Як авторка цього вірша, я прагнула передати всю глибину почуттів, які виникають у моменти розлуки. Це поезія про силу кохання, яке не підвладне відстані, про біль прощання, що водночас переплітається з надією.
У кожному рядку – емоції, які переповнюють серце: холодна тьма та гарячі сльози, біль розлуки та мить, що зупиняється в обіймах. Проте справжнє кохання не зникає з відстанню – воно живе в очах, у спогадах, у мріях про майбутнє.
Цей вірш – не лише про сум розлуки, а й про віру в почуття, що долають будь-які перешкоди. Я писала його з думкою про те, що справжнє кохання здатне пережити будь-які випробування, бо воно живе в серці й очах тих, хто кохає.
