мови рідної краса.

Українська мова – національна мова українського народу, державна мова України. Українська мова є рідною майже для 50 мільйонів чоловік. Вона – одна з найдавніших і найрозвиненіших мов світу – в ній близько 135 тисяч слів. Україна склала цією мовою 300 тисяч пісень.

Культура мовлення – це духовне обличчя людини. Культурне мовлення свідчить про загальний розвиток особистості, про ступінь прилучення її до духовних багатств рідного народу і надбань усього людства. Основою культури мовлення є грамотність, тобто дотримання загальноприйнятих літературних норм у користуванні лексичними, фонетичними, морфологічними, синтаксичними і стилістичними засобами мови. Але цим поняття культури мовлення не вичерпується. Мовлення має бути не тільки правильним, але й лексично багатим, синтаксично різноманітним. Щоб цього досягти, слід вслухатися в живе мовлення, користуватися словниками, вдумливо читати політичну, художню, наукову літературу, звертаючи при цьому увагу на вживання окремих слів, на особливо вдалі висловлювання, на побудову речень. Треба активно розвивати своє мовлення: усно й письмово викладати думки, виправляти себе, перебудовувати сказане, шукати найкращі й найдоцільніші варіанти висловлювання. Грамотне, багате мовлення – не тільки ефективний засіб передачі й сприйняття думок та образів. Це й вияв поваги до людей, з якими спілкуєшся, до народу, який створив цю мову.

Скільки слів в українській мові?

Скільки слів в українській мові? Задумливо не морщіть чола і заспокойтесь. На це питання не відповість ніхто: ні сивий академік, ні найталановитіший мовознавець, ні учитель, ні учень. Адже мова формується протягом віків. Кожне покоління збагачувало її і передавало цей національний скарб нащадкам. Хіба можна порахувати всі слова сучасної української мови? Це загальновживані слова літературної мови, терміни різних наук, професіоналізми, діалектні та застарілі слова.

У мудрому східному афоризмі сказано: “Якби море було чорнилом, то швидше висохло б море, ніж слова”.

Народна мудрість говорить:

  • Вмієш сказати – вмій і змовчати.

  • Не соромно мовчати, як нічого сказати.

  • Не завжди кажи те, що знаєш, але завжди знай, що кажеш.

  • Менше говори – більше почуєш.

  • Мовчання – теж відповідь.

  • Слово – срібло, мовчання – золото.

  • Слів не розкидаєш, добру славу маєш..

  • Мудрий з півслова розуміє.

  • Спершу слово зваж, а потім скаж.

  • Народ скаже, як зав'яже.

Чому ми так говоримо?

По саму зав'язку

Цікаві вирази народні.

Ось каже чоловік один:

“В провулок напхано сьогодні

по саму зав”язку машин”.

А другий каже, що у нього

По саму зав”язку турбот.

Звідкіль тут зав”язка? У кого

Дізнатись учням про зворот?

  • Так, певно, говорити стали, -

Сказав Олесеві дружок, -

Тому що зерно насипали

По саму зав”язку в мішок.

Та ось питають на уроці

У вчителя про це слівце.

  • Е, народилося в сорочці, -

Всміхнувся він, - словечко це.

У давнину, коли в людини

Ще гудзики не повелись,

була в сорочці чи кофтині

на шиї зав”язка колись.

Коли ж по горло хтось наївся –

“по саму зав”язку”, - казав.

Отак цей вираз і прижився:

Народ сказав, як зав”язав.

Зарубай на носі

Гриць катався на льоду,

Не спитавши мами,

Та й потрапив у біду:

Шурхнув з ковзанами.

Мамин гнів той хлопчина

Пам”ятає й досі:

“Бить не битиму,

але зарубай на носі!”

Може, нині смішно вам

В теплім дружнім колі.

Гриць тепер сміється й сам,

Гриць давно вже в школі.

В літгурток він став ходить

І знайшов розгадку:

Ніс походить від носить

В даному випадку!

Бо носили в правіки

За собою всюди

Палички і дощечки

Неписьменні люди.

І як ми в записники

Все заносим з вами,

Так вони – на дощечки,

звали їх носами.

Отже вираз виник там,

А зберігся й досі

Це, читачу, й ти затям,

Зарубай на носі

Як вас тепер величати

З цією нашою співдружною незалежністю – безліч проблем.наприклад, як нам тепер величати одне одного?

Колись було ясно: товариш. Хай він на сто років від тебе старший, все одно – товариш.

Я, було, звернувся до одного:

- Товаришу...

... Ледве додому втрапив... Іще товаришем називається.

Тоді я подумав: звертатимуся – пане. Кажуть же:панове депутати. І нічого.

Підходжу до дами в горжетці:

- Пані, скажіть, будь ласка...

А вона зміряла мене з ніг до голови підведеними очима,пхикнула і до вітрини одвернулася. Не пан я для неї, значить... Ну що ж, буду казати: добродію.

Їду в тролейбусі. Кажу одному в капелюсі:

  • Добродію, закомпостуйте квиток, будь ласка.

Він чогось розсердився.

  • Ну, тоді ви злодій, - кажу.

Мене, звичайно, побили. І не вступилися ні панове, ні товариші. Одна тільки повновида, розмальована, як писанка, молодиця пожаліла, хусточку носову дала. Я розчулився:

- Спасибі, жіночко.

А вона кокетливо:

  • А може, я дівчина...

Пішов я в неділю на базар послухати, як люди говорять. А там одне одного найчастіше величають “дамочкою” або “дядьком”.

  • Дядечку, почім сало? – питаюся.

  • По два п”ятдесят, небоже.

Не полінувався, в словник зазирнув: “Небіж” означає – племінник. Гарне слово. Треба запам”ятати.

Приходжу в понеділок до себе в майстерню. Сидять мої хлопці, мене чекають.

  • Привіт, небіжчики, - кажу.

Ще так шпарко мої хлопці ніколи не схоплювалися.

  • Ти чого лаєшся? – Петро питається. – Ще почує хто!

Виходить, і не знаємо, і не вміємо, і не маємо. Як часто не знаємо значень елементарних слів. А тими, що знаємо, не вміємо користуватися до пуття. І, як результат, культура спілкування у нас відсутня.

Отже, думайте, що говорити, панове! Чи як вас тепер величати?

У спілкуванні людям личить те, що народ від серця зичить...

Чи всі ми вмієм спілкуватись,

По- українськи привітатись?

Чи всі вітання наші гречні,

Теплом зігріті та сердечні?

А є ж і тут чудесні форми,

Питомі українські норми:

Шановні і вельмишановні,

Панове і товариші!

А побажання – шани повні,

Бо теплі, щирі, від душі.

А в спілкуванні людям личить

Те, що народ від серця зичить:

Здорові будьте, як вода,

Багаті будьте, як земля,

Веселі будьте, як весна!

І ви, добродію, і пане,

Військовий – пане капітане.

І ви, добродійко, і панно

(хіба звучить не бездоганно?)

Й звертання кожне не єдине:

І господарко, й господине!

Звучить яскраво і ласкаво.

Але чому? Для вас цікаво?

Тому, що ввічливо, пристойно,

велично, гідно і достойно!

І знову звернемось до народної мудрості:

  • Яка головонька, така й розмовонька.

  • Лагідне слово – ключ до серця.

  • Вдариш шаблею – заживе пізно чи рано, вдариш словом – вічно ятритиме рана.

  • Людина у гніві втрачає глузд.

  • Язик кісток не має, але кістки ламає.

  • Слухай сто разів, а говори раз.

  • Перш, ніж сказати, сім разів язик у роті поверни.

  • Слово, як стріла: вилетить – не спіймаєш.

Чому ми так говоримо?

Не ликом шитий

Лико – липова кора. З неї на Русі плели короби, лапті. Взуття з лика носили бідні люди. Вислів “не ликом шитий” означав,що людина не з простих, не з бідних. Згодом його почали вживати у ширшому розумінні: він не простак.

Сказав , як зав”язав...

У давнину, задовго до виникнення письма, люди користувалися вузликовим письмом. На довгій нитці вони зав”язували вузлики. Так позначали кількість прожитих років, складали календарі, писали листи. У Латвії збереглися старовинні клубки ниток з вузликовим письмом латишів.від нитки завдовжки сім метрів відходять десятки менших ниточок. Люди кажуть,що ці вузлики – сімейний літопис. Чи не з давніх часів походить наш вислів:”Сказав, як зав”язав”?

Усміхнись...

Маринці сподобалась пісня, яку співали на святковому концерті. Вона дістала носовичка і зав”язала вузлика.

  • Навіщо? – запитали в неї подруги.

  • Щоб не забути мелодію...

Розбили глека

Посварилися ми з братом,

Брат мовчав, і я мовчав...

А дідусь обох повчав:

  • Що це ви розбили глека?

Так до бійки недалеко!

Братик, плачучи, сказав:

  • Глека я не розбивав!

Ну й дідусь мій Веремій!

Що він каже? Зрозумій!

Це цікаво.

Розбити глека – розірвати, порушити дружні стосунки, посваритися.

Усміхнімось...

Даремні обіцянки

Учителька дорікнула п”ятикласниці:

  • Мар”янко, ти ж мені обіцяла вивчити вірш на п”ятницю, але слова свого не дотримала.

Аж тут хтось із учнів підмітив:

  • Та у Мар”янки сім п”ятниць на тиждень...

* Сім п”ятниць на тиждень – так кажуть про людину, яка часто змінює свої рішення.

Звідки взявся цей вислів? Російський письменник і вчений Максимов міркує так. Колись п”ятниця, а не неділя була святковим днем, днем відпочинку від тяжкої селянської праці. По п”ятницях відбувалися ярмарки, і саме в ці дні люди купували, продавали, позичали гроші, сплачували борги. Отже, той, хто кожен день має за п”ятницю, - людина не серйозна, не працьовита. Всі думки в неї крутяться навколо розваг. З такими людьми важко мати будь – яку справу.

Мова

Як парость виноградної лози,

Плекайте мову. Пильно й ненастанно

Політь бур”ян. Чистіша від сльози

Вона хай буде. Вірно і слухняно

Нехай вона щоразу служить вам,

Хоч і живе своїм живим життям.

Прислухайтесь, як океан співає –

Народ говорить. І любов, і гнів

У тому гомоні морськім. Немає

Мудріших, ніж народ, учителів;

У нього кожне слово – це перлина,

Це праця, це натхнення,це людина.

Не бійтесь заглядати у словник:

Це пишний яр, а не сумне провалля;

Збирайте, як розумний садівник,

Достиглий овоч у Грінченка й Даля,

Не майте гніву до моїх порад

І не лінуйтесь доглядать свій сад...

Любіть мову!

Ми з дитинства навчаємося мови. Не залишайте цього потрібного для думки заняття і далі. Мова розвивається. Вдосконалюється. Хай мова викликає подив і зачарування. Але надовго не зупиняйтесь у зачаруванні. Проникайте своєю допитливістю в механізм дії мови, у її творчі спроможності, у широту її функцій.

Любіть мову. Бережіть її – вірну помічницю у вашому зростанні. Шануйте граматику – незмінного диригента, незліченого оркестру слів.

Друзі! З опануванням мови з”являється потреба глибше й повніше виявити себе, примножити наші духовні надбання. Мова веде вас на вершини знань і відчиняє двері до духовної скарбниці людства. Вона – ваш найкращий друг, наставник і постійний порадник.

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Курс:«Креативний менеджмент в умовах змін (на прикладі управління закладами позашкільної освіти)»
Просіна Ольга Володимирівна
30 годин
590 грн
590 грн

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації (лист МОН № 4/2181-19 від 30.09.2019 р.).

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.

Підвищення кваліфікації: як створити дієвий механізм
Підвищення кваліфікації: як створити дієвий механізм
Підвищення кваліфікації: вчителі самі вирішуватимуть, де навчатись
Підвищення кваліфікації: вчителі самі вирішуватимуть, де навчатись