Взяти участь
Поспішайте взяти участь в акції «Методичний тиждень 2.0».
Головний приз 500грн + безкоштовний вебінар.
До визначення переможців залишилось:
3
Дня
3
Години
16
Хвилин
30
Секунд
Предмети »

Поема "Сон" Тараса Шевченка

Курс:«Створення та ведення власного блогу на платформі WordPress»
Левченко Ірина Михайлівна
24 години
1000 грн
249 грн
Свідоцтво про публікацію матеріала №JA363668
За публікацію цієї методичної розробки Козійчук Наталія Миколаївна отримав(ла) свідоцтво №JA363668
Завантажте Ваші авторські методичні розробки на сайт та миттєво отримайте персональне свідоцтво про публікацію від ЗМІ «Всеосвіта»
Перегляд
матеріалу
Отримати код

Слайд №1

Тема: Поема Т.Г.Шевченка «Сон». Вершина політичної сатири

Мета: допомогти учням усвідомити ідейно-художні особливості, значення твору, його впливу на подальшу долю поета; удосконалювати навички виразного читання, аналізу ліро-епічних творів;

розвивати вміння вираження власних суджень з приводу прочитаного, коментувати висловлювання інших;

виховувати активну громадянську позицію, національну самосвідомість, почуття справедливості.

Обладнання: підручник, презентація.

Теорія літератури: алегорія, гротеск, поетика контрасту, умовність.

Слайд №2

Поема «Сон»-«сміливий маніфест слова

проти темного царства»;

є першим у Росії сміливим і прямим

ударом на гниль і неправоту кріпосництва.

Іван Франко

Хід уроку

І. Організаційний момент

ІІ. Актуалізація опорних знань учнів

Перевірка домашнього завдання.

Слайд №3. Період «Трьох літ»

  1. Фронтальна бесіда.

  • Твори якого періоду ввійшли до збірки «Три літа»?

(18431845 років)

  • Які твори входять до збірки «Три літа»?

(«Розрита могила», «Наймичка», «Кавказ», «І мертвим, і живим…», «Сон», «Єретик», «Холодний яр», «Псалми Давидові», «Три літа», «Заповіт», )

  • Якою ідеєю вони пройняті?

(Головною темою його творчості стало викриття самодержавного устрою та релігійного, національного, колоніального гноблення. У вірші «Три літа», що дав назву всій збірці, поет описує зміни у власному світогляді, показує процес свого прозрівання за три роки (з 1843 по 1845):

  • Який твір завершує збірку «Три літа»? («Заповіт»)

  • Порівняйте творчість Шевченка раннього періоду і періоду «Трьох літ». Дайте власний коментар

(Рання творчість пройнята більш романтизмом, а творчість цього періоду – реалізм)

2. Переказ «ланцюжком» змісту поеми «Сон».

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності учнів

Вступне слово вчителя.

Сьогодні ми спробуємо осягнути кожен для себе поему Т.Г.Шевченка «Сон», яка, можна сказати, визначила долю самого автора, тому що 5 квітня 1847 року Шевченка було заарештовано і вилучено у нього рукописну збірку «Три літа», в якій була також і поема «Сон».

Та дійсність, яку спостерігав Шевченко, здавалася йому жахливим сном, жорстокою комедією, насмішкою над людськими правами, гідністю, врешті-решт, справедливістю, адже всі – «і царята, і старчата – Адамові діти». І хоча, за твердженням дослідників, поет був глибоко релігійною людиною, він закидав навіть Богові, що той допускає подібне неподобство. Шевченко пише поему «Сон», політичну сатиру, вдаючись до популярного умовного прийому «сну» ліричного героя. Дехто намагався пояснити це як спробу приховати справжній зміст твору, перевести на жарт, фантазію, спосіб уникнути цензурних утисків. Але це не так. Сатиричне, гнівно-викривальне спрямування твору настільки очевидне, що не могло пройти не поміченим, не набути розголосу. Тому Шевченко, скоріш за все, й не думав його опубліковувати. Саме поема «Сон» стала найтяжчим звинуваченням митця при його арешті та вирокові.

ІV. Оголошення теми й мети уроку

Про цей твір, його ідейно-художні особливості та роль у житті поета й розвиткові української культури ми будемо говорити на сьогоднішньому уроці.

V. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу

Слайд № 4. Історія написання

    1. Історія написання та сучасна значимість.

Т. Шевченко вирішив поїхати в Україну. Для цього навіть перервав на­вчання в Академії мистецтв. Тягнуло в рідний край. На Батьківщині поет провів кінець весни, усе літо і всю осінь 1843 року, повернувся до Петербурга в лютому 1844 року. У цей час він і написав «Сон» («У всякого своя доля»), де відтворив живі враження дикої сваволі поміщиків, злиденного життя і не­стерпних страждань кріпаків. Свій гнів вилив він у поемі, яка є гострою сати­рою на царську Росію часів Миколи І, на всю систему самодержавного ладу. На допиті після арешту в 1847 році Шевченко так з'ясував виникнення задуму цієї поеми: «Будучи еще в Петербурге, я слышал везде дерзости и порицания на государя и правительство. Возвратясь в Малороссию, я услышал еще более и хуже между молодыми и между степенными людьми; я увидел нищету и угнетение крестьян помещиками, посессорами и экономами-шляхтичами, и все это делалось и делается именем государя и правительства». Тому виник­ла потреба написати твір у певному розумінні узагальнюючий, який би роз­крив людям очі на сутність тогочасної суспільно-політичної системи, показав би людям: таким ось насправді є той лад, у якому нам доводиться жити.

  • Чому саме таку форму і таку назву обирає автор для поеми?

Назва поеми несе певне ідейне навантаження. В українській літературі часто використовувалась метафора сну, від якого народ повинен прокинутись. Поет показує страшні картини самого цього сну. Сон стає сатиричним при­йомом, який дає поетові волю в сатиричному, гіперболізованому та симво­лічному змалюванні суспільних вад. Слід визначити, що Т. Шевченко часто вдавався до такого прийому зображення і для виявлення своїх істинних настроїв, і для виявлення настроїв персонажів. Таким прийомом зображення написані твори «Сон» (1844), «Сон» (1847), «Сон» (1858), «Сестрі» (1859), «Поставлю хату і кімнату» (1860), «Буває, в неволі іноді згадаю» (1850), сон Оксани в поемі «Слепая», сон дівчат у «Відьмі», сон Марини в поемі «Ма­рина», сон автора в повісті «Прогулка»

Слайд №5. Вирок

Після закінчення слідства поетові «за сочинение возмутительных и в высшей степени дерзких стихотворений государь император высочайше повелеть соизволил: определить Шевчен­ка рядовым в отдельный Оренбургский корпус... под строжайший надзор, с запрещением писать и рисовать, и чтобы от него ни под каким видом не могло выходить возмутительных и пасквильных сочинений». Так було покарано поета за «Сон». Цар Микола І (Микола Павлович Романов) не пробачив поету образи до кінця свого життя

Слайд 6

  1. Композиція твору.

Слайд №7. Композиція твору

Композиція поеми «Сон» дуже своєрідна.

Розповідь про побачене й почуте перемежовується з ліричними відступами та замальовками природи. У ліричних відступах поет висловлює свої почуття і роздуми, піддає висміюванню самодержця та його оточення.
Обрана казкова форма дає можливість авторові зобразити різні місцевості безкрайньої імперії, показати тогочасну дійсність у багатьох її проявах, «зазирнути» в історичне минуле.
Поема складається з кількох картин, що змальовують життя в селах України, життя каторжників у Сибіру і Петербурзі.

 Орієнтовно можна розмежувати в поемі такі її частини:

  1. Пролог;

  2. Покріпачена Україна;

  3. Сибірські нетрії;

  4. Самодержавний Петербург:

а) прийом у царських палатах;

б) видіння над Невою;

в) вранішня столиця;

г) другий прийом у палатах.

Поема написана у формі розповіді від першої особи, яка відкриває широкий простір для виявлення авторського ставлення до зображуваних подій та естетичної їх оцінки. Проте як автор твору Шевченко виступає в поемі не безпосередньо, а в літературній масці умовного автора-оповідача про «напричуд дивний» сон, фантастичні пригоди й комічні події, які йому наснилися.

Експозиція: пролог, в якому поет розмірковує над тим, що кожна людина має власну долю; зображує соціальні й моральні гріхи, які процвітають в країні.

Зав’язка: лаштування п’яного ліричного героя до сну і врешті-решт його політ до неба.

Розвиток подій: змалювання загальної картини життя у часи покріпачення самодержавством простого люду.

Кульмінація: сатиричне висміювання катів і грабіжників народу.

Розв’язка: «Не здивуйте, / Брати любі, милі, / Що не своє розказав вам, / А те, що приснилось».

Слайд 8.

  1. Виразне читання фрагментів поеми «Сон».

Твір розпочинається із Прологу.

Слайд 9 Пролог

У всякого своя доля

І свій шлях широкий,

Той мурує, той руйнує,

Той неситим оком

За край світа зазирає,

Чи нема країни,

Щоб загарбать і з собою

Взять у домовину.

Той тузами обирає

Свата в його хаті,

А той нишком у куточку

Гострить ніж на брата.

А той, тихий та тверезий,

Богобоязливий,

Як кішечка підкрадеться,

Вижде нещасливий

У тебе час та й запустить

Пазурі в печінки, —

І не благай: не вимолять

Ні діти, ні жінка.

А той, щедрий та розкошний,

Все храми мурує;

Та отечество так любить,

Так за ним бідкує,

Так із його, сердешного,

Кров, як воду, точить!..

А братія мовчить собі,

Витріщивши очі!

Як ягнята. «Нехай, — каже, —

Може, так і треба».

Так і треба! бо немає

Господа на небі! /

А ви в ярмі падаєте

Та якогось Раю

На тім світі благаєте?

Немає! немає!

Шкода й праці, схаменіться.

Усі на сім світі —

І царята, і старчата —

Адамові діти…

  • Який твір нагадує нам даний пролог? (Твір Г. Сковороди «Всякому городу нрав і права»

  • Прокоментуйте рядки: Усі на сім світі —/І царята, і старчата —/Адамові діти.

Своєрідним вступом до панорами, що має постати перед героєм поеми в його польоті над країною, є його монолог-прощання із землею.

Прощаючись із рідною землею, він називає її «неприязним краєм». «Мою муку, мою люту, — каже він, — в храмі заховаю…» Душа його поривається «високо, високо», у безвість, де «крику людського і плачу не чуть», бо «немає там власті, немає там кари». Він несе в собі біль за Україну, до якої літатиме «з хмари на роз-мову», на раду. Він намагається втішити «сироту-небогу» Україну надіями на майбутнє: «Живе правда у господа бога». У цьому монолозі оповідач постає як романтична постать з палкими емоціями, трагічними думками про долю народу, як запеклий ворог «власті» і «кари» над людьми.

Слайд 10. Умовність

Дивлюся: так буцім сова

Летить лугами, берегами, та нетрями,

Та глибокими ярами,

Та широкими степами,

Та байраками.

А я за нею та за нею,

Лечу й прощаюся з землею. 

Прощай, світе, прощай, земле,

Неприязний краю,

Мої муки, мої люті

В хмарі заховаю.

А ти, моя Україно,

Безталанна вдово,

Я до тебе літатиму

З хмари на розмову.

На розмову тихо-сумну,

На раду з тобою;

Опівночі падатиму

Рясною росою.

Порадимось, посумуєм,

Поки сонце встане,

Поки твої малі діти

На ворога стануть.

Прощай же ти, моя нене,

Удово-небого,

Годуй діток; жива правда

У Господа Бога!

  • Що символізує образ сови? ( Символ мудрості, істини)

  • Чому автор Україну називає безталанною вдовою?

Слайд 11. Закріпачена Україна. Контраст

З сумом розпрощавшись із землею, герой поеми пролітає на світанку над Україною, її просторами. На його очах прокидається природа. Шевченко створює вражаючий словесний живопис рідного пейзажу, чарівного українського ранку. Уся країна «повита красою». Але тільки на мить замилувався цим чарівним пейзажем герой твору, бо й чарівність рідної землі не може заспокоїти його душу, вражену людським стражданнями, сповнену «лютої муки». Контраст між красою природи й потворним життям віддається в душі героя ще пекучішим болем. «Душе моя, чого ти сумуєш? Душе моя убогая, чого марно плачеш?» — запитує він, і чує, як його душа, що увібрала в себе страшну правду народного життя, з болем вигукує:

Он глянь, — у тім раї, що ти покидаєш / Латану свитину з каліки знімають, З шкурою знімають, бо нічим обуть / Княжат недорослих, а он розпинають / Вдову за подушне, а сина кують, / Єдиного сина, єдину дитину, / Єдину надію! в військо оддають! / Бо його, бач, трохи! а онде під тином / Опухла дитина, голоднеє мре. / А мати пшеницю на панщині жне.

Слайд 12. Сибір.

З України герой твору переноситься у далекий, холодний Сибір, щоб хоч на часину сховатися від пануючого на землі зла, від повсюдного «крику і плачу людського». Але перед ним відкривається нова картина страждань і неволі: каторжани «із нор золото виносять, щоб пельку залити неситому», тобто цареві. І між ними, запеклими злодіями, штампованими вбивцями й грабіжниками, — політичні засланці, борці за свободу. Устами оповідача поет славить революціонерів, засланих самодержавством до Сибіру.

Слайд 13. Образ «царя волі»

Тут і з'являється образ «царя волі», царя «всесвітнього». Це збірний, широко узагальнений образ революційних борців, центральний у цій частині поеми і поданий в ореолі внутрішньої сили й незалежності. Він позбавлений якихось конкретних рис, будучи не стільки образом реального революціонера, скільки уособленням ідеї революційного служіння народові, революційної віри й героїзму. Шевченко створив образ політичного засланця, що залишається непохитним у своїх переконаннях, «не просить, не плаче, не стогне». Поет наголошує, що традиції декабристів, їхні ідеї й думи пробуджують, гартують, виховують суспільну свідомість.

Слайд 14. Петербург

Картина каторги змінюється картиною царської столиці. Оповідач знову виступає в личині простакуватого селянина, який нібито вперше потрапив до Петербурга. «Церкви та таланти… і ні однісінької хати» — так сприймає він столичне місто. Святкові ілюмінації на вулицях здаються йому пожежею. І місто, і люди постають у сприйнятті оповідача мовби учудненими. Стиль і манера розповіді про них близька до бурлескної традиції. По-бурлескному «учуднений», знижений характер мають описи Петропавловської фортеці, пам'ятника Петрові І. Трагічний викривальний пафос картин України й Сибіру змінюється в «петербурзькій» частині поеми інтонацією іронічної народної оповідки.

Слайд 15 Образ «землячка» з «циновими ґудзиками»

Серед чиновницької «братії» трапився оповідачеві й «землячок… з циновими ґудзиками», тобто чиновник, урядовець. Він пропонує свої послуги — провести в царський палац. «Тільки, знаєш, — каже він, — ми, брат, просвіщені, — не поскупись полтинкою…». Продажність, ницість чиновництва — і ця деталь знаходить своє місце в загальному змалюванні Петербурга. Шевченко тут уперше в українській літературі показав місто в типових соціальних контрастах та суперечностях. З одного боку — царський палац, панство, урядовці, з другого — простий народ, «вбогі», які «на труд поспішали», «заспані дівчата», муштровані солдати.

Слайд 16

У центрі третьої (петербурзької) частини поеми — сатиричне викриття самодержавства, царського двору, придворних. Шевченкова сатира досягає тут найвищого напруження й нещадної разючої сили. Реалістичність зображення тут уже цілком поступається місцем сатиричному гротескові, одвертим перебільшенням, шаржовим образам, фантасмагоричним сценам. Незримий оповідач потрапляє до царського палацу й стає очевидцем потворного дійства — урочистого виходу царя з царицею до натовпу придворних, які з жалюгідною догідливістю «аж потіють та товпляться», щоб то ближче стати коло самих: домагаються царських милостей.

Слайд 17. Карикатурно-гротескні образи царя і цариці

Портрети царя й цариці гіперболічно шаржовані. Вони «мов сичі надуті; а диво-цариця, мов та чапля між птахами, скаче, бадьориться», «цариця небога, мов опеньок засушений, тонка, довгонога, та ще на лихо, сердешна, хита головою», цар «вилупив баньки з лоба», «одутий, аж посинів».

Слайд 18. Гротескна сцена генерального мордобитія

Закінчується царський прийом сценою, що стоїть у ряду найяскравіших прикладів політичного гротеску в світовій літературі: …Цар підходить / До найстаршого… та в пику / Його як затопить!

Ця сцена становить метафоричне відтворення самої суті самодержавного правління. І. Франко назвав її «картиною генерального мордобитія», у якій поет змалював безмежну сваволю царя і затаврував систему, «при якій царська воля та брутальна сила була всім, а людське чуття та справедливість уважалися нічим».

Слайд 19. Петро І і Катерина ІІ – прямі призвідці до втрати Україною державності

Продовженням цього сатиричного гротеску є наскрізь фантасмагорична фінальна сцена поеми. Від крику царя один за одним на очах оповідача зникають ті, на кому тримається царський престол, — «всі пузаті», а далі й «менші» і «дрібні» царедворці, челядь, військова охорона. Позбавлений свого оточення й підпори, цар, який за хвилину до цього здавався всемогутнім, має вигляд жалюгідного кошеняти: «Стоїть собі, голову понурив… Мов кошеня, такий чудний». Шевченко майстерно користувався засобами гротескної метафори у викритті царату. Так само несподівано, як воно й почалося, балаганне дійство, вся ця «комедія» з царем, раптом зникає, як лихе видіння. Поема закінчується іронічною усмішкою оповідача, а водночас і справжнього автора твору, самого Шевченка.

4.Словникова робота в зошитах.

Щоб розібратися секретах поетичної майстерності Шевченка, слід згадати деякі літературні поняття.

Алегорія – інакомовне відображення абстрактного поняття, передане за допомогою конкретного образу.

Алюзія (лат. allusio — жарт, натяк) — художньо-стилістичний прийом, натяк, відсилання до певного літературного твору, сюжету чи образу, а також історичної події з розрахунку на ерудицію читача, покликаного розгадати закодований зміст,. Подеколи вживається як особливий різновид алегорії, пов'язаної з фактами дійсності .

Сарказм, гротеск, карикатура — це засоби сатири, використані в даній поемі.

Саркàзм (від грецьк. sarkasmos — терзання) — їдка, викривальна, собливо дошкульна насмішка, сповнена крайньої ненависті й гнівного презирства. Сарказм, на відміну від іронії, виражається прямо й не має подвійного, прихованого значення. Саркастично звучать такі рядки поеми:

А братія мовчить собі,

Витріщивши очі!

Як ягнята. «Нехай, — каже, —

Може, так і треба».

На рабську заяву «братії» ліричний герой, сповнений обурення, саркастично відповідає: «Так і треба!»

Гротеск (від італ. grottа — печера, грот) — сатиричний художній прийом

у літературі, заснований на явному спотворенні, перебільшенні чи применшенні зображуваного, на поєднанні різних контрастів: фантастичного з реальним, трагічного з комічним. Гротеск — найвищий ступінь комічного. Перечитайте сцену «генерального мордобитія» (так назвав її І. Франко), яку вважають класичним зразком гротеску, адже в ній зображено й перебільшення, і контраст трагічного та комічного.

Карикатура (від італ.caricare — перебільшувати) — сатиричний малюнок

загостреного критично-викривального характеру; переносно-смішне наслідування, перекручування оригіналу. Отже, карикатура пов’язана із зоровими образами:

А в городах, мов журавлі,

Замоштрували москалі;

Нагодовані, обуті

І кайданами окуті,

Моштруються…

По-особливому карикатурно зображена в поемі цариця:

Мов опеньок засушений,

Тонка, довгонога,

Та ще, на лихо, сердешне,

Хита головою.

Зверніть увагу, аби підсилити негатив у змалюванні цариці, автор використовує прийом, що полягає в порушенні узгодження іменника з прикметником за родовою ознакою: цариця-небога — тонка, довгонога, але сердешне.

У поемі «Сон» («У всякого своя доля…») Т. Шевченко вдається до умовності.

У літературі умовність — це нетотожність образу відповідному об’єкту зображення, характерна для іншої дійсності, сформованої в процесі творчості. Цей прийом полягає у свідомому порушенні правдоподібності з метою зробити зримим те, що з якої-небудь причини не може бути назване прямо. Зображення побаченого як сну і є художньою умовністю в поемі

Т. Шевченка.

Контрàст — протиставлення або зіставлення явищ чи понять, наприклад: розкішна природа України й жахливе життя покріпаченого народу.

Слайд 20

-        Запишіть у зошит образи-символи, які зустрічаються у поемі.

Образи – символи:

сова– символ мудрості, істини.

Цар волі – узагальнений образ борців, носіїв провідних ідей;

рожеві квіти – безсмертні ідеї декабристів;

Слайд 21. Хмарка білих пташок – символ загиблих козаків на будівництві Петербурга

білі птахи-душі померлих на будівництві, одна з пташок – Павло Полуботок;

VI. Закріплення знань, умінь та навичок

Завдання учням.

Виконання учнями завдань пошуково-дослідницького характеру.

Слайд 22

  1. Прокоментуйте спогади Маркіза де Кюстіна про царську свиту часів Шевченка

«Первое, что бросилось мне в глаза при взгляде на русских царедворцев во время исполнения своих обязанностей, было какое-то исключительное подобострастие и покорность. Но едва лишь наследник удалялся, как они принимали независимый вид или делались надменными… Впечатление было таково, что в свите царского наследника господствует дух лакейства, от которого знатные вельможи столь же мало свободны, как и их собственные слуги… Здесь было худшее: рабское мышление, не лишенное в то же время барской заносливости». «С людьми обращаются как со скотами».

(Шевченко у своєму творі достовірно показав звичаї царедворців, засудив їх.)

Слайд 23.

  1. Користуючись знаннями з історії, відомостями підручника, знайдіть і поясніть алюзії в рядках з поеми:

А он розпинають

Вдову за подушне, а сина кують,

Єдиного сина, єдину дитину,

Єдину надію! В військо оддають!

Бо його, бач, трохи!

(Подушне бралося з осіб чоловічої статі, які були занесені до списків, що складалися під час перепису кріпаків. Навіть тоді, коли чоловік помер, вдова змушена була платити за нього податок аж до наступного перепису. Останній такий перепис перед написанням поеми був у 1833 р. Отже, вдови платили податок за чоловіків, які померли навіть одинадцять років тому.

Служба в царській армії тривала 25 років. Війська у Миколи І, за іронічним висловом Шевченка, «трохи»: на той час російська армія була найбільшою в Європі і цілому світі. Вона доходила до мільйона солдатів і офіцерів. Саме для фінансування війська ще Петро І запровадив подушний податок.)

  1. Чому ми вважаємо поему «Сон» одним із найкращих творів з погляду реалістичного зображення життя народу?

Слайд 24 Цар Микола

Слайд 25.

Слайд 26.

Слайд 27.

Слайд 28.

  1. Бесіда з учнями за текстом твору.

    • Зверніть увагу на епіграф до поеми. Чому автор взяв саме ці слова? (Цим поет підкреслює, що прагне допомогти народові усвідомити своє безправне становище, сказати правду про суспільство зла і насильства)

    • Чому Шевченко обрав саме форму комедії, а не повісті, щоденника? (Те, що наснилося п'яному можна розповідати, а якщо гворити прямо від свого імені, можна наразитися на ще більше покарання, ніж отримав Т. Шевченко)

    • Як ви вважаєте, чому Т. Шевченко обрав форму сну? (Щоб охопити якомога більшу територію і показати максимум подій, тільки уві сні можна за такий короткий проміжок часу побачити і Україну, і Сибір, і Петербург)

  • Чому Шевченко не змалював у поемі образи реально, а надав ім фантастичних контурів сонних примар? (Щоб максимально викрити сутність російського самодержавства. Це сміх крізь сльози)

  • Який образ українського села ви можете усно намалювати після прочитання поеми? (Прекрасна природа контрастує з картинами життя суспільства. Перед очима проходять страхітливі картини злигоднів покріпаченого народу)

  • Які почуття вклав поет у твір? Доведіть свою думку посиланням на текст. (Автор обурений тим, в яких умовах живуть люди, намагається закликати до боротьби «...той неситим оком за край світу зазирає—чи нема країни, щоб загарбать із собою взять у домовину; а братія мовчить собі, витріщивши очі; у тім раї, що ти покидаєш, латану свитину з каліки знімають, з шкурою знімають...»)

  • Як визначив жанр свого твору сам Шевченко? Чому? (Комедія. Вжито багато сатиричних засобів, наявний драматизм)

  • Знайдіть у тексті опис царя і цариці та опис їх діяльності. Цю поему читали в Україні і за її межами. На вашу думку, що саме не пробачив Микола І Шевченкові? (Шевченко, описуючи царя вдається до гротеску у змалюванні і портрета, і діяльності)

  • Чого боявся імператор, що навіть заборонив писати і малювати? (Імператор боявся, що такий потужний заклик Т. Шевченка може підняти народ на бунт)

VII. Підбиття підсумків уроку

Слайд 29.

  • Поясніть останню алегоричну сцену поеми (Завершальна частина поеми ставить останню крапку у викритті царизму. Цар здається сильним доти, доки в нього є ІІІ відділ, церква, чиновництво, а головне—Сибір, тюрми, військо та жандарми. А коли того всього не стало, грізний ведмідь став жалюгідним кошеням. Це гротеск, але суть його правильна)

  • У чому виявляється новаторство поета при написанні поеми «Сон»? (Це перший твір політичної сатири в українській літературі)

  • Яка тема даного твору? (зображення й протиставлення нещасного життя народного і життю «райському» вельмож, царів.

  • Яка головна ідея твору? (Викрити ганебний режим військово-поліцейської диктатури та загарбницької політики Миколи І, показати життя покріпаченої України, недосконалість суспільства)

  • Назвіть жанр твору. (Політично сатирична поема. Комедія – за визначенням самого автора)

Слайд 30.

Інтерактивна вправа «Мікрофон».

· Продовжіть речення.

«Написавши поему «Сон», Шевченко виявив себе людиною…»

«Мене найбільше вразило те, що…»

Слайд 31.

VIII. Домашнє завдання

Навчитися виразно читати, аналізувати поему «Сон».

  1. Вивчити уривок напамять (за ви бором учителя).

З прологу: «У всякого своя доля А братія мовчить собі,

Витріщивши очі!» Або «Летим. Дивлюся, аж світає,

Край неба палає,.. А мати пшеницю на панщині жне.»

  1. Творче завдання.
    Знайти в тексті та проаналізувати епізоди, в яких поет згадує земляків-українців, поміркувати над питанням: «Який образ України і українців постає у вашій уяві після прочитання поеми «Сон»?
    (Відповідь записати в зошит.)

 

20

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу

  • Додано
    24.02.2018
  • Розділ
    Українська мова
  • Клас
    9 Клас
  • Тип
    Конспект
  • Переглядів
    6426
  • Коментарів
    0
  • Завантажень
    1
  • Номер матеріала
    JA363668
  • Вподобань
    0
Курс:«Створення та ведення власного блогу на платформі Blogger»
Левченко Ірина Михайлівна
36 годин
1400 грн
290 грн
Свідоцтво про публікацію матеріала №JA363668
За публікацію цієї методичної розробки Козійчук Наталія Миколаївна отримав(ла) свідоцтво №JA363668
Завантажте Ваші авторські методичні розробки на сайт та миттєво отримайте персональне свідоцтво про публікацію від ЗМІ «Всеосвіта»
Шкільна міжнародна дистанційна олімпіада «Всеосвiта Зима – 2018-2019»

Бажаєте дізнаватись більше цікавого?


Долучайтесь до спільноти