Цей вірш народився з глибини мого серця, переповненого болем за рідну землю та за всіх, кого війна змусила страждати. Колись ми будували плани, мріяли та раділи життю, але війна перекроїла наші долі, розкидала по світу найкращих синів і доньок України. Я писала ці рядки зі сльозами на очах, думаючи про невинні душі, які не побачать нового дня, про зруйновані сім’ї, про неньку-Україну, що стікає кров’ю, але не здається.
Це не просто поезія — це молитва, заклик до всіх святих, до всього світу: допоможіть нам здобути мир, щоб ми могли знову жити, мріяти, кохати. Я вірю, що наш народ сильний і обов’язково переможе, бо ми — нащадки козацького роду. І я мрію про день, коли подібне горе більше ніколи не торкнеться нашої землі.
