і отримати безкоштовне
свідоцтво про публікацію
До визначення переможців залишилось:
3
Дня
3
Години
16
Хвилин
30
Секунд
Поспішайте взяти участь в акції «Методичний тиждень».
Щотижня отримуйте приємні подарунки.
Взяти участь

Позакласний захід "Мовне дивослово"

Передплата на журнал
Бібліотека
матеріалів

СВЯТО «МОВНИЙ ДИВОСВІТ»

до Дня рідної мови

В українській формі виходять дівчинка і хлопчик і читають слова:

Учень 1.

Моя країна – рідна Україна,

Яскрава зірка, світле диво з див,

Учень 2:

Моя країна – м’ята і калина,

земля, яку наш Бог створив і освятив.

Учень 1:

Умив джерельною і чистою росою,

прикрасив квітами, красу їм передав.

Учень 2:

Підніс високо сонце над рікою

І місяць золотий за обрієм сховав.

Учень 1:

Люблю тебе, прекрасна Україно,

Волошки в житі, яблуневий цвіт

Учень 2:

Смереки в горах та стрункі ялини..

Для мене це найкраще – це мій світ!

(звучить пісня у виконання учнів 7 класу «Розкажу про Україну»)

Виходять ведучі

Під музичний супровід звучать слова:

Ведучий 1: Молюся до тебе Господи, неложними вустами і щирим серцем. Дякую тобі, Боже, за красу небесну: кожний день наді мною сходить сонце, воно дарує мені тепло і світло, а небо усміхається мені, немов великий і пречистий храм.

Я дякую Тобі, Господи, за красу земну: широкодолі поля і луки, пташиний спів, прохолоду дібров, шепіт лісів, журливу пісню річок і спокійну задуму озер.

Схиляюсь перед Тобою, Отче, у молитві, яка очищає, зігріває душу, наповнює її сяйвом віри, що постає зі Слова.

«Споконвіку було Слово, а слово в Бога було, і Бог було Слово» . Дай мені, Боже, мудрості творити тільки добро і борони мене від зла. благослови мене, Господи, і допоможи опанувати Словом і мовою, тобою даними.

Ведучий 2:

Мова – одне з багатьох див, створених людьми. Вона віддзеркалює душу народу, його історію.

            “Ну що б, здавалося, слова... Слова та голос – більш нічого. А серце б’ється-ожива, як їх почує!...”,-  писав Тарас Шевченко.

            Ці рядки Кобзар написав у 1848 році під враженням почутої одного разу ввечері на Кос-Аралі української пісні, яку співав матрос-українець. А ще раніше, живучи в Петербурзі, Шевченко просить писати до нього листа з України рідною мовою, яку називає прекрасною, мелодійною, милою.

            Людина має завжди пам’ятати, звідки вона родом, де її коріння, знати історію свого народу, його мову. Знання мови народу, серед якого ти живеш, – ознака культурної, освіченої людини, знання рідної мови – священний обов’язок кожного. Тому сьогоднішнє наше свято при присвячуємо рідній мові, бо саме завдяки їй ми об’єдналися в один народ, в одну націю.

Ведучий 1:

Хто не любить своєї рідної мови, солодких святих звуків свого дитинства, не заслуговує на ім’я людини.

Ведучий 2:

Українське слово. Ти частка тих, що вже давно померли, їх кров живуща, їх жага нетлінна, безсмертне і величне, як Говерла, багате і дзвінке, як Україна.

           

        Виходять    учні

Учень 1

Дівчина в українському вбранні

На якій не розмовляв ти мові,

Але рідною найбільше дорожи.

Бо у домі, де чекають всі тебе з любов’ю,

Ти привітне слово кожному скажи.

А найбільше буде рада мати,

Що привчила змалечку до мовної краси.

Мелодійне слово на порозі в рідну хату

З серцем і душею у гармонії неси.

Поважаю всі на світі мови,

Але українську понад всі люблю!

Бо такої задушевної і ніжної вимови

В жодній з них не відчуваю, не вловлю.

Любіть цю мову – мову українців справжніх,

Мелодію душі у серці не згасіть!

Велику силу має мова ця відважна –

Це світло мудрості у світ життя несіть!

Учень 2: Мово моя українська,
Батьківська, материнська,
Я знаю тебе не вивчену —
Просту, домашню, звичну,
Не з-за морів покликану,
Не з словників насмикану.
Ти у мені із кореня,
Полем мені наговорена,
Дзвоном коси прокована,
В чистій воді смакована,
Болем очей продивлена,
Смутком багать продимлена,
З хлібом у душу всмоктана,
В поті людськім намокнута,
З кров’ю моєю змішана
І аж до скону залишена
В серці моїм. Ти звеш сюди
Добрих людей до бесіди.

Учень 3.

Я із калини сопілку зроблю,

Щоб розбудити ранкову зорю.

Мову свою усім серцем люблю,

Нею співаю і говорю,

Мовою рідною славлю я день,

Працю і хліб, що лежать на столі.

Скільки звучить українських пісень

В рідних куточках святої землі.

Мово прекрасна моя! Не мовчи!

 Звучить пісня « Мова єднання»

Учень 1     

Мова — краса спілкування,
Мова — як сонце ясне,
Мова — то предків надбання,
Мова — багатство моє.
Мова — то чиста криниця,
Де б’є, мов сльоза, джерело,
Мова — це наша світлиця,
Вона — як добірне зерно.
Мова — державна перлина,
Нею завжди дорожіть:
Без мови немає країни —
Мову, як матір, любіть. 

Ведучий 1:

 

            Мова й пісня – дві найважливіші фортеці, які народ повинен оберігати пильніше й відчайдушніше, ніж свої кордони. Бо, втративши кордон, державність, народ завжди має можливість їх відновити, а мови не відновить ніколи. Любов до рідної мови починається ще з колиски, з маминої пісні. Народні зачаровують ніжністю, любов’ю. У них – материнська ласка, світ добра, краси.

Виконання народної пісні у виконанні Зузанської З.Д. та Перепаді Н.О.

Учень 1:

Обминаймо чужинні слова кострубаті,

Що до нашої мови зухвало повзуть.

Говорімо, почуваймося, наче на святі,

І натхненні слова радість всім принесуть.

Говорімо про любов і про віру у щастя,

Уникаймо мовчання, нудьги і ниття,

Говорімо, хай в розмові слова веселяться,

Говорімо і продовжуймо мові життя.

Учень 2:

Є в нашій мові те, що не вмирає –

Тепло любові, пам’яті, надій.

Із гумором співдружна Україна,

Так сміймось на здоров’ячко у ній!

Сценка «Баби Параска і Палажка на святі рідної мови»

Палажка. Люди добрі! Обріхує мене клята Параска на кожному кроці. Доки гризла мене за господарку, тепер дорікає, що я балакаю не так, як вона хоче. Я, - каже не культурна. жию уже у двай-цік первому віці, а говорити по-людськи не вмію. Придумала ж таке, моя сварлива сусіда. Чекай-но. який же тепера рік? А! Згадала! Це ж уже двох тисяч п’ятнадцятий!..

Параска. От ти знову говориш, як баба часів Івана Нечуя-Левицького. Ми живемо у двадцять першому столітті. Потрібно говорити культурно. Запам’ятай, що на календарі тепер дві тисячі п’ятнадцятий рік. Ех… І коли до тебе розум постукає?

Палажка. Стукав уже, стукав, і не один. А до тебе ніхто не приходить, бо хазяйка з тебе нікудишня: ні грядки не маєш на городі, ані курки на подвір’ї.

Параска. Що це таке? Палажка не дочуває, чи вдає, що не чує? Палажко, якщо будеш слухати мої поради, то станеш культурною людиною.

Палажка. І яке тобі діло до мене. Ти що шукаєш зачіпки до сварки? На моє безголов’я і хати наші на одному кутку. Люди добрі! Що мені робити? Може, спродуватися, пакуватися та їхати на Кубанські степи? Дав же мені Бог сусіду – нічого й казать!

Параска. Та і мені прикро, що таку сусіду маю: як «захарамаркає» щось, то і не второпаю, про що говорить. Ходи лише до мене в гості, я тебе кавою пригощу. Ходи-ходи…

Палажка. Що це ти мені махаєш?

Параска. Не махаю, не говори так не культурно. Я тобі подаю знак, щоб ти до мене зайшла до хати. Маю дома запашну каву, хочу тебе почастувати.

Палажка. А печення у тебе є? Чи, може, пирожено слойоне, творожні кошички, блінчики пекла? Конхвєти якісь маєш? З ними добре кофе пити.

Параска. Почастую тебе всім, лише правильно скажи. Я ж тебе вже вчила.

Палажка. Та я так лишень жартую. Пам’ятаю добре, що багато людей в нас збаламутилися і говорять так, що не завжди їх розуміємо. Я ж запам’ятала, що слово «кофе» в українській мові немає, а є кава; замість блінчики потрібно говорити млинці; замість канфвєти – цукерки; не печення – а печиво, не перожено слойоне, а тістечка листкові; замість творожні кошички – сирні корзинки.

Люди добрі! Я спродуватися не буду, нікуди із України не поїду, бо тут моя хата, тут мої земляки і мова моя – найкраща для мене з усіх мов.

Параска. Звертаємося до всіх українців: любіть, вивчайте, збагачуйте нашу мову.

Ведучий. Як прекрасно звучить українська  мова . Багато є слів, але є слова ніжні, вдячні, тремтливі.

Учень 1: 

Сію дитині

в серденько ласку.

Сійся-родися

ніжне «Будь ласка»,

вдячне «Спасибі»,

«Вибач» тремтливе –

слово  у  серці,

як зернятко в ниві.

«Доброго ранку!»,

«Світлої днини»,—

щедро даруй ти

людям, дитино.

 Мова  барвиста,

 мова  багата,

рідна і тепла,

як батьківська хата

Ведучий.
Слова летять у душу, як лебідки,
І пахнуть п’янко житом і росою,
Калиною, цілющою травою,
Вербички юної дівочою косою…
Ведуча
Слова летять у душу, як лебідки,
О Боже, це неждане щастя звідки?!
Чи ненькою дароване, весною,
Чи сивих предків піснею дзвінкою? 

Виконується пісня «Гімн українській мові»

Ведучий. В українській мові є багато милозвучних слів для означення певної дії, треба тільки правильно підібрати, і не вдаватися до кальки з російської. тому що такі слова неприродно звучать в нашій мові. Ось наприклад, візьмемо слово іти, ходити.

Ходом руш – пішли солдати,

І чоловік надав ходи.

Топчуть стежину каченята

до холодної води.

По ланах весна проступає.

Дибає старенький дід.

Військо чітко марширує.

Діти рушили услід.

В мандри хлопці подалися,

Прямували навпрошки.

Геть знесилившись, плелися,

Вже додому хлопчаки.

Топає мале дитятко,

по дорозі дріботить.

І чалапа каченятко,

Ходить дуже тихо кіт.

Та гайнула в нікру мишка –

От котові не везе!

Сунуть хмари волохаті –

Затупило небо все.

Чимчикує гордо братик

Бо дванадцяту несе.

Он мале дівча стрибає

По калюжах навмання.

Дід старенький шкандибає,

Плентається цуценя,

Гриць, насупившись, чвалає

Сам не зна, куди бреде,

А малятко чеберяє,

Мама хлопчика веде,

По землі снують мурашки

Цілий день туди-сюди.

Лізе кіт старий до пташки –

Не далеко до біди…

Всі у русі на Землі:

І великі, і малі,

Всі ідуть, повзуть,

Літають, ходять,

Лізуть, шкандибають,

Сунуть, дибають, плетуться,

Плентаються і несуться.

То чвалають, то мандрують,

Дріботять і чимчикують,

Чеберяють і снують,

Але всі кудись ідуть.

Ведуча 1:

Батьком української літературної мови вважаємо Тараса Григоровича Шевченка. Уперше у творах Шевченка українська мова забриніла величезною силою. У ній Шевченко своїм талантом розкрив невичерпні багатства народної мови, осягнув і, як ніхто, відчув чудову, чарівну музику українського слова. Та не берегли нащадки того багатства, вірнопіддано заглядаючи через сусідський тин. І стали забувати, хто ми є, чиї діти, яких батьків.

Виконується пісня або декламується вірш «До українців» Віктора Баранова.
Я запитую в себе, питаю у вас, у людей,
Я питаю в книжок, роззираюсь на кожній сторінці, —
Де той рік, де той місяць, той проклятий тиждень і день,
Коли ми перестали гордитись, що ми — українці.
І що е в нас душа, повна власних чеснот і щедрот,
І що є у нас дума, яка ще од Байди нам в’ється,
І що ми на Вкраїні таки український народ,
А не просто юрба, що у звітах населенням зветься.
І що хміль наш — у піснях, а не в барилах вина,
І що щедрість — у серці, а не в магазинних вітринах,
І що є у нас мова, і що українська вона,
Без якої наш край — територія, а не Вкраїна.
Я до себе кажу і до кожного з вас: — Говори!
Говорімо усі, хоч ми й добре навчились мовчати!
Запитаймо у себе, відколи, з якої пори,
Почали українці себе у собі забувати.
Запитаймо про те, чи списати усе на буття,
Котре нашу свідомість узяти змогло так на Бога,
Що солодшим од меду нам видався час забуття
Рідних слів, і пісень, і джерел, і стежок від порога.
Українці мої! То вкраїнці ми з вами — чи як?
Чи в «моголах» і вмерти судилось нам ще від Тараса?
Чи в могили забрати судилось нам наш переляк,
Що знітив нашу гідність до рівня вторинної раси?
Українці мої! Як гірчать мені власні слова!..
Добре знаю, що й вам вони теж не солодкі гостинці.
Але мушу казати, бо серце, мов свічка, сплива,
Коли бачу, як щиро себе зневажають вкраїнці.
І в мені ниє крамоли осколок тупий,
Мене дума одна обсідає і душить на славу:
Ради кого Шевченкові йти було в Орські степи?
Ради кого ховати свій біль за солдатську халяву?
То хіба ж не впаде, не закотиться наша зоря
І хіба не зотліє на тлю українство між нами,
Коли навіть на згарищі долі й зорі Кобзаря
Ми і досі спокійно себе почуваєм хохлами?
Українці мої! Дай вам, Боже, і щастя, і сил!
Можна жити й хохлом, і не згіркне від того хлібина.
Тільки хто ж колись небо прихилить до ваших могил,
Як не зраджена вами, зневажена вами Вкраїна…

Ведучий 1:

Вік живи і вік учись! Щоб збагнути цю мудрість, треба роки. Чомусь француз у себе вдома говорить французькою, а поляк по-польськи. Чому ж ми зраджуємо собі, розмовляючи іншою, чужою мовою? Забуваючи, нехтуючи своєю.

Ведучий 2:

Лети, наша мово, прекрасна над світом,

У казці, у пісні, у прозі, у віршах!

З любов’ю і щирим вкраїнським привітом

Лишайся у добрих і щирих серцях!

Пісня виконують всі учасники свята «Діти України».

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу

  • Додано
    26.02.2018
  • Розділ
    Українська мова
  • Клас
    7 Клас, 8 Клас, 9 Клас
  • Тип
    Інші методичні матеріали
  • Переглядів
    998
  • Коментарів
    0
  • Завантажень
    1
  • Номер материала
    QN464427
Збірник методичних матеріалів проекту «Всеосвіта» I видання

Бажаєте дізнаватись більше цікавого?


Долучайтесь до спільноти

Збірник методичних матеріалів проекту «Всеосвіта» I видання