і отримати безкоштовне
свідоцтво про публікацію
До визначення переможців залишилось:
3
Дня
3
Години
16
Хвилин
30
Секунд
Поспішайте взяти участь в акції «Методичний тиждень».
Щотижня отримуйте приємні подарунки.
Взяти участь

Політичне становище УРСР у другій половині 60-х – першій половині 80-х років.

Передплата на журнал
Бібліотека
матеріалів

Тема: Політичне становище УРСР у другій половині 60-х – першій половині 80-х років.

Мета: розкрити суть політико-ідеологічної кризи радянського суспільства. Показати основні етапи цього процесу. Схарактеризувати діяльність Л.І.Брежнєва, П.Шелеста,В. Щербицького. Вчити учнів мати власну думку з приводу конкретних історичних явищ і процесів, обґрунтовувати й відстоювати її. Виховувати учнів в дусі патріотизму й утверджувати ідеали демократії. Сприяти осмисленню ролі людини в історії.

Обладнання: підручник, роздатковий хрестоматійний матеріал, стінна карта «Україна у період застою (1964—1985)», атласи, відеофрагменти, комп’ютерна техніка для презентацій.

Основні поняття і терміни: «розвинутий соціалізм», «застій», «радянський народ», конституція.

Основні дати:

1964—1985 рр. — період застою;

14 жовтня 1964 р. — усунення з посади першого секретаря ЦК КПРС М.Хрущова. Обрання на цю посаду Л. Брежнєва;

25 травня 1972 р. — звільнення від обов'язків першого секретаря ЦК КПУ П.Шелеста. Обрання на цю посаду В. Щербицького;

19—20 квітня 1978 р. — ухвалення нової Конституції УРСР.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань.

ХІД УРОКУ

I. Організаційний момент уроку

II. Актуалізація опорних знань

Бесіда

1. Чим характеризувалось внутрішньополітичне становище України за часів перебування при владі М. Хрущова?

2. Чому він був усунений зі своєї посади?

3. Які зміни відбулись у керівництві Україною на початку 60-х років?

Повідомлення теми, плану, мети уроку /слайд/

План

1 Ідеологічні орієнтири радянського керівництва.

2.Зміни в структурі партійно-державного керівництва України. Неосталінізм.

3. Конституція УРСР 1978 р.

ІІІ.Вивчення нового матеріалу.

1. Ідеологічні орієнтири радянського керівництва./слайд/

Учитель.

Партійна олігархія та наближена до неї вища номенклатура своїм головним завданням убачали утримання при владі. Сформовані за «сталінських часів» вони не могли прийняти ідеї економічних реформ, що вели до зростання самостійності підприємств і господарських керівників, не могли дозволити лібералізації суспільних відносин, духовно-інтелектуальної сфери. Перші прояви пом'якшення тоталітарного режиму продемонстрували, що в суспільстві живе дух критичності й опозиційності. Його зміцнення загрожувало спочатку втратою контролю над суспільством, а потім втратою влади. Цю загрозу вони справедливо пов'язували з особою М. Хрущова, який проводив курс на десталінізацію й лібералізацію суспільно-політичного життя та певне послаблення командно-адміністративних методів управління господарством.

Зрозуміло, що ці зміни мали поверховий характер Тому влада першого секретаря ЦК КПРС М. Хрущова опиралася на підтримку партійного апарату. Проте він не зважав на його групові (корпоративні) інтереси. Виходячи а власних уподобань, М. Хрущов переміщував високих партійних функціонерів на посади в регіони, не враховуючи їхніх інтересів і побажань, Він примусив XXII з’їзд КІІРС включити до партійного статуту пункт, за яким на кожних черговій виборах склад ЦК КПРС мав оновлюватися щонайменше па чверть, склад ЦК союзних республік та обкомів на третину, а міськкомів і райкомів на половину. При цьому члени керівних парторганів могли обиратися не більше ніж на три терміни підряд. Отже, Хрущов поставив під загрозу кар'єру і добробут кожного партійного керівника

Скориставшись лібералізацією методів державного управління компартійно-державна номенклатура організувала змову. Її підготовка якраз припала на час суттєвого послаблення позицій Хрущова невдачами у внутрішній і зовнішній політиці: Карибською кризою, розривом а комуністичним Китаєм, гострою економічною кризою, падінням керованості економіки, неврожаєм 1963 р. та масовим невдоволенням з приводу підвищення роздрібних цін на м'ясні та молочні товари.

Згуртувавшись навколо Леоніда Брежнєва та Миколи Підгорного змовники на жовтневому (1964)пленумі ЦК КПРС усунули М. Хрущова від влади під приводом очищення партійного керівництва від проявів культу особи, суб’єктивістських і волюнтаристських методів керівництва. Першому секретареві нагадали, що вищим органом в одержавленій комуністичній партії є не Президія ЦК КПРС, де Хрущов домінував, а Центральний Комітет у повному складі.

Ідучи до влади. Л, Брежиєв опирався і на підтримку української комуністичної організації. Конфлікт М, Хрущова з українським керівництвом наростав із кількох причин. По-перше. союзний лідера шукаючи виправдання своїм невдачам із реформами в сільському господарстві, постійно докоряв українським керівникам за невміле керівництво справами сільського господарства. Це призвело навіть до гострої відкритої сутички між М.Хрущовим і першим секретарем ЦK КПУ М.Підгорним па одному з пленумів ЦК КПРС.

Ще вагомішою причиною конфлікту стала реорганізація управління промисловістю. Створення раднаргоспів М, Хрущов розглядав як удосконалення централізованого управління. Українські ж керівники за їх створенням убачали важливий крок до розширення господарських повноважень українських органів влади. У республіканській партійній пресі з’явилися статті, у яких зазначалося, що в УРСР вироблюється половина залізорудної продукції СРСРГ майже 60 % сталі. 33 % вугілля. Ці цифри наочно доводили, що Україна, як надзвичайно вагома складова народногосподарського комплексу СРСР, заслуговує на розширення економічних прав. Це розширення республіканське керівництво витлумачувало як відновлення принципів ленінської національної політики й з неприязню ставилося до масового переведення російських чиновників, яких після розпуску союзних галузевих міністерств переводили на керівні посади в українські раднаргоспи.

Проте Хрущов і московське керівництво розцінювало заяви про розширення економічних прав й неприязні настрої до московського чиновництва як прояви шкідливого «місництва», рівноцінного буржуазному націоналізму, Конфлікт посилився і через зміщення О. Кириченка (колишнього першого секретаря ЦК КПУ) з високої кремлівської посади на другорядну посаду обкомівського рівня. Це перекреслювало кар'єрні сподівання багатьох українських функціонерів, які вважали Кириченка наступником Хрущова.

З відставкою М Хрущова завершилася доба реформ, експериментів і лібералізації суспільно-політичного життя.

Жовтневий (1964) пленум ЦК КПРС, який усунув від влади М. Хрущова, проходив під гаслами подолання волюнтаризму і суб’єктивізму, надання внутрішній і зовнішній політиці реалізму та стабільності./слайд/

За основу нового політичного курсу було визначено «наступність», «поступовість», «зваженість» у прийнятті рішень. Однак у ході реалізації вони набули характеру руху у зворотному напряму — від хрущовської лібералізації до неосталінізму. Будь-які реформи, у першу чергу в політичній сфері, вважались недоцільними. Зростає вплив партійно-державного апарату — номенклатури, яка фактично перетворилася на новий правлячий клас радянського суспільства.

Ідеологічним орієнтиром партійно-державного керівництва Радянського Союзу загалом та Української РСР як його складової частини зокрема були положення схваленої 1961 р. Програми КПРС про побудову комунізму в СРСР до 1980 р. Проте реальне життя виявилось набагато складнішим, ніж уявляли у своїх прожектах ідеологи компартії.

Уже в другій половині 60-х років стало зрозумілим, що широко розрекламовані обіцянки побудувати до 1980 р. комунізм виконані не будуть. Показники економічного росту, передбачені програмою КПРС на 1961-1970pp., виявились абсолютно нереальними. Це поставило під загрозу комуністичний міф, на якому ґрунтувалася вся внутрішня і зовнішня політика СРСР. Центральна влада запустила в обіг термін «розвинений соціалізм» /слайд/. Народу наполегливо і цілеспрямовано прищеплювалась думка, що він живе в суспільстві, де успішно вирішуються питання задоволення життєвих потреб, процвітає економіка, розвиваються наука, освіта, мистецтво. Саме це і є «розвинений соціалізм» — найдосконаліша форма суспільно-політичного устрою. Влада на всі лади стала повторювати, що «розвинений соціалізм» — не що інше, як передбачений «самим В. І. Леніним» перехідний етап до комунізму, який «волюнтарист» М. Хрущов, мовляв, хотів «перескочити». Лише поступово «розвинений соціалізм» трансформуватиметься у комунізм. Основною силою, що мала забезпечувати просування суспільства в напрямку до «комунізму» чи «розвиненого соціалізму», була комуністична партія.

2.Зміни в структурі партійно-державного керівництва України. Неосталінізм.

«Двірцевий переворот», у результаті якого з найвищих посад у партії і державі було усунено М. Хрущова, став результатом змови консервативних сил, котрі боялись лібералізації радянського суспільства і найменшого обмеження всевладдя партійної номенклатури. Тому Л. Брежнєв вже в березні 1966 р. на XXIII з’їзді КПРС відновив політбюро ЦК КПРС — вищий і всевладний орган партійної ієрархії, повернув посаду генерального секретаря, яку сам і обійняв, зняв існуючі раніше обмеження для партноменклатури обіймати відповідні посади протягом тривалого часу.

Сутність жовтневого «тихого перевороту» полягала в збереженні її консервації відносин і тоталітарної системи, що сформувалися в сталінський період.

Позбавивши партійно-державну олігархію та номенклатуру від небезпек реформаторства, прийшовши до влади як компромісна постать, що одночасно задовольняла як сталіністів, так і прихильників лібералізації режиму, Л. Брежнєв поступово зміцнював і особисту владу. У 1966 р. за його наполяганнями було відновлено посаду генерального секретаря ЦК КПРС. У 1977 р, його було обрано головою Президії Верховної Ради СРСР. Отже, уперше в історії Радянського Союзу в руках однієї особи було сконцентровано як партійну, так і державну владу. Заради зміцнення свого владного становища Л Брежнєв обмежив роль ЦК КПРС як колективного органу вищої партійної влади. Наприкінці 1960-х років пленуми ЦК КПРС скликалися лише двічі на рік і тривали не довше, як один день. Це перетворили пленуми ЦК на швидкоплинні партійні зібрання, що скликалися заради формального схвалення рішень, обдуманих і прийнятих па засіданнях політбюро.

У структуру своєї влади він заклав принцип стабільності. Компартійно-радянська номенклатура в центрі й на периферії завжди боялася різких змін у політиці. Сталінський терор, хрущовські реформи постійно загрожували дестабілізацією їх становища. Брежнєв уперше дав їм можливість відчути безпеку та стабільність. Стабільність гарантувалася тим, що державне керівництво стало свідомо ухилятися від розв’язання назрілих суспільний проблем. Адже кожна серйозна проблема в ході розв'язання потребувала нестандартних, оригінальних рішень, запропонованих творчими людьми, а, отже, - потребувала кадрових переміщень. Консерватори ж. очолені Л.Брежнєвим, робили вигляд, шо в суспільстві всі проблеми вже вирішені. Спроби ж небайдужих людей привернути увагу суспільства й влади до суперечностей оцінювалися як наклеп, вияви хворої психіки, антирадянщина. У такий спосіб у країні замість стабільності на два десятиліття утвердився застій.

Спроби реабілітації Сталіна.

Розповідь учителя. Період застою в СРСР характеризують як неосталінізм — відновлення всієї економічної, політичної, репресивної системи, культу особи, з деяким урахуванням сучасного розвитку.

Уже із самого початку усунення Хрущова від влади брежнєвське керівництво намагається реабілітувати сталінізм і особисто Сталіна. У 1965 р. у доповіді, присвяченій 20-й річниці перемоги у Великій Вітчизняній війні, Брежнєв відзначив внесок Сталіна у розгром фашизму. Зал відповів оплесками.

На XXIII з’їзді КПРС (1966) була здійснена перша спроба офіційної реабілітації Сталіна. Про це попередньо повідомили китайського (Мао Дзедун) і албанського (Ходжа) лідерів, які активно наполягали на скасуванні рішень XX і XXII з’їздів. Компартії ЧССР, Угорщини, Італії, Франції, Югославії, дізнавшись про це, заявили, що відкличуть своїх делегатів на знак протесту. Таким чином, спроба залишилася не реалізованою. Проте, з підручників було вилучено тексти про культ особи Сталіна, почали з’являтися книги, фільми, які показували особливу роль Сталіна в історії.

Друга спроба реабілітувати Сталіна відбулась у 1969 р., коли в газеті «Правда» збиралися надрукувати статтю, у якій засуджувалися рішення XX і XXIII з’їздів КПРС про культ особи Сталіна. В останню хвилину Брежнєв відмовився від публікації і підготовки відповідної постанови ЦК КПРС.

Після смерті Л. Брежнєва постанову про реабілітацію Сталіна готував Ю. Андропов. Але його смерть перервала цю роботу.

П.Шелест.

Лідером КПУ ще майже вісім років залишався ставленик Хрущова Петро Шелест. Уміння швидко орієнтуватися у ситуації, продемонструвати свою відданість новому керівництву дали змогу йому досить тривалий час утримуватись на найвищій у республіканській ієрархії посаді. П. Шелест — фігура неоднозначна, навіть суперечлива. За кордоном він здобув імідж поміркованого прихильника національних прагнень народу. Сталося це не стільки через його політику, скільки через критику виданої ним книги «Україно наша Радянська». Але попри усе, Шелест був типовим представником тоталітарно-казарменої системи.

Задля об’єктивності слід наголосити, що П. Шелест із симпатією ставився до колишньої політики українізації, навіть намагався використати окремі її елементи, виступав на захист української мови й культури, хоч русифікація України тривала повним ходом. У цьому контексті й слід подивитись на згадану книгу та пов’язані з нею колізії. Вийшла вона друком 1970 р. й дістала низку схвальних рецензій. Але в травні 1972 р. Шелеста без його згоди призначили одним із заступників Голови Ради Міністрів СРСР й незабаром на пленумі ЦК КПУ заочно звільнили з посади Першого секретаря. Хоч він і надалі залишався членом Політбюро ЦК КПРС, вказівка щодо цькування автора та книжки все ж надійшла. Редакційна стаття «Про серйозні недоліки та помилки однієї книги» з’явилася в журналі «Комуніст України» у квітні 1973 р. Рецензенти звинуватили автора в ідеалізації минулого, козаччини, Запорозької Січі, у тому, що він розглядає історію України поза історією Російської держави, не розкриває «благотворного впливу» російської культури на формування і розвиток української літератури, мистецтва, музики, «применшує роль Комуністичної партії... виступає із загальнолюдських, абстрактно-гуманістичних позицій».

Брутальна критика книжки примусила П. Шелеста тоді ж, у квітні 1973 p., подати заяву про відхід з обох посад на пенсію. На пленумі ЦК традиційно послались на погіршення стану його здоров’я, що викликало численні посмішки, але звільнили його одностайно.

За більшовицькою традицією книжку Шелеста з бібліотек вилучили і знищили. Сини Борис та Віталій зазнали утисків, що примусило батька забрати їх до Москви. Самого автора в Україну не пустили, навіть на могили батьків він їздив ледь не таємно.

В.Щербицький.

Постать В. Щербицького не можна розглядати однозначно. Чимало корисного він намагався зробити для республіки, особливо якщо на це було благословення центру. Проте є на совісті Першого секретаря кілька гріхів, які переважують усі праведні справи. Головний з них — Чорнобиль. Звісно, не власне вибух, а все, що йому передувало, і все, що було після нього. Атомна станція у верхів’ях Дніпра, у найбільш заселеному регіоні України та ще й на піску з’явилась саме за вказівкою В. Щербицького, всупереч рішучим запереченням учених, зокрема академіка АН УРСР Олександра Алілова. Особисто Щербицький наполягав на прискореному будівництві та достроковому пуску станції, незважаючи на відсутність остаточних рішень щодо проекту. Саме з відома Горбачова та Щербицького було приховано факт аварії у перші, найнебезпечніші дні і злочинно замовчувалась об’єктивна інформація пізніше.

3.Конституція УРСР 1978 р.

Учитель. Посилення компартійного впливу на всі сфери суспільного життя, прагнення партійної номенклатури закріпити свою виняткову, керівну роль в Основному Законі держави, яка юридично перетворювалась на тоталітарну, хоча формально проголошувалась загальнонародною, дістало відображення у прийнятій у жовтні 1977 р. Конституції СРСР.

Прийняття Конституції СРСР 1977 р. остаточно закріпило у суспільно-політичному житті держави систему ідеологічних догм. Однією з характерних її ознак було лицемірство, декларування одних, а втілення в життя принципово інших засад.

Конституція СРСР формально закріплювала суверенітет союзних республік, їхнє право на самостійні зовнішні зносини та право вільного виходу зі складу Союзу РСР. Водночас іншими статтями, реальною практикою керівництва КПРС цей «суверенітет» зводився нанівець.

Партійна та господарська номенклатура, яка здійснювала керівництво республікою, призначалась за вказівкою (у виключних випадках — за згодою) центру, який найменші прояви самостійного мислення кваліфікував як «спроби до відокремлення», а спроби хоч якось відстояти суверенітет республіки — як «підступні наміри» розвалити Радянський Союз.

У квітні 1978 p., на зразок союзної, було прийнято Конституцію УРСР. Текст Основного Закону республіки практично повністю збігався з Конституцією СРСР. /Джерело – с.156 підручника/

За Конституцією, Українська РСР визнавалась суверенною радянською соціалістичною державою, яка мала право зовнішніх зносин та виходу з СРСР, але механізму такого процесу вироблено не було, що свідчить про декларативний характер цієї конституційної норми. Невідповідними реаліям тоталітаризму були й положення Конституції, що декларували свободу слова, друку, віросповідання, мітингів, демонстрацій, створення громадських організацій та недоторканності особи. Конституція ще раз висвітила одну з ознак тодішнього режиму — обман громадян шляхом декларування зовні демократичних гасел і реалізацію жорсткої, антигуманно! політики. Політика за таких умов вивищувалася над правом.

Союзні органи державної влади протягом другої половини 60-х — на початку 80-х років дедалі більше привласнювали і без того обмежені права союзних республік. УРСР не мала права на прямі зовнішні зносини із жодною із держав світу. Не мало реального значення і представництво республік у загальносоюзних органах управління.

Формально Українська РСР мала свій вищий законодавчий орган — Верховну Раду, вищий виконавчий орган — Раду Міністрів республіки, місцеві органи влади — ради народних депутатів. Проте владні повноваження кожного з цих органів на своєму рівні поступались повноваженням відповідних партійних комітетів. Саме вони, жорстко підпорядковуючись партійній ієрархії, що починалась від політбюро ЦК КПРС, без будь-яких натяків на самостійність чи автономію проникали до кожного району, підприємства, колгоспу чи радгоспу, висували зі своїх лав керівників, заслуховували звіти про їхню роботу, а в разі невідповідності їхнім вимогам — усували. За умов, коли партія, яка, згідно зі ст. 6 Конституції, була «керівною і спрямовуючою силою», не знала, куди рухатись, політична система поступово агонізувала, а переважна більшість населення втрачала віру в комуністичні ідеали.

ІV. Узагальнення та систематизація знань

«Історичне лото». Вправа дозволяє повторити основні поняття теми, діагностувати ступінь їх сформованості в окремих учнів. Учні по черзі дістають з торбинки фішки з написаними на них поняттями і дають їм визначення.

Поняття: волюнтаризм, розвинутий соціалізм, радянський народ, застій, конституція, керівна роль партії, Л.І.Брежнєв, 20 квітня 1978 року, хрущовська відлига, наступник М.С.Хрущова на державній посаді, неосталінізм

«Галерея портретів». Вправа дає можливість перевірити рівень засвоєння учнями інформацію про діяльність історичних осіб цього періоду.

Учні об’єднуються в команди і разом виконують завдання: за описом та наведеною фотографією визначити, про якого історичного діяча йдеться.

Працюємо з документами

1.Проаналізуйте уривок зі спогадів П. Шелеста про одне із засідань політбюро ЦК КПРС. Визначте, які прояви життя в Україні вважалися керівництвом КПРС націоналістичними, який рівень культури мали ці керівники.

Секретар ЦК КІІРС Суслов: «А взагалі, я повинен сказати вам, що на Україні далеко ні все гаразд - уся Україна говорить українською мовою!»

Я аж оторопів: «А що, вона має турецькою розмовляти, чи як?»

Тут підключився Демічев, секретар ЦК КПРС: «І взагалі, там у Шелеста українізацією займаються!»

Знову не витримую «Де в Шелеста? Як українізацією? Ніякою українізацією не займаються. Є російські школи, є українські школи - на великий жаль, українських шкіл менше».

Демічев: «А Шевченко a них – кумир». І на Суслова дивиться.

Тут мене прорвало: «Так, Шевченко у нас кумир Його і в нашій країні, і за кордоном вважали великим демократом, геніальним поетом».

Демічев почав заперечувати: «Так, але ж вів у вас кумир молоді. У Шевченка там квіти завжди, щорічно вінки приносять».

Суслов втручається: «І потім у вас вивіски українською мовою. Що таке?» - «Ну а якою мовою вони мають бути? Якою? Є українською, є і російською». Суслов тоді використав свій найголовніший козир: «Взагалі у вас в Україні багато проявів націоналізму».

Леонід Ілліч вирішив змінити тему, пожартувати: «Ось у нас при Скрипникові українізацію проводили. Так це була скрипниківщина. При Скрипнику, ви знаєте, я працював на заводі, коли українізацію проводили — що це було, це був абсурд, сміх. Та й взагалі українська мова це ж… суржик російської мови…».

Я аж зуби зціпив, та мовчу, лише думаю «І це керівник держави! Це, яка народилася, виросла і більше половини життя прожила в Україні!».

2.Перед вами — вірш радянського барда В. Висоцького. Поясніть, про які явища доби «застою» тут згадується.

Я никогда не верил в миражи,

В грядущий рай не ладил чемодана, —

Учителей сожрало море лжи —

И выплюнуло возле Магадана.

И я не отличался от невежд,

А если отличался — очень мало, —

Занозы не оставил Будапешт,

А Прага сердце мне не разорвала…

И нас хотя расстрелы не косили,

Но жили мы, поднять не смея глаз, —

Мы тоже дети страшных лет России,

Безвременье вливало водку в нас.

3. Прочитайте уривок з книги, яка вийшла 1970 року. Вкажіть автора. Які наслідки мала публікація цієї книги для її автора?

«…Кожний, хто живе на Радянській Україні, любить її, з гордістю говорить: «моя Україна», «наша Україна». І це цілком природно і закономірно. Тут ми народилися, виросли як громадяни, будівники

комунізму. Але водночас ми кажемо: «наша Росія, Білорусія, Грузія, Латвія, всі союзні республіки». І це також природно і закономірно, бо вони є республіки-сестри єдиної сім’ї народів і своєю спільністю становлять

могутній Радянський Союз.

Нинішня наша Україна за рівнем і обсягом промислової продукції — це майже шість довоєнних Україн. Питома вага республіки в народному господарстві країни за окремими видами промислової та сільськогосподарської продукції становить: за вугіллям — 34 проценти, газом — 31, чавуном — 48, готовим прокатом — 42, залізною рудою — 56, металургійним устаткуванням — 48, тракторами — 32, фабричними

цукровими буряками — 58, олією — 32, зерном — 23, м’ясо-молочними виробами — 23–25 %. За багатьма найважливішими показниками, у тому числі і за обсягом промислової продукції та капіталовкладеннями, Україна досягла рівня, який мав увесь Радянський Союз напередодні Великої Вітчизняної війни…»

Історичні анекдоти:

***

1.А) -Що таке: чотири ноги сорок зубів?

- Крокодил.

- А сорок ніг, чотири зуби? - Брежнєвське політбюро.

Б) - Як починається новий з'їзд КПРС?

  - Командою: «Усім встати! Членів Політбюро внести »

Запитання: Яке явище в політичній системі СРСР ілюструють наведені анекдоти того періоду?

***

2.Брежнєва запитують після смерті, куди він бажає потрапити: до раю чи до пекла.

  • Дайте подивитися.

Йому показали: у раю сидять праведники, і янголи їм газету «Правда» читають, а в пеклі веселощі, сміх.

  • Хочу до пекла.

Схопили його й до казана кинули.

  • Але ж ви мені зовсім інше показували!

  • А то був наш агітпункт.

Запитання: Як у цьому історичному анекдоті висміюється радянська агітація та пропаганда?

***

3.У день виборів виборець отримав виборчий бюлетень, але замість того, щоб, не дивлячись, опустити його до виборчої скриньки, почав читати прізвище єдиного кандидата.

- Що ви робите? — грізно запитав його наглядач у штатському.

- Хочу дізнатися, за кого я голосую.

- А ви хіба не знаєте, що вибори таємні?!

Запитання: Як у цьому історичному анекдоті народ висміяв особливості проведення виборів в СРСР?

Рефлексія:

1.Визначте причини, що призвели до усунення М, Хрущова від влади.

2.Поясніть, чому українське партійно-радянське керівництво теж було причетне до підготовки змови й усунення М. Хрущова.

3.Як усунення М Хрущова й утвердження при владі Л. Брежнєва вплинуло на долю України і всього Радянського Союзу?

4.Розкрийте причини, які призвели до застою радянського суспільства на 20 років. Яке місце в цьому явищі відіграли інтереси партійно-радянської олігархії та номенклатури?

5.Яку ідеологічну концепцію запроваджувало радянське керівництво в другій половині 1960-х — 1980-ті pp.?

6.Із якою метою здійснювалися спроби реабілітації Сталіна?

7.Чи були відмінності між політичним курсом П. Шелеста і В. Щербицького?

V. ПІДСУМКИ УРОКУ

Заключне слово вчителя.

Кризові явища були наслідком деформацій в суспільно-політичному житті, відвертого ігнорування економічних законів із боку командно-адміністративної системи, прорахунків у діяльності партійного і державного керівництва, яке не усвідомлювало всієї гостроти становища й невідкладності змін.

VI.ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Опрацювати §19-20 (п.1-2) підручника.

Підготувати презентацію «Косигінська реформа 1965 року»

Підготувати біографічну довідку про О.Косигіна.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу

Опис документу:
Урок вивчення нового матеріалу з історії України (11 клас)
  • Додано
    27.02.2018
  • Розділ
    Історія України
  • Клас
    11 Клас
  • Тип
    Конспект
  • Переглядів
    160
  • Коментарів
    0
  • Завантажень
    1
  • Номер материала
    OM010131
Збірник методичних матеріалів проекту «Всеосвіта» I видання

Бажаєте дізнаватись більше цікавого?


Долучайтесь до спільноти

Збірник методичних матеріалів проекту «Всеосвіта» I видання