"Повернення додому"

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

Веремійчук С. В




Олександр Матвєєв

Повернення додому

ПОВЕРНЕННЯ

Яке то щастя опинитись

У тих краях, де був твій дім,

На рідну землю подивитись,

Згадать, як був ти молодим.

Почути материнське слово,

Послухати її порад.

О, як важливо знову й знову

Нам повертатися назад.

Олександр Матвєєв

ПЕРЕДМОВА

Розвиток національної освіти в Ук­раїні, формування суспільних сто­сунків вимагають відповідного й на­вчально-виховного процесу. Дієвим засобом формування творчої осо­бистості є літературне мистецтво в поєднанні з музикою, живопи­сом, які безпосередньо впливають на світогляд, мислення, творчий розвиток школярів. Важливим структурним елементом шкільної літературної освіти є літе­ратура рідного краю, що дозволяє виховувати учнів на творчому дороб­ку письменників окремих регіонів, областей, районів України.

Виховні можливості літератури рідного краю невичерпні. Сьогод­ні помітно виріс потік інформації в різних сферах життя, до нас повер­нулися скарби наших предків, твор­чість незнаних письменників-зем-ляків.

Як відомо, літературне краєзнав­ство — це специфічна галузь науки про літературу, предметом якої є ви­вчення літературних творів і художніх образів, навіяних природою, історич­ними подіями, побутом і людьми певної місцевості.

Саме життя учить, що виховання людини починається в отчому домі, тому учні повинні знати літературу рідного краю, її історію, розвиток, мати уявлення про літературні про­цеси, що протягом майже століття відбувалися на рідній землі..

Завдання для нас, вчителів-філологів,— показати, довести, що літера­турне життя виникло не за чиїмось бажанням, а як людська потреба духовного самовираження. Варто пам'ятати, що масове й самодіяль­не літературне життя — дуже цікаве й вартісне явище. Імена письмен­ників Хмельниччини, зокрема Ізяславщини, повинні стати відомими не одиницям, а масовому читачеві.

Основою уроків літератури рідно­го краю є практичне ознайомлення учнів з кращими надбаннями митців-земляків.

Такі уроки покликані зацікавити школярів літературними надбання­ми, прилучити до духов­ної культури, формувати творче мислення, сіяти в душі вихованців почуття любові, добра, самоповаги, навчити бачити сучасне, в якому закладається фундамент прийдеш­нього.

*************************************************************** Саме опанування літературного ма­теріалу рідного краю:

по-перше, мусить формувати певну систему знань;

по-друге, розвивати здатність творчо мислити, творити щось нове й неповторне, усвідомлю­вати творчий потенціал набутих знань;

по-третє, забезпечити умови реалізації індивідуально-твор­чого потенціалу учнів.

Мета і завдання уроків літератури рідного краю:

  • осягнення учнями глибинної сутності спадщини митців сво­го краю, космосу духу земляків, реалій дійсності;

  • сприйняття й поціновування їхнього художнього набутку;

  • плекання почуття гордості за творчих людей, славних краян;

  • поглиблювати відомості про життя і творчість митців даної місцевості;

  • розвивати інтерес до їхнього творчого доробку та спадщини;

  • виробляти особистісне ставлен­ня до літератури рідного краю,

розвиваючи вміння висловлю­вати свої думки про автора тво­ру,

героїв, художні образи;

  • прищеплювати естетичні сма­ки, виховувати почуття пре­-
    красного, вміння насолоджува­тися художнім твором;

  • виявляти нахили, смаки, здіб­ності учнів, сприяти їхньо­му розвитку, виховувати юних поетів-аматорів;

  • поглиблювати знання про істо­рію рідного краю, його найвидатніших діячів культури й мистецтва;

  • розвивати логічне й образне мислення, культуру мовлення;

  • виробляти вміння вести діалог і полілог у парі, у групі, будува­ти монологічне висловлювання, вступати в дискусію з проблем­них питань твору, узагальнюва­ти, систематизувати знання та робити висновки;

  • допомогти учням подолати принизливе почуття національ­ної меншовартості, плекати природне почуття національної гордості;

*********************************************************

  • виховувати працелюбність, ми­лосердя, гуманне ставлення до людини, природи тощо;

  • виробляти вміння бачити й ці­нувати красу й самобутність рід­ної землі;

  • .викликати в учнів щире прагнення захищати світлі набутки матеріального й духовного жит­тя нації, оберігати й примножу­вати їх, продовжуючи традиції роду, родини, краю;

  • розвивати вміння переказувати, стежити за чіткістю та логіч­ністю відповідей на запитання, висловлювати свої враження від почутого, побаченого.

Скільки душевної краси, невичерп­ної наснаги мають вчителі, що виховують нове покоління, йдуть в ногу з сучасністю! І потрібно використовувати кожен день для досягнення поставленої мети.

Нам треба жити кожним днем, Не ждать омріяної дати, Горіть сьогоднішнім вогнем, бо «потім» може й не настати.

Автори цієї роботи зібрали матеріал про життя та творчість поета-земляка О. І. Матвєєва, який живе у Росії і є членом Союзу письменників Росії. Але він ніколи не забував України, своєї батьківщини – Ізяславщини. Чимало віршів присвятив саме цьому куточку рідної землі. Багато співпрацює з українськими митцями: поетами, композиторами, співаками. Як підсумок цієї співпраці – збірка віршів українською мовою – «Повернення». На наше глибоке переконання, з творчістю Матвєєва О. І. варто познайомити учнів на уроках літератури рідного краю.

Наш посібник буде корисним як для вчителів, так і для студентів та викладачів філологічних факультетів.

*************************************************************

ВІЧНИЙ МАГНІТ, або живе коріння

українського роду

Жив-був хлопчик Сашко у селі Долоччя на Хмельниччині. Як усі діти, зміряв не одну калюжу на сільських просторах. Любив вишневий чай, що його сердечно готувала для онука бабуся Марта. Була і дитяча мрія — стати моряком. Ще б пак! Якою мужністю і силою віяло від капітана, який почасти приїздив по сусідству до родичів. Буває, рання мрія — як той міраж — поманить-поманить, та й щезне у вирі часу. У випадку з нашим героєм — Олександром МАТВЄЄВИМ — інакше: «все, що збутись могло, — ніби лист п'ятипалий, — просто в руки лягло». Так часто бува з натурами, які чітко знають, чого хочуть і наполегливо йдуть до мети.

Першим кроком стало навчання в Одеському морехідному училищі. А

далі — безмір цілого світу. Бо моря­ком, а потім капітаном увібрав у душу моря, океани, країни, материки, куль­тури, обличчя, характери, долі... Пройшов шлях від матроса, усіма схо­динками кар'єри на судні. Довго жив у Росії, на Сахаліні, був капітаном далекого плавання, служив на теплоході «Киренск» Сахалінського морського пароплавства та на інших пароплавах. У 80-х роках жив і працював у Китаї. Заочно закінчив юридичний інститут, після чого став працювати комерційним директором Сахалінського морського пароплавст­ва. Нині — віце-президент цього пароплавства. Бага­то подорожував і подорожує. Багато любив і любить. Чимало бачив і бачить. Буває, стріча схід сонця на Кіпрі, а під завісу дня вже слухає валь­си Штрауса у Відні. Але у житті капіта­на Матвєєва є Вічний Магніт. Це -Україна. Це рідне село на Хмельнич­чині, де 5 травня 1942 року народився, де пройшли дитячі роки. Це школа, де ступив з дитинства в юність. Сто великих доріг пройшла ця людина. Могла б за­бутися «ота стежина в ріднім краї». Та недарма сказав Поет — «одним-одна біля воріт», тому й незабутня.

Доля наділила Олександра Матвєєва ще й поетичним даром. Розповідає, що років зо двадцять, часом заради жарту, писав аматорські вірші до різних жи­тейських подій, особливого значення тому не надаючи. Поезія ***************************************************************** прокладала собі шлях у серці «морського вовка» повільно, несуєтно, але впевнено. Мить, коли поетичне слово стало усвідомленою необхідністю, застала Олександра Івановича у лікарні. Віршовані рядки раптом заструменіли на повну силу - небагатослівно, ємко, багатообразно.

Здавалося б, такі сфери як судноплавство та юриспруденція самі по собі дуже далекі від поезії. Виявляється, все залежить від творчої особистості. Олександр Іванович зізнається, що саме поезія вела його «до горизонтів земних і неземних», а ще – «ні морська, ні юридична вища освіта творчості не заважали, а радше навпаки». Склалося так, що чимало віршів Олександра Матвєєва стали піснями. Певно, завдяки лаконічності та образному багатству водночас: той випадок, коли словам тісно, а думці – просторо.

Інколи читаєш і не віриш, що ці рядки писав капітан далекого плаван­ня, який не закінчував літінститутів. Це вірші від Святого Духу, а не від графоманства. За останні роки Олександр Матвеєв власним коштом видав декілька своїх збірок. Хто тримав їх у руках — тому забракне сил відкласти книги байдуже, бо перемагає світле бажання напитися з цієї духовної криниці ще іще. Далі – більше.

Капітан Матвєєв спробував себе також у прозі, пишучи короткі оповідання. Зав'язалася тісна співпраця із зем­ляком, співаком Миколою Шершнем, у чиєму виконанні вийшли у світ пісні на вірші поета-моряка. У співпраці з ним було видано музичний альбом «Свое серце надо слушать…». У виконанні Володимира Тверського, без перебільшення першого баса Росії, звучать сучасні романси, написані чудовим співаком на вірші із циклу «Вечные слова». Видано однойменний альбом.

У 2003 року на міжнародному конкурсі «Шлягер ро­ку» в Києві тандем Матвєєв-Шершень здобув упевнену перемогу. 2004 року з'явився музичний альбом «Любов і море» із записом поезій Олександра Матвєєва. Неповторний голос народного артиста Росії Віктора Балашова (О. Матвєєв надзвичайно цінує цю дружбу) в музичному аранжуванні по-особливому розкрив зміст багатьох віршів цього альбому. Творчий вечір поета відбув­ся влітку 2005 року в Коктебелі.

Матвєєв пише російською. Україн­ські поети перекладають його твори. І от феномен: навіть російськомовні вірші поета-моряка ментально зали­шаються українськими. У них по вінця — української

************************************************************* образності, ясності, а то й просто здорового євро­пейського глузду. Тут скарби — ота ук­раїнська хата, і чорний хліб, і свіже сало, і горілка з перцем, і пучок зеле­ної цибулі. Проживши багато років у російськомовному середовищі, Олек­сандр Матвєєв ні порухом, ні думкою не відхрещується від української мо­ви. У розмові з поето-моряком жодного разу не доводиться переходити на російську — він дуже природно приймає і розуміє літературну ук­раїнську. І поважає свою материнську мову. Без жодного снобізму.

«Мені дуже приємно, що кращі мої вірші стали піснями і знайшли свого слухача і в Росії, і в Україні. Я вважаю це головним творчим щастям і щиро радію як людина, котра знайшла своє місце в житті та в поезії», - сказав на одній із зустрічей своїм землякам О. Матвєєв.

Зовсім недавно здійснилась заповітна мрія Олександра Івановича: написати і видати збірку віршів українською мовою.

Навряд чи багатогранний самовияв був би можливим, якби не одна складова — талант людяності. Саме тому Олександр Матвєєв має сердечних друзів і по всьому світу, і, зокрема, в Україні, з-поміж симпатиків осібно виокремлюється київська поетеса Лариса Петрова, яка обережно й навіть ніжно переклала поезії Олександра Матвєєва з російської мови на українську. Завдяки цьому творчому тандему і вийшла друком у видавництві «Наукова думка» в 2005 році книга україномовних поезій Матвєєва «Повернення». Треба віддати належне й видавцям, позаяк видання оформле­но з неабияким естетичним смаком, так що має вигляд подарунка.

У грудні в тій-таки «Науковій думці» відбулася презентація книги. Приєм­ністю для багатьох стала вже сама при­сутність автора, який вічно «у справах» і якого «старість вдома не застане». Чимало друзів Матвєєва мали за честь отримати автограф на подарованій збірці. Композитор Микола Шершень виконав під гітару кілька творів на вірші Матвєєва. Українська оперна співачка Ірина Пирсанова вже укотре чарувала аудиторію романсом на вірші поета-моряка. І хоча в залі не було мікрофонів, це не злякало естрадну співачку Карину Карасьову, яка під акомпанемент на фортепіано у вико­нанні композитора Олександра Швид­кого заспівала три пісні. Себто був справжній живий звук, без натяку на «фанеру». Тим же шляхом пішов також співак і композитор Карлен Мкртчян, викликавши шквал овацій **************************************************************

Певно, нема на світі поетів без любові. Її сяйва шукає кожен читач у римо­ваних строфах митця, як шукаєш першо­го проліска навесні, щоб ще раз повіри­ти у життя. Поява легенди телеекрана, знаменитого диктора Віктора Балашова для бага­тьох стала якщо не сенсацією, то приємною несподіванкою. Віршовані строфи Матвєєва у виконанні Балашова являли собою міні-виставу, обрамлену зізнаннями у любові до Києва та України. І була у залі українка — Ніна Андріївна, мама Лариси Петрової. Опісля всіх про­читаних та проспіваних віршів урочисто вийшла вона на сцену, несучи у натруд­жених руках вишитий український руш­ник, щоб подарувати поетові-морякові найтепліший український оберіг. Ця щирість настільки розчулила Віктора Ба­лашова, що Ніні Андріївні довелося за­горнути плечі відомого диктора у квітча­сту українську хустку.

Напевне, Україна — споконвічна територія любові, тому й прагнуть до цієї землі її сини, розсіяні по світах, бо тільки тут вони можуть уповні відчути подих материнського тепла й любові. Тільки Україна — рідна гавань кожного українця. Хто б там що не казав про притаманне нам уміння асимілюватися в інші культури, розчинятися і «про­ростати» в інших народах.

Знову обіймуться радість із смутком

На перехресті доріг.

І зустрічатиме м'ятою-рутою

Батьківський рідний поріг.

Це посвята рідному Долоччю. Про­глядає у ній синівська ніжність поета, ог­ранена майстерністю перекладача.

А призвідником і диригентом долі у творчому тандемі Матвєєва-Петрової присутні дружно називали одного з гос­тей презентації — заступника Генераль­ного директора Генеральної дирекції з обслуговування іноземних представ­ництв КМДА Владлена Ковтуна. Тут-таки присутні домоглися від Матвєєва обіцянки, що візьметься за появу компакт-диску з піснями на його україномовну поезію. Та й Лариса Пет­рова сповістила присутніх про неспо­діване: переклад віршів Матвєєва спонукав її ширше відкрити для себе цей шлях, тому зараз поетеса взялася перекладати Пушкіна, Лєрмонтова, інших російських класиків. Ось і вихо­дить, що одна ниточка таланту може розкрутити цілий клубок прихованих, але Богом даних, обдарувань.

Попри невеликий наклад - 1000 примірників — можливо, привітна ************************************************************** збірочка віршів Олександра Матвєєва «Повернення» потрапить вам на очі. Не пропустіть! Завдяки цьому одним промінчиком світла у вашому житті ста­не більше.

******************************

У ЧУЖОМУ МОРІ

Стоять на рейді кораблі, Неначе птахи прилетіли... На горизонт, на край землі, Утомно сизі птахи сіли.

Нудьгою серце враз зайшлось: — Де, швидкокрилі, ви літали? Вам довго мандрувать прийшлось, А чи в Україні ви бували?

Коли дивлюсь на кораблі, Пригадую я запах хліба. Встають берізоньки малі, Ліси, степи, з-під плуга скиба.

Війнув вітрець береговий, Десь там мене чекає ненька. Чуже тут море, світ чужий, Лише душа в мені рідненька.

****************************


З відгуків про збірку

ВІДВАЖНИЙ МОРЯК І СПРАВЖНІЙ ЛІРИК

З Олександром Івановичем я особисто не знайомий, але творчість поета знаю дуже добре: уважно і детально перечитав майже весь його до­робок на ниві поетичного слова. Він справив на мене приємне враження. Цікава і розмаїта паліт­ра автора з найтоншими нюансами і відтінками відтворює його улюблені теми й образи: неспокій­не море, чужі міста і краї, тугу за домівкою, щем­ливу любов до своєї батьківщини, друзів тощо.

Зі своїх збірок "Російські капітани" та "Віч­ний моряк" Матвєєв постає яскравою особис­тістю, людиною героїчної, майже легендарної долі: в бурі та негоди, у дев'ятибальні шторми поет — капітан далекого плавання долає гео­графічні широти світу. Сахалінське морське па­роплавство стало для нього рідним: там про­минуло мало не все його флотське життя, хоча родом він з України. Ось чому Олександр Іва­нович говорить часом, що в нього дві вітчизни: Росія та Україна. І любить він їх однаковісінь­ко — по-синівськи трепетно, щиро.

Батько загинув під час війни, мати до самої смерті проживала на Хмельниччині: "Тут десь моє живе коріння, в земній незримій глибині".

Або ще ось так:

Слово є заповітне — Долоччя, В нім душі неприхований трепіт. Це — дитинства щасливий куточок, Журавлів відлітаючий клекіт.

Любе серцю моєму Долоччя, Знов до тебе у споминах лину, — Найпривітніший в світі куточок, Найрідніша для мене місцина.

Матвєєв не тільки відважний "вічний мо­ряк", а й тонкий "вічний" лірик, адже вірші пи­ше з дитинства, однак друкуватися почав знач­но пізніше, вже капітаном далекого плавання. В душі поета є іскра Божа: він пише не ****************************************************************

лише чу­дові, глибокого змісту вірші, але пробує себе і в малій прозі, активно працює в пісенному жан­рі, особливо з композитором Миколою Шерш­нем — земляком з України, який на тексти Матвєєва створив чимало талановитих і популяр­них пісень. Вони звучать на радіо й телебаченні. У 2000 році на міжнародному конкурсі в Києві пісня на його слова отримала приз, а 2004 року випущено музичний альбом. Нещодавно ви­йшов у світ новий альбом з піснями та роман­сами, створеними у співдружності з композито­ром і виконавцем Володимиром Тверським.

Останнім часом Олександр Іванович займа­ється і перекладацькою діяльністю. У співавторс­тві з відомою київською поетесою Ларисою Пет­ровою написано чудову збірку «Повернення». Поезії позначені неабиякою майстер­ністю, теплотою і щирістю, тривожать душу й серце. Відчувається, що автор і перекладачка працювали натхненно, тому й вірші звучать так задушевно і проникливе:

Гори, ріки, ліси і долини — Світлий образ моєї Вкраїни. Знов із серця тепло струменіє, А душа моя квітне й радіє.

Книжка з цікавістю читається, а мелодійні й витончені строфи легко запам'ятовуються. Во­на сприятиме патріотичному вихованню люд­ської особистості та зміцненню україно-російських зв'язків.

Федір Петров, член Національної спілки

письменників України

***************************

Незабутній пісенний мій край.

В небі світлім розсипані зорі.

В рідний край повертаюсь, як в рай,

На широкі вкраїнські простори.

***************************

VІА SАСКА

Священний Шлях у житті кожної людини пролягає через Повернення. До витоків роду свого, народу свого, душі своєї. Через велике духовне Повернення до Батьківщини, Праматеризни...

Дорогий наш проникливий читачу! Ти три­маєш зараз у своїх руках вірші Олександра Іва­новича Матвєєва — українця, якому судилося довгі роки жити далеко від рідної землі, поба­чити моря й океани, далекі екзотичні країни, різними дивами дивуватися, численних земних радощів зазнати. Та ніщо не загасило отієї Свя­щенної Свічі Любові до української землі. А ко­ли Олександру Матвєєву в усій красі й прим­хливості з'явилася Муза Поезії, то принесла ще й Мрію: віддати духовні борги Україні. Перший крок до цього - вихід у світ україномовної збірки з промовистою, багатообіцяючою і бага­товимірною назвою "Повернення". Слід від­значити, що Олександр Іванович, час від часу буваючи в Україні, у Києві, в рідному селі Долоччя на Хмельниччині, встиг знайти чимало прихильників, симпатиків, друзів. Серед них — відома київська поетеса Лариса Петрова, яка обережно (від слова "оберіг") та навіть ніжно переклала поезії Олександра Матвєєва з росій­ської мови на українську. Як-от:

Пряний дух, а вітер ніжний, —

Приворотний еліксир.

Світ любові небезгрішний,

А для нас цей світ — кумир...

****************************


* * *

Порізане море вершинами гір

Де час вкарбував свої знаки.

І вічні зірки, й зореносний ефір,

І в небі розцвічені маки...

Кому випала приємна нагода читати дві по­передні збірки поета, той безсумнівно встиг відчути: його вірші пахнуть морськими хвилями і вітром, настояним на степових травах, мають смак м'яти, полину й солі. А ще (і це вже аксіо­ма) Поезія та Любов — вічно поєднані долоня­ми долі. Любов до цілого світу, його безміру та любов до жінки — також як Всесвіту — пере­плелися у світлому поетичному просторі Олек­сандра Матвєєва. Однак особливою, всеосяж­ною для поета залишається любов до України – отого центру Всесвіту, де випало прийти в жит­тя, вперше побачили сонце й зорі, ступити боси­ми ногами на землю.

Шановний читачу! Хочеться побажати тобі, аби ті пахощі моря, ті іскри любові, той осяй­ний простір перелилися з рядків Олександра Матвєєва у твою щиру душу, щоб примножува­ти у світі Божому вічний, незгасний вогонь лю­бові. Адже це також уіа sасга — священний шлях.

Ольга Дубовик, журналіст

************************************************************

Я маю славу незручного,

Бо прямота в мені живе,

Але нечесним, слава Богу,

Ніхто із друзів не назве.

*************************************************************




Капітане, посміхніться

Коктебель завжди був маяком для щирих поетів. Хто лише тут не побував у часи видатного Максиміліана Волошина! Минув час. Давно немає Волошина, але є пам'ять, є музей — і сюди, до Коктебеля, приїжджають люди з України, Росії, а та­кож із закордону, щоб прилучитися до світу поезії, |побувати в знаменитому Домі Поета.

28 травня цього року, у день народження Максиміліана Волошина, до музею завітав симпатичний ставний чоловік, відрекомендувавшись капітаном далекого плавання Олександром Матвєєвим. З ним був композитор Микола Шершень, Згодом виявилося, що Олександр Матвєєв — не лише морський капітан, але і поет, а Микола Шершень — його співавтор.

Потім була подорож до Поетової могили та передгір'ям, а наприкінці дня Олександр Матвєєв |запропонував провести свій творчий вечір на те­риторії Дому Поета спільно з Друзями зі Спілок і письменників Росії та України.

В Олександра Матвєєва, як у справжнього Пое­та і справжнього капі­тана, слово не розходиться зі справою. І от 29 липня 2004 року на відкритій терасі му­зею відбувся творчий вечір поета-моряка. Пролунали кращі пісні композитора Ми­коли Шершня на вірші Олек­сандра Матвєєва. До міжна­родної групи підтримки Олек­сандра Матвєєва, як сказав Левко Котюков, увійшли член Спілки письменників Росії московський поет Сергій Соловйов та член Спілки пись­менників України відома ки­ївська поетеса Лариса Пет­рова. І це невипадково, тому що Олександр Матвєєв і Ла­риса Петрова давно співпра­цюють на терені перекладу. Поезії Лариси Петрової рос­ійською прочитав Олександр Матвєєв, а вона підкорила публіку мелодійністю перекладів на українську віршів Олександра.

Матвєєв — людина, яка присвятила своє життя морю. Тема моря і кохання — голов­на в його творах. А творчість Максиміліана Волошина ста­ла для нього щирим потрясін­ням. У Коктебелі він уперше зустрівся з реальним світом видатного поета срібного ві­ку. Розповідає про це так:

Я — професійний моряк, але море біля Коктебеля — це неповторний світ -

Коли стоїш біля могили Поета, бачиш з гори тихе осяйне море, а на схилах гір — і сонячні відблиски,- що виграють у хвилястій ковилі, - коли упиваєшся повітрям, настояним на полині, саме тут починаєш розуміти, що перед тобою справжній світ Максиміліана Волошина. Приходять на пам'ять його славетні вірші з циклу «Коли час зупиняється».

Потім лунали вірші під акомпанемент гітариста Дмитра Басараба, студента 1-го курсу Київського Універси­тету мистецтв і культури..

На якусь частку секунди зупинився час і для тих, хто був на відкритій терасі, Будинку-музею, де свого часу друзі Волошина, натхненні Кіммерією, влаштовували подібні творчі вечори. Здавалося, що сам господар Дому, Мак-симіліан Волошин, затаму­вавши подих, слухає нові по­езії про свій Коктебель. Ніби з вічності линули вірші мос­ковського поета Сергія Со­ловйова, що доповнили щем­ливим настроєм творчу ат­мосферу вечора.

А вірш Олександра Матвє­єва «Долочье», у перекладі українською мовою під аком­панемент гітари, майстерно виконаний Ларисою Петровою, зустріли особливо тепло, адже він — про село в Хмель­ницькій області, де народився українець, капітан і поет Мат­вєєв. Ось — ще дві його поезії рід­ною мовою:

КІЛЬЦЯ ВІЧНОСТІ

...Переді мною світлий Крим,

Не просто Крим, а Коктебель, —

У передгір'ї бачу дим

І чую милозвучну трель.

Отари неземних овець,

Мов тіні бродять в складках гір.

Бреде задумливий співець

І до небес звертає зір.

Броджу і я, димком пропах,

Вдихаю запашний полин.

Глядить з докором Карадаг,

І відступає в море синь.

* * *

Супутник підгір'я —

трава-ковила,

І запах повітря

полинний.

Волошина муза

живе, як жила,

Снують тут легенди

й понині.

Ось профіль поета

на скелі росте,

Неначе небесне

знамення.
Йому ця земля;
що під сонцем цвіте,
Давала і силу,
й натхнення..

Стежина веде

до могили співця.

І море ласкаве

під нами.

А дух його й досі

нам гріє серця

І бродить край моря

ночами.

Хай тіло обійме

загробная тлінь,

Життя безкінечне

й безкрає.

Інакше — для чого так

пахне полин?

Для чого ці маки,

питаю?

Вечір завершила молода виконавиця індійських тан­ців із Артемівська Донець­кої області Людмила Забо­лотна. Адже Індія з її міфо­логією і древньою культурою теж була частиною сві­ту Волошина.

Редактор журналу «Пое­зія» Левко Котюков висту­пив з ідеєю: заснувати між­народну премію поезії імені Максиміліана Волошина. Пропозицію щиро підтримали колеги і всі присутні.

Творчий вечір поета-моряка Олександра Матвєєва став яскравим прикладом духовного єднання всіх ро­мантичних натур під дахом Дому Поета.

Лариса Петрова та Ірина Коновалова. Газета «Столиця» № 36 за 3-9 09. 2004р.

*********************************


Довелося все зазнати –

Звідать радості і жалі,

А іще помандрувати

З вітром по усій землі.







Подарунок землякам

до свята

Гарно організовано і цікаво проведено заходи по відзна­ченню 65-річчя Великої Пере­моги у Куневі. Напередодні свята в центрі села було закладено клумбу на честь ювілейної дати, проведено велику підготовчу роботу. І ось, в день свята, 9 травня, із самого ранку у центрі села лунають пісні воєнних років, збираються на мітинг жителі та гості села. Серед них ветерани Великої Вітчизняної війни Василь Степанович Шевчук та Яків Вікторович Стратюк, свідки тих подій, рідні тих захисників, хто не повернувся з полів бою. На жаль, через стан здоров’я не зміг відвідати захід ще один ветеран війни Віктор Федорович Сухомлін.

Мітинг відкрив сільський голова М.М.Михайловський. Звучать імена односельчан, полеглих у роки війни, а також тих, хто поліг на кунівській землі і похований у братській могилі. Таких десятки і десятки. Присутні вшанували пам'ять полеглих і тих, хто у мирний час залишив нас хвилиною мовчання. По черзі із словами вдячності на адресу ветеранів та


словами вітання до усіх присутніх звернулися директор товариства «Кунівське» А. М. Матвійчук, голова первинної ветеранської організації Б. Г. Шевчук, поет О. І. Матвєєв, директори Кунівської і Кам'янської шкіл Р. П. Михальчишин та Н.. С. Соколовська, учениця місце­вої школи Яна Павлова. До всіх пам'ятних місць у цей день були покладені вінки та квіти.

Вете­ранам були вручені медалі з нагоди 65-ої річниці перемоги у

Великій Вітчизняній війні, подарунки від районної ради і райдержадміністрації, від това­риства «Кунівське» і сільської ради, комунального підприємс­тва. Не залишилися осторонь важливої справи і місцеві підприємці.


Особливий подарунок для земляків підготував відомий поет Олександр Матвєєв. За його сприяння у сільському Будинку культури відбувся святковий концерт за участю артистів Київського театру мюзик-холу «Комільфо» Станіслави Лясоти, Наталії Мілєнькової, Дмитра Шевцова Яким би просторим не був глядацький зал, але в цей день він ледве умістив усіх бажаючих потрапити на концерт. Серед глядачів люди різного

віку. Вони теплими оплесками зустрічали кожен номер концер­тної програми. А звучали зі сцени пісні років війни і сучасні патріотичні твори, популярні українські пісні і, звичайно ж, твори, написані на вірші Олександра Матвєєва. Попри всю свою скромність і бажання не бути в полі особливої уваги в цей день, Олександру Івановичу одного разу все ж довелося вийти на сцену. Учасники концерту і сільський голова запросили славного земляка на сцену, аби привітати його з днем народження, яке він відзначив напередодні. Глядачі у залі вітали Олександра Івановича оплеска­ми і стоячи. І ось звучить фіналь­на пісня концерту - «День Победы», яку разом з артистами співали і глядачі. Останні були безмежно вдячні співакам і Олександру Матвєєву за подаровану зустріч з піснею. Безперечно, що про святкові заходи у Куневі будуть згадувати довго. Тут будуть завжди залишатися вдячними ветера­нам за

здобуту перемогу. А ще в селі завжди з радістю зустріча­тимуть свого земляка Олександра Матвєєва, який, в свою чергу, не забуває про земляків. Приїжджаючи на малу батьківщину, Олександр Іванович завжди



З газети «Зоря Надгориння» за 20 травня 2010 року.


знаходить час для спілкування з односельчанами. Ось і цього разу, при найменшій нагоді, до нього підходили жителі села, з якими він охоче розмовляв про їхні і свої справи. Відвідав у цей день Олександр Матвєєв і своє рідне Долоччя. А ще зайшов до сільської бібліотеки, де оформлено кілька стендів, присвячених життю і творчості поета. Тут розміщені його дитячі фотографії та фотознімки його рідних, зроблені під час навчання в Одеському морехідному училищі та під час перебу­вання на Донбасі. Можна ознайо­митися і з численними диплома­ми за творчі здобутки та перелі­ком нагород, якими відзначений Олександр Матвєєв. Окремо зібрані книги та збірки поетичних творів, з якими залюбки знайомляться жителі та гості села. Олександр Іванович висловив вдячність за те, що земляки шанують його творчість, і пообіцяв найближчим часом передати у сільську

бібліотеку ще кілька своїх книг. Ну і сам він, безперечно, завжди буде радий приїхати у рідне село і знову зустрітися з дорогими для нього людьми.




Я так давно ходжу по колу

І знаю радість, знаю горе,

Та зрадником не був ніколи

Ані на суші, ані на морі.

*****************************************


Інтерв’ю

з Олександром Матвєєвим,

взяте учнями Кунівської ЗОШ І – ІІІ ст. під час зустрічі

  • Ваше коріння, Олександре Івановичу?

  • Я з Долоччя. Це сама крайня точка Ізяславського району. Народився 5 травня 1942 року в звичайній сільській сім’ї. Маю старшого брата. Батька не пам’ятаю, не повернувся з війни. Тому наше виховання припало на мамині і бабусині плечі. Як і всі діти, зміряв не одну калюжу, лазив по не одному дереві, порвав не одні штани. Хоч сказати, що був бешкетником, не можна. Не ті часи були: приходилось важко працювати (допомагати вдома), щоб хоч якось звести кінці з кінцями.

  • Про що мріяли в дитинстві?

  • Мрій було чимало. Початкову школу закінчив в Долоччі. А далі навчання в Кунівській. До Кунева п’ять кілометрів. Про що тільки не мріється дорогою! Але була у мене одна заповітна мрія, і на той час, як мені здавалося, нездійсненна. Судіть самі: мріяв стати капітаном далекого плавання. Хіба міг я, десяти- чи дванадцятирічне хлоп’я, уявити, що ця мрія в майбутньому здійсниться. Але перед тим закінчив Кунівську школу, попрацював в шахті, а лише тоді поступив в Одеське морехідне училище. Пройшов всі сходинки кар’єри на судні, починаючи з матроса. Нині – віце-президент Сахалінського пароплавства.

  • А чому саме моряком?

  • Навіть і не знаю. Моря ніколи не бачив. Але до нас по-сусідству приїжджав один моряк. Високий, стрункий, в морській формі. Хіба могли ми, сільські босоногі хлопці, не захопитись цією людиною. А чого варті були лише його оповіді про морські простори та мандри в далекі країни. Ось і мріяли всі бути моряками. На щастя, моя мрія стала дійсністю.

  • Коли відчули Ви у собі Божий дар писати вірші?

  • Ще зовсім молодим. Часом заради жарту писав аматорські вірші. Але особливого значення їм не надавав. Та якось прийшла мить, коли поетичне слово стало необхідністю. Це сталось тоді, коли лежав у лікарні. Віршовані рядки раптом заструменіли на повну силу – ємко, багатообразно.

  • Олександре Івановичу, як же у вас поєднується бізнесмен і лірик-поет?

  • Поезія – це для душі. Спочатку почав друкувати окремі вірші в московських журналах. А потім нестримний потяг заполонив душу – почав видавати збірки.

  • Назвіть їх, будь ласка.

  • Це «Русские капитаны», «Вечный моряк», «Берега любви» і «Повернення». До речі, остання збірка – духовний борг Україні, рідній землі. Давно мріяв видати збірку поезій українською мовою і подарувати її рідній школі, що із задоволенням роблю. Навіть, якщо два-три рядки комусь припадуть до серця – добре.

  • Щиро вдячні Вам за подарунок. Ми знаємо, що на ваші вірші написано чимало пісень. Розкажіть про це.

  • У Москві я познайомився із земляком, співаком Миколою Шершнем. Він прочитав мої вірші, і сказав, що вони легко «лягають» на ноти. Так з’явилися перші пісні. У 2003 році на Міжнародному конкурсі «Шлягер року» наш тендем здобув упевнену перемогу з альбомом «Свое серце надо слушать». В 2005 році вийшли наступні музичні альбоми: сучасного романсу «Вечные слова» (спільно з першим басом Росії Володимиром Тверським); «Любовные качели» (композитор О. Спас) та «Песни морского волка» (композитори В. Вишняков, В. Воронцов, А. Миловидов); в 2004-2006 – диск «Любовь и море» і «Паруса судьбы» (спільно з народним артистом Росії Віктором Балашовим). Крім того, чотири рази був лауреатом Міжнародного конкурсу «Шлягер року» (Київ, 2003, 2004, 2005) та Всеросійського ім. Г. В. Свиридова (2004). Також відбулися творчі вечори в Коктебелі, Києві і, як ви знаєте, в Куневі.

Хто з виконавців пісень на ваші вірші ще є для вас близьким.

  • Мені імпонує поет, композитор, співак Павло Дворський. Це людина, яка знає і любить Україну. Ви теж, напевно, в цьому переконалися, слухаючи виступ Дворського на сцені вашого Будинку культури.

  • Олександре Івановичу, ми знаємо, що ви не тільки пишете вірші, а й прозу, крім того, займаєтесь перекладом. Розкажіть про це детальніше.

  • Так, я спробував себе у прозі, написав декілька коротких оповідань. Зовсім несподівано захотілось перекласти з англійської поезії Е. Дікенсона, Джона Монтагю, Едгара Аллана По, Уільяма Блейка. Також перекладаю твори сучасної української поезії: Влада Озимого (до речі, він ваш земляк з м. Острога), Владлена Ковтуна та Лариси Петрової.

  • Це, напевно, прийшло тому, що Ви багато подорожуєте? Побували в багатьох країнах. Ваші враження від побаченого.

  • Так. Я побував практично в кожному куточку світу. Маю багато друзів у Німеччині, Японії, Австрії, Англії, Америці. Та хочу за приклад взяти саме Японію як живе втілення тієї істини, що справж­ня цінність будь-якого народу – у його національній самобутності. Японці зуміли досягти неймовірних висот технічного прогресу, зберігши при цьому традиції, старовину. Мої японські друзі навіть відновили виробництво японського паперу за давньою технологією. Вони не руйну­вали свій національний дух, тому він зберігся цілісним. Ревно бережуть на­родні особливості, культуру й переда­ють дітям. Оце дуже важливо. Чого варте одне лишень благоговійне став­лення до природи! Треба бачити, як японці святкують цвітіння сакури. Ідуть сім'ями, щоб дивитися і радіти білопінним квітам.

  • Олександре Івановичу, Ви член Союзу письменників Росії, член правління Московської обласної письменницької організації, лауреат літературної премії ім. Р. Рождественського (2004) та С. Єсеніна (2006), а чи ставите Ви за мету стати членом Спілки письменників України.

  • Ні. Український письменник – це, на мій погляд, критерій серця, та якби це сталося – мав би за честь. Як українець, який живе поза Батьківщиною, але усім серцем любить її. Ні порухом, ні думкою не відхрещуюсь від української мови, рідної землі. У моїх віршах вічні скарби: українська хата і чорний хліб, і свіже сало, і пучок зеленої цибулі.

  • Рідна земля, Долоччя, не тільки у Ваших творах, вони – у ваших діях як мецената.

  • Давно хотів віддати своєрідний матеріальний борг землякам за цілющі джерела, з яких я черпаю наснагу. Хотів на власні кошти у рідному селі збудувати невеличку капличку. А вийшла …церква. Вийшла гарна, як біла хмаринка, у голубому небі.

  • І наостанок, Олександре Івановичу, чи усвідомлюють члени Вашої сім’ї своє українське коріння?

  • Дружина моя, Людмила Кожемякіна, українка. Дітям – дочці Риті і сину Сергію – важче, бо народилися вони в Росії, тут закінчили школу та інститути, однак і вони пам’ятають, де їхня праматеринська земля.

  • Де Ви зараз живете, чим займаєтесь? Чи немає бажання повернутись в Україну?

  • Місцем проживання вибрав селище Новоголіцино Одинцовського району поблизу Москви, займаюсь бізнесом. Буваю в Україні три-чотири рази на рік. Не є винятком, що тут і залишусь. Дуже подобається Київ, адже це насправді дуже доброзичли­ве, м'яке і святе місто.

  • Дякуємо за щиру розмову. Творчих Вам успіхів та віримо в наступні зустрічі.


Засяяли бані золоті

І віри вічної хрести.

Лунають дзвони нам святі –

Всім радість Бог благовістив.

************************************************************

Під час творчого вечора

Олександра Матвєєва в Куневі

Гори, ріки, ліси і долини –

Світлий образ моєї Вкраїни.

Знов із серця тепло струменіє,

А душа моя квітне й радіє.

І в журбі у далеких країнах

Серце чує тебе, Україно!

*****************************************************************

******************************************************************

Незабутній пісенний мій край.

В небі світлім розсипані зорі.

В рідний край повертаюсь, як в рай,

На широкі вкраїнські простори.

***********************************************

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

  1. Бібліотечка «Дивослова» № 3 за 2006 р.

  2. Вивчаємо українську мову та літературу. № 3 2007 р.

  3. Газета «Зоря Надгориння» за 20 травня 2010 р.

  4. Газета «Столица» № 36 за 3 -9. 09. 2004 р.

  5. Збірка віршів О. Матвєєва «Берега любви»

  6. Збірка віршів О. Матвєєва «Вечный моряк»

  7. Збірка віршів О. Матвєєва «Повернення»

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.

Приклад завдання з олімпіади Українська мова. Спробуйте!
До ЗНО з МАТЕМАТИКИ залишилося:
0
4
міс.
0
1
дн.
0
7
год.
Готуйся до ЗНО разом із «Всеосвітою»!