Поезія Миколи Рудя

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

ПОЕЗІЯ МИКОЛИ РУДЯ

9 травня 1992 року нашому земляку, українському письменнику радянської доби Миколі Даниловичу Рудю виповнилося б 80 років. Вісімнадцятирічним хлопцем залишив він рідний край – молодь у той час прагнула будувати індустріальну країну, внести свою частку у виконання першої п’ятирічки.

Та мине декілька десятків років, сільський хлопець стане відомим українським письменником, оселиться в дев’ятиповерховому будинку на вулиці Суворова у Києві, а в його серце все частіше буде закрадатися туга за мальовничим селом на берегах річки Вошивої, яку він в своїх творах називав то Вишневою, то Шепелявою, то Уштивою. „Чим довше живу, тим частіше навідуюсь та обсідають думки: найдорожче твоєму серцеві золоте закуття між Оріллю та Берестовою”, - пише він в останній своїй повісті „Білий Полянин”. „Мені дуже кортить побродити стежками дитинства. Коли буде здоров’я, сприятливе літо, то постараюся побувати на Крайньому кутку Олександрівки”, - це рядки з листа, який датовано 1-го лютого 1988-го року. Восени 1989 року Миколи Даниловича не стало.

М.Д. Рудь народився в 1912 році в с. Олександрівці Зачепилівської волості Констянтиноградського повіту Полтавської губернії (тепер Зачепилівський район харківської області). „Казали, на весняного Миколи. А найменували Филоном тому, що отець Гнатович був п’яний, як квач, одгетькувався від прохання назвати дитя Миколою тим, що вже за кілька діб уписав їх в церковну книгу десятки. А от Филона жодного”. ( М. Рудь. „Білий Полянин”).

Родина була велика: у Данила і Катерини Рудів росло восьмеро дітей: шестеро синів і дочки Віра та Катерина.

Чи став би Микола Рудь письменником, якби не жовтнева революція 1917 року? Можна написати наукову дисертацію на цю тему, але однозначної відповіді на поставлене запитання ніхто не дасть.

Навчаючись в Зачепилівський семирічці, яку він закінчив у 1929 році, Микола починає писати вірші. Мову і літературу у школі викладав Федір Євтихійович Злидень, який взяв Рудя до себе на постій, він же сприяв тому, що перший віршик учня з восьми рядків про Дніпрогес був опублікований в 1928 році в додатку до журналу „Червоні квіти”.

Та ось прийшов

„і тридцятий рік грімкий,

п’ятирічки перші дзвони”,

які покликали вісімнадцятирічного комсомольця Миколу Рудя на далекий шахтарський Донбас. Країна будувалася, розвивалася її економіка, а для цього потрібні були метал і вугілля.

Річка Ворскла, гуркіт грому,

Степ широкий. В добрий час!

Із путівкою райкому

я подався на Донбас.

Молодий і неспокійний

я знайшов себе в труді:

молоток узяв відбійний,

на шари пішов тверді.

Так напише, згадуючи свою юність, в 50-х роках в одному із своїх віршів Микола Данилович.

Горить на Кіровці, сія,

до ранку не згаса

шахтарська зірочка моя –

і гордість і краса.

Сюди приїхав я, тут ріс,

тут друзі всі мої,

і степ, і гуркоти коліс,

і молоді гаї.

Про те, як жив і працював комсомолець Рудь в тридцяті роки він сам розповідав в своєму вірші „Сестрі” (1934 р.):

Не жалію ні серця,

Ні сил.

Я мужнію, закохуюсь і працюю.

Почавши віршувати ще в Зачепилівці, Микола і на Донбасі не покинув своєї пристрасті. Деякі з його віршів друкувалися на сторінках місцевих газет.

У 1936 році Донецьке обласне правління Спілки радянських письменників видало першу книжку поезій молодого поета „Найближче”. Книжечка вийшла тиражем 5 тисяч примірників, містила всього 28 сторінок і включала тільки 10 віршів. Про їхню якість Микола Данилович пізніше, в збірці „Грім на зелене гілля” (1960 рік), подумки звертаючись до своїх товаришів по роботі, висловився так:

І нащо ви мене хвалили

в ті вечори на Смол-горі?

Оце б і досі сталь варили,

за кучугурами бродили,

коханок ждали до зорі.

Вина й моя була, можливо,

що зшитки зшарпані, в руді,

своїх думок пругкі напливи

я у „Забой” поніс тоді.

І що знайшли в них судді сиві?

Слабенькі рими, переспів…

А ви які були щасливі,

що мову я про вас повів!

Що в тих рядках, нерівних, кволих,

співав не тільки про корів,

а й про заводи в чистім полі,

де сто дванадцять димарів!..

На підтвердження цих слів можна привести декілька рядків з вірша „Свіжість”, написаного поетом у 1934 році і вміщеного у збірці „Найближче”:

Що крига розтає і з пару, з димів

Устало сонце над снігами і краєм

І десь далекий бородатий Шмідт

На кризі жах сідий перемагає.

І щастя краєм трактори везуть,

Лишаючи сліди глибокі на землі,

І вийде і попробує зерно на зуб

Спокійний і високий начполіт.

І вийде виконроб, і винесе ескіз

Робіт великих, небувалих весен

Й на цілину і на льод слизький

Гаряче сонце кине перевесла.

Вірш „Свіжість”, тільки вже під назвою „Коли впадуть веснянки на лице моє”, буде надрукований ще раз у 1951 році в збірці „Граніт Сталінграда”, але значно в переробленому вигляді. Наведених рядків в ньому немає – від віршованих 24 рядків поет залишив тільки 14, серед яких тільки 9 збереглися в початковому варіанті.

Робітниче життя Микола Рудь почав намітчиком на металургійному заводі, потім комсомольці заводу „Стальміст” обирають його своїм секретарем, згодом він очолює комсомольську організацію шахти № 11 – „Смолянка”.

У 1932 році Микола Рудь закінчує журналістські курси при міській партшколі (м. Сталіне, нині Донецьк), працює в газеті „Молодий робітник”. Журналістика надовго стає його основною професією.

З 1939 року Микола Данилович – член Спілки письменників. У 1940 році стає членом Комуністичної партії. Тоді вся країна мріяла про комунізм, а поет тільки втілював цю віру в поетичні слова:

Вірю, прагну, будую!

Ллю не даремно піт.

Знаю, на гору йду я

Комуністичних літ...

Війна. На фронт М.Д. Рудь пішов у серпні 1941 року добровільно, оскільки вважався невійськовозобовязаним. Був спеціальним кореспондентом газет „Звезда Советов” (12 армії Південного фронту), „Сталинское знамя” (Південно-Східний, Сталінградський, Південний фронти), „Сталинградец” (4-й Український фронт). Деякий час працював фронтовим кореспондентом газети „Правда Украины”. Він пише вірші, нариси, короткі оповідання. Але чомусь фронтові вірші поет не включав у свої збірки поезій, що вийшли після війни.

В період Сталінградської битви знаходився в частинах 62-ї, 64-ї і 57-ї армій.

Я ж з Мамаєва кургана

оглядав планету нашу,

коли клав бинти до рани,

поділяв солдатську кашу.

(У 1951 році за редакцією Андрія Малишка тиражем 10 тисяч примірників вийде збірка поезій Миколи Рудя, якій дано було назву „Граніт Сталінграда”).

Великий бойовий шлях пройшов фронтовий журналіст. Приймав участь в обороні Запоріжжя, Дніпропетровська, Сталінграда, визволення Донбасу, Таврії, Одеси.

Країну ми пройшли наскрізь

і міст взяли багато. („Горобчик”)

У вересні 1943 р. в с. Великі Копани під Херсоном Микола Рудь був контужений. Так що не за вірші нагороджений він орденом Червоної Зірки, медаллю „За оборону Сталінграда”. Пішов на війну старшим політруком, закінчив її майором.

Побіда! Теплі дні весни.

Зітхнули легко груди.

В міста з великої війни

прийшли невтомні люди.

Усі свої фронтові враження, пережите під час війни поет висвітив у першій повоєнній збірці поезій „Слово після бою”, що вийшла з друку в 1947 році.

У кінці 40-х – на початку 50-х років Микола Данилович пише цілий ряд віршів, в яких славить „великого Сталіна”:

„Великий Сталін осінив

всю землю Ленінським знаменом. („Ленінське знамено”, 1951 р.)

Ленінські мудрі твори,

Сталінські томи

Зіркою через гори

гордо несемо ми. („Вірю, прагну, будую!”, 1947 р.)

Боїв розвіялася ніч.

На шахті дні ясні,

І Сталін мій,

і мій Ілліч –

у профіль на стіні. („Портрет”, 1947 р.)

Руку твердо

простяг

проводир –

Сталін

Щастя утверджує,

мир.” („Глухо китви...”, 1950 р.)

Мабуть, це стало причиною виходу в 1958 році нової збірки віршів „Донецькі зорі”, де був тільки один, на 122 сторінки книжки, новий вірш „Що сталося зі мною, не знаю...”. В збірці були зібрані всі старі вірші, з яких було вилучено ім’я Сталіна.

Пішли по Сталінському плану

на рідний Харків і Донбас,

і перемоги світлий час

завоювали. Мир жаданий! („Кремлівська зустріч”, 1941 р.)

Узрів я Харків і Донбас

і перемоги світлий час. („Лук’ян Рябошапка у Леніна”, 1958 р. Поет змінив і назву вірша „Кремлівська зустріч”).

У 1960 році виходить остання книжка поезій М.Д. Рудя „Грім на зелене гілля”. Він переключається на прозові твори, але ліричні мотиви, пристрасть до поезії зберігаються у нього на все життя.

Видавництво „Веселка” в 1972 році випустило в світ невеличку книжечку „Танцюрист”, яка складалася з двох віршованих розповідей М. Рудя „Танцюрист” і „Горобчик”. Це було останнє нагадування про Миколу Даниловича як поета.

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.

Приклад завдання з олімпіади Українська мова. Спробуйте!
До ЗНО з УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ТА ЛІТЕРАТУРИ залишилося:
0
4
міс.
0
3
дн.
0
8
год.
Готуйся до ЗНО разом із «Всеосвітою»!