Ліквідація Гетьманщини стала ключовим етапом колоніальної політики Російської імперії, яка поступово позбавляла Україну автономних прав.
Причини та передумови
Процес обмеження автономії розпочався ще за Петра І після переходу Івана Мазепи на бік Швеції. Це дало привід російській владі зневажити попередні угоди та традиції, а з 1709 року розпочалася реалізація курсу на встановлення повного контролю над внутрішніми справами Гетьманату . У 1722 році була створена Малоросійська колегія для нагляду за діяльністю гетьмана . Хоча за гетьманування Данила Апостола та Кирила Розумовського автономні права частково відновлювалися, ці спроби були тимчасовими .
Ліквідація гетьманства (1764)
Остаточний удар по автономії завдала імператриця Катерина II. Приводом стала інформація про те, що з'їзд старшини підготував документ із вимогами відновлення вільних виборів гетьмана, скликання представницького сейму та повернення відторгнутих земель . Катерина II негайно викликала гетьмана Кирила Розумовського до Петербурга та зажадала від нього добровільного складення повноважень . У жовтні 1764 року Розумовський подав прохання про звільнення, а 10 листопада 1764 року царським маніфестом інститут гетьманства було остаточно ліквідовано .
Запровадження Малоросійської колегії
Для управління Україною була відновлена Малоросійська колегія на чолі з генерал-губернатором Петром Румянцевим . Румянцев отримав чіткі інструкції від імператриці, яка радила йому «мати і вовчі зуби, і лисячий хвіст» . Головним завданням було перетворення Гетьманщини на звичайну російську провінцію та організація збору податків з українського населення .
Подальші кроки
Ліквідація гетьманства була заздалегідь спланованою акцією, що логічно випливала з імперських позицій російського уряду . Наступні кроки лише завершили інкорпорацію: у 1775 році була знищена Запорозька Січ , у 1782 році Гетьманщину розчленували на три намісництва, а у 1783 році було остаточно закріпачено українське селянство .
