і отримати безкоштовне
свідоцтво про публікацію
Взяти участь
Поспішайте взяти участь у вебінарі Арт-терапія в роботі з підлітками і старшокласниками. Шлях до мети
До початку вебінару залишилось:
3
Дня
3
Години
16
Хвилин
30
Секунд
Предмети »

Позакласний виховний захід до дня народження Ліни Костенко

Перегляд
матеріалу
Отримати код

Сценарій позакласного виховного заходу до 85-річчя від дня народження Ліни Костенко

«Я вибрала Долю собі сама…»

Епіграф: Мистецький талант будь-кого з поетів різних епох полягає в тому, щоб промовити до сучасників знайомим, але ніби вперше вимовленим, неповторним словом, обезсмертити душу загадковим дотиком. Зробити слово відкриттям серед мільйонів слів і людей – це нелегка праця і велика відповідальність перед майбутнім.

У сучасній українській поезії повною мірою це вдалося здійснити Ліні Костенко, творчість якої стала поетичним осмисленням буття людської душі, незалежно від того, в якому часовому просторі і фізичному втіленні вона існувала колись чи існує нині. Маючи воістину Божий дар слова, Ліна Василівна є ще й лицарем честі, взірцем громадянської мужності. Таким поетом може пишатися будь-який народ світу, бо він є спадкоємцем кращих традицій не лише своєї нації, а й усього людства.

1ведучий: Сьогодні, позакласний захід присвячений 85-річчю від дня народження відомої української поетеси, громадського діяча і просто сильної, красивої жінки - Ліни Костенко.

2ведучий: Народилася Ліна Василівна Костенко 19 березня 1930 року в місті Ржищеві на Київщині в родині вчителів. Батьки з ранніх літ прищеплювали дитині високі моральні, етичні та естетичні смаки, подавали літературні, фольклорні та історичні взірці для наслідування.

1 ведучий: Усе життя Ліна перед собою мала приклад батька – Василя Костенка, поліглота-самородка, педагога від Бога, який міг на найвищому рівні викладати всі предмети у школі. Батько знав 12 мов, вільно почувався в усіх науках, тому чи не всі їх у школі викладав.

2 ведучий: Духовний досвід його та матері, їх стоїцизм, загартований в пеклі випробувань, донька засвоювала, переплавляла в собі змалку. Вплинули на характер і світогляд дівчинки також і родинні легенди.

Мати

Вона була красуня з Катеринівки. Навколо ж орачі та сіячі.

Було у неї п’ятеро вже нас. Уваживши ту мрію дивовижну,

Купляла нам гостинчика за гривеник, Приходив небо малювати шуряк.

Топила піч і поралась гаразд. Вона сказала: - Перестань, бо вижену.

Ходила в церкву, звісно, як годиться. У тебе, - каже, - небо, як сіряк.

Гладущики сушила на тину. Якийсь художник у роки голодні

Така була хороша молодиця Зробити небо взявся за харчі.

І мала мрію гарну і чудну. Були у нього пензлі Боговгодні,

У ті часи, страшні, аж волохаті, - Став на ослін, одсунув рогачі.

- 1 -

Коли в степах там хто не воював, - У нього й хмари вигинались зміями,

От їй хотілось, щоб у неї в хаті Уже почав і сонце пломінке.

На стелі небо хтось намалював. Вона сказала: - Ні, ви не зумієте.

Вона не чула з роду про Растреллі. Злізайте, - каже. – Небо не таке.

Вона ходила в степ на буряки. Вона тим небом у тій хаті марила!

А от якби не сволок, а на стелі – Вона така була ще молода!

Щоб тільки небо, небо і зірки. Та якось так – то не знайшлося маляра.

Уранці глянеш – хочеться літати. Все якось так – то горе, то біда.

Вночі заснеш у мужа на плечі. І вицвітали писані тарелі,

Де б маляра такого напитати? І плакав батько, і пливли роки, -

Коли над нею не було вже стелі,

А тільки небо, небо і зірки.

1 ведучий: Коли Ліні виповнилося 6 років, сім’я переїхала до Києва. Звідси однієї страшної доби й вхопив «чорний ворон» батька на цілих десять років. Маленька Ліна тоді ще й не уявляла, що таке бути дочкою «ворога народу», вона просто не могла змиритися в душі, за що і чому її такого доброго, розумного, інтелігентного татка так безцеремонно і грубо відірвали від неї і матері.

2 ведучий: А потім була війна. Евакуація. Страшні, сумні біженські мандри.Поезію «Мій перший вірш написаний в окопі…»,декламуватиме учениця Шульга М.

Декламація поезії

«Мій перший вірш…»(звучить мелодія)

Мій перший вірш написаний в окопі, Мені б ще гратись в піжмурки і в класи,

На тій сипкій од вибухів стіні, В казки літать на крилах палітур.

Коли згубило зорі в гороскопі А я писала вірші про фугаси,

Моє дитинство, вбите на війні. А я вже смерть побачила впритул.

Лилася пожежі вулканічна лава, О перший біль тих не дитячих вражень,

Стояли в сивих кратерах сади. Який він слід на серці залиша!

І захлиналась наша переправа Як невимовне віршами не скажеш,

Шаленим шквалом полум’я й води. Чи не німою зробиться душа?!

Був білий світ не білий вже, а чорний. Душа в словах – як море в перископі,

Вогненна ніч присвічувала дню. І спомин той – як відсвіт на чолі…

І той окопчик – як підводний човен Мій перший вірш написаний в окопі.

У морі диму, жаху і вогню. Він друкувався просто на землі.

Це вже було ні зайчиком, ні вовком –

Кривавий сніг, обвуглена зоря!

А я писала мало не осколком

Великі букви, щойно з букваря.

1 ведучий: У повоєнні роки Ліна почала відвідувати літературну студію при Спілці письменників України. У 16 років юна поетеса вже мала перші публікації.

2 ведучий: Після закінчення середньої школи вступила до Київського педагогічного інституту. Але через деякий час дівчина залишила цей навчальний заклад і подала документи в Московський літературний інститут. Дипломною роботою Ліни Костенко стала чесна і глибоко громадянська збірка віршів «Проміння землі» (1956).

Декламація поезії (звучить мелодія)

Доля

Наснився мені чудернацький базар: - А може, візьму?

Під небом, у чистому полі, - Ти собі затям, - сказала вона суворо. - Для різних людей, для щедрих і скнар, За мене треба платити життям, Продавалися різні Долі. А я принесу тобі горе.

Одні були царівен не гірш, - То хто ж ти така? Як твоє ім’я?

А другі – як бідні Міньйони. Чи варта такої плати?

Хто купив собі Долю за гріш. – Поезія – рідна сестра моя.

А хто – і за мільйони. Правда людська – наша мати.

- 2 -

Дехто щастям своїм платив. І я її прийняла, як закон.

Дехто платив сумлінням. І диво велике сталось:

Дехто – золотом золотим. Минула ніч. І скінчився сон.

А дехто – вельми сумнівним. А Доля мені зосталась.

Долі-ворожки , тасуючи дні, Я вибрала Долю собі сама.

До покупців горнулись. І що зі мною не станеться -

Долі самі набивались мені. У мене жодних претензій нема

І тільки одна відвернулась. До Долі – моєї обраниці.

Я глянула їй в обличчя смутне,

Душею покликала очі.

- Ти все одно не візьмеш мене, -

Сказала вона неохоче.

1 ведучий: 1958 року вийшла нова збірка – «Вітрила», а далі третя – «Мандрівки серця» (1961). У 1963 році поетеса подала у видавництво четверту книгу своїх поезій – «Зоряний інтеграл». Але вихід збірки радянська цензура спочатку затримала, а потім заборонила взагалі.

2 ведучий: У 1972 році Ліна подала нову збірку – «Княжа гора». І знову – безкомпромісну, і - знову чесну, і – знову високохудожню. І знову заборонили, і знову не видали… Лише 1977 року виходить наступна збірка поетеси «Над берегами вічної ріки», а до того 16 років мовчання, 16 років вимушеної ізоляції від читачів за правду і непокору.

Декламація поезії «Крила» (Відеоматеріал)

А й правда, крилатим ґрунту не треба.
Землі немає, то буде небо.
Немає поля, то буде воля.

Немає пари, то будуть хмари.
В цьому, напевно, правда пташина...
А як же людина? А що ж людина?
Живе на землі. Сама не літає.
А крила має. А крила має!
Вони, ті крила, не з пуху-пір’я,
А з правди, чесноти і довір’я.
У кого - з вірності в коханні.
У кого - з вічного поривання.
У кого - з щирості до роботи.
У кого - з щедрості на турботи.
У кого - з пісні, або з надії,
Або з поезії, або з мрії.
Людина нібито не літає...
А крила має. А крила має!

1 ведучий: На початку 80-тих побачила світ збірка поезій «Неповторність» і роман у віршах «Маруся Чурай». У 1987 році Ліна Костенко отримала Державну премію України імені Т. Шевченка. А далі збірки: «Сад нетанучих скульптур», «Бузиновий цар» (для малят), «Вибране», «Інкрустації». Премія імені Франческа Петрарки.

Образ Марусі органічно зливається з образом України. І це тому, що талановита дівчина виросла в середовищі, де шанується народна мораль, де основним правилом людської поведінки завжди виступала незрадлива любов до Вітчизни, уболівання за щастя і процвітання народу. Добра пам’ять про діла попередніх поколінь у цієї дівчини поєднується з уболіванням за чисте небо над рідним краєм. Серце Марусі відкрите до кожної чесної людини. Усі свої найсвітліші почуття вона висловлює в піснях, в яких – і про козаченьків, які засвіт уставали, збираючись у похід, і про тих, що поїхали за Десну.

У романі Ліни Костенко «Маруся Чурай» ми бачимо свою історію, історію своїх предків, вірність і талановитість кращих представників української нації.

Шість довгих років забороняли друкувати роман. І ось у 1979 році він побачив світ у видавництві «Радянський письменник». Небачений успіх – лише за кілька днів восьмитисячний тираж було розкуплено.

1987 року в житті Ліни Василівни відбулася знаменна подія – їй присуджена Державна премія України імені Т. Г. Шевченка за історичний роман у віршах «Маруся Чурай» і збірку поезій «Неповторність». Це була вистраждана і заслужена нагорода.

2 ведучий: Ліна Костенко зверталась до багатьох тем, це і тема кохання, поета і поезії, призначення людини, тема війни, рідної мови, тема Чорнобиля тощо. І про що б вона не писала , її поезії зачаровують своєю неповторністю, глибиною, ліризмом, змушують замислитись, здавалося б, над простими речами.

Декламація поезії (зображення відео Л.Костенко «Про мову»)

- 3 -

Страшні слова, коли вони мовчать, Хтось ними плакав, мучивсь і болів,

Коли вони зненацька причаїлись, Із них почав і ними ж і завершив.

Коли не знаєш, з чого їх почать, Людей мільярди і мільярди слів,

Бо всі слова були уже чиїмись. А ти їх маєш вимовити вперше!

Все повторялось: і краса, й повторність.

Усе було: асфальти й спориші.

Поезія – це завжди неповторність,

Якийсь безсмертний дотик до душі.

«Світлий сонет» вучить мелодія)

Як пощастило дівчинці в сімнадцять, Вона росте ще, завтра буде вищенька.

В сімнадцять гарних, неповторних літ! Але печаль приходить завчасу.

Ти не дивись, що дівчинка сумна ця. Це ще не сльози – це квітуча вишенька,

Вона ридає, але все як слід. Що на світанку струшує росу.

Вона в житті зіткнулась з неприємністю:

Хлопчина їй не відповів взаємністю.

І то чому: бо любить іншу дівчину,

А вірність має душу неподільчиву.

Ти не дивись, що дівчина сумна ця.

Як пощастило дівчинці в сімнадцять!

2 ведучий: «Мене не можуть люди не почути…» - слушно сказала поетеса. Поезія Ліни Костенко – матеріал для глибоких роздумів небайдужої людини, до того ж освіченої, здатної до самовдосконалення, до філософського осмислення буття. І ми переконалися в цьому!..

Декламація поезії

Життя іде і все без коректур. Щоб ті ліси не вимерли, як тур,

І час летить, не стишує галопу. Щоб ці слова не вичахли, як руди.

Давно нема маркізи Помпадур, Життя іде і все без коректур,

І ми живем уже після потопу. І як напишеш, так уже і буде.

Не знаю я, що буде після нас, Але не бійся прикрого рядка.

В які природа убереться шати. Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.

Єдиний, хто не втомлюється, - час. Не бійся правди, хоч яка гірка,

А ми живі, нам треба поспішати. Не бійся смутків, хоч вони як ріки.

Зробити щось, лишити по собі, Людині бійся душу ошукать,

А ми, нічого, - пройдемо, як тіні, Бо в цьому схибиш – то уже навіки.

Щоб тільки неба очі голубі

Цю землю завжди бачили в цвітінні.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу

  • Додано
    14.08.2018
  • Розділ
    Українська література
  • Клас
    7 Клас, 8 Клас, 9 Клас, 10 Клас, 11 Клас
  • Тип
    Інші методичні матеріали
  • Переглядів
    389
  • Коментарів
    0
  • Завантажень
    11
  • Номер матеріала
    YV482106
  • Вподобань
    1
Курс:«Активізація творчого потенціалу вчителів шляхом використання ігрових форм організації учнів на уроці»
Черниш Олена Степанівна
36 години
1400 грн
590 грн

Бажаєте дізнаватись більше цікавого?


Долучайтесь до спільноти

«Методичний
тиждень 2.0»
Головний приз 500грн
Взяти участь