і отримати безкоштовне
свідоцтво про публікацію
! В а ж л и в о
Акція
Вебінарний безліміт
Заощаджуйте понад 5000грн

Замовляйте усі свідоцтва за вебінари (понад 90 вебінарів)

з 12 липня
до 25 липня
199грн
з 26 липня
до 15 серпня
299грн
з 16 серпня
до 31 серпня
399грн
Активуйте «Вебінарний Безліміт» та отримайте
30 днів необмеженого доступу до 90 вебінарів
Предмети »

Посібник "Усе для учнів про фразеологію"

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

ББК 81.2УКР-3

М 33

Автор: Маткобожик В. М., учитель української мови та літератури вищої категорії Криворізької ЗОШ І-ІІІ ст. №114 Дніпропетровської обл.

Рецензент: Колоїз Ж. В., доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри української мови Криворізького державного педагогічного університету.

М-33 Маткобожик В. М.

Все для учнів про фразеологію Кривий Ріг, Діоніс (ФО-П Чернявський Д. О.), 2012 р. 52 с.

ISBN 978-966-2311-77-8

У цьому посібнику подаються основні відомості з української фразеології в обсязі програми загальноосвітньої школи. Крім теоретичного матеріалу про одиниці фразеології та їх класифікацію, у посібнику викладено рекомендації, поради, дидактичний матеріал, що допоможе учням навчитися відрізняти фразеологічні одиниці від вільних словосполучень, пізнати місце фразеології в системі мови, усвідомити значення фразеологізмів та їх стилістичну роль, навчитися виділяти фразеологізми у тексті, пояснювати їх значення, правильно використовувати у мовленні, визначати їх синтаксичну роль, збагатити фразеологічний запас та виробити навички ним користуватися, виконувати посильні дослідницькі завдання.

Запропоновані матеріали можуть прислужитися учням, їхнім батькам, студентам-практикантам і вчителям-початківцям.

ББК 81.2УКР-3

© Маткобожик В. М.

978-966-2311-77-8 © Видавець ФО-П Чернявський Д. О.

ПЕРЕДМОВА

Кожен із нас прагне бути популярним серед своїх друзів, у компаніях, адже спілкування є дуже важливою складовою людського життя. А чи помічали Ви, з ким саме ми охоче вступаємо у контакт? Звичайно ж з тим, хто спілкується легко, використовує влучні, яскраві та експресивні слова й образи, вміє розрадити, доречно пожартувати. І в цьому нам допоможуть саме фразеологізми (адже до складу фразеології входять ідіоми, порівняння, прислів’я, крилаті вислови, каламбури, сентенції, парадокси та ін.).

Не секрет, що останнім часом, особливо у колі підлітків, сформувався стереотип, що фразеологічна мова властива минулим часам. Але ж фразеологія – це перед усім слово і вираз, а кожне слово і вислів – це частка буття народу, літопис його історії й життєвого досвіду. Недаремно М. Рильський вважав, що у фразеології – «дух язика».

Тому, якщо Ви хочете навчитись уникати шаблонних і безликих слів, а говорити красиво, образно, а разом з тим і лаконічно, точно, уміти небагатьма словами дати вичерпну характеристику предмета, думки, то цей посібник саме для вас. Також не полінуйтесь і зверніть увагу на багатющі скарби найбільш щедрих на фразеологізми письменників – Т. Шевченка, І. Котляревського, І. Нечуя-Левицького, Панаса Мирного, І. Франка, М. Вовчка, Г. Квітки-Основ'яненка, І. Карпенка-Карого, на доречність їх використання у творах Лесі Українки, М. Коцюбинського, М. Стельмаха, О. Гончара, Л. Костенко та інших.

Вікторія Маткобожик

І З С К А Р Б Н И Ц І М У Д Р О С Т І

Бувають такі крилаті слова, які з дивною влучністю виражають суть досить складних явищ (В. І. Ульянов).

Забуті перекази, викорінюванні забобони, обряди, звичаї…, вся психологія, все приватне й громадське життя, вся незафіксована історія наших предків, яку важко врахувати, залишали слід у цих еліптичних формулах, які були відшліфовані й залишені у спадщину нащадкам (Х. Касарес).

Неозора багатоманітність людських відносин, що знайшла свій відбиток у карбованих народних висловах і афоризмах. З безодні часів дійшли до нас у цих згустках розуму і знання життя, радість і страждання людські, сміх і сльози, любов і гнів, віра і безвір’я, правда і кривда, чесність і обман, працьовитість і лінощі, краса істин і потворність забобон ( М. Шолохов).

Світ фразеологізмів – що безкрає море. Скільки глянеш – набігають одна на одну хвилі фразеологічного безмежжя, тремтять, переливаються. А там народжуються нові й нові і, зливаючись докупи в якийсь чудний гомін, знову й знову розпадаються на окремі хвилі-вислови (П. Мирний).

Приповідка, як монета: поки в обігу, кожний знає їй ціну, а вийде з обігу, то й робиться не раз просто загадкою, особливо коли вона оперта на якійсь грі слів або являється ремінісценцією якоїсь мандрівної анекдоти або якогось місцевого давно забутого факту (І. Франко).

В основі всякої літературної мови лежить нагромаджений віками «скарб» фраз, словосполучень, комбінацій фраз, висловів, прислів’їв… Але цей «скарб» виявляється значно більшим, ніж звичайно думають (Л. Щерба).

Фразеологічні зрощення – застиглі, зцементовані, нерозривні, незмінні, невмотивовані смислові одиниці. Фразеологізми цієї категорії називають ще «вітамінами мови», «родзинками мови», такими, що абсолютно не перекладаються іншими мовами ( Е. Вартаньян).

Неоціненною скарбницею досвіду багатьох поколінь, народної мудрості, моралі й культури народу є його афористичне, живе слово – прислів’я і приказки, які прийшли до нас із сивої давнини. Промиті часом, відшліфовані народом, ці золоті крупинки народного життя стали джерелом вітчизняної та вселюдської культури, джерелом розвитку рідної мови (Г. Сагач).

Українська мова особливо щедро наділена прислів’ями, приказками крилатими висловами, пісенними примовками. Вони – то філософсько-роздумливі, то бадьоро-жартівливі, то святково-урочисті, то поетично-таємничі… У них – спостережливість, досвід, життєві поняття та уявлення багатьох поколінь (А. Бортняк).

ІМЕНА НАУКОВЦІВ НА КАРТІ ФРАЗЕОЛОГІЇ

ФРАЗЕОЛОГІЧНІ ОДИНИЦІ

ТА ЇХ КЛАСИФІКАЦІЯ

МАЛЕНЬКИЙ СЛОВНИЧОК

Фразеологія (гр. phrasis, phraseos— вираз, зворот і logos — слово) вживають у багатьох значеннях: розділ мовознавства, який вивчає усталені звороти (тобто фразеологізми, лексично неподільні сполучення слів); сукупність їх у мові; сукупність прийомів висловлювання, властивих певній особі, епосі.

Стійкі словосполучення (у вільних словосполученнях слово не втрачає власного значення при новоутвореннях: жвавий хлопчик, жваве зайченя, жвава розмова, жваво говорить) поділяються на термінологічні та фразеологічні.

Термінологічні стійкі словосполучення – назви певних понять – науки техніки мистецтва: торрічеллієва пустота (вакуум); дзвінкі приголосні, іменний складений присудок; романський стиль.

Фразеологізми – стійкі словосполучення, що складаються з двох і більше слів, граматично побудовані як словосполучення чи речення, відтворюються у свідомості та мові людей за традицією, автоматично.

Фраземи – фразеологічні одиниці з структурою словосполучення.

Стійкі фрази – фразеологічні одиниці з структурою речення.

ЯК НАРОДЖУЮТЬСЯ ФРАЗЕОЛОГІЗМИ

ЧИМ РОЗРІЗНЯЮТЬСЯ СИНТАКСИЧНІ ТА ФРАЗЕОЛОГІЧНІ СЛОВОСПОЛУЧЕННЯ

  1. Синтаксичні словосполучення утворюються поєднанням двох і більше повнозначних слів: осінній дощ, багатий врожай.

  1. Фразеологізми можуть бути утворені сполученням службо-вого і повнозначного слова: як по маслу, зі скрипом, з-під носа, з руки, під боком, ні на йоту.

  1. У синтаксичному словоспо-лученні граматичний і семан-тичний центри збігаються в одному слові: фарбувати дах, красиво співати, яблуневий цвіт, малювати картину.

2.У фразеологізмах граматичним і семантичним центром можуть виступати різні лексичні компо-ненти: напускати туману, дра-ти втридорога, мамина дочка, мати зуб.

  1. Стрижневим компонентом синтаксичної групи є головне слово синтаксичного (підряд-ного) словосполучення, його семантико-граматичний центр: «новий багатоповерховий буди-нок», «прекрасний солов'їний спів».

3.Фразеологізми як цілісне утворення можуть виконувати у реченні функцію стрижневого компонента синтаксичної групи: «ручатися головою за товари-ша», «ламати голову над зада-чею».

4.Синтаксичне словосполучення характеризується вільною сполучуваністю слів-компонентів: пекти картоплю (пироги, торт, хліб); високий чоловік (будинок, стовп, стіл, чин); піймати пта-4.Фразеологічне словосполучення відрізняється невільною сполучуваністю своїх компонентів: пекти раки, морочити (сушити) голову, ні пари з уст, піймати облизня.

ха (теля, зайця, злодія, м'яча і т. ін.).

5. Кожне повнозначне слово у

синтаксичному словосполученні

виконує у реченні самостійну

5. Компоненти фразеологізму самостійної синтаксичної ролі

не виконують; членом речення

синтаксичну функцію: «Я славлю спільність мов і славлю їх одмінність, основу всіх основ правічну їх родинність» (І. Муратов).

виступає фразеологізм у цілому: «Відповідь хоч і сподобалась Мотрі, та все одно вона засумні-валася, чи старий, як це він уміє, не передав куті меду»

(М. Стельмах).

6.Синтаксичне словосполучення є носієм смислового змісту слів-компонентів: високі гори, духмяне сіно, стрімкий потік.

6.Фразеологізм виражає цілісне фразеологічне значення, яке не дорівнює сумі лексичних зна-чень компонентів: носити воду решетом — безрезультатно працювати, з відкритою душею — відверто, чистосердечно, вмити руки — уникнути відпо-відальності.

7.Синтаксичні словосполучення як одиниці мовлення утворю-ються в кожному окремому випадку висловлення думки.

7.Фразеологізми у процесі мовлення відтворюються як готові цілісні одиниці мови.

ТИПИ ФРАЗЕОЛОГІЧНИХ ОДИНИЦЬ

Фразеологічні зрощення (ідіоми) — це стійкі сполучення слів (виражають єдине поняття), що становлять образний вислів, значення якого не пов’язане із значенням тих слів, що входять до нього. Фразеологічні зрощення принципово не можуть бути сприйняті в сучасній українській мові як словосполучення, їхня внутрішня логіка з сучасної точки зору є незрозумілою (бити байдики — ледарювати; пекти раківчервоніти; собаку з’їсти — набути досвіду; на руку ковінька — вигідно). Вони часто містять як складову частину слова, які самостійно, за межами цих фразеологізмів не існують (піймати облизня, правити теревені, точити ляси).

Семантична неподільність виникає або підтримується у фразеологічних зрощеннях рядом фактів:

  • наявністю у складі фразеологічних одиниць застарілих слів, незрозумілих для загалу (збити з пантелику; взята на цугундер; ускочити в халепу);

  • наявністю граматичних архаїзмів (притча во язицех);

  • втратою у межах фразеологічної одиниці живого синтаксичного зв'язку.

Фразеологічні єдності — це стійкі неподільні сполучення слів (мовні вислови), загальне значення яких пов’язане з тими словами, що входять до їх складу (не нюхати пороху — не бути ще в боях; прикусити язика — замовкнути; кров з молоком — здоровий ). На відміну від будови зрощень, будова фразеологічних єдностей може бути пояснена, але в основі такого пояснення завжди буде лежати метафора або порівняння (тримати камінь за пазухою; виносити сміття з хати; вивести на чисту воду; накрити мокрим рядном).

Семантична замкнутість фразеологічних єдностей може створюватися також евфонічними чи формально-граматичними засобами римою, алітераціями (усякої тварі по парі) тощо. Фразеологічні єдності можуть виникати і внаслідок синтасич-ної спеціалізації фрази, вживання її у певній граматичній формі (діло табак), внаслідок наявності експресивних відтінків значення (плакали наші гроші).

Фразеологічні сполучення – це стійкі подільні сполучення слів (фразеологічні звороти), які характеризуються самостійністю складових елементів (тобто їх до складу входять слова, з яких одне є вільним, а друге з так званим зв’язаним значенням, причому цілісне значення фразеологізму випливає із значення компонентів (насупити брови, покласти край)).

Слова з фразеологічно зв'язаним значенням можуть поєднуватися з одним словом (рос. закадычный друг) чи з обмеженим рядом слів (страх, жаль, зло, досада бере при неможливості радість, задоволення, насолода бере).

Слово із зв'язаним значенням може заступатися синонімом (нагла смерть раптова смерть). Синтаксичний зв'язок компонентів фразеологічних сполучень, відповідаючи живим нормам мови, позбавлений гнучкості (рос. мертвецки пьян, але не можна сказати мертвецкое пьянство).

Фразеологічні вирази це стійкі за своїм складом і значенням фразеологічні одиниці, які складаються зі слів з вільним лексичним значенням і відтворюються в мові (серйозно й надовго; вовків боятися — в ліс не ходити; не все те золото, що блищить). Це фразові штампи, кліше, типові для різних літературних стилів, літературні цитати, крилаті вислови, афоризми, максими, сентенції, парадокси, ремінісценції, порівняння, професійні вислови, каламбури, вислови термінологічного характеру, народнопоетичні включення, народні приказки та прислів’я.

Прислів'я — влучний образний вислів, граматично й інтонаційно оформлене судження, що співвідноситься з реченням: згаяного часу не доженеш, згода будує, а незгода руйнує, не спитавши броду, не лізь у воду; у стислій формі узагальнює, типізує різні явища життя, має повчальний зміст. Багато прислів'їв мають внутрішню риму: яка головонька, така й розмовонька; не всяка пословиця при всіх говориться.

Приказка — образний вислів, нерідко римований, близький до прислів’я, але без повчального змісту (може бути елементом байки або прислів'я, що частково недорозвинувся до них. Наприклад: собака на сіні, лисячий хвіст; похиле дерево (частина прислів'я: на похиле дерево і кози скачуть).

Приказка мовиться «до слова» і характеризує якості людини (не всі дома), її стан (вигляд) (кров з молоком), різні обставини (як з неба впав), кількість (як кіт наплакав) та ін.

Проте і приказки часом бувають організовані як речення. На відміну від прислів'їв, приказки:

  • легко вступають у синонімічні зв'язки (хоч греблю гати, кури не клюють);

  • констатують явища, події, що протікають у момент мовлення (по хаті ходить, а дверей не знайде);

  • вказують на факт, що був (буде) в минулому (майбутньому) (був кінь, та з'їздився, буде й на нашій вулиці свято);

  • тільки називають предмет чи явище (ворона в павичевім пір); пор. прислів'я: лякана ворона і куща боїться (підноситься під конкретного і одиничного до абстрактного).

Народнопоетичні включення – стійкі мовні моделі, які вживаються як зачини чи кінцівки в народній творчості: багато що казати, та мало слухати.

Крилаті вислови — це поширені й загальновідомі влучні звороти мови, джерело яких може бути встановлене. Крилаті вислови не мають усталеної форми, вони можуть складатися з одного слова і цілого речення (олімпійський спокій, лебедина пісня, випити чашу до дна; Мавка; Фантастичні думи! Фантастичні мрії! (І. Франко); А все-таки вона крутиться! (Галілео Галілей); Практика критерій істини (К. Маркс).

Афоризм (від грецьк. «вислів») – узагальнена, глибока й закінчена думка певного автора (письменника, науковця, політика, філософа), висловлена у відточеній, відшліфованій формі. Характерними рисами афоризму є влучність, виразність, несподіваність судження, здатність до самостійного існування. Єдина справжня розкіш - це розкіш людського спілкування (А. де Сент-Екзюпері). Очі дружби рідко помиляються (Ф. Вольтер).

Сентенція (від лат. sentential – думка) афоризм, що має повчальний зміст, життєву настанову. Розмірковуй тільки про те, про що поняття твої тобі це дозволяють. Не знаючи мови ірокезької, можеш ти робити таке судження з цього предмета, котре не було б обґрунтоване й не розумне? (Козьма Прутков)

Максима (від лат. «основне правило») – афоризм, у якому в короткій формі виражене певне моральне правило, етичний принцип. Спокій мудреців – це вміння приховувати свої почуття в глибині серця. Коли хочеш бути щасливим, будь ним (Козьма Прутков).

Евфемізми (від грецьк. euphemismos – «добре і говорю» – пом’якшений вираз) – це делікатні вислови, що вживаються з метою уникнути слів з грубим чи непристойним змістом або непристойним забарвленням. «За такі думки я б надавав панові по тому місцю, де, як кажуть французи, спина втрачає своє ім’я» - сердито промовив Дулькевич. (П. Загребельний).

Ремінісценція (від лат. reminiscentia – спогад) – невиразний спогад, відгомін якоїсь події чи враження, мотивів, образів, деталей; елемент художньої системи, який відсилає до раніше прочитаного чи побаченого твору мистецтва. Ремінісценція – це наявна цитата, цитування без лапок (Я пережил и многое и многих ( П. А. Вяземский); Я изменял и многому и многих ( В. Я. Брюсов)).

Порівняння – це вид простого тропа, в якому одне явище як поняття є шляхом зіставлення з іншим явищем: чистий, як сльоза; їсть, як іржа; мов у воду опущений.

Парадокс (від грецьк. paradoxos – несміливий, дивний) – думка, що різко розходиться з усталеними поглядами і спочатку ніби суперечить здоровому глузду. Здорове тіло – продукт здорового розуму (Б. Щоу).

Каламбур – фігура мовлення, яка полягає в гумористичному використанні багатозначності слова або звукової схожості різних слів: кому весілля, а курці смерть; на Миколи та ніколи.

Професійні вислови – це стійкі словосполучення або речення, що внаслідок переосмислення вийшли за межі мови професійних груп і набули образного звучання: грати першу скрипку; підрізати під корінь.

Термінологічні вислови – сполучення слів, які виходять за межі своєї терміносистеми й набувають переносного значення: зійти з орбіти, вийти на фінішну пряму.

ОСНОВНІ ОЗНАКИ ФРАЗЕОЛОГІЗМУ

Ц і л і с н і с т ь з н а ч е н н я формується внаслідок переосмислення вільного словосполучення-прототипу, деактуалізації слів-компонентів, які різною мірою втрачають предметну спрямованість. Простежимо, як відноситься план вираження (ПВ) до плану змісту (ПЗ) слова гордувати, вільного словосполучення кирпу відморозити і фразеологічного звороту кирпу гнути.

Слово

ПВ гордувати

ПЗ «зазнаватися»

одне слово

одне значення

Вільне словосполучення

ПВ кирпу відморозити

ПЗ «внаслідок дії морозу

довести до омертвіння»

два слова

два значення

Фразеологічний зворот

ПВ кирпу гнути

ПЗ «гордовито триматися»

два слова

одне значення

Відтворюваність фразеологізмів виявляється в тому, що вони вже в мові (і свідомості, і пам'яті) існують як готові «блоки» для конструювання речень.

Фразеологічна одиниця не тому стійка, що відтворюється в готовому вигляді, а навпаки, вона відтворюється тому, що відзначається стійкістю на фразеологічному рівні.

Відносна постійність компонентного складу та структури виявляється як єдність постійного і змінного у фразеологізмі й тісно пов'язана з попередніми ознаками. У літературній мові цілісні відтворювані одиниці вживаються у вигляді п'яти основних типів варіантів, зокрема: лексичних — горішок міцний (твердий); фонетичних — дрижаки ходять поза шкірою; словотворчих — ласий кусок (кусочок); граматичних — як горох (горохом) сипати; розрізняються фразеологізми і за ступенем повноти оболонки рости як гриби (після дощу).

Вживаються фразеологізми зі сталим порядком компонентів: кров з молоком, до вподоби, як свої п'ять пальців, з місця в кар'єр і фразеологізми з вільним порядком: голову затуркати кому (затуркати голову кому), такі ж звиватися вужем, виляти хвостом, ні пуху ні пера.

Експресивність ґрунтується насамперед на образності, тобто на явному чи прихованому зіставленні вільного і фразеологічного сполучень. Матеріально втілені в них яскрава метафора, промовисті гіпербола й літота, прозоро-гумористичний каламбур, нерідко посилені й формальними моментами (поетичний синтаксис, евфонізми, ритмічні сполуки, зіставлення-паралелізми тощо), створюють естетичний ефект протиріччя між формою і змістом.

Великим експресивним зарядом відзначаються фразеологічні порівняння: (битися) як риба об лід, (ганяти) як солоного зайця; гіперболи й літоти: хоч з гармати стріляй; горобцеві по коліна; тавтологічні посилення однокорінних слів: хмара хмарою, думу думати; евфонічні сполуки: купило притупило, було та загуло.

Емоційно-експресивні фразеологізми — загальновживані сполучення слів, здатні викликати яскраві, емоційно насичені почуття або передавати ставлення мовця до висловлюваного:

  • вітання: скільки зим, скільки літ!;

  • заклинання: тіпун тобі на язик!;

  • стереотипні звертання: серденько моє!, люди добрі!;

  • формули етикету: ласкаво просимо!;

  • стереотипні запитання: що за розмова? та ін.

ТРИ КИТИ ФРАЗЕОЛОГІЗАЦІЇ

Кити — тут «найважливіші способи» (їх справді три: метафоризація, метонімізація та синекдоха); фразеологізація — «творення усталених зворотів».

Вживання виразів у переносному значенні за подібністю називається метафорою (від гр. metaphora — «переміщення, віддалення»), а процес утворення фразеологізмів цим способом — метафоризацією.

«Хоче вбити клин між мною і маршалом? Не вийде!» (Л. Дмитерко.) вжите в переносному значенні — «посварити кого-небудь із кимось». Як клин розщеплює дерево, відокремлює одну половину колоди від другої, так і погані слова, вчинки роз'єднують людей: «Спить і уві сні бачить, як нашу дружбу порушити, клин між нами вбити.. (В. Собко.)

Схожими можуть виявитися дії (танцювати під чиюсь дудку), якості (міцний горішок), розміри (крапля в морі). Вільний проїзд, поза чергою, без перешкод і зупинок називають зеленою вулицею: залізничний шлях із зеленим світлом семафорів пообіч нагадує вулицю, обсаджену зеленими деревами. Мовчазно вислуховувати чиї-небудь докори, образи, не даючи належної відповіді, так же гірко, як і ковтати пілюлі. Звідси й фраземаковтати пілюлі.

Ми по-різному називаємо людей здебільшого з негативними рисами характеру, поведінки: одного поля ягоди, з одного тіста, одною ниточкою зв'язані, одним миром мазані... Але всі вони об'єднуються значенням «однакові, нічим не відрізняються» (як не відрізниш ягід з одного поля).

Фразеологізми, що постали на основі метафори, часто можна перетворити в порівняльні звороти: келебердянська верства як келебердянська верства, довга пісня «про те, що займає великий відрізок часу» як довга пісня. Можна сказати батіг з клоччя «нікудишня або слабовільна людина» а можна іяк батіг з клоччя.

Перенесення назви одного предмета на інший може здійснюватися не тільки за їх схожістю (як у метафорі), але й на основі внутрішніх чи зовнішніх зв'язків між двома предметами. Таке перенесення називається метонімією (від гр. metonymia — «перейменування»), а процес утворення фразеологізмів — метонімізацією.

Є метонімія в часі, метонімія в просторі, метонімія за зв'язком між дією людини і її станом. Похилий вік людини асоціюється з сивиною: «Дожив (Андрій) до сивого волосся, а добра не зазнав, ой, ні (М. Коцюбинський.), а молодий — зі школою: «З шкільної лави світлим, ніжним юнаком я попав у залізні лещата фронту» ( П. Колесник.) Здавна час визначали за криками півнів (до перших, других, третіх півнів), небесними світилами (від зорі до зорі), за наближенням ранку (ні світ ні зоря, ще й на світ не благословлялося).

Кельтські народні перекази донесли до нас звичаї при дворі короля бритів Артура (V—VI ст.). Там кожен із рицарів відчував себе рівним навіть із королем: на банкетах сідали за круглим столом і періодично мінялися місцями. Сива старовина, проте відгомін її зберігся до сьогодні: щоб урівняти всіх у правах, учасників міжнародних форумів саджають за круглі столи. Так ведуться переговори і в ООН.

У сучасній публіцистиці вислови круглий стіл, зустріч за круглим столом, сісти за круглий стіл указують на рівні права учасників якоїсь зустрічі (наради).

Метонімічне перенесення назви з одного предмета на інший, коли частину вживають замість цілого або ціле замість частини, називається синекдохою (гр. synekdoche — «співвіднесення», від syn — «разом» і ekdoche — «переймання»).

Одну зі своїх поезій М. Рильський назвав «Слово про рідну матір», хоч мав на увазі не одне слово, а багато — цілий твір. Ми говоримо: художнє слово, а розуміємо «мова художнього твору» або взагалі «твори художньої літератури. Коли у В. Стефаника прочитаємо: «Наш люд має в собі багато сили, щоб родити Шевченків, Федьковичів, Франків», то добре розуміємо, що це авторське узагальнення.

Подібне спостерігаємо й при утворенні фразеологічних зворотів. Возний із «Наталки Полтавки» мав на увазі не одну копійку, коли хвалився виборному, що в нього «копійка волочиться і про чорний день іміється». Такі й вислови копійка перепадає, наживати копійку, влетіти в добру копійку.

Синекдохічно утворилися вирази ні каплі, ні крихти, ні душі, ні зернини, ні макового зерна. Всяка мала кількість є ознакою синекдохи: ані дрібки солі, ні за понюх табаки (тобто табаку не вистачить і на один раз понюхати, як раніше це робили), як кіт наплакав, як шилом борщу (патоки) вхопив... Так само як і протилежне фразеологічне зображення великої кількості когось або чогось: «Біля Борисполя, на озерах, качви тієї, ну, як хмари! Повірите, як випливуть, ну, як тої ряски!, нема куди через тую качву коноплини ткнути!» (Остап Вишня.) Сюди ж: тьма-тьмуща, хоч греблю гати, нікуди яблуку впасти, голки не просунеш. Усі вони означають «багато», «густо».

Поведінку, характер і стосунки людини можна передати сполученнями зі словами, що називають частини тіла: носа не показувати, очей не появляти, ноги моєї (твоєї) тут не буде (частина виступає замість цілого).

БАГАТОЗНАЧНІСТЬ,

СИНОНІМІЯ, АНТОНІМІЯ ТА ПАРОНІМІЯ ФРАЗЕОЛОГІЗМІВ

Як і слова, фразеологізми можуть бути багатозначними, вступати в синонімічні, антонімічні та паронімічні відношення.

накладати / накласти руки на кого (намагатися вдарити або вбити когось)

накладати / накласти руку на що (привласнювати щось, заволодівати чимось)

полетіти за вітром (набути розголосу, поширення)

полетіти із вітром (зникнути без сліду, пропасти, щезнуть);

мати на оці (збиратися робити щось, думати про когось; цікавитися кимось, чимось)

мати на очах когось

(тримати під наглядом, у полі зору, доглядати)

налягати на ногу (шкутильгати)

налягати на ноги (прискорювати ходу, біг)

на край світу (кудись дуже далеко)

на краю світу (в дуже віддаленому, глухому, необжитому місці)

побачити світ (народитися; бути надрукованим)

побачити світу (побувати в багатьох місцях; багато чого побачити, знати)

на кшталт чого (подібний до чогось, схожий на щось)

на один кшталт (однаковий)

ФРАЗЕОЛОГІЗМИ ТА МОРФОЛОГІЯ

Можливості використання фразеологізмів у морфології досить широкі:

  • фразеологізм виявляє свою природу в реальному мовному вживанні;

  • до складу зворотів уходять слова різних частин мови, які так чи інакше виявляють свою граматичну природу і у фразеологізмі;

  • усталені словосполуки групуються в певні лексико-граматичні розряди;

  • в одного розряду фразеологізмів буде один набір словозмінних форм, в іншого — другий, тобто деякі фразеологізми змінюють свої словоформи, а деякі — не змінюють;

  • окремі лексико-граматичні розряди фразеологізмів виділяються не так чітко, як розряди слів.

Лексико-граматичні розряди фразеологізмів:

  • іменні: стріляний горобець, вільний козак; «Поети єсть сіль землі». (І. Карпенко-Карий.);

  • прикметникові: одного поля ягода, хоч з лиця воду ний; «Кирило бригадир і на всі руки майстер». (О. Копиленко.);

  • дієслівні: очі відводити, тягу дати; «Ураз він [Василько] подумав, що може видати військову таємницю, і прикусив язика». (П. Панч.);

  • прислівникові: з діда-прадіда, через пень колоду; «Вона [трясогузка]... збудувала таке дрібне гніздечко, що мусила і вдень і вночі тримати хвіст на повітрі». (М. Стельмах.);

  • дієслівно-пропозиційні фразеологізми, які не «вписуються» в традиційні лексичні розряди: кров грає в кого, камінь з душі звалився в кого, ведмідь на вухо наступив кому, комар носа не підточить, як корова язиком злизала; «Між нами пробігла погана кішка, що попсувала наші взаємини» (І. Микитенко.);

  • вигукові фразеологізми: матінко моя!, хоч з мосту та в воду!; «— Чолом тобі, охотничку-стрілочку! Ні пуху тобі ще й ні пір'ячка!» (Остап Вишня.)

До складу фразеологічних сполук входять усі частини мови повнозначні: іменники (каламутити воду), прикметники голодного краю), числівники (десятої клепки не вистачає), займенники (моя хата скраю), дієслова (гратися з вогнем), прислівники (і так і сяк) і службові: прийменники (народитися в сорочці), сполучники (і сміх і гріх) та частки (сам не свій).

Фразеологізм змінює форму граматично пануючого (головного) слова, а часто й залежного: перша ластівка першої ластівки перші ластівки; водити за ніс водив за ніс водила за ніс водило за ніс водили за ніс.

На відміну від слів, фразеологізми частіше обмежені в своїх граматичних формах. Лише в доконаному виді засвоїлися вирази зітерти з лиця землі, перелічити ребра кому, піти за водою, зав'язати світ кому. Не мають інфінітивної форми вислови і був такий, і вухом не веде, каші не звариш з ким. Тільки недоконаний вид спостерігаємо у зворотах товкти воду в ступі, руки чешуться в кого, ноги не держать кого, носити на руках кого.

Чітко виділяється група фразеологічних зворотів із дієсловами наказового способу: не бий лежачого (ніколи не вживається, наприклад, форма не битимуть лежачого), держи хвіст трубою, приший кобилі хвіст або така форма способу виступає частіше (зарубай собі на носі). Деякі дієслова виступають тільки в минулому й майбутньому часі, як-от: накивав (накиває) п'ятами, але немає накивує п'ятами. Теоретично можливі всі три форми роду дієслова-компонента, однак практично воно виступає лише в двох, наприклад: мало каші з'їв, мало каші з'їла.

Тільки в однині функціонують сполучення друга молодість, сьома вода на киселі, голуба кров, золота середина. І навпаки, вирази золоті руки в к о г о, на всіх парах, туруси на колесах природно звучать саме в множині.

ФРАЗЕОЛОГІЗМИ ТА СИНТАКСИС

У простому реченні фразеологізми можуть виступати:

1) як самостійне просте речення: у дорозі і голка важка;

2) як члени речення: «Степане, невже в тебе підійметься рука на моє добро?» (М. Стельмах.)

Синтаксично закінчені фрази — прислів'я, більшість приказок і крилатих висловів — підлягають синтаксичному розбо-рові за членами речення: всяка пташка свої пісні має; буде й на нашій вулиці свято; практикакритерій істини. (К. Маркс.) Сполуки-ідіоми мають тенденцію виступати одним членом речення. При цьому дієслівні й іменні фразеологізми найчастіше виступають присудками: «...Варивон уже всю свою бригаду поставив на ноги»; « — Я — птах перелітний». (М. Стельмах.) Прислівникові фразеологізми звичайно виступають обставина-ми: «Ми день і ніч (безперестанку) стерегли». (Ю. Яновський.); «Там стояла з давніх-давен (здавна) пасіка його батька». (І. Нечуй-Левицький.)

Порівняльний зворот найчастіше є або обставиною способу дії, або іменною частиною складеного присудка: «Вона вискочила з-за вугла (як?), як козак з маку» (обставина) (І. Нечуй-Левицький.) «Поле — що безкрає море». (Панас Мирний.)

У складному реченні фразеологізми можуть можуть виступати:

1) частиною складного речення;

2) крилатий вираз, прислів'я і приказка можуть бути складним реченням: «Надворі стало ясно, хоч голки визбируй» (І. Нечуй-Левицький.); коли гора не йде до Магомеда, то Магомед іде до гори; не поможе ні мило, ні вода, коли така врода.

«Складносурядне речення»: ластівка день починає, а соловей кінчає; щастя біжить, а нещастя лежить; одному сонце світить, а другому і місяць не зблисне.

«Складнопідрядне речення», причому з підрядними різних видів: прийде така неділя, що і в нас буде весілля (означальне); хто оре й сіє, той молотить і віє (займенниково-означальне); якщо посієш вчасно, то збереш рясно (обставинне). Особливо багато складнопідрядних речень з підрядними умовними: як доля когось карає, то перше розум вибирає; коли почав орати, то в сопілку кинь грати.

«Безсполучникове складне речення»: розпочалися жнива будь скупішим на слова; шануй одежу в дворі, вона тебе в людях.

ФРАЗЕОЛОГІЗМИ ТА СТИЛІСТИКА

Стильове використання фразеологізму залежить від наявності чи відсутності емоційного забарвлення:

Наприклад, синонімічний ряд «померти» можна продовжити фразеологізмами принаймні трьох стилістичних планів:

високі, урочисті

з відтінком поваги

знижені

відходити у віч-ність, попрощатися з світом, навіки закрити очі, піти на вічну дорогу, піти до прабатьків

очі заплющити, зійти у могилу, зійти з сього світу, піти з життя, востаннє спочити

спустити дух, задерти п'яти, дати вічного хропака, переходити в третю стадію

та від джерел походження фразеологізмів:

ІЗ ГЛИБИН ФРАЗЕОЛОГІЇ

Альфа і омега

Альфа і омега. Початок і кінець чого-небудь, тобто все в повному обсязі, від початку і до кінця. Щось основне, головне.

Альфа — перша літера грецької абетки, що позначає голосний звук а; омега — назва останнього звука грецької абетки, що позначає голосний звук о. Рівнозначний за структурою і змістом є вислів «Від а до зет», який утворився за назвами літер латинського алфавіту. У російській мові вживають із таким значенням вираз «Від а до я», тобто від початку до кінця. В дореволюційній Росії вживали першу і останню літеру старослов'янської абетки, їх старослов'янські назви, а саме: «Від аза до іжиці». Аз назва першої літери, літери а, іжиця назва останньої літери старослов'янського алфавіту, яка позначала звук і.

Вираз з'явився на початку II ст. н. е. Начебто міфічний бог сказав: «Я альфа і омега, початок і кінець».

Відставної кози барабанщик

У сучасній українській мові, як і в російській та білоруській, фразеологізм відставної кози барабанщик має іронічне, жартівливе забарвлення. Так трохи зневажливо-грубувато називають у побутовому мовленні, у просторіччі нікчемну, жалюгідну людину, яка, покинувши суспільно корисну працю, перетворилася на ледаря, неробу, гультяя.

У дореволюційний час цей вислів вживали на позначення непомітної, затурканої людини, яка не мала роботи, жила, як правило, на випадково роздобуту копійку.

Походження цього образного фразеологічного вислову пов'язане з популярною народною грою, яка була поширена в давні часи, зокрема в Україні.

На Новий рік або на якесь інше свято весела компанія сільських парубків із піснями та музикою ходила по хатах, розраховуючи на пригощання горілкою та доброю закускою. Один із них був наряджений козою. «Коза» танцювала, а решта парубків співала. Така розвага у святковий день в Україні називалася «водити козу».

З часом гра зазнала певної трансформації, перетворившись для найбідніших людей на постійний засіб здобувати харчі, одяг тощо. Жебраки групами блукали по селах з дресированим ведмедем, «козою» та барабанщиком.

У ролі «кози» виступав хлопець, підліток, а роль барабанщика найчастіше виконував бездомний колишній солдат. Отже, неважко собі уявити безпорадне становище «відставної кози барабанщика».

Шукати вітра в полі

Виникнення багатьох українських фразеологізмів зумовлене тим, що в давнину народ вірив у надприродні сили, які уявляли-ся людям у вигляді різних людиноподібних істот. Саме таким чином виникли вирази шукати / ловити тощо / вітра в полі, доганяти вітра в полі, вітра в полі шукати, ловити вітри, на чотири вітри (йти, їхати, розігнати), голову морочити, злидні годувати тощо.

Наші пращури часто уявляли собі вітер у вигляді сердитого дідугана, який живе десь далеко за морями. Сильний вітер завдає людям великої шкоди, бо нищить будівлі, врожай, а інколи забирає й людей та заносить невідомо куди. Хоробрі люди, часто говориться в казках, намагалися його зловити, помститися за вчинену шкоду. Зрозуміло, що такі пошуки ніколи не увінчувалися успіхом. Тому вислови шукати/ ловити вітра в полі, доганяти вітра в полі відповідно означали «даремно шукати кого-небудь, що-небудь»; «ловити невловимого — коли хтось втік і його не можна спіймати». Фразеологізм на чотири вітри має значення «кудись у невизначеному напрямку або в напрямку, про який мовець не хоче говорити». Образ, що мотивує значення цього виразу, виник на основі уявлення про те, що на чотирьох протилежних кінцях світу знаходяться велетні (вітри), які постійно дмуть один до одного. Тобто на чотири вітри (йти, їхати, розігнати) — це (розігнати, йти, їхати) на всі чотири сторони. Вислів ловити вітри означає «безцільно роздивлятися на всі боки» («Коли Наум приходив до церкви молитись, то вже справді молився, а не ловив вітрів, не розглядав туди і сюди» (Г. Квітка-Основ'яненко). Він виник тоді, коли уявлення про вітер як людиноподібну істоту забулося, а вислови шукати/ловити вітра в полі, доганяти вітра в полі стали вже фразеологізмами із названими вище значеннями, з яких основним є мотив безцільності, безрезультатності якогось заняття. З цього й розвинулося значення виразу ловити вітри.

Морочити голову

Наші предки вважали, що був чорт морок, який робив людям багато зла. Особливо полюбляв він впливати людині на розум. Коли хтось надмірно докучав комусь, втомлював своїми забаганками, вимогами, просьбами, то він так само впливав на людину, як і морок, тобто морочив голову («Вона крадькома приводила лікаря, який давав мені щось снотворне, щоб я спав і не морочив нікому голови» ( Ю. Яновський). Два наступні значення цього фразеологізму є похідними від наведеного вище: «збивати з пантелику», «дурити» (« — Не морочте мені, Хомо, голови — кажіть зараз: буде фабрика?» (М. Коцюбинський); «займатись чим-небудь клопітливим, думати над чимось складним» («Кілька днів Бистрик морочив голову і не був упевнений: здійснив задум чи ні?» (С. Чорнобривець). Їх єднає спільне значення — «затуманювати голову», а відрізняються вони тим, що вказують на спосіб здійснення процесу «затуманювання голови».

Злидні годувати

Не розуміючи соціальних причин бідності одних і заможно-сті інших, люди намагалися пояснити цю нерівність дією над-природних сил. Так, серед інших «нечистих сил», що шкодили людині, були і злидні, яких уявляли невидимими бідними дідка-ми. І в кого тільки вони осядуть (а сидять вони, вважалося, пере-важно під припічком), там вічно буде біда. Саме така ситуація послужила основою для фразеологізму злидні годувати «жити в бідності» («[Кіндрат Антонович]: Я цілий вік труждав-ся.., увесь вік злиднів годував, недоїдав, недопивав...» (М. Кропивницький). На цьому ж побудована формула побажання нещастя, бідності: бодай (вас) злидні обсіли / побили, що вживається як прокляття («Бодай же вас, цокотухи, Та злидні побили» (Т. Шевченко), і діалектний вираз злидні обсіли (кого), синонімічний до злидні годувати.

Тягти лямку

Фразеологізм тягти / терти лямку означає «виконувати важку, виснажливу роботу» («Старий Серебреников посідав на дільниці місце робочого вола. Неприємна й брудна робота завжди потрапляла до нього, і він завжди покірливо тяг лямку» Ю. Яновський); «жити у важких умовах» («Бачу, що моєму горю вже не помогти. Певно, до кінця прийдеться лямку цю тягти» (М. Кропивницький). Базою для його утворення послужило вільне словосполучення на означення певного процесу, пов'язаного з рибальством. Ляма, лямка — це дугоподібний дерев'яний пристрій (він охоплював груди), за допомогою якого тягли човен, рибальські сіті тощо. Щоб зрозуміти, якою важкою та виснажливою була ця праця, досить прочитати опис роботи забродчиків, які тягли лямою сіті, в повісті І. Нечуя-Левицького «Микола Джеря»: «Половина забродчиків впилося живцями в кодолу з одного боку мережі, а друга половина в другу кодолу по другий бік. Рибалки тягли кодолу, ступаючи на кілька ступнів задом уперед і з усієї сили обпираючись станом об дерев'яні лями».

Кучму дати

Є кілька українських виразів з компонентом кучма: шити кучму — «надмірно експлуатувати когось», «знущатися з когось»; збити кучму — «вскочити в неприємну справу»; м'яти кучму — «топтати пороги»; дати кучму — «завдати біди, клопоту»; дати кучму — «дати прочухана».

Основою для виникнення виразу дати кучму послужила казка про наймитову кучму баранячу шапку. Наймит домо-вився з паном, що той за рік роботи дасть йому кучму. Пан, задоволений, що так мало доведеться платити, вирішив з «дурного» наймита посміятися і дав йому при розрахунку кучму з двох баранячих шкур. «Дурний» наймит на другий рік найнявся до панового батька з умовою, що за день роботи йому платитимуть по його кучмі зерна. Старий пан на таку умову пристав з радістю, однак був жорстоко покараний за свою жадібність, коли довелося відміряти зерно за відроблені дні наймитовою кучмою. З часом словосполучення дати кучму відірвалося від казки, переосмислилося і стало фразеологізмом, що первісно означав «жорстоко посміятися з чийогось лиха».

Глуха тетеря

Увійшла до фразеології і тетеря (тетерук, тетерев, тетерка, тетервак, глухар). Глухою тетерею називають людину, яка недочуває.

...Настає період, коли глухарі злітаються токувати — виконувати свою шлюбну пісню. Вони надимають горло, розпускають крила, дріботять лапами. При цьому глухар не чує навіть зробленого по ньому пострілу. У слуховому апараті тетерукових є особлива складка з багатьма кровоносними судинами. Коли птах токує, судини поповнюються кров'ю, і складка так набухає, що зовсім перекриває слуховий прохід. На цю мить і чатують мисливці.

Звідси глухий як тетерук, глухий як тетеря; рос. глух как тетерев; білор. цецярук глухі (глухий тетерук).

Слово глухий природно викликає негативні асоціації: глуха тетеря чортова тетеря («А ти ж чого мовчиш, чортова тетеря? враз почулось над головами вершників, і крива ломака полетіла в Прілого» — П. Панч). Білоруси говорять: дурная як цецярук («дурна як тетерук»), поляки «дурний як тетерев». А в росіян глухая тетеря це не тільки «глуха», а й «тупа», «безтолкова людина».

Зозуля кує — вік нам вказує

Образ зозулі — один з найпоширеніших у ліричних піснях і баладах, казках і міфологічних легендах. Ярославна («Слово о полку Ігоревім») прагне зигзицею (зозулею) полинути до князя. У прислів'ях і приказках зозуля виступає синонімом жінки або молодої дівчини (Чути в хаті дочку, як зозулю в садочку). Через те що зозуля підкладає яйця в чужі гнізда (іноді називають її «безкровною матір'ю»), ім'я цього бездомного птаха уособлює недбайливих жінок: Зозуля собі гнізда не мостить; Про те зозуля кує, що свого гнізда не має; «— Була б, певно, за Василем і була б господинею. А то бач: як зозуля та без пристановища» (Панас Мирний). Поляки вважають, що вона «кує тому, що гніздечка собі шукає»; часом порівнюють із зозулею якусь жінку, що «користується чужими гніздами» чи «влазить, як зозуля, в чуже гніздо».

Зозуля фігурує й у виразах про долю людини, її вік: Так от чому зозуля кувала; Хоч куй, зозуля, хоч не куй: мені і удід закує. У вислові «Вже мені не будуть довго зозулі кувати» евфемістично, інакомовно говориться про смерть. Цю ж тему розкривають і українські народні побажання «Щоб ти зозулі не чув!» Багато фразеологізмів постало на ґрунті легенд про те, що зозуля відлічує людині роки:

От-от зозулька маслечко сколотить, в червоні черевички убереться і людям одмірятиме літа згадується про це повір'я в «Лісовій пісні» Лесі Українки.

Таке ж і народне прислів'я Зозуля кує вік нам вказує.

Виглядати як каня дощу

Є в народному мовленні слов'ян лексеми й фразеологізми, пов'язані з канею (канюкою, канюком) — невеликим хижим птахом родини яструбових, схожим на шуліку: укр. зневажл. канючити, розм. і діал. канькати, розм. виканючувати (виканючити), виканючуватися: рос. просторічн. канючить, діал. канюкать; білор. розм. канькаць (канькати). Усі вони означають «настирливо й жалібно (часто до набридливості) просити щось у когось; «випрошувати»; «випрошувати з плачем»; «невідступно клянчити». Такі ж і іменні назви: укр. зневажл. канючення (від канючити), канюка — «набридливий прохач; жебрак».

Саме слово каня (від праслов'янськ. kanja) пов'язане як і багато інших назв пернатих з характером крику птаха Але народна уява семантизувала цей крик-квиління птиці перед дощем як «Пить! Пить!», на основі чого й виникли перекази-легенди та фразеологічні звороти. Одне з таких «пояснень» записав І. Я. Франко. Каня при створенні джерел і річок не хотіла копати ямки, «аби собі жовті черевички не поваляти» (не забруднити). За це їй і заборонено пити воду з джерел та річок, а може вона пити тільки дощову воду, ловлячи її на льоту. Ось чому в часи посухи вона дуже мучиться й цілими днями літає та кричить плачливо, просячи дощу.

Таким чином, крик птаха і дощ у фольклорі виявилися міцно пов'язаними. Це ж відбиває і народна фразеологія. Наприклад: пищить як каня; канькає як на дощ; «Люди, мов каня, прохали дощу, бо все віщувало голод» (М. Коцюбинський).

В Україні кажуть: чекати як каня дощу, виглядати як каня дощу, чигати (ждати) як каня дощу. Є прикмета: Канюка плаче дощ буде.

Біла ворона

Парадоксально звучать словосполучення біла ворона, білий ворон «про того, хто виділяється серед інших чимось незвичайним»: «Білою вороною поміж старостами почувався батько Чагр. Він й убрався не так, як інші» (Р. Федорів); « Перестань каркати, знайшовся білий ворон...» (І. Цюпа). З тим же значенням виступає й вислів білий крук. Інколи «гайворонячі» фразеологізми вказують і на щось виняткове, незвичайне, як-от у І. Франка: «Саме тим цікава... причина говірки про мужиче життя, що ясний здоровий погляд на сучасне життя і сучасну науку в нас рідший білого крука».

Біла ворона не абстрактний плід народної мовотвор-чості. Вони є і в житті. Організм кожної тварини виділяє особливі пігментні речовини, які відкладаються в шкірі, лусці, шерсті, пір'ї і надають їм певного забарвлення (чорний колір залежить від меланіну). Якщо в зародковій клітині щось порушується, то тварина (як і її потомство) лишається все життя білою.

Але не тільки ворона «біла ворона». Серед альбіносів

(від лат. albus — «білий») бувають галки, граки, шпаки, горобці, сороки, жирафи, горили, тигри, лисиці, олені, видри, орли, їжаки, соболі і навіть кити й соми.

Народна уява наділяла альбіносів різними містичними рисами. Давні єгиптяни й китайці білих мишей вважали посланцями щастя. Зустріч з білим оленем викликала в європейців благоговійний страх. Білий слон і білий тигр в Індії були священними. Того ж таки білого вовка наші забобонні предки вважали царем над усіма вовками, лісовиком, що набуває вигляду вовка, лісного царя.

Білі ворони (ворони, круки) явище надзвичайно рідкісне. «Скільки ворон білих, стільки мачух добрих». Вислів біла воро-на зустрічається вже в староримського поета Ювенала (І-II ст. н. е.) в сьомій сатирі:

Царства дає він [випадок] рабам, полоненим тріумфи,

Тільки щасливців таких менше, ніж білих ворон.

Стара карга

Хоч як дивно, але й у звороті стара карга та сама ворона. У словнику В. Даля є й такий запис: Как ни вертись ворона, а спереди карга, и сзади карга. Отже, часто ворона й карга виступають як слова-синоніми.

Лайливе слово карга – « про сварливу стару й потворну жінку» – запозичене в українську мову з російської, де карга (діал. «ворона») теж означає «злу бабу».

Очевидно, з російської мови потрапив до української (як і до білоруської) також фразеологізм стара карга (буквально: «стара ворона»), який вживали ще письменники кінця XIX ст., наприклад, Панас Мирний: «— А ти підглядаєш за нами, стара карго?..»

Становленню східнослов'янського звороту стара карга (рос. і білор. старая карга) його закріпленню в українській мові сприяло кілька причин. З вороною (а також її родичем вороном) пов'язане уявлення про довголіття (пор. і польське буквально: «старий як крук»).

Ворона, ворон, крук здавна були вісниками нещастя: Ворона (ворон) даремно каркне; «Сів ворон і кряче, недолю віщує» (І. Франко); «Польська шляхта і татари налітали із заходу і схо-ду, мов ті круки» (І. Цюпа). Розмовне каркати, крякати означає «віщувати, накликати нещастя, невдачу» (пор. і значення слова карга «відьма»).

Крім того, компонент карга міг осмислюватися у слов'янсь-ких мовах як звуконаслідувальний. Точнісінько так, як і в слові гаргара, що теж означає «сварлива жінка» і утворене на основі подвоєнного вигуку гар (пор. звуконаслідувальні утворення гар-гар, гаркати — «ричати, гримати, кричати», гаркун — «буркотун»; рос. гаркать — «кричати»; білор. гаркаць — «бурчати»).

Відзначаючи близькість усталених найменувань птахів і передачі їх криків звичайними спостерігачами природи, болгарську назву ворони (хоч запозичену) — карга, як і російську — карга, можна зіставити з воронячим «гар! гар! («каркнуть»). «Коли б не стара гаргара, а то всіх, як іржа залізо те, точить...» Панас Мирний.

Нарешті, не виключений і вплив моделі «старий назва птаха (тварини)»: старий ворон, старий горобець, стара ворона, старий вовк, старий лис, старий собака.

Треті півні

З домашньої птиці найбільш «фразеологічним» виявився півень. Були помічені його поважний вигляд, задерикуватість — ходити півнем, виступати півнем, наскакувати півнем; відбиті побутові спостереження — півень убрід переходить — «про мілку річку», але найчастіше фразеологізми пов'язані з його голосом: ловити півня«зриватися під час співу», співати півнем; Без півня оселя глуха. Власне, через спів східні слов'яни й називають його півнем (рос. петух, білор. певень). Довгі роки він був єдиним нічним годинником: вставати з півнями, ще й півні не співали; рос. встать с петухами, проговорить до петухов; польське — буквально: «Як півень заспіває, то знай, що дніє». Поляки називають півня «сільським годинником»; на Дніпропетровщині він ще — будим, будимко (від будити).

Поширені в українській мові фразеологізми з першими, другими й третіми півнями. Перші співають опівночі («Докія прокидається до перших півнів М. Стельмах); другі перед зорею («Розходитись стали мужики уже перед світом проспівали другі півні» А. Головко). Та найвідоміші треті півні — «час світанку»: треті півні проспівали, до третіх півнів, із третіми півнями, у треті півні. «Після третіх півнів він [Данило] вийшов на просторе шкільне подвір'я і навмання побрів у тишу серпневої ночі...» (М. Стельмах).

У багатьох народів півень — провісник ранку, символ вогню і сонця, всього світлого, що перемагає нічну темряву. Вважалося, що співом він прикликає животворне світло сонця, проганяє все непевне, що любило діяти вночі. В повісті «На віру» М. Коцюбинський, зображуючи Гната, приголомшеного зрадою коханої дівчини, мав на увазі саме це повір'я: «Якби хто глянув на нього в ту пору, то, певно, подумав би, що то упир прийшов з того світа і от-от щезне, лише заспівають треті півні». У повісті М. Гоголя «Вій» розповідається про Хому Брута, навколо якого біснувалося вночі всяке чортовиння. Та ось «почувся півнячий крик. Злякані духи кинулись, як попало, у вікно і двері, щоб скоріше вилетіти...» У давніх українських загадках півень зашифрований так: Два рази родився, ні разу не хрестився, а чорт його боїться; ...а як заспіває добрі радуються, недобрі бояться.

Червоний півень. Пустити (червоного) півня

В академічному збірнику «Загадки» (К., 1962) до вміщених паремій Червоний півень по жердочці скаче; Червоний півник по селу ходить; Красненький кочеток по нашестці біжить; Сивий когут тікає, а червоний його за хвіст хапає пропонуються відгадки: «Вогонь крешуть», «Дим і вогонь». Із загадок вичлено-вуються «вогняні» фольклорні образи червоний півень, червоний когут, красненький кочеток. Образ червоного півня внаслідок подібності за кольором переноситься на вогонь, а відтак на пожежу, що й широко відбивається в іменних (червоний півень) і дієслівних (пустити червоного півня) фразеологізмах: «— Не одбере він [пан]... ні! Хай тільки одбере... Я йому такого пущу півня— грізно каже Чіпка» (Панас Мирний); «Стрункий, як батько, він ганяв з козаками по ланах на вороному коні — охороняв хліба від червоних півників» (К. Гордієнко). За тією ж ознакою півень уже в язичників був символом вогню, уособлював домашнє вогнище.

Виявляється, подібні звороти знають усі східнослов'янські народи: укр. червоний півень (півник), пустити червоного півня; рос. красный петух (петушок), пустить красного петуха; білор. чырвоны певень, пусціць чырвонага пеЎня. Численні й діалектні паралелі «півнячих» фразеологізмів. І. Я. Франко вираз Пущу ти червоного когута під стріху пояснював: «підпалю твою хату». Поширеність виразів красный кочет — «пожежа», пустить красного кочета в російській мові, фіксації подібних зворотів у західнослов'янських мовах: польське — буквально: «Червоного півня пустити на двори», чеське «червоний півень», «Посадити червоного півня на стріху», нарешті, і неслов'янські назви свідчать про ширшу не лише географію цих фразеологізмів. Так, німці, як і чехи, вживають вислів «Саджати червоного півня на дах» («підпалити чийсь будинок»). Англійське red cock — «червоний півень», тобто «пожежа», a The red cock will crow in his house дослівно — «Червоний півень проспіває в його будинку», означає — «його підпалять». Є свої «півні» і в прибалтійських народів: литовське буквально: «посадити червоного півня»; латиське «пустити на дах червоного півня».

Таким чином, уживані багатьма різномовними європейськи-ми народами «пожежно-півнячі» звороти не знають кордонів, вільно «літають» поміж народами, відбиваючи давню символіку вогню.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

Статті

Алефіренко М. Ф. Співвідношення синтаксичних і фразеологічних словосполучень // Українська мова і література в школі. 1989. № 3. С. 37-42.

Гнатюк І. С. Деякі особливості використання фразеологізмів у мові сучасної художньої прози // Українська мова і література в школі. — 1981. — № 9. — С. 62-64.

Демський М. Т. Фраземна паронімія // Українська мова і література в школі. 1990.№ 5.С. 28-32.

Медведєв Ф. П. Із скарбів фразеології // Українська мова і література в школі. 1990.№ 8.С. 67-74.

Мокієнко В. М. Із скарбів Фразеології // Українська мова і література в школі. 1988.№ 4.С. 69-71.

Свашенко О. А. Позакласна робота з фразеології // Українська мова і література в школі.1989.№ 7.С. 51-60.

Навчальні посібники

Алефіренко М. Ф. Теоретичні питання фразеології. — Харків, 1987.

Коваль А. П. Слово про слово. — К., 1986.

Коваль А. П., Коптілов В. В. Крилаті вислови в українській літературній мові. — К., 1975.

Медведєв Ф. П. Українська фразеологія: Чому ми так говоримо. — Харків, 1982.

Міляновський Е. І. Шкільний довідник з української мови, — Тернопіль, 1999.

Мовчун А. Мовні скарби. Вивчення фразеологізмів у школі. — К., 2000.

Мовчун А. Мовні скарби. Вивчення прислів’їв та приказок у школі. — К., 2000.

Передрій Г. Р., Смолянінова Г. М. Лексика і фразеологія української мови. — К., 1988.

Скрипник Л. П. Фразеологія української мови. — К., 1973.

Ужченко В. Д. Вивчення фразеології в середній школі. — К., 1999

Ужченко В. Д. Народження і життя фразеологізму. — К., 1988.

Словники

Кожуховська Л. П. Шкільний фразеологічний словник української мови. — К., 1996.

Коломієць М. П., Регушевський Є. С. Словник фразеологічних синонімів. — К., 1988.

Співак Т. К. Шкільний словник української мови: синоніми, антоніми, омоніми, пароніми, фразеологізми. — Харків, 2008.

Удовиченко Г. М. Фразеологічний словник української мови: у 2 т. — К., 1999.

Українсько-російський і російсько-український фразеологічний словник. Уклад. І. С. Олійник, М. М. Сидоренко. — К., 1978.

Юрченко О. С., Івченко А. О. Словник стійких народних порівнянь. — Харків, 1993.

З М І С Т

Із скарбниці мудрості…………………….……………… Імена науковців на карті фразеології…………...…..… Фразеологічні одиниці та їх класифікація……...….…. Маленький словничок……………………….…………… Як народжуються фразеологізми………………………….

Чим розрізняються синтаксичні та фразеологічні словосполучення……………...…….……………........................

Типи фразеологічних одиниць………………………..….

Основні ознаки фразеологізму…………………...…..…

Три кити фразеологізації………………………………..

Багатозначність, синонімія, антонімія та паронімія фразеологізмів……………………………………….…...

Фразеологізми та морфологія……………………….....

Фразеологізми та синтаксис…………..………….….… Фразеологізми та стилістика…………………...………

Із глибин фразеології…………………………...……….. Використана література…………………………………

4

6

8

8

9

10

12

18

20

24

26

28

30

32

46

48

Опис документу:
У цьому посібнику подаються основні відомості з української фразеології в обсязі програми загальноосвітньої школи. Крім теоретичного матеріалу про одиниці фразеології та їх класифіка-цію, у посібнику викладено рекомендації, поради, дидактичний матеріал, що допоможе учням навчитися відрізняти фразеологічні одиниці від вільних словосполучень, пізнати місце фразеології в системі мови, усвідомити значення фразеологізмів та їх стиліс-тичну роль, навчитися виділяти фразеологізми у тек

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Курс:«Основи фінансової грамотності»
Часнікова Олена Володимирівна
72 години
790 грн
474 грн

Бажаєте дізнаватись більше цікавого?


Долучайтесь до спільноти